Історія справи

Постанова КЦС ВП від 29.01.2019 року у справі №439/496/16

Постанова

Іменем України

24 січня 2019 року

м. Київ

справа № 439/496/16-ц

провадження № 61-20799св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Ступак О. В. (суддя-доповідач), Кузнєцова В. О., Погрібного С. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідачі: ОСОБА_5, ОСОБА_6, Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Бродівського районного суду Львівської області від 06 вересня 2016 року у складі судді Бородійчук О. І. та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 31 січня 2017 року у складі колегії суддів: Павлишина О. Ф., Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У квітні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6, Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» (далі - ПАТ «РайффайзенБанк Аваль») про визнання договору іпотеки недійсним.

Позовна заява мотивована тим, що 22 листопада 2007 року між ВАТ «Райффайзен

Банк Аваль» та ОСОБА_5 укладений кредитний договір № 014/0642/82/53885, згідно з умовами якого банк надав позичальнику кредит у сумі 40 800,00 доларів США на споживчі цілі на строк до 22 листопада 2017 року під 13,25 % річних.

На забезпечення виконання позичальником грошових зобов'язань за кредитним договором, між банком та ОСОБА_6, дружиною ОСОБА_5, укладений договір іпотеки № 3584/0642/325570, посвідчений 23 листопада 2007 року приватним нотаріусом Бродівського нотаріального округу Матіяш Р. П., згідно з яким в іпотеку банку передано нерухоме майно, а саме: житловий будинок з господарськими спорудами та земельну ділянку, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1

ОСОБА_4 стверджує, що в будинку, який є предметом іпотеки, він постійно проживає та зареєстрований, і на час укладення договору іпотеки був неповнолітнім (малолітнім), а тому, уклавши договір іпотеки без згоди органу опіки і піклування, батьки позбавили його права на житло.

Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_4 просив визнати недійсним договір іпотеки від 23 листопада 2007 року, який укладений між ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», посвідчений 23 листопада 2007 року приватним нотаріусом Бродівського нотаріального округу Матіяш Г. П., зареєстрований у реєстрі за № 5242.

Рішенням Бродівського районного суду Львівської області від 06 вересня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, щовідсутні підстави для визнання недійсним договору іпотеки, оскільки позивач не мав майнових прав на житловий будинок, який став предметом іпотеки згідно оспорюваного правочину.

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 31 січня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено. Рішення Бродівського районного суду Львівської області від 06 вересня 2016 року залишено без змін.

Відхиляючи апеляційну скаргу та залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, визнав їх законними та обґрунтованими, постановленими з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.

У березні 2017 року ОСОБА_4 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Бродівського районного суду Львівської області від 06 вересня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 31 січня 2017 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову, обґрунтовуючи свої вимоги неправильним застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскільки у будинку, який передано в іпотеку, проживала неповнолітня дитина, і при укладенні оспорюваного договору орган опіки та піклування не надавав дозволу на укладення такого правочину, тому відповідно до статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» неприпустимо зменшення або обмеження прав і охоронюваних законом інтересів дітей при вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень.

У червні 2017 року від ПАТ «РайффайзенБанк Аваль» надійшли заперечення на касаційну скаргу ОСОБА_4, в яких заявник просить відхилити вказану касаційну скаргу, посилаючись на те, що судами першої та апеляційної інстанцій повно та об'єктивно досліджено докази у справі, правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, а заявником не наведено достатніх та обґрунтованих підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.

Рух справи у суді касаційної інстанції.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 квітня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У травні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ вказану справу передано до Верховного Суду.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Позиція Верховного Суду.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом встановлено, що 22 листопада 2007 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_5 укладений кредитний договір № 014/0642/82/53885, згідно з умовами якого банк надав позичальнику кредит у сумі 40 800,00 доларів США на споживчі цілі на строк до 22 листопада 2017 року під 13,25 % річних.

На забезпечення виконання позичальником грошових зобов'язань за кредитним договором, між банком та ОСОБА_6 укладений договір іпотеки

№ 3584/0642/325570, посвідчений 23 листопада 2007 року приватним нотаріусом Бродівського нотаріального округу Матіяш Р. П., згідно з яким в іпотеку банку передано нерухоме майно, а саме: житловий будинок із господарськими спорудами та земельну ділянку, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1

Також встановлено, що на час укладення договору іпотеки (23 листопада 2007 року) ОСОБА_4 був малолітнім і постійно проживав з батьками ОСОБА_6 та

ОСОБА_5 у будинку, який є предметом іпотеки за адресою: АДРЕСА_1 і належить ОСОБА_6 на праві власності. У період із 27 серпня 2007 року

по 28 січня 2008 року ОСОБА_4 був знятий з реєстраційного обліку за місцем проживання.

Із копії витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно вбачається, що ОСОБА_6 із 27 грудня 2005 року на праві власності також належить квартира по АДРЕСА_2

Заочним рішенням Бродівського районного суду Львівської області від 07 грудня 2012 року позов ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про стягнення заборгованості задоволено та стягнуто заборгованість за кредитним договором у розмірі 65 728,36 доларів США. Рішення набрало законної сили.

Нормативно-правове обґрунтування.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частина друга статті 215 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя статті 215 ЦК України).

Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей

відповідно до закону.

Батьки малолітньої дитини не мають права без дозволу органу опіки та піклування вчиняти правочини щодо її майнових прав, у тому числі й відмовлятися від майнових прав дитини (пункт 3 частини другої статті 177 СК України).

Згідно з положеннями частин четвертої та п'ятої статті 177 СК України орган опіки та піклування проводить перевірку заяви про вчинення правочину щодо нерухомого майна дитини та надає відповідний дозвіл, якщо в результаті вчинення правочину буде гарантоване збереження права дитини на житло.

За таких обставин вчинення батьками малолітньої дитини певного правочину за відсутності попереднього дозволу органу опіки та піклування порушує установлену статтею 177 СК України заборону. Проте сам по собі цей факт не є безумовним підтвердженням наявності підстав для визнання правочину недійсним. Правочин може бути визнаний недійсним, якщо його вчинення батьками без попереднього дозволу органу опіки та піклування призвело до порушення права особи, в інтересах якої пред'явлений позов, тобто до звуження обсягу існуючих майнових прав дитини та/або порушення охоронюваних законом інтересів дитини, зменшення або обмеження прав та інтересів дитини щодо жилого приміщення.

Згідно зі статтею 9 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець обмежується в розпорядженні предметом іпотеки, однак має право володіти та користуватись предметом іпотеки відповідно до його цільового призначення, якщо інше не встановлено цим Законом. При цьому ЦК України, як і спеціальний Закон України «Про іпотеку», не містять норм, які б зменшували або обмежували право членів сім'ї власника житла на користування жилим приміщенням у разі передання його в іпотеку.

Частиною першою статті 405 ЦК України визначено, що члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.

Правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси, то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб.

Установивши, що ОСОБА_4 не мав і не має права власності на предмет іпотеки - житловий будинок АДРЕСА_1 суд першої інстанції, із яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання іпотечного договору недійсним, оскільки його укладення не призвело до звуження обсягу, зменшення чи обмеження існуючого права позивача на користування житлом - будинковолодінням АДРЕСА_1 Зокрема, суд першої інстанції правильно вважав, що проживаючи в цьому будинку з батьками, ОСОБА_4 набув права користування цим житлом як члени сім'ї власника, відповідно до статті 405 ЦК України, статті 18 Закону України «Про охорону дитинства», та зберігає це право протягом часу перебування будинковолодіння в іпотеці.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

За таких обставин та з підстав, передбачених вищевказаними нормами матеріального права, правильним та обґрунтованим є висновок суду першої інстанції, із яким погодився й апеляційний суд, що відсутність дозволу органу опіки та піклування на укладення договору іпотеки не є підставою для визнання оспорюваного у цій справі договору іпотеки недійсним.

Доводи касаційної скарги про те, що оскільки у будинку, який передано в іпотеку, проживала неповнолітня дитина, і при укладенні оспорюваного договору орган опіки та піклування не надавав дозволу на укладення такого правочину, тому відповідно до статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» підлягає визнанню недійсним є необґрунтованими з огляду на таке.

Правочин, що вчинений батьками (усиновлювачами) стосовно нерухомого майна, право користування яким мають діти, за відсутності обов'язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування може бути визнаний судом недійсним (частина шоста статті 203, частина перша статті 215 ЦК України) за умови, якщо буде встановлено, що оспорюваний правочин суперечить правам та інтересам дитини, - звужує обсяг існуючих майнових прав дитини та/або порушує охоронювані законом інтереси дитини, зменшує або обмежує права та інтереси дитини щодо жилого приміщення, порушує гарантії збереження права дитини на житло. Сам по собі факт відсутності обов'язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування на укладення оспорюваного правочину не є безумовною підставою для визнання його недійсним.

Такі правові висновки викладені у Постановах Верховного Суду України

від 16 вересня 2015 року в справі № 6-392цс15, 16 грудня 2015 року в справі

№ 6-214цс15 та 20 січня 2016 року в справі № 6-1560цс15, № 6-2940цс15, відступити від яких Верховний Суд підстав не вбачає.

У цій справі встановлено, що внаслідок укладення оспорюваного договору іпотеки, предметом якої є домоволодіння, яким користувався позивач, будь-яких обмежень чи зменшення прав і охоронюваних законом інтересів позивача не відбулось, оскільки він мав право на користування жилим приміщенням та не втратив такого права при укладені договору іпотеки.

При цьому Верховний Суд зауважує, що загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (стаття 3 ЦК України). Відповідно до частин другої та третьої статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій та не дають підстав вважати, що судами порушено норми матеріального або процесуального права, та по своїй суті зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку не допускається.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Бродівського районного суду Львівської області від 06 вересня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 31 січня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Ступак

В.О. Кузнєцов

С.О. Погрібний