Історія справи

Постанова КЦС ВП від 23.11.2023 року у справі №381/4598/21
Постанова КЦС ВП від 23.11.2023 року у справі №381/4598/21

Постанова

Іменем України

23 листопада 2023 року

м. Київ

справа № 381/4598/21

провадження № 61-12466св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач), суддів: Дундар І. О., Коротуна В. М., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «Європа Груп»,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Європа Груп» на постанову Київського апеляційного суду від 29 червня 2023 року в складі колегії суддів: Ратнікової В. М., Борисової О. В., Левенця Б. Б.

Історія справи

Короткий зміст позову

У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ТОВ «Європа Груп» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення невиплаченої заробітної плати, добових витрат на службове відрядження, середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди.

Позов мотивовано тим, що ОСОБА_1 з 23 липня 2019 року працював у ТОВ «Європа Груп» на посаді підсобного працівника будівельної бригади. Відповідач несвоєчасно та не в повному обсязі виплатив позивачу заробітну плату, а саме: не виплатив заробітну плату за листопад 2019 року в сумі 4 500 грн та добові за час перебування у відрядженні за кордоном у Франції. З 24 липня 2019 року по 03 листопада 2019 року (кількість днів відрядження 103 дні), з 15 грудня 2019 року по 30 грудня 2019 року (кількість днів відрядження 16 днів), з 09 січня 2020 року по 01 червня 2020 року (кількість днів відрядження 149 днів) він знаходився у службових відрядження за кордоном у Франції та належним чином виконував свої обов`язки працівника. Згідно наданого розрахунку, відповідач повинен був виплатити позивачеві добові за час перебування за кордоном в загальному розмірі 328 412,165 грн (50 доларів за один день). При цьому, відповідач лише частково виплатив йому кошти за виконану роботу за період перебування у відрядженні у розмірі 194 995,00 грн, а тому сума невиплачених добових становить 133 418,16 грн.

Наказом № 7 о/с від 01 червня 2020 року позивача було звільнено відповідачем з 01 червня 2020 року з посади підсобного працівника будівельної бригади згідно пункту 1 статті 36 КЗпП за угодою сторін. Разом з цим, він не писав заяву про звільнення з роботи за угодою сторін, його волевиявлення на припинення трудових правовідносин не було, відповідач не ознайомив його з вказаним наказом, який він не отримував та не підписував, трудову книжку йому видано не було. Наказ про звільнення отримано ним лише після звернення до управління Держпраці у Волинській області.

Посилався на те, що його звільнення є незаконним, а тому, на його думку, наявні обставини для його поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з червня 2020 року по листопад 2021 року (18 місяців) у сумі 93 600,00 грн (5 200,00 грн х 18 місяців). Крім того, внаслідок порушення через неправомірні дії роботодавця він зазнав моральних страждань, які полягають у невиплаті належних грошових коштів та безпідставному звільненні. Через невиплату коштів він опинився у скрутному матеріальному становищі. З урахуванням характеру, обсягу моральних страждань та тривалості порушених прав, визначений ним розмір моральної шкоди становить 10 000,00 грн, який він вважає пропорційним завданим стражданням.

ОСОБА_1 просив:

визнати незаконним та скасувати наказ № 7 о/с від 01 червня 2020 року про звільнення ОСОБА_1 з роботи з 01 червня 2020 року згідно пункту 1 статті 36 КЗпП України;

поновити ОСОБА_1 на посаді підсобного працівника будівельної бригади ТОВ «Європа Груп» з 01 червня 2020 року;

стягнути з ТОВ «Європа Груп» на користь ОСОБА_1 заробітну плату у розмірі 4 500,00 грн; добові витрати на службове відрядження за кордон до Франції у розмірі 133 418,16 грн; середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 93 600,00 грн; моральну шкоду у розмірі 10 000 грн.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 08 грудня 2022 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:

під час проведення судового засідання, яке було проведено за участі представника позивача, нею не заявлялось клопотань щодо витребування копії заяви позивача про звільнення з роботи від 01 червня 2020 року, остання повідомила про відсутність відповідних клопотань.

матеріали справи не містять достовірних даних про те, що позивач не писав заяву про звільнення від 01 червня 2020 року. Факт перетину ОСОБА_1 державного кордону України 01 червня 2020 року не може свідчити про не написання такої заяви, оскільки у вказаний день останній вже знаходився в Україні. Інші докази, які б це підтвердили, не надано. Суд не може покласти в основу рішення твердження позивача, а отже і позбавлений можливості зробити висновок, що наявні підстави для скасування наказу про звільнення ОСОБА_1

