Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 25.04.2019 року у справі №761/1337/18

Постанова

Іменем України

04 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 761/1337/18

провадження № 61-7992св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач),

суддів: Жданової В. С., Карпенко С. О., Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Київський національний університет імені Тараса Шевченка,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 20 листопада 2018 року у складі головуючого-судді Піхур О. В. та постанову Київського апеляційного суду від 19 березня 2019 року у складі колегії суддів: Рубан С. М., Желепи О. В., Іванченка М. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Київського національного університету імені Тараса Шевченка (далі - КНУ ім. Т. Шевченка) про стягнення заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати.

Вимоги за позовом обґрунтовані тим, що позивач працював на посаді техніка 1 категорії та посаді чергового слюсаря 6 р (0,54 ст. ) сантехнічної служби Інституту міжнародних відносин. 03 листопада 2014 року позивача було звільнено з посади техніка 1 категорії та посаді чергового слюсаря 6 р (0,54 ст. ) сантехнічної служби Інституту міжнародних відносин. Позивач зазначає, що в червні 2016 року на підставі рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 20 листопада 2015 року його було поновлено на займаних посадах, а 25 січня 2017 року повторно звільнено, у зв'язку зі скасуванням рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 20 листопада 2015 року. Позивач вважає, що під час його роботи відповідачем вилачувалася заробітна плата не у повному обсязі, починаючи з вересня 2014 року.

Посилаючись на викладене, з урахуванням збільшених позовних вимог, ОСОБА_1 просив суд стягнути з відповідача недоплачену заробітну плату у розмірі 34
435,27 грн, а також середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати у розмірі 212 868,48 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 20 листопада 2018 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що після звільнення позивача з роботи відповідно до наказу від 30 червня 2016 року № 08-955-04 відповідачем проведено повний розрахунок по заробітній платі у відповідності з вимогами чинного законодавства, тому позовні вимоги в частині стягнення недоплаченої заробітної плати в розмірі 34 435,27 грн є безпідставними та не підлягають задоволенню, а оскільки позовна вимога про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати у розмірі 212 868,48 грн є похідною від основної вимоги, тому позовні вимоги не підлягають задоволенню у повному обсязі.

Позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів у підтвердження своїх позовних вимог.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 19 березня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 20 листопада 2018 року скасовано в частині відмови у стягненні середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати та ухвалено в цій частині нове рішення, яким стягнуто з КНУ ім. Т. Шевченка на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати в сумі 5 000 грн.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати, та ухвалюючи в цій частині нове рішення, апеляційний суд виходив із встановлення факту несвоєчасного розрахунку з позивачем та визнання відповідачем цього факту за результатами перевірки Головного управління держпраці в Київській області, у зв'язку з чим наявні підстави для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. При цьому визначаючи розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку в сумі 5 000 грн, апеляційним судом враховано розмір недоплаченої заробітної плати у розмірі 325,66 грн, який порівняно із середнім заробітком позивача, та застосовано принцип співмірності.

Короткий зміст касаційних скарг та узагальнення їх доводів

У квітні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить судові рішення першої та апеляційної інстанцій скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки доводам відповідача щодо своєї позиції про відсутність у позивача факту роботи понаднормово у вересні-жовтні 2014 року, так як базується на копіях табелів, які не відповідають вимогам наказу Державного комітету статистики України від 05 грудня 2008 року № 489 "Про затвердження типових форм первинної облікової документації підприємств", оригінали яких знищені ще в 2015 році та достовірність яких викликає великий сумнів, а також спростовується іншими документами виданими відповідачем до існування цього спору. В порушення статті 57 КЗпП України, ні в графіках, ні в правилах внутрішнього розпорядку не міститься час початку та закінчення роботи позивача. Також поза увагою судів залишилось те, що в липні 2016 року позивач відпрацював 84 години, що підтверджується табелем обліку робочого часу, однак відповідач виплатив заробітну плату не в повному обсязі. Факт недоплати заробітної плати в липні 2016 року встановлено Головним управлінням держпраці у Київській області. Щодо роботи позивача понаднормово в грудні 2016 року, так як позивачем відпрацьовано 184 години, при нормі 176 годин, то суд взагалі не дав жодного пояснення причин відмови в задоволенні позову в цій частині. Крім того, відмовляючи в задоволенні інших вимог, які зазначені в позові, то суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що розрахунково-платіжні відомості не містять інформації за яку кількість годин нараховувалась заробітна плата і не підтверджують факт повного розрахунку позову. Суд апеляційної інстанції, застосовуючи принцип співмірності, не звернув уваги на те, що відповідно до положень частини 2 статті 117 КЗпП України принцип співмірності можна застосовувати лише у випадку наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум, проте спору щодо виплати коштів за роботу у святковий день 07 січня 2017 року в розмірі 325,66 грн не було.

