Постанова

Іменем України

17 березня 2021 року

м. Київ

справа № 345/136/18

провадження № 61-18974св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач),

Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,

третя особа - ОСОБА_4,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційні скарги ОСОБА_1, ОСОБА_2 та її представника - адвоката Німака Миколи Ярославовича на рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 10 червня

2019 року у складі судді Юрчака Л. Б. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 23 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Пнівчук О.

В., Мелінишин Г. П., Ясеновенко Л. В.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2018 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, в якому, просив:

визнати частково недійсним договір від 14 січня 2008 року № 1/2008 про пайову участь у будівництві добудови додаткових приміщень до існуючого приміщення офісу в АДРЕСА_1 (далі - договір № 1/2008), укладений між підприємцем ОСОБА_1, підприємцем ОСОБА_2, підприємцем ОСОБА_4, в частині прав та обов'язків підприємця

ОСОБА_2;

визнати недійсним договір від 14 жовтня 2009 року № 1/2009 про пайову участь у будівництві добудови додаткових приміщень до існуючого приміщення офісу за зазначеною адресою, укладений між фізичною особою-підприємцем

ОСОБА_1 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2.

Позовні вимоги мотивовані тим, що у його власності перебуває нерухоме майно - 96/100 часток від загальної площі 225,9 кв. м, що знаходиться по АДРЕСА_1. На частину належного йому майна, а саме на 193,6 кв. м, претендує ОСОБА_2, яка звернулася з позовом до нього про визнання недійсним і скасування свідоцтва про право власності та визнання за нею права власності на зазначену площу нерухомого майна, посилаючись на договір № 1/2009 про пайову участь у будівництві добудови додаткових приміщень до існуючого приміщення офісу в АДРЕСА_1 (далі - договір № 1/2009), за умовами якого він приймає ОСОБА_2 у пайову участь

у будівництві добудови додаткових приміщень до існуючого офісу та вона отримує 193,6 кв. м від загальної площі будівлі.

14 січня 2008 року між ним, ОСОБА_2 та ОСОБА_4 укладено договір про пайову участь у будівництві добудови додаткових приміщень до існуючого приміщення офісу по АДРЕСА_2, за умовами якого ОСОБА_2 зобов'язалася фінансувати будівництво приміщення, після завершення якого площа будівлі розподілятиметься між сторонами на частки, що є пропорційними сумі фактичного фінансування зазначеного будівництва.

Оскільки для фінансування будівництва вказаного майна потрібні були значні кошти, він виїхав працювати до Чеської Республіки та з метою здійснення необхідних дій для реалізації будівництва 06 березня 2008 видав довіреність, якою уповноважив ОСОБА_3 бути його представником у державних, громадських, господарських та інших підприємствах, установах, організаціях при вирішенні питання добудови будівлі, укладати правочини щодо пайової участі

в будівництві будівлі, здійснювати відвід земельної ділянки, погодження та виготовлення проектно-кошторисної документації будівництва об'єкту та інше.

Скориставшись отриманими повноваженнями, ОСОБА_3 таємно, не повідомивши його й усупереч його волі, 14 жовтня 2009 року уклав від його імені із своєю матір'ю ОСОБА_2 договір № 1/2009. Укладення договору № 1/2009 відбулось на шкоду його інтересам, оскільки належне йому майно передається на користь ОСОБА_2, з чим він категорично не погоджується. Відповідачі

є близькими родичами - матір'ю та сином, а укладення договорів на користь близьких родичів фактично є укладенням договорів на свою користь (у своїх інтересах). Він не давав доручення на укладення спірного договору, а його укладення відбувалось без участі позивача та без його повідомлення, що суперечить частині 3 статті 203 ЦК України. Укладаючи зазначений договір ОСОБА_3 усвідомлював, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя, бажав настання несприятливих для довірителя наслідків. Не знаючи про укладення договору № 1/2009 він утримував будівлю: оплачував оренду землі, монтажні електричні роботи, забезпечував приміщення комунікаціями та будівельними матеріалами.

Договір № 1/2008 є недійсним у частині прав та обов'язків підприємця

ОСОБА_2, оскільки цей договір підписано не ОСОБА_2.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Калуського міськрайонного суду від 10 червня 2019 року, залишеним без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 23 вересня

2019 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано недійсним договір № 1/2009 про пайову участь у будівництві добудови додаткових приміщень до існуючого приміщення офісу в АДРЕСА_1, укладений 14 жовтня 2009 року між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2.

