Постанова

Іменем України

24 квітня 2019 року

місто Київ

справа № 757/23967/13-ц

провадження № 61-17220св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Кузнєцова В. О., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_3 ,

відповідачі: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кучеренко Наталія Петрівна, ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 12 серпня 2015 року у складі судді Цокол Л. І. та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 17 листопада 2015 року у складі колегії суддів: Барановської Л. В., Качана В. Я., Рейнарт І. М.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

ОСОБА_3 у листопаді 2013 року звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кучеренко Н. П. про встановлення нікчемності заповіту.

Позивач обґрунтовувала заявлені вимоги тим, що 28 травня 2012 року ОСОБА_4 склав заповіт, яким заповів ОСОБА_3 , його племінниці, належну йому на праві власності квартиру АДРЕСА_1 , та все інше його майно, де б воно не було та з чого б воно не складалось.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер. За заявою позивача відкрита спадкова справа. Листом від 11 жовтня 2013 року вих. № 230/02-14 приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Шаповаленко А. І. повідомив позивача про те, що відповідно до заповіту, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кучеренко Н. П. 23 липня 2013 року, за реєстровим № 2507, ОСОБА_4 все своє майно заповів іншій особі. Цим же заповітом складений на ім'я ОСОБА_3 заповіт був скасований, у зв'язку з чим видати свідоцтво про право на спадщину за поданим нею заповітом неможливо.

Позивач також зазначала, що, проживаючи з ОСОБА_4 , знала, що у нього в останній рік життя були вади зору та слуху, тому він не міг самостійно прочитати чи почути прочитаний зміст заповіту.

Оскільки заповіт від 23 липня 2013 року від імені ОСОБА_4 складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, ОСОБА_3 просила встановити його нікчемність.

Стислий виклад заперечень відповідача

Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кучеренко Н. П. позов не визнала.

ОСОБА_2 позовні вимоги не визнав, заперечував проти їх задоволення, зазначаючи, що ОСОБА_4 не мав вад слуху та зору, вільно спілкувався, читав літературу, підписував документи, в тому числі інші правочини, писав власноруч.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Справа розглядалася судами неодноразово.

Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 27 лютого 2015 року позов ОСОБА_3 залишено без розгляду за заявою позивача.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 16 квітня 2015 року ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 27 лютого 2015 року скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 12 серпня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_3 залишено без задоволення.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалось тим, що встановлені в сукупності обставини, зокрема на підставі висновків експертизи та показів допитаних у суді свідків, письмових доказів у вигляді особисто складених ОСОБА_4 у 2013 році документів, свідчать про те, що ОСОБА_4 станом на час укладення заповіту 23 липня 2013 року не мав вад слуху та зору, при цьому особисто та власноруч вчиняв дії, спрямовані на здійснення ним свого волевиявлення щодо складання заповіту.

З урахуванням наведеного суд першої інстанції зробив висновки, що посилання позивача на те, що заповіт складений приватним нотаріусом з порушенням вимог статей 1248, 1255 ЦК України, а також положень Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, є надуманими, оскільки не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 17 листопада 2015 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення, а рішення Печерського районного суду міста Києва від 12 серпня 2015 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, зазначив, що суд першої інстанції повно та всебічно з'ясував дійсні обставини справи, дав належну оцінку доказам. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у грудні 2015 року, ОСОБА_3 просила скасувати рішення Печерського районного суду міста Києва від 12 серпня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 17 листопада 2015 року, позов ОСОБА_3 залишити без розгляду.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовується неправильним застосуванням судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Заявник зазначає, що судами першої та апеляційної інстанцій порушено правила пункту 3 частини першої статті 203 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року), оскільки ОСОБА_3 двічі поспіль не з'явилася в судові засідання, призначені у цій справі, заяв про розгляд справи за її відсутності не подавала, а тому поданий нею позов підлягає залишенню без розгляду, а не вирішенню по суті без участі позивача. Апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції, не надав оцінку таким доводам апеляційної скарги, зазначивши, що по суті рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Відзиви на касаційну скаргу не надходили.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДАХ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 березня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набрав чинності 15 грудня 2017 року, далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду у квітні 2018 року.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Ухвалою Верховного Суду від 08 квітня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають до застосування правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України 2004 року, відповідно до яких рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.