Ухвалою Верховного Суду від 07 червня 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У липні 2019 року КНУ ім. Т. Шевченка подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а судові рішення без змін, посилаючись на те, що доводи позивача щодо його роботи у вересні та жовтні 2014 року понаднормово не відповідають дійсності, оскільки в цей період ОСОБА_1 відповідно до наказу від 09 грудня 2009 року № 08-1993-04 працював на посаді сантехнічної служби корпусу Інституту міжнародних відносин КНУ ім. Т. Шевченка з посадовим окладом. Згідно наказу Державного комітету статистики України від 05 грудня 2008 року № 489 "Про затвердження типових форм первинної облікової документації зі статистики праці" первинним обліковим документом щодо обліку використання робочого часу на підприємствах є табелі обліку використаного робочого часу, отже фактично відпрацьований час позивача зафіксовано у табелях обліку робочого часу, а тому судами правильно встановлено, що згідно розрахунків оплата праці позивача здійснена на підставі табелів обліку робочого часу, з яких вбачається, що позивач не працював понаднормово. Також судами правильно встановлено, що не відповідає дійсним обставинам твердження позивача про те, що йому не доплачено 4 години за роботу в липні 2016 року, оскільки відпрацьований позивачем час у липні 2016 року йому оплачено в повному обсязі. Щодо оплати праці позивача в серпні 2016 року, то судами також правильно встановлено, що не було порушень в оплаті праці позивача, оскільки ОСОБА_1 24 серпня 2016 року відпрацював частину добової зміни, а саме 15 годин. Отже з урахуванням статей 54, 108 КЗпП України 24 серпня 2016 року позивач фактично відпрацював 15 годин з яких 2 години (22 год. до 24 год. ) - нічний час, а решта відпрацьованого часу вказаної доби - 13 годин + 1 година, на яку зміну скорочено (стаття 54 КЗпП України), = 14 годин - святкові години, які оплачені йому, згідно правил статті 107 КЗпП України у подвійному розмірі. Щодо оплати праці позивача за грудень 2016 року, то суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що з наданих відповідачем розрахунково-платіжних відомостей вбачається, що розрахунки з позивачем при його звільненні проведені в повному обсязі. Крім того, достовірною є розрахунково-платіжна відомість за січень 2017 року, згідно з якою позивачу нараховано 7 264,33 грн, а у раніше виданому позивачу розрахунковому листі та довідці про доходи зазначено суму нарахування 6 854,71 грн, оскільки різниця 325,66 грн, яка складає 409,62 грн без урахування податкових відрахувань у розмірі 83,96 грн, була виплачена позивачу, що ним не заперечується. Щодо застосування апеляційним судом принципу співмірності, то позивач неправильно трактує існуючи обставини справи по відношенню до обставин, які встановлені в постанові Касаційного цивільного суду від 30 травня 2018 року у справі № 461/6803/16-ц в якій зазначено про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплат працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв'язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України.

Отже, оскільки позивач просив стягнути з відповідача недоплачену заробітну плату в сумі 6 020,95 грн, а також недоплачену заробітну плату за роботу у вихідні дні в сумі 21 209,98 грн, а суд апеляційної інстанції позов задовольнив частково та стягнув на користь позивача лише 325,66 грн недоплаченої заробітної плати, тому правомірно застосував до вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати принцип співмірності та зменшив його розмір з 190 694,68 до 5 000 грн.