У задоволенні позовних вимог про визнання частково недійсним договору № 1/2008 про пайову участь у будівництві добудови додаткових приміщень до існуючого приміщення офісу на АДРЕСА_1, укладений між підприємцем ОСОБА_1, підприємцем ОСОБА_2, підприємцем ОСОБА_4 від 14 січня 2008 року в частині прав та обов'язків підприємця ОСОБА_2, відмовлено.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання недійсним договору № 1/2009, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що такий договір укладено від імені ОСОБА_1 його представником за довіреністю ОСОБА_3 зі своєю матір'ю ОСОБА_2, цей договір не виражав волі довірителя, ОСОБА_3 діяв в інтересах своєї матері,

а не в інтересах особи, яку представляв, в результаті чого сприяв виникненню несприятливих наслідків для довірителя, оскільки у зв'язку з укладенням договору № 1/2009 належне ОСОБА_1 майно фактично переходить

у власність ОСОБА_2. Відсутність волі позивача, направленої на перехід права власності на нерухоме майно від нього до ОСОБА_2, підтверджується його поясненнями та тим, що після укладення договору він продовжував здійснювати фінансування будівництва спірного приміщення.

Про договір № 1/2009 ОСОБА_1 дізнався після пред'явлення 20 листопада

2017 року ОСОБА_2 до нього позову про визнання недійсним свідоцтва про право власності та визнання права власності на нерухоме майно, тому перебіг позовної давності в частині позовних про визнання недійсним договору № 1/2009 розпочався з часу пред'явлення ОСОБА_2 зазначеного позову до ОСОБА_1 алежних доказів того, що ОСОБА_1 відповідно до положень статті 1006 ЦК України був обізнаний щодо укладення в його інтересах відповідачем ОСОБА_3 зазначеного договору № 1/2009, не надано. Натомість судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 продовжував здійснювати фінансування будівництва приміщення по АДРЕСА_1.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання частково недійсним договору № 1/2008 від 14 січня 2018 року про пайову участь

у будівництві добудови додаткових приміщень до існуючого приміщення офісу

в частині прав та обов'язків ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_2 особисто договір не підписувала, який замість неї підписав її син - ОСОБА_3, не маючи при цьому доручення від матері. Це є підставою для визнання його недійсності, однак позивач не довівповажність причин пропуску позовної давності, а тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Апеляційний суд погодився із зазначеними висновками суду першої інстанції, оскільки позивач мав об'єктивну можливість дізнатися про те, що ОСОБА_2

у січні 2008 року особисто не підписувала зазначений договір. Укладаючи тристоронній договір у простій письмовій формі кожна зі сторін у день його підписання зобов'язана пересвідчитись у тому, що договір підписано саме стороною договору, а не іншою особою. Тому та обставина, що ОСОБА_3

у 2016 році повідомив про те, що договір підписано не ОСОБА_2, а ним, не дає підстав для висновку, що саме з цього часу починається перебіг позовної давності.

Аргументи учасників справи

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на судові рішення в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про визнання частково недійсним договору № 1/2008, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права судом першої інстанції та незаконність рішення цього суду в оскарженій частині, просив скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій в оскарженій частині й ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення позову в повному обсязі; в частині задоволення позовної вимоги про визнання недійсним договору № 1/2009 судові рішення залишити без змін; судові витрати покласти на ОСОБА_2.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 мотивовано тим, що висновки судів в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про визнання частково недійсним договору № 1/2008 у зв'язку зі спливом позовної давності є неправильними. Зазначений договір підписувався окремо кожною особою, тому позивач не міг знати, що ОСОБА_2 насправді цей договір не підписувала. Після того, як підписаний примірник договору повернувся від ОСОБА_2 до нього, підпис якої був скріплений печаткою, у нього не виникло жодного сумніву щодо належності підпису відповідача. Про те, що замість ОСОБА_2 підписався ОСОБА_3, він довідався тільки при розгляді цієї справи. Він не міг дізнатися про порушення свого права раніше і не мав обов'язку цього робити. Презумпція можливості та обов'язку знати про стан своїх справ не може бути застосовна в цій справі. Тлумачення норм права щодо обчислення позовної давності в цій частині рішення є неправильним. Суд першої інстанції вказав одночасно про те, що позивач повинен був довести факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права,

а також те, що позивачем не доведено поважність причин пропуску позовної давності. Ці дві позиції є різними та одночасне їх застосування

є нелогічним. Недоведеність поважності причин пропущення позовної давності може бути застосована у разі, якщо позивач визнає, що ним пропущено позовну давність.

