Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 29.06.2021 року у справі №492/990/20

Постанова

Іменем України

21 грудня 2021 року

місто Київ

справа № 492/990/20

провадження № 61-9338ск21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О.

В.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1,

боржник - ОСОБА_2,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Арцизького районного суду Одеської області від 02 березня 2021 року у складі судді Гусєвої Н. Д. та постанову Одеського апеляційного суду від 13 травня 2021 року у складі колегії суддів: Артеменка І.

А., Громіка Р. Д., Драгомерецького М. М.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Згідно із судовим наказом Арцизького районного суду Одеської області від 05 серпня 2020 року вирішено стягувати із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі 1/4 частини заробітку (доходу), але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку та не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня подання заяви про видачу судового наказу, тобто з 30 липня 2020 року і до досягнення повноліття ОСОБА_3, тож до ІНФОРМАЦІЯ_2. Здійснено розподіл судових витрат.

ОСОБА_2 у січні 2021 року звернувся до суду із заявою про перегляд судового наказу Арцизького районного суду Одеської області від 05 серпня 2020 року за нововиявленими обставинами.

Стислий виклад позиції ОСОБА_4 за заявою про перегляд рішення суду за нововиявленими обставинами

На обґрунтування заяви посилався на те, що на момент звернення із заявою про видачу зазначеного судового наказу ОСОБА_1 не повідомила суд, що у них є інша спільна дитина, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3, і заявник станом на той час вже сплачував аліменти на його утримання. Зазначені обставини існували на момент видачі 05 серпня 2020 року судового наказу, проте заявниця про них не повідомила суд і тому такі обставини судом не враховані.

На думку ОСОБА_2, ці обставини могли істотно вплинути на ухвалення судового рішення, яке бути б іншим за змістом, тому наявні підстави для скасування судового наказу за нововиявленими обставинами.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Арцизького районного суду Одеської області від 02 березня 2021 року, залишеною без змін постановою Одеського апеляційного суду від 13 травня 2021 року, у задоволенні заяву ОСОБА_2 про перегляд за нововиявленими обставинами судового наказу Арцизького районного суду Одеської області від 05 серпня 2020 року відмовлено.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, зазначив, що, звертаючись із заявою про перегляд судового наказу від 05 серпня 2020 року за нововиявленими обставинами до суду, заявник зазначив, що підставою для його перегляду є те, що на момент постановлення судового наказу існували істотні для справи обставини, що не були досліджені судом при розгляді зазначеної заяви, а саме, що заявник та боржник мають ще одну спільну дитину ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3, на утримання якої на підставі виконавчого листа, виданого Арцизьким районним судом Одеської області у справі № 2-928-05, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягуються аліменти у розмірі 25 % заробітку (доходу), починаючи з 06 червня 2005 року і до досягнення дитиною повноліття.

Зазначені заявником обставини за своєю природою не можуть бути віднесені до нововиявлених, оскільки самі по собі ці обставини не є підставою для відмови у видачі судового наказу за правилами статті 165 ЦПК України, а з урахуванням вимог статті 423 ЦПК України, в тому числі, не є підставою для перегляду рішення суду за нововиявленими обставинами переоцінка доказів, оцінених судом у процесі розгляду справи, та докази, які не оцінювалися судом, стосовно обставин, що були встановлені судом.

Суд апеляційної інстанції додатково зазначив, що ОСОБА_1, звертаючись до суду із заявою про видачу судового наказу, долучила до неї, зокрема, копію рішення Арцизького районного суду Одеської області від 24 травня 2012 року, яким розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2. З тексту наведеного рішення випливає, що судом встановлено те, що під час шлюбу ОСОБА_1, та ОСОБА_6 народилися діти: ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3, та ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, які проживають з позивачем.

Тож апеляційний суд зазначив, що на час видачі судом першої інстанції судового наказу щодо обставин, на які посилається боржник у своїй заяві про перегляд судового наказу за нововиявленими обставинами, у матеріалах справи була наявна відповідна інформація, а згідно з вимогами пункту 4 частини 1 статті 161 ЦПК України, якою передбачено, що судовий наказ може бути видано, якщо заявлено вимогу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, якщо ця вимога не пов'язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб, суду першої інстанції належало надати їй відповідну оцінку. Отже, подаючи заяву про перегляд судового наказу за нововиявленими обставинами та повторно звертаючи увагу на наведені факти, ОСОБА_2 фактично вимагає здійснення їх переоцінки.

