Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 03.10.2019 року у справі №522/16047/18

Постанова

Іменем України

24 березня 2020 року

м. Київ

справа № 522/16047/18-ц

провадження № 61-17105св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідач - ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 січня 2019 року, додаткове рішення Приморського районного суду м. Одеси від 28 січня 2019 року у складі судді Єршової Л. С. та постанову Одеського апеляційного суду від 24 липня 2019 року у складі колегії суддів: Драгомерецького М. М., Дрішлюка А. І., Черевка П. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У вересні 2018 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду із позовом до ОСОБА_3 про зобов`язання спростувати поширену недостовірну інформацію, зобов`язання припинити розповсюдження недостовірної інформації.

Свої позовні вимоги позивачі обґрунтовували тим, що 23 серпня 2018 року на засіданні органів опіки та піклування, яке відбувалося у Приморській районній адміністрації Одеської міської ради, ОСОБА_3 , публічно висловлювалась у присутності всіх учасників засідання (членів комісії, адвокатів) про те, що вони є алкоголіками та неодноразово їздили на лікування до Болгарії.Зазначена інформація є недостовірною, а її розповсюдження завдало їм моральної шкоди.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , із урахуванням уточнених вимог, просили зобов`язати ОСОБА_3 спростувати поширену нею недостовірну інформацію про те, що начебто ОСОБА_1 та ОСОБА_2 страждають на алкоголізм та не один раз їздили лікуватися в Болгарію, шляхом публічного вибачення і направлення органу опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради листа, в якому вона повинна спростувати поширену недостовірну інформацію; зобов`язати ОСОБА_3 припинити розповсюджувати проти ОСОБА_1 та ОСОБА_2 недостовірну інформацію; стягнути з ОСОБА_3 на їхню користь у рахунок відшкодування моральної шкоди 1,00 грн, спростувати ОСОБА_3 поширену нею негативну інформацію про те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 страждають на алкоголізм, та не один раз їздили до Болгарії на лікування від алкоголізму, шляхом спростування цієї інформації у соціальній мережі «Facebook».

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 22 січня 2019 року позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено частково. Зобов`язано ОСОБА_3 спростувати поширену нею негативну інформацію про те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 страждають на алкоголізм, та не один раз їздили до Болгарії на лікування від алкоголізму, шляхом спростування цієї інформації у соціальній мережі «Facebook» та шляхом направлення на адресу органу опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради листа зі спростуванням поширеної інформації. У задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Додатковим рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 28 січня 2019 року стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у рахунок відшкодування моральної шкоди по 0,50 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що висловлювання відповідача на адресу позивачів «алкоголіки» містить фактичні дані (інформацію) про те, що останні хворіють на алкоголізм. Ці висловлювання за своїми стилістичними ознаками не можуть вважатись оціночними судженнями, є повідомленням про факти, які можуть бути перевірені на предмет їх достовірності. Разом з тим матеріали справи не містять доказів захворювання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на алкоголізм. Інформація, розповсюджена відповідачем, є негативною, оскільки у ній стверджується про порушення позивачами принципів моралі, неетичної поведінки в особистому та суспільному житті, а отже, поширення такої інформації порушує право позивачів на повагу до їх гідності та честі.

Постановою Одеського апеляційного суду від 24 липня 2019 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції виходив із того, що висловлювання ОСОБА_3 на адресу позивачів «алкоголіки» містить фактичні дані (інформацію) про те, що останні хворіють на алкоголізм. Ці висловлювання за своїми стилістичними ознаками не можуть вважатись оціночними судженнями, є повідомленням про факти, які можуть бути перевірені на предмет їх достовірності. Ні ОСОБА_3 , ні її представником ОСОБА_4 у судовому засіданні не надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження того, що у позивачів є проблеми з алкоголем та вони неодноразово їздили на лікування до Болгарії та те, що цю інформацію поширила на засіданні органу опіки та піклування її член ОСОБА_5 .

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У вересні 2019 року ОСОБА_3 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 січня 2019 року, додаткове рішення Приморського районного суду м. Одеси від 28 січня 2019 та постанову Одеського апеляційного суду від 24 липня 2019 року, в якій просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та повернути матеріали справи до суду апеляційної інстанції для розгляду справи по суті, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вказує на те, що у сім`ї всі знали, що позивачі полюбляють алкоголь, завжди не соромились пити у компаніях на очах всіх родичів і друзів та неодноразово їздили на лікування у Болгарію. Сама ОСОБА_2 пересилала їй літературу на електронну пошту, коли знаходилась на лікуванні у Болгарії 17 червня 2016 року, для того, щоб вона як невістка знала, як необхідно поводитись із хворими на залежність людьми. У матеріалах справи є всі докази того, що позивач сам визнав факт лікування у Болгарії, тому рішення суду суперечить наявним у матеріалах справи доказам.

У грудні 2019 року представник ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - ОСОБА_6 подала до суду відзив на касаційну скаргу, у якому зазначено, що скарга не містить жодного доказу неправильного застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального чи процесуального права.

Позиція Верховного Суду

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій відповідають вимогам статей ЦПК України щодо законності та обґрунтованості.

Обставини встановлені судами

ОСОБА_3 є дружиною сина позивачів - ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син ОСОБА_8 (онук позивачів).

23 серпня 2018 року на засіданні органів опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради ОСОБА_3 публічно висловлювалась у присутності всіх учасників засідання (членів комісії, адвокатів) про те, що позивачі є алкоголіками та неодноразово їздили на лікування до Болгарії.