Проте він не визнавав, що порушив такий строк, і не вказував на поважність причин, оскільки він звернувся у строк, установлений законом, перебіг якого починається з моменту, коли він довідався про порушення свого права.

Суд апеляційної інстанції фактично відкинув аргументацію суду першої інстанції про сплив позовної давності, натомість зазначив, що позивач мав об'єктивну можливість дізнатися про те, що відповідач особисто не підписувала договір.

Апеляційний суд не надав жодних аргументів, на підставі якого закону, а також

у який спосіб позивач повен був пересвідчитись у правильності та справжності підпису в договорі № 1/2008 відповідача. Жодний закон та звичаї ділового обороту не зобов'язують відповідача пересвідчуватись у достовірності підпису іншого контрагента за договором. На договорі № 1/2008 проставлена печатка відповідача, що засвідчує справжність підпису сторони договору. Тому за наявності такої печатки позивач не мав сумнівів про достовірність підпису відповідача, а укладення договору не є юридичним фактом, що зумовлює початок перебігу позовної давності. Без законодавчо визначеного обов'язку пересвідчуватись у справжності підпису контрагента за договором положення статті 261 ЦК України про те, що особа могла довідатися про порушення свого права, не підлягає застосуванню, а також не підлягає застосуванню частина 4 статті 267 ЦК України. Суди не врахували висновки в постановах Великої Палати Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 145/797/15-ц (провадження № 14-608цс18) та Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26 вересня 2019 року у справі № 924/1114/18.

У листопаді 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга

ОСОБА_2 та її представника - адвоката Німака М. Я. на судові рішення

в частині задоволення позовної вимоги про визнання недійсним договору № 1/2009, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права судом першої інстанції і необґрунтованість судових рішень, неповне з'ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, просили скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій в оскарженій частині й ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову в задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним договору № 1/2009; в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про визнання частково недійсним договору № 1/2008 рішення суду першої інстанції залишити без змін; стягнути з позивача на її користь судові витрати.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що визнання недійсними цих правочинів не порушує прав та інтересів позивача. ОСОБА_1 залишився власником спірного комерційного приміщення, а визнання договорів недійсними не впливає на порушення права власності на нерухоме майно позивача.

Перебіг позовної давності для визнання недійсними укладених договорів починається з моменту їх укладення, так як позивачу відомі всі умови укладених договорів з моменту їх підписання. З моменту укладення договорів № 1/2009 та № 1/2008 пройшло більше ніж три роки, тому позовна давність за позовом у цій справі спливла. Суд залишив поза увагою показання свідків щодо обізнаності позивача з оспорюваним договором № 1/2009 та отримання примірнику його оригіналу.

Суд не надав оцінки тому факту, що ще до видачі довіреності від 06 березня

2008 року, 07 вересня 2007 року ОСОБА_1 надав довіреність на ім'я

ОСОБА_3 з аналогічними повноваженнями, у тому числі укладати від його імені правочини, хоча це має значення для правильного вирішення справи. Через неможливість проводити фінансування будівництва ОСОБА_1, надано розписку-договір, якою позивач підтвердив відсутність у нього коштів на добудову приміщення, тому був укладений договір № 1/2009, про що

ОСОБА_1 знав. Відповідно до копій письмових доказів щодо фінансування будівництва ОСОБА_1 не купляв будівельні матеріали до 2012 року, всі оплати проводилися нею від початку будівництва і до його завершення та здачі будівлі

в експлуатацію.

У січні 2020 року ОСОБА_1 подав до суду відзив, у якому просив оскаржені судові рішення в частині визнання недійсним договору № 1/2009 залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість її доводів.

Рух справи

УхваламиВерховного Суду від 06 листопада 2019 року та 16 грудня 2019 року відкриті касаційні провадження у справі за касаційними скаргами ОСОБА_1 та ОСОБА_2.

Ухвалою Верховного Суду від 18 листопада 2019 року касаційну скаргу

ОСОБА_3 повернуто.

Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", який набрав чинності 08 лютого 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Ухвалою Верховного Суду від 05 березня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Згідно з договором купівлі-продажу від 22 червня 2005 року, укладеним між підприємцем ОСОБА_1 та Калуською міською радою, позивач придбав нежитлове приміщення офісу площею 12,9 кв. м по

АДРЕСА_1.