оскільки позивачем фактично оспорюється факт невиплати заробітної плати лише за листопад 2019 року, на підставі наданих документів, зробив висновок, що вказані грошові кошти були виплачені позивачу пізніше, що ввійшли до складу інших належних йому платежів. Позивачем не надано жодних доказів оформлення його відрядження за кордон до Франції, в тому числі і наказу чи розпорядження керівника. Самі по собі факти перетину державного кордону України та виплата позивачу по частинах добових не свідчать про перебування ОСОБА_1 у відрядженнях у Франції, оскільки такі дані встановлюються на підставі доказів у сукупності. Надані авіаквитки такі дані також не містять, а документи, складені іноземною мовою, судом до уваги не приймаються, так як вони надані без перекладу та без засвідчення підпису перекладача належним чином;

згідно довідки № 2 від 26 жовтня 2022 року, за період перебування ОСОБА_1 у трудових відносинах, йому було нараховано добові витрати на відрядження в Литві у сумі 192 265,00 грн. Суд зауважив, що відмітки про перетинання позивачем державного кордону, що наявні у його закордонному паспорті, співпадають з часом від`їзду у відрядження в Литву згідно наданих відповідачем наказів, та приїзду з нього з розрахунком, необхідним для прибуття до місця призначення. З урахуванням відсутності доказів перебування позивача у відрядженні у Франції вимога про стягнення заборгованості по добових є недоведеною та в задоволенні такої слід відмовити;

обов`язковими підставами відшкодування моральної шкоди є наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача та вини останнього в її заподіянні, а позивачем не доведено протиправність дій відповідача, суд вважає, що у задоволенні позову в частині відшкодування моральної шкоди слід відмовити.

Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції

У березні 2023 року позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про задоволення його позову в повному обсязі та поновити йому строк на апеляційне оскарження рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 08 грудня 2022 року з огляду на те, що повний текст оскаржуваного рішення суду першої інстанції був складений 13 грудня 2022 року, а копію вказаного рішення отримано ним 17 лютого 2023 року.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 07 квітня 2023 року поновлено ОСОБА_1 процесуальний строк на подачу апеляційної скарги на рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 08 грудня 2022 року. Відкрито апеляційне провадження в цивільній справі за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 08 грудня 2022 року.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що:

рішення суду першої інстанції було ухвалено 08 грудня 2022 року, за участю сторін. В судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частину рішення. Дата складання повного тексту рішення 13 грудня 2022 року;

у матеріалах справи є супровідний лист Фастівського міськрайонного суду Київської області від 13 грудня 2022 року, відповідно до якого копія оскаржуваного рішення була направлена позивачу. Докази отримання позивачем вказаної копії рішення суду матеріали справи не містять.

на обкладинці справи є розписка позивача відповідно до якої він отримав копію оскаржуваного рішення 17 лютого 2023 року. Апеляційна скарга на вказане рішення суду була подана позивачем ОСОБА_1 20 березня 2023 року, тобто, з пропуском, визначеного в статті 354 ЦПК України, строку на апеляційне оскарження, але в межах тридцяти днів з моменту отримання копії оскаржуваного рішення. Доводи апелянта про поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції є обґрунтованими, узгоджуються з матеріалами справи і можуть бути прийняті до уваги.

Постановою Київського апеляційного суду від 29 червня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 08 грудня 2022 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення.

Визнано незаконним та скасовано наказ № 7 о/с від 01 червня 2020 року про звільнення ОСОБА_1 з роботи з 01 червня 2020 року згідно пунктом 1 статті 36 КЗпП України. Поновлено ОСОБА_1 на посаді підсобного працівника будівельної бригади ТОВ «Європа Груп» з 01 червня 2020 року.

Стягнуто з ТОВ «Європа Груп» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 205 400,00 грн з утриманням з цієї суми податків та зборів, передбачених законодавством.

Стягнуто з ТОВ «Європа Груп» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 3000,00 грн.

В іншій частині рішення суду Рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 08 грудня 2022 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що

у постанові Верховного Суду України від 26 жовтня 2016 року у справі за № 6-1269цс16 зазначено, що у разі домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП України (за угодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Сама по собі згода власника або уповноваженого ним органу задовольнити прохання працівника про звільнення до закінчення строку попередження не означає, що трудовий договір припинено за пунктом 1 статті 36 КЗпП України, якщо не було домовленості сторін про цю підставу припинення трудового договору. В останньому випадку звільнення вважається проведеним з ініціативи працівника (стаття 38 цього Кодексу). Розглядаючи позовні вимоги щодо оскарження наказу про припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП України (угода сторін), суди повинні з`ясувати: чи дійсно існувала домовленість сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою; чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видачі наказу про звільнення; чи не заявляв працівник про анулювання попередньої домовленості сторін щодо припинення договору за угодою сторін. Аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 22 квітня 2019 року у справі № 759/11508/16-ц (провадження № 61-14807св18), у постанові від 27 травня 2020 року у справі № 404/6236/19 (провадження № 61-21869св19);