Відповідно до частини другої статті 11 ЦПК України 2004 року особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності), в інтересах яких заявлено вимоги.

За правилами частини третьої статті 169 ЦПК України 2004 року у разі повторної неявки в судове засідання позивача, повідомленого належним чином, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 207 ЦПК України 2004 року суд постановляє ухвалу про залишення заяви без розгляду, якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з'явився в судове засідання, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності.

Аналогічна норма передбачена у пункті 3 частини першої статті 257 ЦПК України.

Рябікова Г. В. після направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції у судові засідання, призначені на 30 червня 2015 року, 12 серпня 2015 року, будучи належним чином повідомленою про розгляд справи (том 2, а.с. 144, 163), не з'явилася (том 2, а.с. 148, 191-а), не повідомила причини неявки у судові засідання, заяв про розгляд справи за її відсутності не подавала. При цьому заявник не заперечує, що повторно не з'явилася до суду першої інстанції.

Процесуальний закон не містить вимог про необхідність врахування судом поважності причин повторної неявки позивача до суду. Такі положення процесуального закону пов'язані із принципом диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до змісту якого особа, яка бере участь у справі, самостійно розпоряджається наданими їй законом процесуальними правами.

Зазначені наслідки настають незалежно від причин повторної неявки, які можуть бути й поважними. Таким чином, навіть маючи докази поважності причин неявки позивача, суд повинен залишати позовну заяву без розгляду.

Правове значення в такому випадку має лише належне повідомлення позивача про день та час розгляду справи, повторний характер неявки в судове засідання та неподання заяви про розгляд справи за відсутності позивача.

У рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Alimentaria Sanders S.A. v. Spain», заява № 11681/85, Європейський суд з прав людини зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Необхідно враховувати, що Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наголошує, що кожна сторона, яка задіяна в судовому розгляді, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у справі за її участю, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.

У пункті 3 частини першої статті 207 ЦПК України 2004 року та пункті 3 частини першої статті 257 ЦПК України слова «може», «має право», «за власної ініціативи» та інші законодавцем не застосовані. Отже, не передбачено можливість інших варіантів дій суду, окрім залишення позовної заяви без розгляду. З огляду на зазначене повноваження суду залишити позов без розгляду не є дискреційним, а відносяться до імперативних.

Отже, відповідно до пункту 3 частини першої статті 207 ЦПК України 2004 року в разі повторної неявки позивача в судове засідання за умови, що він був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи та не надав заяви про розгляд справи за його відсутності, суд зобов'язаний залишити позов без розгляду.

Залишення позову без розгляду у зв'язку з повторною неявкою позивача є негативним правовим наслідком для позивача у випадку зловживання ним своїми процесуальними правами.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі «Смірнова проти України», заява № 36655/02).

Відтак суд зобов'язаний присікати недобросовісні дії позивача та залишати позов без розгляду у разі повторної неявки до суду належно повідомленого позивача, від якого не надійшло заяви про розгляд справи без його участі.

Зазначене забезпечує дотримання судом строків розгляду справи та балансу інтересів сторін спору, зокрема, забезпечує захист інтересів відповідача, який вимушений витрачати час, кошти на свою чи представника явку в судові засідання.

Вирішуючи спір по суті за відсутності позивача без наданої нею заяви про розгляд справи за її відсутності, суди першої та апеляційної інстанцій не дотримались правил пункту 3 частини першої статті 207 ЦПК України 2004 року, чим порушили норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних та необґрунтованих судових рішень у справі.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій у відповідній частині і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині.

Згідно з частиною першою статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з'явився в судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез'явлення не перешкоджає розгляду справи.

Встановивши, що належним чином повідомлений позивач повторно не з'явився в судове засідання та не повідомив про причини неявки, Верховний Суд зробив висновок про скасування оскаржуваних судових рішень та ухвалення нового про залишення позову без розгляду.

Керуючись статтями 400, 409, 414, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 12 серпня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 17 листопада 2015 року скасувати.

Позов ОСОБА_3 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кучеренко Наталії Петрівни, ОСОБА_2 про встановлення нікчемності заповіту залишити без розгляду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук

Судді В. О. Кузнєцов

С. О. Погрібний

О. В. Ступак

Г. І. Усик