Рішенням Калуської міської ради від 11 жовтня 2007 року підприємцю

ОСОБА_1 надано дозвіл на підготовку матеріалів місця розташування та проектно-пошукові роботи на земельній ділянці по

АДРЕСА_1 для добудови додаткових приміщень до існуючих приміщень офісу,

а 29 жовтня 2007 року комісією затверджено акт вибору земельної ділянки площею 109 кв. м для вказаної добудови.

24 листопада 2008 року між Калуською міською радою та підприємцем

ОСОБА_1 укладено договір оренди землі, зареєстрований в Центрі державного земельного кадастру 11 грудня 2008 року, згідно з яким позивачу надано в оренду земельну ділянку загальною площею 0,0109 га для добудови додаткових приміщень офісу по АДРЕСА_1.

14 січня 2008 року між підприємцями ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_4 укладено договір № 1/2008, за умовами якого ОСОБА_1 прийняв

ОСОБА_2 та ОСОБА_4 у часткову (пайову) участь у будівництві добудови додаткових приміщень до існуючого офісу згідно проекту. Фінансування будівництва будівлі за умовами договору розподіляється таким чином:

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по 44,2 % від загальної вартості будівництва, ОСОБА_4-11,6 % від загальної вартості будівництва. Після закінчення будівництва будівлі, загальною площею згідно проекту 103,28 кв. м, та здачі її в експлуатацію, вона розподілялося між сторонами на частки, що є пропорційними сумі фактичного фінансування будівництва приміщення кожною зі сторін договору від загальної вартості будівництва, або розподіляється на частки: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - по 45,65 кв. м (44,2 %) від загальної площі будівлі (по 44,2 % загальної площі будівлі), ОСОБА_4-11,98 кв. м (11,6 %) загальної площі будівлі.

06 березня 2008 року ОСОБА_1 згідно довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Калуського міського нотаріального округу Черепій Т. М., уповноважив ОСОБА_3 бути його представником у державних, громадських, господарських та інших підприємствах, установах, організаціях незалежно від їх підпорядкування, форм власності та галузевої належності, при вирішенні питання добудови нежитлового приміщення по АДРЕСА_1; укладати правочини щодо пайової участі в будівництві цього приміщення; здійснювати відвід земельної ділянки, погодження та виготовлення проектно-кошторисної документації, будівництва об'єкту та інше.

14 жовтня 2009 року ОСОБА_3 на підставі вказаної довіреності, діючи

в інтересах ОСОБА_1, уклав із ОСОБА_2 договір № 1/2009, за умовами якого у зв'язку з відсутністю у ОСОБА_1 коштів та будівельних матеріалів, фінансування будівництва будівлі в повному обсязі здійснюється ОСОБА_2. Після закінчення будівництва будівлі та здачі її в експлуатацію, загальна площа будівлі, яка згідно проекту становить 225,9 кв. м, розподіляється між

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 таким чином: ОСОБА_1 отримує приміщення орієнтовною площею 8,8 кв. м, яке запроектоване на першому поверсі будівлі, та 10,8 кв. м, яке запроектоване на другому поверсі будівлі, та залишає за собою існуюче приміщення офісу, до якого здійснюється добудова площею 12,7 кв. м; ОСОБА_2 отримує - 193,6 кв. м від загальної площі будівлі, з якої 104,3 кв. м - підвальне приміщення будівлі, 89,3 кв. м - на першому поверсі будівлі. Сторони дійшли згоди про те, що частка (приміщення площею 193,6 кв. м), визначена

ОСОБА_2 у загальній площі будівлі, стає її власністю.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності, зокрема, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також

у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці (пункт

1 частини 1 статті 20 ГПК України).

Згідно з частиною 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Велика Палата Верховного Суду Справа № 522/3454/16-ц (провадження № 14-6цс18) зроблено висновок, що "під час визначення того,

у якому порядку необхідно розглядати конкретний спір, необхідно встановити предмет спору, характер спірних правовідносин та суб'єктний склад учасників справи. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне (справи за позовами, що виникають із будь-яких правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства, як передбачено частиною 1 статті 15 ЦПК України у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року та частиною 1 статті 19 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року), тобто встановлення змісту позовних вимог, визначення яких належить виключно позивачу; по-друге, суб'єктний склад такого спору, тобто склад учасників справи та зміст і характер спірних правовідносин".