Щодо посилань заявника на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 554/325/16-ц, то апеляційний суд зазначає, що обставини зразкової справи та справи, що знаходилася на апеляційному перегляді, не можна вважати тотожними. Так, у справі № 554/325/16-ц на момент видання оскаржуваного судового наказу від 18 березня 2019 року № 263/2998/19, яким з боржника стягнуто аліменти на утримання неповнолітніх дітей, вже існував інший судовий наказ № 263/15194/18, виданий 13 грудня 2018 року Жовтневим районним судом міста Маріуполя Донецької області, яким з боржника стягнуто аліменти на утримання його неповнолітніх дітей, тобто судом раніше вже був виданий судовий наказ за тими самими вимогами, за якими заявник просить видати новий судовий наказ. У справі № 492/990/20 за наказом Арцизького районного суду Одеської області від 05 серпня 2020 року та за виконавчим листом, виданим 02 вересня 2005 року Арцизьким районним судом Одеської області у справі № 2-928-05, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягуються аліменти на утримання двох дітей. А отже, не можна вважати, що судовий наказ Арцизьким районним судом Одеської області від 05 серпня 2020 року видано за тими самими вимогами, за якими вже було видано інший судовий наказ чи ухвалено судове рішення.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_2 03 червня 2021 року із застосуванням засобів поштового зв'язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Арцизького районного суду Одеської області від 02 березня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 13 травня 2021 року.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Заявником як підстави касаційного оскарження наведених судових рішень визначено, що:

- судами першої та апеляційної інстанцій не застосовано правові висновки, викладені, зокрема у постанові Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 263/2998/19 (провадження № 61-20049/19). Відповідно до зазначеного висновку, встановивши наявність обставини, яка суттєво впливає на прийняте судом рішення, а саме, що при видачі судового наказу суду не було відомо про наявність іншого судового наказу, за яким вже стягнуто аліменти на утримання неповнолітньої дитини на користь матері, місцевий суд ухвалив справедливе рішення про скасування судового наказу;

- судами першої та апеляційної інстанцій не враховано, що законодавчо закріплено стягнення аліментів на двох дітей у порядку наказного провадження у розмірі однієї третини, тому наявність двох судових рішень за якими стягнуто на кожну дитини аліментів у розмірі однієї чверті заробітку (доходу) платника аліментів є неприпустимим, оскільки в кінцевому підрахунку загальний розмір таких аліментів становитиме перевищену частку аліментів, які можуть бути стягнуті із божника на утримання двох дітей.

Отже, серед підстав касаційного оскарження рішень судів першої та апеляційної інстанцій заявником зазначена та підстава, яка згадана у частині 2 статті 389 ЦПК України, що свідчить про виконання ним вимог пункту 5 частини 2 статті 392 ЦПК України щодо форми та змісту касаційної скарги.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Верховного Суду від 29 червня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За частиною 1 статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені

статті 400 ЦПК України, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваної постанови апеляційного суду визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному статті 263 ЦПК України. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд вислухав суддю-доповідача, перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив такі висновки.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Відповідно до частин 1 , 2 статті 160 ЦПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених частин 1 , 2 статті 160 ЦПК України. Із заявою про видачу судового наказу може звернутися особа, якій належить право вимоги, а також органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 161 ЦПК України судовий наказ може бути видано, якщо заявлено вимогу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, якщо ця вимога не пов'язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб.

За приписами частини 8 статті 170 ЦПК України у разі видачі судового наказу відповідно до частини 8 статті 170 ЦПК України, судовий наказ може бути переглянуто за нововиявленими обставинами у порядку, встановленому главою 3 розділу V частини 8 статті 170 ЦПК України.

У разі видачі судового наказу відповідно до пункту 4 частини 1 статті 161 ЦПК України боржник має право звернутися до суду з позовом про зменшення розміру аліментів (частина 7 статті 170 ЦПК України) або судовий наказ може бути переглянуто за нововиявленими обставинами у порядку, встановленому главою 3 Розділу V частина 7 статті 170 ЦПК України (частина 8 статті 170 ЦПК України).