згідно статті 9 Конвенції МОП № 158, тягар доказування наявності законної підстави для звільнення, як це визначено в ст. 4 цієї Конвенції, лежить на роботодавцеві. Аналогічний правовий висновок щодо принципу розподілу тягаря доказування у трудових спорах та застосування до спірних правовідносин Конвенції МОП № 158 міститься в постановах Верховного Суду від 11 вересня 2019 року по справі № 235/3148/17-ц, від 23 січня 2019 року по справі № 520/211/16-ц;

як встановлено колегією суддів, ТОВ «Європа Груп» не надано ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції жодних належних та допустимих доказів, в розумінні чинного ЦПК України, на підтвердження належного волевиявлення ОСОБА_1 на звільнення його із займаної посади за згодою сторін за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП. Матеріали справи також не містять та відповідачем не надано жодних належних та допустимих доказів в розумінні чинного ЦПК України на підтвердження волевиявлення (пропозиції) ОСОБА_1 щодо визначення строку, з якого трудовий договір пропонується розірвати за угодою сторін. Таким чином, колегія суддів не може погодитися із висновками суду першої інстанції про те, що звільнення позивача ОСОБА_1 відбулося за угодою сторін за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України. Аналогічний з своїм змістом правовий висновок щодо застосування пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України викладено у постановах Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 825/3587/15-а (провадження № К/9901/28040/19), від 07 жовтня 2020 року у справі № 236/1286/19 (провадження № 61-2567св20), від 04 серпня 2021 року у справі № 711/2175/20 (провадження № 61-12674св20), від 07 жовтня 2021року у справі № 541/1684/20 (провадження № 61-9439св21), від 01 грудня 2021 року у справі № 591/1375/19 (провадження № 61-13478св20);

колегія суддів зробила висновок про необхідність задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Європа Груп» на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 205 400 грн за період з 02 червня 2020 року по 29 червня 2023 року- за весь період вимушеного прогулу з утриманням з цієї суми обов`язкових податків та зборів, передбачених законодавством;

оскільки права позивача у сфері трудових відносин були порушені, то він має право на відшкодування йому відповідачем моральної шкоди. Враховуючи тривалість, характер немайнових втрат, зокрема, вимушені зміни у життєвих і виробничих стосунках позивача, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, характер порушення прав позивача, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди підлягають частковому задоволенню та є обґрунтованими в розмірі 3000,00 грн;

колегія суддів погодилась з висновками суду першої інстанції про те, що станом на дату розгляду справи факт невиплати відповідачем заробітної плати позивачу за листопад 2019 року спростований наявними в матеріалах справи доказами, а тому правові підстави для задоволення позовних вимог в даній частині відсутні. Позивачем не надано суду доказів оформлення йому відрядження за кордон до Франції, в тому числі, і наказу чи розпорядження керівника. На думку позивача, факт його перебування у службових відрядженнях у Франції підтверджується відмітками в його закордонному паспорті про перетин кордону, зокрема, з 24 липня 2019 року по 03 листопада 2019 року, з 15 грудня 2019 року по 30 грудня 2019 року, з 09 січня 2020 року по 01 червня 2020 року. Між тим, самі по собі факти перетину державного кордону України та виплата позивачу по частинах добових не свідчать про перебування ОСОБА_1 у відрядженнях у Франції, оскільки такі дані встановлюються на підставі доказів у сукупності. Надані авіаквитки такі дані також не містять, а документи, складені іноземною мовою, судом до уваги не приймаються, так як вони надані без перекладу та без засвідчення підпису перекладача належним чином. Відмітки про перетинання позивачем державного кордону, що наявні у його закордонному паспорті, співпадають з часом його від`їзду у відрядження в Литву згідно наданих відповідачем наказів, та приїзду з нього з розрахунком, необхідним для прибуття до місця призначення. З урахуванням відсутності доказів перебування позивача у відрядженні у Франції, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вимога про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по заробітній платі (відрядження) в розмірі 133 418,16 грн є недоведеною та в її задоволенні слід відмовити.

Аргументи учасників справи

18 серпня 2023 року ТОВ «Європа Груп» засобами поштового зв`язку подало касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 29 червня 2023 року (повне судове рішення складено 19 липня 2023 року), до якої включено скаргу на ухвалу Київського апеляційного суду від 07 квітня 2023 року, в якій просило оскаржені судові рішення скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

апеляційний суд фактично поновив строк подання апеляційної скарги лише з тих причин, що нібито позивач отримав рішення суду лише 17 лютого 2023 року. Однак причин такого отримання рішення суду лише 17 лютого 2023 року апеляційний суд в своїй ухвалі від 07 квітня 2023 року не наводить. У зв`язку з тим, що у позивача був представник, тому остання отримала вказане рішення суду і мала можливість подання апеляційної скарги своєчасно. Отже строк поновлено безпідставно, за відсутності належних для цього підстав;

судом не враховано необхідність доведення позивачем строку звернення до суду визначеного в статті 233 КЗпП, оскільки останній є присічним. Позивач не вказав дату отримання трудової книжки та наказу про звільнення, хоча останні наявні в матеріалах справи;

судом невірно застосована норма статті 235 КЗпП в частині строку виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу. саме з вини позивача справа розглядалась понад один рік, а тому стягнення мало б обмежуватись цим терміном. Водночас Верховний Суд не викладав правового висновку з вказаних питань, зокрема чи потрібно досліджувати вину працівника у розгляді справи понад один рік.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 06 жовтня 2023 року: відкрито касаційне провадження у справі; у задоволенні заяви ТОВ «Європа Груп» про зупинення виконання постанови Київського апеляційного суду від 29 червня 2023 року відмовлено.

