Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 13.12.2018 року у справі №796/89/2018
Ухвала КЦС ВП від 02.12.2018 року у справі №796/89/2018

Постанова

Іменем України

24 січня 2019 року

м. Київ

справа № 796/89/2018

провадження № 61-47316ав18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Черняк Ю. В.,

секретар судового засідання - Кукушкін О. М.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство «Фідобанк»,

відповідач - ОСОБА_4,

третя особа - ОСОБА_5,

за участі:

представника позивача - Єкімука Олександра Леонідовича,

представника відповідача - ОСОБА_7

розглянув у відкритому судовому засіданні у приміщенні Верховного Суду (м. Київ, проспект Повітрофлотський, 28) апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_8, на ухвалу Київського апеляційного суду від 12 листопада 2018 рокуу складі судді Шебуєвої В. А. у справі за заявою ОСОБА_4 про скасування рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків від 22 січня 2018 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства «Фідобанк» до ОСОБА_4, третя особа - ОСОБА_5, про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2018 року ОСОБА_4 звернувся до апеляційного суду із заявою про скасування рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків від 22 січня 2018 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства «Фідобанк» (далі - ПАТ «Фідобанк») до ОСОБА_4, третя особа - ОСОБА_5, про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Заява мотивована тим, що 30 квітня 2014 року між ПАТ «Фідобанк» та ОСОБА_9 було укладено кредитний договір № 1594Ф, за умовами якого банк відкрив останній кредитну лінію на споживчі цілі. На забезпечення виконання ОСОБА_9 зобов'язань за кредитним договором 30 квітня 2014 року між ПАТ «Фідобанк»та ним було укладено договір поруки. Рішенням Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків від 22 січня 2018 року на користь ПАТ «Фідобанк»стягнуто з нього заборгованість за кредитним договором у розмірі 21 075 233,90 грн.

Однак, на час прийняття вказаного рішення Закон України «Про третейські суди» містив заборону на розгляд третейськими судами справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку.

Також на час розгляду справи третейським судом у провадженні Шевченківського районного суду м. Києва перебувала справа за його позовом до ПАТ «Фідобанк»про визнання договору поруки припиненим. Проте, третейський суд не зупинив провадження у справі до вирішення цього спору. У порушення регламенту третейський суд не направив справу для проведення економічної експертизи щодо встановлення розміру заборгованості, відмовив у задоволенні клопотання про проведення почеркознавчої експертизи на предмет належності ОСОБА_9 підпису на додатковому договорі № 5 до кредитного договору від 27 квітня 2015 року.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 12 листопада 2018 року, який діяв як суд першої інстанції, у задоволенні заяви ОСОБА_4відмовлено.

Судове рішення апеляційного суду, як суду першої інстанції, мотивоване тим, що поручитель не є споживачем послуг банку, а тому в цих правовідносинах на нього не поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів». Оскільки договір поруки від 30 квітня 2014 року містить третейське застереження, то спір між банком і поручителем про стягнення заборгованості за кредитним договором, про виконання зобов'язань за яким останній поручився, підвідомчий третейському суду, отже, рішення третейського суду ухвалено у межах його повноважень.

Не погоджуючись із вказаною ухвалою суду, представник ОСОБА_4 - ОСОБА_8,подав до Верховного Суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Київського апеляційного суду від 12 листопада 2018 рокута прийняти постанову, якою задовольнити заяву ОСОБА_4

Апеляційна скаргу обґрунтована тим, що апеляційний суд не врахував, що справа за позовом ПАТ «Фідобанк» до ОСОБА_4 не підвідомча третейським судам у зв'язку із тим, що відповідно до пункту 14 статті 6 Закону України «Про третейські суди» з підвідомчості третейських судів виключені справи у спорах щодо захисту прав споживачів. Вважає, що така заборона розповсюджується не тільки на боржника, а й на поручителя.

Вказує на порушення третейським судом свого регламенту та норм матеріального й процесуального права під час розгляду справи, що також вважає підставами для скасування рішення третейського суду.

У січні 2019 року ПАТ «Фідобанк» подало до Верховного Суду відзив на апеляційну скаргу, в якому вказує на те, що доводи заявника є безпідставними, були предметом розгляду апеляційним судом, як судом першої інстанції, з наданням відповідної правої оцінки, яка відповідає нормами матеріального та процесуального права.

Представник ОСОБА_4 у судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити з підстав, наведених у скарзі.

Представник ПАТ «Фідобанк» у судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив залишити без змін судове рішення апеляційного суду з підстав, наведених у відзиві на апеляційну скаргу.

Частиною другою статті 24, частиною другою статті 351 ЦПК України передбачено, що Верховний Суд переглядає в апеляційному порядку судові рішення апеляційних судів, ухвалені ними як судами першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Частиною першою статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Під час розгляду справи апеляційний суд, як суд першої інстанції, встановив, що 30 квітня 2014 року між ПАТ «Фідобанк» та ОСОБА_9 було укладено кредитний договір № 1594Ф, за умовами якого банк відкрив ОСОБА_9 кредитну лінію з лімітом кредитування у розмірі 4 200 000 грн, терміном погашення до 30 квітня 2019 року на споживчі цілі зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 15 % річних. У подальшому між ПАТ «Фідобанк»та ОСОБА_9 неодноразово укладалися додаткові угоди до кредитного договору, якими збільшено ліміт кредитування до 16 300 000 грн, з 01 вересня 2015 року збільшено процентну ставку за кредитним договором до 20 % річних.

На забезпечення виконання ОСОБА_9 зобов'язань за кредитним договором 30 квітня 2014 року між ПАТ «Фідобанк» та ОСОБА_4 було укладено договір поруки. У подальшому до договору поруки сторонами вносилися відповідні зміни.