Відповідно до частини 1 , пункту 1 частини 2 статті 423 ЦПК України рішення, постанова або ухвала суду, якими закінчено розгляд справи, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за нововиявленими або виключними обставинами. Підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи.

Не є підставою для перегляду рішення суду за нововиявленими обставинами: 1) переоцінка доказів, оцінених судом у процесі розгляду справи; 2) докази, які не оцінювалися судом, стосовно обставин, що були встановлені судом.

За змістом наведених норм права необхідними умовами для визнання обставин, визначених пунктом 1 частини 2 статті 423 ЦПК України, нововиявленими є те, що зазначені обставини є істотними та існували на час розгляду справи; ці обставини не могли бути відомі заявникові на час розгляду справи; вони входять до предмета доказування у справі та можуть вплинути на висновки суду про права та обов'язки учасників справи. Нововиявлені обставини мають підтверджуватися фактичними даними (доказами), що в установленому порядку спростовують факти, покладені в основу судового рішення. Суд має право скасувати судове рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами лише за умови, що ці обставини можуть вплинути на юридичну оцінку обставин, здійснену судом у судовому рішенні, що переглядається.

Перший критерій для віднесення обставин до категорій нововиявлених для суду становить істотність цих обставин для вирішення справи.

Питання про те, які обставини можна вважати істотними, є оціночним, і вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням того, чи ці обставини могли спростувати факти, покладені в основу судового рішення, та вплинути на висновки суду під час його ухвалення таким чином, що якби така обставина була відома особам, які беруть участь у справі, то зміст судового рішення був би іншим.

Другим критерієм для віднесення обставин до категорії нововиявлених для суду є доведеність того, що такі обставини не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою.

Вирішуючи питання про наявність нововиявлених обставин, суд повинен розмежовувати нововиявлені обставини та нові докази. Обставини, що обґрунтовують вимоги або заперечення сторін чи мають інше істотне значення для правильного вирішення справи, існували на час ухвалення судового рішення, але залишаються невідомими учасникам справи, та стали відомими тільки після ухвалення судового рішення, є нововиявленими обставинами. Судам необхідно розрізняти нові докази та докази, якими підтверджуються нововиявлені обставини, оскільки нові докази не можуть бути підставою для перегляду за нововиявленими обставинами судового рішення.

Нововиявлені обставини мають підтверджуватися фактичними даними (доказами), що у встановленому порядку спростовують факти, покладені в основу судового рішення.

Суд має право скасувати судове рішення за нововиявленими обставинами лише за умови, що ці обставини можуть вплинути на юридичну оцінку обставин здійснену судом у судовому рішенні, що переглядається та вирішення спору по суті.

Нововиявлені обставини - це юридичні факти, які мають істотне значення для розгляду справи та існували на час розгляду справи, але не були і не могли бути відомі заявнику, а також обставини, які виникли після набрання судовим рішенням законної сили та віднесені законом до нововиявлених обставин.

Обставини, що обґрунтовують вимоги або заперечення сторін чи мають інше істотне значення для правильного вирішення справи, існували на час ухвалення судового рішення, але залишилися невідомими особам, які беруть участь у справі, та стали відомими тільки після ухвалення судового рішення, є нововиявленими обставинами.

Процесуальні недоліки розгляду справи, зокрема неповне встановлення фактичних обставин справи не вважаються нововиявленими обставинами. Такі обставини можуть бути підставою для перегляду судового рішення в апеляційному або касаційному порядку.

Звернувшись до суду із заявою про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, заявник посилався на те, що істотними обставинами перегляду судового рішення є те, що стягувач не повідомила суд про те, що з боржника іншим рішенням вже стягуються аліменти на іншу дитину у розмірі 25 % його доходів.

Наведене, на переконання заявника, мало мати своїм наслідком відмову стягувачу у видачі судового наказу про стягнення аліментів у розмірі 1/4 частини доходів, оскільки у сумі за двома судовими рішеннями з позивача стягується 1/2 частина його доходів, що суперечить пункту 4 частини 1 статті 161 ЦПК України.

В оцінці істотності обставин, на які посилається заявник, Верховний Суд врахував, що відповідно до пункту 3 частини 1 статті 165 ЦПК України суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо заявлено вимогу, яка не відповідає вимогам пункту 3 частини 1 статті 165 ЦПК України.

Як встановлено судами, ОСОБА_1 звернулася до суду із вимогою про видачу судового наказу та стягнення із заявника 1/4 частини заробітку на одну дитину, що відповідає вимогам статті 161 ЦПК України.

Посилання заявника на те, що наведеним положенням обмежена можливість стягувати з нього на двох дітей за різними виконавчими листами 1/2 частину заробітку, Верховний Суд визнає необґрунтованими, оскільки зазначені обмеження застосовуються у разі звернення до суду саме у порядку наказного провадження, а тому наявність іншого судового рішення про стягнення з ОСОБА_2 25 % доходів на іншу його дитину не зумовлювала обов'язку суду відповідно до пункту 3 частини 1 статті 165 ЦПК України відмовити у видачі судового наказу.

Інше розуміння наведених положень закону призвело би до законодавчого обмеження максимального розміру стягуваних аліментів й у позовному провадженні, однак чинне законодавство не містить обмежень щодо стягнення на двох дітей половини заробітку (доходу).

При цьому Верховним Судом враховано, що згідно із частиною 3 статті 70 Закону України "Про виконавче провадження" загальний розмір усіх відрахувань під час кожної виплати заробітної плати та інших доходів боржника не може перевищувати 50 відсотків заробітної плати, що має бути виплачена працівнику, у тому числі у разі відрахування за кількома виконавчими документами. Це обмеження не поширюється на відрахування із заробітної плати у разі відбування боржником покарання у виді виправних робіт і стягнення аліментів на неповнолітніх дітей. У таких випадках розмір відрахувань із заробітної плати не може перевищувати 70 відсотків.

Тож загальна частка доходів, що стягуються із заявника на утримання його дітей, не суперечить чинному законодавству, з огляду на що Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що наведені заявником обставини не є нововиявленими у розумінні статті 423 ЦПК України.

Стосовно посилань на те, що судами першої та апеляційної інстанцій не застосовано правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 263/2998/19 (провадження № 61-20049/19), то Верховний Суд вважає їх необґрунтованими, оскільки на момент видання оскаржуваного судового наказу від 18 березня 2019 року № 263/2998/19, яким з боржника стягнуто аліменти на утримання неповнолітніх дітей, вже існував інший судовий наказ № 263/15194/18, виданий 13 грудня 2018 року Жовтневим районним судом міста Маріуполя Донецької області, яким з боржника стягнуто аліменти на утримання його неповнолітніх дітей, тобто судом раніше вже був виданий судовий наказ за тими самими вимогами, за якими заявник просить видати судовий наказ.

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 165 ЦПК України суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо судом раніше виданий судовий наказ за тими самими вимогами, за якими заявник просить видати судовий наказ. Тобто, на відміну від справи, що переглядається, у згаданій заявником справі боржник навів такі істотні обставини, які мали наслідком скасування судового наказу.

Зважаючи на наведене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованих висновків про відсутність істотних обставин, які існували на момент розгляду справи проте не могли бути встановлені, оскільки не були і не могли бути відомі сторонам у справі.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (PОNОMARYОV v.
UKRAINE, № 3236/03, § 40, ЄСПЛ, від 03 квітня 2008 року).

Процедура скасування остаточного судового рішення у зв'язку із нововиявленими обставинами передбачає, що існує доказ, який раніше не міг бути доступний, однак він міг би призвести до іншого результату судового розгляду. Особа, яка звертається із заявою про скасування рішення, повинна довести, що в неї не було можливості представити цей доказ на остаточному судовому слуханні і що цей доказ є вирішальним. Ця процедура є характерною для правових систем багатьох держав-учасниць. Зазначена процедура сама по собі не суперечить принципу правової визначеності доти, доки вона використовується задля виправлення помилок, допущених під час здійснення правосуддя (PRAVEDNAYA v. RUSSIA, № 69529/01, § 27,28, ЄСПЛ, від 18 листопада 2004 року).

Аргументи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються непогодженням із оскаржуваним судовим рішенням.

З огляду на наведене Верховний Суд визнає касаційну скаргу необґрунтованою, оскільки правильне застосуваннянорми права є беззаперечним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Ухвалу Арцизького районного суду Одеської області від 02 березня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 13 травня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

І. Ю. Гулейков

О. В. Ступак