20 жовтня 2023 року справа передана судді-доповідачу Крату В. І.

Ухвалою Верховного Суду від 20 листопада 2023 року: в задоволенні клопотання товариства з обмеженою відповідальністю «Європа Груп» про повідомлення дати і часу розгляду справи сторін відмовлено; призначено справу до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 06 жовтня 2023 рокузазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 14 грудня 2020 року у справі № 521/2816/15; від 30 липня 2021 року у справі № 263/6538/18 та постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 758/9773/15-ц; відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Фактичні обставини

Суди встановили, щонаказом ТОВ «Європа Груп» від 22 липня 2019 року № 11 о/с прийнято ОСОБА_1 з 23 липня 2019 року на посаду підсобного працівника будівельної бригади з посадовим окладом 4 500,00 грн.

Відповідно до наказу ТОВ «Європа Груп» № 27 від 01 жовтня 2019 року, ОСОБА_1 відряджений підсобним працівником на будівництві в м. Паневежис, Литва з 18 жовтня 2019 року по 31 жовтня 2019 року.

Наказом № 33 від 13 грудня 2019 року ОСОБА_1 відряджений підсобним працівником на будівництві в м. Паневежис, Литва з 16 грудня 2019 року по 28 грудня 2019 року.

Згідно наказу ТОВ «Європа Груп» № 01 від 09 січня 2020 року, ОСОБА_1 відряджений підсобним працівником на будівництві в м. Паневежис, Литва з 11 січня 2020 року по 06 лютого 2020 року.

Наказом № 03 від 10 лютого 2020 року ОСОБА_1 відряджений підсобним працівником на будівництві в м. Паневежис, Литва з 12 лютого 2020 року по 30 квітня 2020 року.

Відповідно до наказу ТОВ «Європа Груп» № 06 від 30 квітня 2020 року, ОСОБА_1 відряджений підсобним працівником на будівництві в м. Паневежис, Литва з 01 травня 2020 року по 25 травня 2020 року.

Наказом ТОВ «Європа Груп» від 01 червня 2020 року № 7 о/с звільнено ОСОБА_1 з 01 червня 2020 року з посади підсобного працівника будівельної бригади згідно пункту 1 статті 36 КЗпП України. Підстава - заява про звільнення з роботи.

У відповідь на звернення ОСОБА_1 Луцьке районне управління поліції надало відповідь від 01 лютого 2021 року «1141/50/2/01-2021 в якій зазначалось, що за його зверненням по факту несплати заробітної плати проведено перевірку та прийнято рішення припинити подальший його розгляд».

Позивачем було надано виписку з АТ КБ «ПриватБанк» по картці-рахунку НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 ) за договором SAMDNWFC18146258 від 24 червня 2015 року за період з 11 вересня 2019 року по 01 березня 2021 року.

31 травня 2021 року представником ОСОБА_1 було направлено до ТОВ «Європа Груп» адвокатський запит, в якому представник просив надати копію наказу від 22 липня 2019 року, інформацію про розмір нарахованої заробітної плати ОСОБА_1 за період з липня 2019 року по червень 2020 року, в тому числі, загальну суму заробітної плати з розшифровкою за видами виплат, розмірами і підставами відрахувань та утримань із заробітної плати, суму заробітної плати, що належить виплатити, інформацію про розмір виплаченої заробітної плати ОСОБА_1 за період з липня 2019 року по червень 2020 року та відповідні підтверджуючі документи, також довідку про середній заробіток ОСОБА_1 та повідомити чи працює ОСОБА_1 та, в разі його звільнення, надати підтверджуючі документи.

Окрім того, 31 травня 2021 року представником ОСОБА_1 було направлено до ТОВ «Європа Груп» ще один адвокатський запит, в якому представник просив надати локальні нормативні документи, на підставі яких здійснюється нарахування та оплата праці працівникам ТОВ «Європа Груп», в тому числі, колективний договір, наказ про оплату праці та інші, повідомити розмір добових витрат при відрядженні працівників за кордон та надати підтверджуючі документи, інформацію про розмір нарахованих ОСОБА_1 добових витрат при відрядженні за кордон, зокрема, за період з липня 2019 року по червень 2020 року, та відповідні підтверджуючі документи.