Пунктом 4.2. договору поруки визначено третейське застереження, згідно з яким всі спори, що виникають при виконанні даного договору, підлягають розгляду в Постійно діючому третейському суді при Асоціації українських банків.

У зв'язку із порушенням ОСОБА_9 зобов'язань за кредитним договором, ПАТ «Фідобанк»звернулося до Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків з позовом про стягнення заборгованості з поручителя - ОСОБА_4

Рішенням Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків від 22 січня 2018 року стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ «Фідобанк»заборгованість за кредитним договором у розмірі 21 075 233,90 грн, третейський збір у сумі 25 500 грн (а. с. 13-17).

Частиною третьою статті 457 ЦПК України визначено, що при розгляді справи в судовому засіданні суд встановлює наявність або відсутність підстав для скасування рішення третейського суду, міжнародного комерційного арбітражу.

Відповідно до частини першої статті 458 ЦПК України рішення третейського суду може бути скасовано лише у випадках, передбачених цією статтею.

Частиною другою вказаної статті визначено, що рішення третейського суду може бути скасовано у разі, якщо:

1) справа, в якій прийнято рішення третейського суду, не підвідомча третейському суду відповідно до закону;

2) рішення третейського суду прийнято у спорі, не передбаченому третейською угодою, або цим рішенням вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди. Якщо рішенням третейського суду вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди, то скасовано може бути лише ту частину рішення, що стосується питань, які виходять за межі третейської угоди;

3) третейську угоду визнано судом недійсною;

4) склад третейського суду, яким прийнято рішення, не відповідав вимогам закону;

5) третейський суд вирішив питання про права та обов'язки осіб, які не брали участі у справі.

Відповідно до частини другої статті 1 Закону України «Про третейські суди» до третейського суду за угодою сторін може бути передано будь-який спір, що виникає із цивільних та господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом.

Згідно з пунктом 14 частини першої статті 6 закону «Про третейські суди» (частину першу статті 6 цього закону доповнено пунктом 14 згідно із законом № 2983-VI) третейські суди в порядку, передбаченому цим законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком, зокрема, справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).

Встановивши, що рішенням Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків від 22 січня 2018 року з ОСОБА_4 стягнуто на користь ПАТ «Фідобанк» заборгованість за кредитним договором від 30 квітня 2014 року, як з поручителя, апеляційний суд, як суд першої інстанції, правильно виходив із того, що Закон України «Про третейські суди» містить заборону на розгляд третейськими судами справ у спорах щодо захисту прав споживачів, а поручитель не може розглядатись як споживач послуг банку, тому у цих правовідносинах на нього не поширюється дія вказаного закону, отже третейський суд ухвалив рішення у межах своїх повноважень.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що справа не підвідомча третейським судам у зв'язку із тим, що відповідно до пункту 14 статті 6 Закону України «Про третейські суди» з підвідомчості третейських судів виключені справи у спорах щодо захисту прав споживачів та така заборона розповсюджується не тільки на боржника, а й на поручителя.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_10 щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) дія цього Закону поширюється і на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем за договором про надання споживчого кредиту), що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

За частиною першою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» між кредитодавцем та споживачем укладається договір про надання споживчого кредиту, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

Аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави для висновку, що спори між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і під час виконання такого договору, відповідно до пункту 14 частини першої статті 6 Закону України «Про третейські суди», незважаючи на наявність третейського застереження, не можуть бути предметом третейського розгляду, оскільки цим Законом від 03 лютого 2011 року виключено з компетенції третейського суду вирішення спорів щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).

Відмежування цивільних правовідносин за участю споживачів від правовідносин за участю інших суб'єктів здійснюється на підставі визначення правової форми їх участі в конкретних правовідносинах.

Порука є способом забезпечення зобов'язань боржника перед кредитором і має похідну правову природу від правовідносин, що виникають з кредитного договору.

Поручитель за змістом договору поруки не є споживачем послуг банку з кредитування, а, навпаки, є особою, яка своєю відповідальністю забезпечує відповідальність боржника у договорі споживчого кредиту, тобто споживача.

Договір поруки не є договором на придбання, замовлення, використання продукції для особистих потреб, не пов'язаних з підприємницькою діяльністю, виконанням обов'язку найманого працівника, або договором про намір здійснити такі дії.

Отже, поручитель не може розглядатись у договорі поруки як споживач послуг банку, а тому у цих правовідносинах на нього не поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів».

Таким чином, оскільки у справі, яка переглядається, договір поруки містить третейське застереження, то спір між банком і поручителем про стягнення заборгованості за договором споживчого кредиту, за виконання зобов'язань за яким останній поручився, підвідомчий третейському суду.

Такий правовий висновок викладено Верховним Судом України у постанові від 24 травня 2017 року у справі № 6-580цс17.

Аналогічного за суттю висновку дійшла й Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 грудня 2018 року у справі № 755/11648/15-ц (провадження № 14-336цс18).

Не заслуговують на увагу й посилання апеляційної скарги на порушення третейським судом свого регламенту та норм матеріального й процесуального права під час розгляду справи, як на підставу для скасування рішення третейського суду, оскільки частиною другою статті 458 ЦПК України визначено виключний перелік підстав, за яких рішення третейського суду може бути скасовано. Наведені заявником доводи не входять до зазначеного переліку.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків апеляційного суду, як суду першої інстанції, та не дають підстав вважати, що Київським апеляційним судом було порушено норми матеріального або процесуального права.

Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають.

Керуючись статтями 24 351 367 368 369 374 375 381-384 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_8 -залишити без задоволення.

Ухвалу Київського апеляційного суду від 12 листопада 2018 рокузалишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Д. Д. Луспеник

Б. І. Гулько

Ю. В. Черняк