У цій справі пред? явлено вимоги про визнання недійсними договорів про пайову участь у будівництві добудови додаткових приміщень до існуючого приміщення офісу. Суди встановили, що договір № 1/2008 укладено 14 січня 2008 року між підприємцями ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_4, договір № 1/2009 - підприємцями ОСОБА_1 і ОСОБА_2. ОСОБА_3 не є стороною оспорюваного договору № 1/2009, а діяв як представника ОСОБА_1 за довіреністю.

Сторонами договорів є: підприємець ОСОБА_1, який діє на підставі свідоцтва про реєстрацію від 17 січня 2008 року № НОМЕР_1; підприємець ОСОБА_2, яка діє на підставі свідоцтва про реєстрацію від 28 травня 2004 року № НОМЕР_2; підприємець ОСОБА_4, який діє на підставі свідоцтва про реєстрацію від 20 липня 1999 року № НОМЕР_3.

Аналіз Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань свідчить, що ОСОБА_1 припинив підприємницьку діяльність 14 січня 2015 року, ОСОБА_2-28 січня 2010 року.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18) вказано, що "з 15 грудня 2017 року господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду за пунктом 1 частини 1 статті 20 ГПК України у вказаній редакції спорів, в яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб'єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов'язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася зазначеною фізичною особою, зареєстрованою підприємцем".

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2019 року в справі № 640/16902/18 (провадження № 14-358цс19) зроблено висновок, що "з огляду на приписи частини 1 статті 20 ГПК України, а також частини 1 статті 20 ГПК України для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб'єктний склад сторін правочину та наявність спору, що виник у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (пункт 4.12 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 910/8729/18).

У випадку припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця (із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення) її зобов'язання (господарські зобов'язання) за укладеними договорами не припиняються, а продовжують існувати, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за її зобов'язаннями, пов'язаними із підприємницькою діяльністю, усім своїм майном (див. пункт 4.22 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 910/8729/18). Оскільки спірні правовідносини виникли щодо виконання фізичною особою-підприємцем умов господарського договору, зобов'язання за яким у відповідачки з втратою статусу фізичної особи-підприємця не припинилися, суди першої

й апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про належність спору до юрисдикції господарського суду".

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року по справі № 127/23144/18 (провадження № 14-460цс19) зроблено висновок, що "за змістом статей 51, 52, 598, 599, 600, 601, 602, 603, 604, 605, 606, 607, 608, 609 ЦК України, статей 202, 203, 204, 205, 206, 207, 208 ГК України, статті 46 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" однією з особливостей підстав припинення зобов'язань для ФОП

є те, що у випадку припинення суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи (виключення з реєстру суб'єктів підприємницької діяльності) її зобов'язання за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею як фізичною особою, оскільки фізична особа не перестає існувати. ФОП відповідає за своїми зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном. Таким чином, виходячи із суб'єктного складу та змісту правовідносин сторін як таких, що виникли з господарського договору, зобов'язання за яким у відповідача із втратою його статусу як ФОП не припинились, суди першої та апеляційної інстанції дійшли правильного висновку про належність спору до господарської юрисдикції".

За таких обставин спір у цій справі про визнання недійсними господарських договорів № 1/2008 та № 1/2009, виходячи з предмету спору та характеру спірних правовідносин, підлягає розгляду за правилами господарського судочинства. Тому суди помилково вирішили справу по суті в порядку цивільного судочинства, у зв'язку з чим провадження у справі в цій частині підлягає закриттю відповідно до пункту 1 частини 1 статті 255 ЦПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Доводи касаційних скарг дають підстави для висновку, що судові рішення ухвалено без додержання норм процесуального права. У зв'язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційні скарги слід задовольнити частково, судові рішення скасувати, провадження у справі закрити.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року в справі № 750/3192/14 (провадження № 14-439цс19) вказано, що "зміни до ЦПК України, внесені ~law35~, пов'язані не лише з розглядом касаційних скарг, який відповідно до частини 4 статті 258 ЦПК України завершується прийняттям постанови. ~law36~ вніс зміни до порядку повернення справ після закінчення касаційного розгляду. Так, згідно з ~law37~ абзац перший частини 1 статті 256 ЦПК України викладений у такій редакції: "Якщо провадження у справі закривається з підстави, визначеної частини 1 статті 256 ЦПК України, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз'яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об'єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі". Отже, закінчивши касаційний розгляд

і закриваючи провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 255 ЦПК України, з 8 лютого 2020 року суд касаційної інстанції має роз'яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об'єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. З огляду на те, що Велика Палата Верховного Суду вирішила на підставі пункту 1 частини 1 статті 255 ЦПК України закрити провадження у справі, вона відповідно до частини 1 статті 256 ЦПК України у редакції ~law38~ роз'яснює позивачеві його право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до Великої Палати Верховного Суду із заявою про направлення справи до відповідного суду господарської юрисдикції".