ОСОБА_1 надіслав відповідь на відзив у якій зазначив про те, що обставини на які посилається відповідач у відзиві не відповідають дійсності, а також не спростовують доводів касаційної скарги, оскільки табелі обліку робочого часу за вересень, жовтень 2014 року знищені, а тому надані відповідачем табелі не можуть бути дійсними. Також не спростовані відповідачем та не надано належної оцінки судом копії довідки від 27 березня 2015 року № 88 про розмір заробітної плати позивача, з якої вбачається, що відповідач підтверджував відпрацювання ОСОБА_1 у вересні 2014 року 25 робочих днів та у жовтні 2014 року 26 робочих днів, що становить відповідно 200 годин та 216 годин. Аналогічні відомості містять і розрахункові листи за вересень та жовтень 2014 року. Крім того, актом перевірки Державної аудиторської служби України встановлено, що в квітні, травні, червні, липні, серпні, вересні, жовтні та листопаді 2014 року були факти недоплати працівнику ОСОБА_1 за роботу у нічні та святкові дні. Актом Головного управління держпраці в Київській області також встановлено, що в липні, серпні та грудні 2016 року були недоплати працівнику ОСОБА_1 за виконану роботу. Також твердження відповідача про те, що до відомості за січень 2017 року увійшла сума 409,62 грн, яка з урахуванням утриманих податків склала 325,66 грн, хоча вказана сума була нарахована позивачу лише у вересні 2017 року, тобто через дев'ять місяців після складання відомості, що свідчить про її підроблення.

Ухвалою Верховного Суду від 25 листопада 2019 року справу № 761/1337/18 за позовом ОСОБА_1 до КНУ ім. Т. Шевченка про стягнення заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати призначено до судового розгляду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини 1 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що на підставі заяви ОСОБА_1 від 11 липня 2005 року та відповідно до витягу з наказу № 08-722-04 ректора КНУ ім. Т. Шевченка від 14 липня 2005 року позивача, слюсаря по ремонту теплопунктів 6 розряду сантехнічної служби ІМВ, було прийнято з 11 липня 2005 року, на умовах сумісництва, на посаду чергового слюсаря 6 розряду (0,5 ст. ) сантехнічної служби ІМВ.

Відповідно до витягу з наказу № 08-478-04 ректора КНУ ім. Т. Шевченка від 17 квітня 2006 року позивача з 17 квітня 2006 року було переведено на посаду техніка 1 категорії сантехнічної служби Інституту міжнародних відносин.

Наказом від 16 вересня 2014 року № 735-32 за неналежне виконання своїх функціональних обов'язків, а саме недотримання правил пожежно-технічної безпеки, ОСОБА_1 було оголошено догану.

17 вересня 2014 року відповідно до наказу № 740-32 ОСОБА_1 оголошено догану за посадою за сумісництвом.

Наказом від 18 вересня 2014 року № 744-32 ОСОБА_1 за порушення трудової дисципліни, а саме невиконання своїх обов'язків під час робочого дня 22 серпня 2014 року з 14-00 год. до 16-30 год. було оголошено другу догану.

Відповідно до наказу від 03 листопада 2014 року № 08-1610/04 ОСОБА_1 було звільнено із займаної посади техніка 1 категорії сантехнічної служби корпусу Інституту міжнародних відносин з 07 листопада 2014 року за систематичне невиконання без поважних причин покладених на нього обов'язків за пунктом 3 частини 1 статті 40 КЗпП України. Цим же наказом позивача було звільнено з посади чергового слюсаря 6 розряду (0,5 ставки) сантехнічної служби корпусу Інституту міжнародних відносин від сумісництва з 07 листопада 2014 року також за систематичне невиконання без поважних причин покладених на нього обов'язків на підставі пункту 3 частини 1 статті 40 КЗпП України.