Відповідно до розрахунків заробітної плати ТОВ «Європа Груп» за січень 2020 року ОСОБА_1 було нараховано заробітну плату у розмірі 5 200,00 грн, виплачено - 4 186,00 грн; за лютий 2020 року ОСОБА_1 було нараховано заробітну плату 5 200,00 грн, виплачено 4 186,00 грн; за березень 2020 року ОСОБА_1 було нараховано заробітну плату -5 200,00 грн, виплачено - 4 186,00 грн; за квітень 2020 року ОСОБА_1 було нараховано заробітну плату - 5 200,00 грн, виплачено - 4 186,00 грн; за травень 2020 року ОСОБА_1 було нараховано заробітну плату - 5 200,00 грн, виплачено - 4 186,00 грн.

09 вересня 2021 року та 11 листопада 2021 року представником ОСОБА_1 було направлено до Управління Держпраці у Волинській області адвокатські запити в яких представник просив надати акт перевірки ТОВ «Європа Груп» по факту невиплати ОСОБА_1 заробітної плати. Також, просив надати інші підтверджуючі документи, на яких ґрунтуються висновки акту перевірки, зокрема, щодо періодів роботи ОСОБА_1 у ТОВ «Європа Груп», нарахованої та виплаченої йому заробітної плати, та іншу наявну інформацію щодо роботи ОСОБА_1

11 березня 2021 року інспектором Управління Держпраці у Волинській області Мельником С. С. було винесено припис про усунення виявлених порушень законодавства про працю № ВЛ148/644/АВ/П відносно директора ТОВ «Європа Груп» ОСОБА_2 . У вказаному приписі зобов`язано відповідача виплатити звільненому працівнику ОСОБА_1 заробітну плату за квітень, травень, червень 2020 року; нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за всі дні невикористаної відпустки; вжити заходів щодо видачі трудової книжки ОСОБА_1 .

Позиція Верховного Суду

Щодо доводів касаційної скарги про відсутність підстав для поновлення строку на подання апеляційної скарги

Європейський суд з прав людини вказує, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо апеляційне оскарження існує в національному правовому порядку, держава зобов`язана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах, в межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції, з урахуванням особливостей апеляційного провадження, а також має братись до уваги процесуальна єдність судового провадження в національному правовому порядку та роль в ньому апеляційного суду (VOLOVIK v. UKRAINE, N 15123/03, § 53, ЄСПЛ, від 06 грудня 2007 року).

Право на ефективний судовий захист передбачає, що сторони цивільного судочинства повинні мати змогу реалізувати право подати апеляцію з того моменту, коли вони фактично поінформовані про самі судові рішення, що можуть порушувати їх законні права чи інтереси (RYAZANTSEV v. RUSSIA, N 21774/06, § 53, від 10 березня 2011 року).

Європейський суд з прав людини вказав, що районний суд не надав заявнику мотивоване рішення суду в строки, передбачені законом, і заявник безперечно стверджував, що він має намір оскаржити рішення суду першої інстанції. Відповідно можна вважати, що заявник пред`явив непряме клопотання (implied request) про відновлення процесуального строку. Припущення зворотного є вираженням надмірного формалізму. Більше того, з урахуванням причини, по якій заявник не подав скаргу у встановлений строк, національним судам належало відновити строк для подання скарги за їх власною ініціативою (GEORGIY NIKOLAYEVICH MIKHAYLOV v. RUSSIA, № 4543/04, § 56, ЄСПЛ, від 01 квітня 2010 року).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина перша статті 354 ЦПК України).

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду (частина друга статті 354 ЦПК України).

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу (частина третя статті 354 ЦПК України).

Копії повного судового рішення вручаються учасникам справи, які були присутні у судовому засіданні, негайно після проголошення такого рішення. Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення - якщо така адреса відсутня. Днем вручення судового рішення є: день вручення судового рішення під розписку; день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси (стаття 272 ЦПК України).

Суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними (пункт 4 частини першої статті 358 ЦПК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 грудня 2020 року в справі № 488/921/15-ц (провадження № 61-12547св20) вказано, що «суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що судом першої інстанції не виконано обов`язок щодо надіслання копії судового рішення учасникам справи, а частиною другою статті 354 ЦПК України встановлено право особи на поновлення пропущеного процесуального строку на апеляційне оскарження у випадку, якщо учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його проголошення або складення, подав апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 листопада 2022 року у справі № 752/24301/19 (провадження № 61-5390св22) зазначено, що:

«визнаючи неповажними причини пропуску строку на апеляційне оскарження, зазначені заявниками, апеляційний суд не врахував, що особа має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів із дня вручення йому відповідного рішення суду; не звернув уваги на те, що суд першої інстанції не виконав вимоги статті 272 ЦПК України щодо вручення судового рішення, не спростував доводи позивачів, що копії рішення суду першої інстанції на їх адреси не направлялися та не були вручені, не надав оцінки тому, що оприлюднення в ЄДРСР тексту судового рішення не виконує функцію суду щодо вручення судового рішення.