Тому Верховний Суд відповідно до частини 1 статті 256 ЦПК України роз'яснює позивачеві його право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до Верховного Суду із заявою про направлення справи до відповідного суду господарської юрисдикції.

Щодо судових витрат

У касаційних скаргах ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заявили клопотання про вирішення питання щодо судових витрат.

У пункті 5 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

У зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції ОСОБА_1 сплатив судовий збір у розмірі 3 524,00 грн, у зв'язку з поданням апеляційної скарги? 2 643,00
грн, а при поданні касаційної скарги - 3 254,00 грн. У зв'язку з поданням апеляційної скарги ОСОБА_2 сплатила судовий збір у розмірі 1 057,50 грн, а при поданні касаційної скарги - 1 536,80 грн. Тому сплачений скаржниками судовий збір підлягає поверненню.

Керуючись статтями 255, 256, 400, 402, 414, 416 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_1, ОСОБА_2 та її представника - адвоката Німака Миколи Ярославовича задовольнити частково.

Рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від

10 червня 2019 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від

23 вересня 2019 року скасувати.

Провадження у справі № 345/136/18 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - ОСОБА_4, про визнання частково недійсним договору № 1/2008про пайову участь у будівництві добудови додаткових приміщень до існуючого приміщення офісу по АДРЕСА_1, укладеного між підприємцем ОСОБА_1, підприємцем ОСОБА_2, підприємцем ОСОБА_4,від

14 січня 2008 року (в частині прав та обов'язків підприємця ОСОБА_2), та недійсним договору № 1/2009 про пайову участь у будівництві добудови додаткових приміщень до існуючого приміщення офісу по АДРЕСА_1, укладеного між підприємцем ОСОБА_1 та підприємцем ОСОБА_2, закрити.

ПовідомитиОСОБА_1, що розгляд цієї справи віднесений до юрисдикції господарського суду.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 10 червня 2019 року та постанова Івано-Франківського апеляційного суду від 23 вересня 2019 року втрачають законну силу.

Клопотання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про вирішення питання щодо судових витрат задовольнити.

Повернути ОСОБА_1 зДержавного бюджету України 3 524 грн судового збору сплаченого при поданні позовної заяви, що внесений згідно квитанції №
66.142.1/10119444 від 10 січня 2018 року на розрахунковий рахунок № 31212206700015, отримувач - Калуське УК/м. Калуш/22030001, код банку отримувача - 836014, код отримувача - 37824037.

Повернути ОСОБА_1 зДержавного бюджету України

2 643,00 грн судового збору сплаченого при поданні апеляційної скарги, що внесений згідно квитанції № 42585172 від 08 липня 2019 року на розрахунковий рахунок № 34314206080009, отримувач - УК у м. Івано-Франківськ, код банку отримувача - 899998, код отримувача - 37952250.

Повернути ОСОБА_1 зДержавного бюджету України

3 254,00 грнсудового збору сплаченого при поданні касаційної скарги, що внесений згідно квитанції № 45292852 від 18 жовтня 2019 року на розрахунковий рахунок UA678999980000031219207026007, отримувач - УК у Печерському районі, код банку отримувача - 899998, код отримувача - 38004897.

Повернути ОСОБА_2 з Державного бюджету України 1 057,50 грнсудового збору сплаченого при поданні апеляційної скарги, що внесений згідно квитанції №
0.0.1406557586.1 від 12 липня 2019 року на розрахунковий рахунок № 34314206080009, отримувач - УК у м. Івано-Франківськ, код банку отримувача - 899998, код отримувача - 37952250

Повернути ОСОБА_2 з Державного бюджету України 1 536,80 грн судового збору сплаченого при поданні касаційної скарги, що внесений згідно квитанції №
0.0.1509729950.1 від 31 жовтня 2019 року на розрахунковий рахунок UA678999980000031219207026007, отримувач - УК у Печерському районі, код банку отримувача - 899998, код отримувача - 38004897.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. Ю. Тітов