ОСОБА_1 не погоджуючись із накладеними на нього стягненнями та звільненням, звертався до суду за захистом своїх порушених прав з відповідним позовом, за результатами розгляду якого рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 20 листопада 2015 року позов ОСОБА_1 задоволено частково, визнано незаконним та скасовано наказ КНУ ім. Т. Шевченка від 16 вересня 2014 року № 735-32 про оголошення догани ОСОБА_1, визнано незаконним та скасовано наказ КНУ ім. Т.

Шевченка від 18 вересня 2014 року № 744-32 про оголошення догани ОСОБА_1, визнано незаконним та скасовано наказ Київського національного університету імені Тараса Шевченка від 03 листопада 2014 року № 08-1610-04 про звільнення ОСОБА_1, поновлено ОСОБА_1 на посаді техніка 1 категорії сантехнічної служби корпусу Інституту міжнародних відносин та слюсаря 6 р. (0,5 ставки) сантехнічної служби корпусу Інституту міжнародних відносин КНУ ім. Т. Шевченка, стягнуто з КНУ ім. Т. Шевченка на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 08 листопада 2014 року по 01 листопада 2015 року в розмірі - 61 374,17 грн, стягнуто з КНУ ім. Т. Шевченка на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі - 1 000 грн, в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 08 лютого 2016 року вищевказане рішення залишено без змін.

На виконання рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 20 листопада 2015 року ОСОБА_1 30 червня 2016 року було поновлено на посаді техніка 1 категорії сантехнічної служби корпусу Інституту міжнародних відносин з 07 листопада 2014 року та скасовано пункти 1 та 2 наказу від 03 листопада 2014 року № 08-1610-04, що підтверджується копією трудової книжки.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 жовтня 2016 року ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 08 лютого 2016 року скасовано та справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 24 січня 2017 року скасовано рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 20 листопада 2015 року та ухвалено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до КНУ ім. Т.

Шевченка про визнання незаконними та скасування наказів про оголошення доган, визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, визнання недійсними записів у трудовій книжці, стягнення середнього заробітку за час затримки виплати компенсації за невикористану відпустку та стягнення моральної шкоди.

25 січня 2017 року ОСОБА_1 відповідно до наказу від 30 червня 2016 року № 08-955-04 звільнено з посади техніка 1 категорії за пунктом 3 частини 1 статті 40 КЗпП України, у зв'язку з прийняттям рішення Апеляційним судом м.

Києва від 24 січня 2017 року, яким скасовано рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 20 листопада 2015 року.

Звертаючись до суду з указаним позовом ОСОБА_1 просив стягнути з відповідача: недоплачену заробітну плату в сумі 6 020,95 грн; недоплачену заробітну плату за роботу понаднормово в сумі 21 209,98 грн, а також середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 212 868,48 грн.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми

Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до статті 117 КЗпП Українив разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 117 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

Статтею 139 КЗпП України передбачено, що працівники зобов'язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Згідно зі статтею 142 КЗпП України трудовий розпорядок на підприємствах, в установах, організаціях визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку, які затверджуються трудовими колективами за поданням власника або уповноваженого ним органу і виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на основі типових правил.

Відповідно до статті 57 КЗпП України час початку і закінчення щоденної роботи (зміни) передбачається правилами внутрішнього трудового розпорядку і графіками змінності у відповідності з законодавством.

Статтями 58, 59 КЗпП України при змінних роботах працівники чергуються в змінах рівномірно в порядку, встановленому правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Перехід з однієї зміни в іншу, як правило, має відбуватися через кожний робочий тиждень в години, визначені графіками змінності. Тривалість перерви в роботі між змінами має бути не меншою подвійної тривалості часу роботи в попередній зміні (включаючи і час перерви на обід). Призначення працівника на роботу протягом двох змін підряд забороняється.

Як встановив апеляційний суд у вересні-жовтні 2014 року відповідно до наказу від 09 грудня 2009 року № 08-1993-04 ОСОБА_1 працював на посаді техніка І категорії сантехнічної служби корпусу Інституту міжнародних відносин КНУ ім. Т. Шевченка з посадовим окладом.