Вичерпний перелік випадків, які підтверджують дату вручення судового рішення, наведений у частині шостій статті 272 ЦПК України, і в цьому переліку день оприлюднення судового рішення в ЄДРСР не прирівняно до дня вручення судового рішення. Можливість дізнатися про ухвалене судом першої інстанції рішення з ЄДРСР є лише правом заявника. При цьому оприлюднення судового рішення в ЄДРСР не скасовує обов`язок суду вчасно направляти копії судових рішень учасникам справи.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 14 липня 2022 року у справі № 285/2686/20-ц (провадження № 61-2418св22), від 03 листопада 2021 року у справі № 2-3552/10 (провадження № 61-13845св21), від 19 січня 2022 року у справі № 752/19105/21 (провадження № 61-17974св21), від 25 лютого 2021 року у справі № 679/219/20 (провадження № К/9901/29453/20), від 11 серпня 2020 року у справі № 404/4551/19 (провадження № К/9901/7347/20)».

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2020 року у справі № 521/2816/15-ц (провадження № 61-14230сво18) зроблено висновок про те, що: «апеляційний суд при вирішенні питання про поновлення строку на апеляційне оскарження має мотивувати свій висновок про наявність поважних причин на поновлення строку на апеляційне оскарження. Сама по собі вказівка про те, що є поважні причини для поновлення строку для апеляційного оскарженні не є належним мотивуванням поновлення строку на апеляційне оскарження. Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, зокрема у разі вказівки тільки про наявність поважних причин, є порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Вказане процесуальне порушення є самостійною підставою для скасування як оскарженого судового рішення апеляційного суду, так і ухвали апеляційного суду про поновлення строку на апеляційне оскарження і відкриття апеляційного провадження, та направлення справи до апеляційного суду зі стадії відкриття апеляційного провадження».

У справі, що переглядається:

судом першої інстанції проголошено вступну та резолютивну частини судового рішення 08 грудня 2023 року, а повний текст судового рішення виготовлено 13 грудня 2023 року;

апеляційний суд встановив, що на обкладинці справи є розписка позивача відповідно до якої він отримав копію оскаржуваного рішення 17 лютого 2023 року. Апеляційна скарга на рішення суду була подана позивачем ОСОБА_1 20 березня 2023 року, тобто, з пропуском, визначеного в статті 354 ЦПК України, строку на апеляційне оскарження, але в межах тридцяти днів з моменту отримання копії оскаржуваного рішення.

відповідно до статті 272 ЦПК України копія повного судового рішення повинна бути вручена учасникам справи; в матеріалах справи відсутні докази, що позивач чи його представник отримали рішення суду першої інстанції раніше 17 лютого 2023 року;

в частині другій статті 354 ЦПК України передбачено право особи на поновлення пропущеного процесуального строку на апеляційне оскарження у випадку, якщо учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення. Позивач подав апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.

За таких обставин, касаційний суд вважає необґрунтованими доводи в касаційній скарзі про відсутність підстав для поновлення строку на подання апеляційної скарги

та відхиляє їх.

Щодо доводів касаційної скарги про неправильне застосування апеляційним судом положень статей 233 та 235 КЗпП.

Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення (частина шоста статті 43 Конституції України).

Підставою припинення трудового договору є, зокрема, угода сторін (пункт 1 частини першої статті 36 КЗпП України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частини четвертої статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 серпня 2020 року по справі № 359/5905/18 (провадження № 61-22851св19) зазначено, що:

«згідно з пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП підставами припинення трудового договору є угода сторін. У випадку, коли працівник вимагає достроково розірвати укладений з ним трудовий договір, а роботодавець не заперечує щодо припинення з цим працівником трудових відносин, такий договір може бути припинено за угодою сторін згідно з пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП. Необхідно зазначити, що законодавством не встановлено відповідного порядку чи строків припинення трудового договору за угодою сторін, у зв`язку з чим вони визначаються працівником і власником або уповноваженим ним органом у кожному конкретному випадку.

Припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП застосовується у випадку взаємної згоди сторін трудового договору, пропозиція (ініціатива) про припинення трудового договору за цією підставою може виходити як від працівника, так і від власника або уповноваженого ним органу. За угодою сторін може бути припинено як трудовий договір, укладений на невизначений строк, так і строковий трудовий договір. Припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України не передбачає попередження про звільнення ні від працівника, ні від власника або уповноваженого ним органу. День закінчення роботи визначається сторонами за взаємною згодою.

Пропозиція (ініціатива) і сама угода сторін про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП можуть бути викладені як в письмовій, так і в усній формі. Якщо працівник подає письмову заяву про припинення трудового договору, то в ній мають бути зазначені прохання звільнити його за угодою сторін і дата звільнення. Саме ж оформлення припинення трудового договору за угодою сторін має здійснюватися лише в письмовій формі. У наказі (розпорядженні) і трудовій книжці зазначаються підстава звільнення за угодою сторін з посиланням на пункт 1 частини першої статті 36 КЗпП і раніше домовлена дата звільнення.