У судовому засіданні прослухано аудіозапис вказаного засідання, на якому (з 10 год 50 хв до 11 год 44 хв) пропонується запитати у матері дитини ( ОСОБА_3 ), чим бабуся та дідусь можуть нашкодити дитині, на що ОСОБА_3 відповідає, що на її превеликий жаль, у бабусі та дідуся є проблеми з алкоголем та вони неодноразово їздили на лікування до Болгарії, в будь-який момент вони можуть зірватись та нашкодити дитині. Потім ОСОБА_3 ще раз перепитали про те, чи є у дідуся та бабусі проблеми з алкоголем, вона ще раз повторила сказане вище, на що чоловік (за твердженнями учасників справи - ОСОБА_1 ) зауважив «питання пов`язані з лікуванням у Болгарії?», та йому було надано відповідь, що «ми тут це не обговорюємо».

У судовому засіданні сторонами у справі визнавалось, що вказані висловлення про проблеми позивачів із алкоголем сказані на засіданні органу опіки та піклування саме ОСОБА_3 , яка надала до суду роздруківку запису «опікунський від 23 серпня 2018 року», в якій підтвердила, що на запитання ОСОБА_11 , ОСОБА_3 відповіла, що у батьків її чоловіка є проблеми з алкоголем та вони їздили на лікування до Болгарії. На запитання ОСОБА_5 , чи є бабуся та дідусь дитини алкоголіками, ОСОБА_3 відповіла «так», та повторила, що вони декілька разів їздили на лікування до Болгарії. На запитання ОСОБА_5 про те, чи дійсно матір ОСОБА_2 говорить на аудіозаписі, який ОСОБА_3 дала прослухати, ОСОБА_2 відповіла, що вона не знає, про що ця розмова.

Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_5 та ОСОБА_11 , які були присутні на засіданні органу опіки та піклування від 28 березня 2018 року, засвідчили вказані вище обставини.

ІНФОРМАЦІЯ_2 на соціальній сторінці ОСОБА_3 у Facebook розміщена інформація про те, що батьки її чоловіка «алкоголезалежні люди» (а. с. 73), в іншій публікації розміщена інформація про те, що ОСОБА_12 та ОСОБА_13 люди, які зловживають психотропними засобами та алкоголем.

Нормативно-правове обґрунтування

Статтею 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Разом із тим відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Таким чином, праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

Главою 22 ЦК України визначено перелік особистих немайнових прав фізичної особи, серед яких і право на повагу до гідності та честі (стаття 297 ЦК України).

Так, під гідністю необхідно розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної істоти. З честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах суспільства, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло. А під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов`язків. Під діловою репутацією юридичної особи розуміється оцінка її підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи, є сукупність таких обставин: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Поширенням інформації також є вивішування (демонстрація) в громадських місцях плакатів, гасел, інших творів, а також розповсюдження серед людей листівок, що за своїм змістом або формою порочать гідність, честь фізичної особи або ділову репутацію фізичної та юридичної особи.

Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Відповідно до частини другої статті 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та їх правдивість не доводиться.

Статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базовихумов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти.

Повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку.

Якщо висловлювання є оціночним судженням, пропорційність втручання у право має залежати від того, чи існує достатній фактичний базис для оспорюваного висловлювання. Залежно від обставин конкретної справи, висловлювання, яке є оціночним судженням, може бути перебільшеним за відсутності будь-якого фактичного підґрунтя.

Отже, коли робляться твердження про поведінку третьої особи, деколи може бути важко віднайти різницю між оцінкою фактів та оціночними судженнями. Проте навіть оціночне судження може бути надмірним, якщо воно не має під собою фактичних підстав (Jerusalem v. Austria, no. 26958/95, n. 43, ECHR 2001-11).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суди попередніх інстанцій, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з урахуванням встановлених обставин і вимог, дійшли правильного висновку про часткове задоволення позову та обґрунтовано виходили з того, що інформація, спростування якої вимагають позивачі не є оціночними судженнями, яку відповідач розповсюджувала на засіданні органів опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради та на своїй сторінці у соціальній мережі Facebook.

Таким чином, оскільки відбулось поширення недостовірної інформації у вигляді фактів щодо позивачів про те, що у них «алкогольна залежність», суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку, що поширена ОСОБА_3 інформація порочить честь та гідність ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , так як розповсюджена інформація не може прирівнюватися до оціночних суджень, а містить твердження про наявність у позивачів захворювання.

Відповідно до Академічного тлумачного словника української мови (СУМ-11) алкоголік - це особа, що хворіє на алкоголізм (важке хронічне захворювання, викликане зловживанням алкогольними напоями). У ширшому розумінні алкоголізм ? сукупність шкідливих звичок, пов`язаних із зловживанням алкоголем, впливів на здоров`я, життя, працю і добробут людей.

Отже, висловлювання відповідача на адресу позивачів містить фактичні дані (інформацію) про те, що вони хворіють на алкоголізм.

Разом з тим матеріали справи не містять даних про захворювання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на алкоголізм.

Верховний Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, що зазначена інформація є негативною, оскільки стверджується про порушення позивачами принципів моралі, неетичної поведінки в особистому та суспільному житті, а отже, поширення такої інформації порушує право позивачів на повагу до їхньої гідності та честі.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних рішеннях, питання вичерпності висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що переглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів.

Верховний Суд розглянув справу в межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі; враховуючи правомірний правовий результат вирішення спору судами першої та апеляційної інстанцій, підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, арішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 400, 401, 402, 409, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 січня 2019 року, додаткове рішення Приморського районного суду м. Одеси від 28 січня 2019 та постанову Одеського апеляційного суду від 24 липня 2019 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Ступак

І. Ю. Гулейков

Г. І. Усик