Наказом ректора від 16 березня 2010 року №204-32, за погодженням з первинною профспілковою організацією, в університеті запроваджено підсумований облік робочого часу для працівників, які працюють по змінах. Встановлено обліковий період для обліку робочого часу - календарний рік. Працівники сантехнічної служби корпусу Інституту міжнародних відносин університету працюють по змінах відповідно до графіків змінності.

Працівники сантехнічної служби корпусу ІМВ університету працюють по змінах, відповідно до графіків змінності. Графіки змінності затверджуються в установленому законодавством порядку з урахуванням норм тривалості робочого часу, визначеного Міністерством соціальної політики України на рік.

Правилами внутрішнього розпорядку університету, затвердженими конференцією трудового колективу 07 квітня 2009 року протокол № 1, в університеті встановлено 5-ти денний робочий тиждень, 8-ми годинний робочий день.

Згідно наказу Державного комітету статистики України від 05 грудня 2008 року № 489 "Про затвердження типових форм первинної облікової документації зі статистики праці" первинним обліковим документом щодо обліку використання робочого часу на підприємствах є табелі обліку використаного робочого часу.

Згідно листа Мінсоцполітики України від 04 вересня 2013 року № 9884/0/14-13/13 "Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2014 рік" норма робочого часу на 2014 рік становила при 40-годинному робочому тижні у вересні 2014 року - 176,0 годин, у жовтні 2014 року - 184,0 годин, за рік - 2002,0 години.

При цьому, підприємства й організації можуть установлювати меншу норму тривалості робочого часу. У разі встановлення меншої норми тривалості робочого часу, оплата праці провадитися за повною тарифною ставкою, повним окладом.

На виконання вищевказаних нормативних актів та встановлених норм, графіками помісячної змінної роботи працівників сантехслужби Інституту міжнародних відносин та річним навантаженням чергових сантехнічного персоналу Інституту міжнародних відносин на 2014 рік для ОСОБА_2 заплановано у вересні 2014 року - 168 робочих годин, у жовтні 2014 року - 184 робочих годин та загалом у 2014 році 1887,0 робочих годин.

Отже, фактично відпрацьований час позивача зафіксовано у табелях обліку робочого часу, згідно яких на посаді техніка І категорії у вересні 2014 року ОСОБА_1 відпрацював 168 робочих годин, у жовтні 2014 року - 181,91 робочих годин (з урахуванням понад 2 години прогулу 25 жовтня 2014 року).

Таким чином, згідно розрахунків, оплата праці позивача здійснена на підставі табелів обліку робочого часу, з яких вбачається, що позивач понаднормово не працював.

Згідно пункту 12 Методичних рекомендацій щодо застосування підсумованого обліку робочого часу, затверджених наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 19 квітня 2006 року № 138, підсумований облік робочого часу кожного працівника здійснюється за табелем виходів на роботу та затвердженим графіком роботи (змінності) за обліковий період. Облік робочого часу по кожному працівнику має провадитись наростаючим підсумком з початку встановленого облікового періоду.

У порядку, встановленому в колективному договорі, норма робочого часу за обліковий період може визначатися за графіком п'ятиденного робочого тижня.

Ураховуючи те, що при п'ятиденному робочому тижні КЗпП не передбачає встановлення конкретної тривалості щоденної роботи, норма робочого часу за обліковий період визначається шляхом множення часу тривалості робочого дня на кількість робочих днів за календарем п'ятиденного робочого тижня, що припадають на цей період, з рівною тривалістю кожного робочого дня, з урахуванням її скорочення напередодні святкових і неробочих днів та вихідними днями в суботу і неділю.

На виконання вказаного нормативного акту Мінсоцполітики при розрахунку норми тривалості робочого часу на 2014,2016 роки відповідачем враховано, у тому числі, відповідне зменшення тривалості роботи напередодні святкових та неробочих днів, про що зазначено у відповідних листах від 04 вересня 2013 року №9884/0/14-13/13 "Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2014 рік" та від 20 липня 2015 року №10846/0/14-15/13 "Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2016 рік".

Отже апеляційним судом правильно встановлено, що норма тривалості робочого часу за обліковий період розраховується з урахуванням, зокрема, скорочення робочого часу напередодні святкових і неробочих днів і реалізується у графіках роботи (змінності), вдруге скорочувати тривалість роботи (зміни) безпосередньо перед святковим і неробочим днем немає підстав.

Роботу у вихідні дні позивач виконував згідно графіків позмінної роботи та в межах річного навантаження.

Крім того, встановлено, що при звільненні позивача із займаної посади 25 січня 2017 року в розрахунку відповідачем помилково не було враховано роботу позивача в святковий день 07 січня 2017 року. Однак після звернення позивача до університету у вересні 2017 року щодо нарахування йому оплати за роботу в святковий день, нарахування і оплата були проведені через касу університету 13 вересня 2017 року, але ОСОБА_1 отримав кошти в сумі 325,66 грн лише 20 лютого 2018 року, а до цього вказані кошти перебували на депоненті.

Згідно з частиною 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частини 2 статті 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статтею 81 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Враховуючи вищевикладені вимоги законодавства та обставини справи, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1 в частині стягнення недоплаченої заробітної плати та заробітної плати за роботу понаднормово, оскільки згідно наданих відповідачем розрахунково-платіжних відомостей розрахунки з позивачем при його звільненні проведені у повному обсязі, понаднормово позивач не працював, а за роботу 07 січня 2017 рік позивачу було нараховано у вересні 2017 року.

Що стосується вирішення позову в частині вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на підставі статті 117 КЗпП України, апеляційний суд правильно виходив із того, що оскільки встановлено факт несвоєчасного розрахунку з позивачем (за роботу позивача у святковий день 07 січня 2017 року в розмірі 325,66 грн, яку нараховано було лише 13 вересня 2017 року та переведено на депонент, у зв'язку з тим, що позивач її не отримував про що було складено відповідні акти) та визнання цього факту, за результатами перевірки Головного управління держпраці в Київській області, відповідачем, тому наявні правові підстави для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. При цьому, враховуючи неістотність суми із сумою, яку позивач просить стягнути у порядку визначеному статтею 117 КЗпП України апеляційним судом правильно застосовано принцип співмірності й зменшено розмір стягнутого середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Доводи заявника в касаційній скарзі про те, що копії табелів обліку робочого часу за вересень-жовтень 2014 року викликають сумнів щодо їх достовірності, оскільки оригінали цих табелів знищені ще в 2015 році, та не відповідають вимогам наказу Державного комітету статистики України від 05 грудня 2008 року № 489 "Про затвердження типових форм первинної облікової документації підприємств", є необґрунтованими, оскільки дійсно оригінали табелів обліку робочого часу сантехнічної служби Інституту міжнародних відносин за 2014 рік були знищені про що складено відповідний акт, однак, ураховуючи неодноразові судові спори з позивачем в університеті збережено належним чином засвідчені копії табелів обліку робочого часу, зокрема вони наявні в матеріалах справи № 761/36608/14-ц в яких містяться копії указаних табелів, які засвідчувалися ще за наявності їх оригіналів, які надавалися суду для огляду.

Посилання скаржника у касаційній скарзі на невстановлення судами обставин справи, недослідження належним чином доказів у справі, є помилковими, оскільки суди повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і надали їм належну оцінку згідно зі статтями 76, 77, 78, 79, 80, 81, 89, 367, 368 ЦПК України, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що в силу вимог ЦПК України не належить до повноважень касаційного суду.

Отже, висновки судів відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які правильно застосовані ним.

Таким чином, Верховний Суд доходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника, при цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі "Руїз Торія проти Іспанії", §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії").

Відповідно до частини 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалені у справі судові рішення першої інстанції в нескасованій частині та рішення апеляційної інстанції - без змін.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 20 листопада 2018 року у нескасованій апеляційним судом частині та постанову Київського апеляційного суду від 19 березня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. О. Кузнєцов

Судді: В. С. Жданова

С. О. Карпенко

В. А. Стрільчук

М. Ю. Тітов