Таким чином, передбачена пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП угода сторін є самостійною підставою припинення трудового договору, яка відрізняється від розірвання трудового договору з ініціативи працівника та з ініціативи власника підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу тим, що в цьому разі потрібне спільне волевиявлення сторін, спрямоване на припинення трудових відносин в обумовлений строк і саме з цих підстав.

Отже, чинним законодавством не передбачено обов`язкової письмової форми угоди сторін про припинення трудового договору. Така угода була оформлена між сторонами шляхом подання позивачем заяви про звільнення за угодою сторін із зазначенням конкретної дати звільнення - 29 червня 2018 року».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 серпня 2020 року по справі № 359/5905/18 (провадження № 61-22851св19) вказано, що:

«розглядаючи позовні вимоги щодо оскарження наказу про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП (за угодою сторін), суди повинні з`ясувати: чи дійсно існувала домовленість сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою; чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видачі наказу про звільнення; чи не заявляв працівник про анулювання попередньої домовленості сторін щодо припинення договору за угодою сторін; чи була згода власника або уповноваженого ним органу на анулювання угоди сторін про припинення трудового договору. Якщо роботодавець і працівник домовилися про певну дату припинення трудового договору, працівник не має права відкликати свою заяву про звільнення. Анулювати таку домовленість можна лише за взаємною згодою про це власника або уповноваженого ним органу і працівника.

Так, приписами КЗпП для власника або уповноваженого ним органу не передбачено обов`язок прийняття відкликання працівником своєї заяви про звільнення у випадку досягнення домовленості про звільнення за угодою сторін.

Згідно з усталеною судовою практикою при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника. Про необхідність наявності взаємної згоди власника або уповноваженого ним органу та працівника щодо анулювання домовленості про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України також зазначено у постанові Верховного Суду України від 26 жовтня 2016 року у справі № 6-1269цс16. Аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 22 квітня 2019 року у справі № 759/11508/16-ц (провадження № 61-14807св18), у постанові від 27 травня 2020 року у справі № 404/6236/19 (провадження № 61-21869св19). Підстави відступити від цих висновків судом не встановлено.

З урахуванням викладеного та виходячи зі встановлених судами першої та апеляційної інстанцій обставин справи, Верховний Суд дійшов висновку про доведеність існування домовленості між працівником та роботодавцем про звільнення за угодою сторін, при тому, що анулювання такої домовленості може мати місце виключно при взаємній згоді на це власника або уповноваженого ним органу і працівника. За відсутності належних та допустимих доказів існування такої згоди відповідача, висновок апеляційного суду, що звільнення ОСОБА_1 проведено із дотриманням вимог КЗпП України, є обґрунтованим.

Судами не встановлено, що станом на момент складання заяви про звільнення за угодою сторін було відсутнє відповідне волевиявлення позивача про припинення трудового договору за зазначеною підставою, наступна зміна власного рішення позивача не впливає на чинність досягнутої домовленості з роботодавцем (без його згоди на таку зміну)».

Апеляційний суд встановив, що ТОВ «Європа Груп» не надано ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції жодних належних та допустимих доказів, в розумінні чинного ЦПК України, на підтвердження належного волевиявлення ОСОБА_1 на звільнення його із займаної посади за згодою сторін за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП. Матеріали справи також не містять та відповідачем не надано жодних належних та допустимих доказів в розумінні чинного ЦПК України на підтвердження волевиявлення (пропозиції) ОСОБА_1 щодо визначення строку, з якого трудовий договір пропонується розірвати за угодою сторін. Таким чином, колегія суддів не може погодитися із висновками суду першої інстанції про те, що звільнення позивача ОСОБА_1 відбулося за угодою сторін за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України.

Касаційна скарга не містить доводів з приводу того, що звільнення позивача на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП відбулося з дотриманням підстав, передбачених законом, або без порушення установленого законом порядку.

Касаційний суд відхиляє доводи касаційної скарги про неврахування апеляційним судом пропуску позивачем строку встановленого в статті 233 КзПП.

Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину (пункт 1 Глави XIX «ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ» КЗпП України).

Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (з урахуванням змін та доповнень) постановлено установити з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з 19 грудня 2020 року до 30 червня 2023 року на території України карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (Офіційний вісник України, 2020 р., № 23, ст. 896, № 30, ст. 1061), від 20 травня 2020 р. № 392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (Офіційний вісник України, 2020 р., № 43, ст. 1394, № 52, ст. 1626) та від 22 липня 2020 р. № 641 «Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

У зв`язку з відміною Постановою Кабінету Міністрів України № 651 від 27 червня 2023 року на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, з 24 год. 00 хв. 30 червня 2023 року, продовжені строки, визначені статтею 233 КЗпП, завершились у 00 год. 01 хв. 01 липня 2023 року.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: від 25 квітня 2023 року в справі № 380/15245/22 (адміністративне провадження № К/990/5056/23) зазначено, що:

«відповідно до пункту першого глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 23 грудня 2022 року № 1423 "Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 року № 338 і постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 р. № 1236" дію карантину через COVID-19 продовжено до 30 квітня 2023 року.

Отже, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину».

У постанові Верховного Судув складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 червня 2023 року в справі № 212/5018/20 вказано, що:

«доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_1 пропущено строк для звернення до суду, є безпідставними.

Суд апеляційної інстанції правильно відхилив аналогічні доводи апеляційної скарги заявника, пославшись на те, що згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30 березня 2020 року КЗпП України доповнено главою XIX, згідно з якою під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Отже, звернувшись до суду з позовом 13 липня 2020 року - під час дії карантину, позивач не пропустив місячний строк, оскільки вказаний строк продовжується на строк дії карантину».

У справі, що переглядається:

наказ про звільнення позивача винесено 01 червня 2020 року (т. 1 а. с. 99) під час дії карантину;

позивач звернувся з позовом 24 грудня 2021 року, тобто під час дії карантину.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу (частина друга статті 235 КЗпП України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 листопада 2020 року у справі №234/15372/17 (провадження № 61-4998св20), на яку є посилання в касаційній скарзі, зазначено, що «оплата середнього заробітку за весь час понад один рік провадиться за вимушений прогул за умови, що заява про поновлення на роботі розглядалась більше одного року і в цьому не було вини працівника. При частковій вині працівника оплата вимушеного прогулу за період понад один рік може бути відповідно зменшена. Висновок суду про наявність вини працівника (не з`являвся на виклик суду, вчиняв інші дії по зволіканню розгляду справи) або її відсутність, про межі зменшення розміру виплати має бути мотивованим. Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається. Так, принцип добросовісності - це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав. У суб`єктивному значенні добросовісність розглядається як усвідомлення суб`єктом власної сумлінності та чесності при здійсненні ним прав і виконанні обов`язків. Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб. Зловживання правом - це свого роду спотворення права. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право, що, на переконання судової колегії, і мало місце у даній справі. Як встановлено вище, за клопотанням представника позивача зупинено провадження у цій справі, проте останній не повідомив суд вчасно про усунення обставин, що викликали зупинення. На підставі викладеного, колегія суддів погоджується зі висновком суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період більше одного року, оскільки розгляд справи тривав більше одного року з вини позивача».

У постанові Верховного Суду України від 25 травня 2016 року у справі № 6-511цс16 зроблено правовий висновок, що «виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу. Законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин. Посилання апеляційного суду при зменшенні розміру компенсації за час вимушеного прогулу на пункт 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» є помилковим, оскільки викладені в ньому роз`яснення були зроблені з урахуванням вимог закону, зокрема частини третьої статті 117 КЗпП, яку виключено на підставі Закону України №3248-15 від 20 грудня 2005 року».

Такий висновок підтверджений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 826/808/16 (провадження № 11-134ас18), яка не вбачала підстав для відступлення від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 25 травня 2016 року (у справі № 6-511цс16).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина третя статті 12, частина перша статті 81 ЦПК України).

Обставин, які б свідчили про те, що спір розглядався понад рік з вини позивача відповідач не вказує, і таких обставин апеляційним судом не встановлено. Тому апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про стягнення з ТОВ «Європа Груп» на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 205 400 грн за період з 02 червня 2020 року по 29 червня 2023 року - за весь період вимушеного прогулу з утриманням з цієї суми обов`язкових податків та зборів, передбачених законодавством

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Правильним по суті рішення є в тому випадку, коли воно відповідає вимогам законності й обґрунтованості, оскільки порушення останніх має наслідком зміну або скасування оскарженого судового рішення. Оскаржене судове рішення належить залишати без змін за наявності незначних порушень закону, які вже були усунені при розгляді справи, або ж таких, які можуть бути виправлені судом апеляційної інстанції. Правило про те, що «не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань» стосується випадків, коли такі недоліки не призводять до порушення основних засад (принципів) цивільного судочинства (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 522/18010/18 (провадження № 61-13667сво21).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені ухвала та постанова апеляційного суду ухвалені без дотримання норм матеріального та процесуального права і зводяться до переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв`язку із наведеним, касаційний суд вважає, що: касаційну скаргу належить залишити без задоволення; ухвалу та постанову апеляційного суду без змін; тому судові витрати покладаються на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Європа Груп» залишити без задоволення.

Ухвалу Київського апеляційного суду від 07 квітня 2023 рокузалишити без змін.

Постанову Київського апеляційного суду від 29 червня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: І. О. Дундар

В. М. Коротун

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук