Історія справи

Постанова КЦС ВП від 23.11.2023 року у справі №201/531/19
Постанова КЦС ВП від 23.11.2023 року у справі №201/531/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 листопада 2023 року

м. Київ

справа № 201/531/19

провадження № 61-5172св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_2 ,

відповідач - ОСОБА_3 ,

третя особа - Управління-служба у справах дітей Адміністрації Соборного району Дніпровської міської ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 08 листопада 2022 року під головуванням судді Антонюка О. А. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 березня

2023 року у складі колегії суддів: Космачевської Т. В., Канурної О. Д., Халаджи О. В. у справі за позовом ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 , третя особа - Управління-служба у справах дітей Адміністрації Соборного району Дніпровської міської ради, про усунення перешкод у користуванні житловим будинком шляхом вселення,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

В січні 2019 року ОСОБА_1 , що діє у своїх інтересах та інтересах малолітнього сина - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулась з позовом в якому просила усунути їй перешкоди в користуванні житловим приміщенням шляхом вселення з малолітнім сином ОСОБА_2 в житловий будинок за адресою:

АДРЕСА_1 та передати позивачу ключі від будинку.

Обґрунтовувала свої вимоги тим, що вона з 2002 року проживала разом зі своєю бабою ОСОБА_4 та дідом ОСОБА_5 у спірному житловому будинку, який належав бабі з дідом на праві приватної власності.

З 08 квітня 2005 року позивач зареєстрована в цьому будинку. Коли вона навчалась в школі дід та баба опікувалися нею та повністю утримували її, вони їй замінили батька та матір.

Окрім позивача в будинку проживала її сестра - ОСОБА_3 .

В 2004 році сестра переїхала до свого співмешканця ОСОБА_6 й до теперішнього часу вони з дітьми мешкають за адресою: АДРЕСА_2 .

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер дід позивача ОСОБА_5 .

У 2010 році позивач уклала шлюб з ОСОБА_7 і з дозволу баби до вказаного вище будинку вселився її чоловік. В 2012 році у позивача народився син - ОСОБА_2 .

Весь час вони проживали однією сім`єю з бабою, вели спільне господарство, разом поралися на присадибній ділянці, брали участь у витратах з утримання будинку. Потім баба стала сильно хворіти, страждала на головний біль, слабкість, швидко втомлювалась, її дуже дратував та втомлював плач маленької дитини, який до того ж ще й часто хворів. Аби її не дратувати та не перевтомлювати, позивач з чоловіком та дитиною на деякий час довелося вимушено виїхати з будинку щоб дати змогу бабі більше відпочивати.

В червні 2016 року вони вимушено виїхали з будинку, залишивши частково свої особисті речі. Однак, практично кожного дня позивач з чоловіком та дитиною навідувалися до баби, допомагали по господарству та матеріально.

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 померла.

Після смерті, баби позивач повідомила сестру та брата про намір вселитися в будинок, оскільки іншого житла не мала та не має, знаючи про те, що будинок баба заповіла всім своїм внукам.

Однак, сестра відповідача у справі була проти такого вселення та повідомила, що бабця їй подарувала будинок, забрала всі документи на будинок та сказала що позивач не може тут проживати. Окрім того забрала ключі від будинку.

Позивач неодноразово зверталася до відповідача в телефонному режимі з проханням впустити її до будинку в якому вона виросла, весь час проживала, та зареєстрована, повідомляла що їй немає де жити на що сестра завжди відмовляла.

На даний час в будинку знаходяться особисті речі позивача. В будинок вона не має змоги потрапити через перешкоди з боку відповідача.

З цього приводу позивач зверталась до поліції.

Додатково зазначала, що подружнє життя у неї не склалося, з чоловіком вони зараз разом не ведуть спільне господарство і як одна сім`я не проживають. На теперішній час позивач не має де проживати зі своїм сином, її матеріальне становище не дозволяє винаймати квартиру. Інколи доводить проживати у брата в однокімнатній квартирі, в якій він проживає зі своєю сім`єю - дружиною та трьома дітьми або у своїх знайомих.

Спірний будинок є єдиним житлом ОСОБА_1 , іншого житла вона не має, син також проживає та зареєстрований в спірному будинку. За період хвороби баби утворилися великі борги зі сплати комунальних послуг, які позивач оплатила. Також позивач сплачувала комунальні послуги і за попередні роки, а також витрачала кошти на утримання будинку.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська рішенням від 08 листопада 2022 року позов задовольнив.

Усунув перешкоди ОСОБА_1 , що діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_2 з боку ОСОБА_3 в користуванні житловим будинком

АДРЕСА_1 та вселив ОСОБА_1 з малолітнім

ОСОБА_2 до будинку АДРЕСА_1 і зобов`язав ОСОБА_3 передати ОСОБА_1 ключі від дверей цього житлового будинку.

Дніпровський апеляційний суд постановою від 08 березня 2023 року, з урахуванням ухвали про виправлення описки від 20 квітня 2023 року, апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишив без задоволення, а рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 08 листопада 2022 року без змін.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову місцевий суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції виходив з того, що у позивач не втратила зв`язок із будинком, в який вона просить вселити себе та свого сина.

Суди вказували, що ОСОБА_1 з 2002 року проживала разом зі своєю бабою ОСОБА_4 та дідом ОСОБА_5 у спірному житловому будинку, який належав останнім на праві приватної власності. З 08 квітня 2005 року позивач зареєстрована в цьому будинку. Син позивача ОСОБА_2 зареєстрований в ньому з 25 жовтня 2018 року.

Відповідач ОСОБА_3 заперечує проти проживання позивача та її дитини в належному їй будинку та забрала ключі від нього чим чинить перешкоди у користуванні житлом.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У квітні 2023 року представник ОСОБА_3 - адвокат Міронов В. О. звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Жовтневого районного суду

м. Дніпропетровська від 08 листопада 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 березня 2023 року в якій просить оскаржені судові рішення скасувати, а у справі ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Наведені в касаційній скарзі доводи містили підстави, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження.

У поданій касаційній скарзі представник заявника зазначає, що суди не врахували правових позицій Верховного Суду, викладених у постановах: від 29 листопада

2017 року у справі № 753/481/15-ц; від 09 жовтня 2019 року у справі

№ 695/2427/16-ц; від 09 жовтня 2019 року у справі № 523/12186/13-ц та постанові Верховного Суд України від 15 травня 2017 року у справі № 6-2931цс16, де зазначено, що власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім`ї, а також не відносяться до кола осіб, які постанційна проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.

Також суди попередніх інстанцій не врахували правої позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 25 липня 2018 року у справі № 638/13030/13; від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17.

Аргументом касаційної скарги також є те, що суди попередні інстанцій не звернули належної уваги на ту обставину, що постановою суду апеляційної інстанції

від 01 лютого 2022 року у справі № 201/5877/19 визнано ОСОБА_1 та її малолітнього сина ОСОБА_2 такими, що втратили право користування спірним житловим приміщенням та усунено перешкоди шляхом зняття їх з реєстраційного обліку.

Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У поданому у вересні 2023 року до Верховного Суду відзиві на касаційну скаргу представник ОСОБА_1 - адвокат Бляхарська Ю. О. у задоволенні касаційної скарги просить відмовити, а оскаржені судові рішення залишити без змін, посилаючись на необґрунтованість її доводів.

Представник позивача вказує, що текст касаційної скарги ідентичний доводам, наведеним у касаційній скарзі.

23 серпня 2023 року Верховний Суд скасував постанову суду апеляційної інстанції у справі № 201/2877/19 та залишив рішення місцевого суду в силі, отже позивач у справі не втратила право користування спірним будинком.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 02 червня 2023 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував справу № 201/531/19 з місцевого суду.

28 липня 2023 року справа № 201/531/19 надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 з 2002 року проживала разом зі своєю бабою ОСОБА_4 та дідом ОСОБА_5 у житловому будинку, який належав діду та бабі на праві приватної власності за адресою: АДРЕСА_1 і цього не оспорюють сторони.

З 08 квітня 2005 року позивач зареєстрована в цьому будинку (а. с. 10, 30, том 1).

Син позивача - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований з 25 жовтня 2018 року за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 18, том 1).

Згідно з договором дарування житлового будинку від 20 вересня 2017 року

ОСОБА_4 подарувала ОСОБА_3 житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 75-76, том 1).

ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть (а. с. 21, том 1).

Суд першої інстанції також встановив, що ОСОБА_3 22 травня 2019 року звернулася з позовом до ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_2 , про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, усунення перешкод в користуванні житлом шляхом зняття з реєстраційного обліку і стягнення судових витрат. Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28 липня 2021 року у задоволенні позову відмовлено в повному обсязі. При розгляді цієї справи судом був досліджений висновок органу опіки та піклування в особі Адміністрації Соборного району Дніпровської міської ради № 5/50112 про недоцільність задоволення позову та доцільність залишити право користування житлом в будинку

АДРЕСА_1 ОСОБА_1 з її сином ОСОБА_2 . Постановою Дніпровського апеляційного суду від 01 лютого 2022 року апеляційна скарга ОСОБА_3 залишена без задоволення, рішення Жовтневого районного суду

м. Дніпропетровська від 28 липня 2021 року без змін (а. с. 111-117, 118-120).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

До способів захисту цивільних прав та інтересів віднесено припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення (пункти 3 та 4 частини другої статті 16 ЦК України).

Звертаючись із цим позовом до суду, позивач зазначала, що не втратила право користування спірним житлом як колишній член сім`ї власника житла, з реєстрації місця проживання у цьому будинку не знята, продовжує вважати спірний будинок своїм житлом та житлом свого сина, на користування яким має право, однак ОСОБА_3 чинить перешкоди у здійсненні позивачем цього права.

Згідно зі статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.

Ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом (частина четверта статті 9 ЖК України).

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України» («Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine») від 02 грудня

2010 року, поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому особа проживає на законних підставах або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв`язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у право на житло.

Європейський суд з прав людини зазначив, що концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. Тому чи є місце конкретного проживання «житлом», що спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зав`язків з конкретним місцем проживання (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11 січня 1995 року, пункт 63).

Згідно із частиною першою статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (частина перша статті 319 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 383 ЦК України, статтею 150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.

Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК України до членів сім`ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім`ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.

За змістом зазначених норм право користування житлом, яке знаходиться у власності особи, мають члени сім`ї власника (подружжя, їх діти, батьки) та інші особи, які постійно проживають разом з власником у будинку, ведуть з ним спільне господарство, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Відповідно до статті 405 ЦК України члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Відповідно до частини четвертої статті 311 ЦК України фізична особа не може бути виселена або іншим чином примусово позбавлена житла, крім випадків, встановлених законом.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 21 серпня 2019 року у справі

№ 569/4373/16-ц (провадження № 14-298цс19), від 13 жовтня 2020 року у справі

№ 447/455/17 (провадження № 14-64цс20), підсумовуючи висновки про принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, дійшла висновку, що позбавлення особи права користування житлом можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.

Враховуючи вищенаведені норми права та те, що суди попередніх інстанцій встановили, що ОСОБА_1 з 2002 року проживала разом зі своєю бабою та дідом у будинку, який їм належав і з 08 квітня 2005 року була зареєстрована у ньому, тобто набула права користування ним, з 25 жовтня 2018 року в цьому будинку зареєстрований також її малолітній син, а відповідач, яка набула права власності на спірний будинок на підставі договору дарування 20 вересня 2017 року, заперечує проти проживання позивача та її сина та забрала ключі від нього колегія суддів погоджується із висновкам судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позову, адже як правильно вказували суди у позивача виникло право користування житловим приміщенням ще до моменту переходу права власності на нього до відповідача і таке право позивач не втратила.

Аргументи касаційної скарги про те, що суди не врахували правових позицій Верховного Суду, викладених у постановах: від 29 листопада 2017 року у справі

№ 753/481/15-ц; від 09 жовтня 2019 року у справі № 695/2427/16-ц; від 09 жовтня

2019 року у справі № 523/12186/13-ц; від 25 липня 2018 року у справі № 638/13030/13; від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17 та постанові Верховного Суду України від 15 травня 2017 року у справі № 6-2931цс16 колегія суддів відхиляє з огляду на таке.

У постановах Верховного Суду України від 15 травня 2017 року у справі № 6-2931цс16, від 29 листопада 2017 року у справі № 753/481/15-ц (провадження № 6-13113цс16) та постановах Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року у справі № 695/2427/16-ц, (провадження № 61-29520св18), від 09 жовтня 2019 року у справі № 523/12186/13-ц (провадження № 61-17372св18) зазначено, що власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім`ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі

№ 447/455/17 (провадження № 14-64цс20) зроблено висновок про те, що при розгляді питання про припинення права користування колишнього члена сім`ї власника житла, суди мають брати до уваги як формальні підстави, передбачені статтею 406 ЦК України, так і зважати на те, що сам факт припинення сімейних відносин із власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням, та вирішувати спір з урахуванням балансу інтересів обох сторін.

У постанові від 25 липня 2018 року в справі № 638/13030/13-ц Верховний Суд зазначав, що припинення права користування житлом у колишнього власника тягне за собою втрату його членами сім`ї права користуватися житлом, правильним є висновок апеляційного суду про наявність правових підстав для усунення перешкод власнику в користуванні та розпорядженні квартирою й виселення відповідачів із неї.

Таким чином колегія суддів вважає, що за фактичних обставин цієї справи, висновки судів попередніх інстанцій висновкам, Верховного Суду у наведених представником заявника справах не суперечать.

Верховний Суд також відхиляє аргумент касаційної скарги про те, що суди попередні інстанцій не звернули належної уваги на ту обставину про те, що постановою суду апеляційної інстанції від 01 лютого 2022 року у справі № 201/5877/19 визнано

ОСОБА_1 , та її малолітнього сина ОСОБА_2 такими, що втратили право користування спірним житловим приміщенням та усунено позивачу перешкоди шляхом зняття їх з реєстраційного обліку, оскільки за наслідками перегляду цієї справи суд касаційної інстанції залишив в силі рішення місцевого суду від 28 липня 2021 року, який у задоволенні позову відмовив.

Інші доводи касаційної скарги спростовуються встановленими судами попередніх інстанцій фактами і обставинами, а також змістом правильно застосованих до спірних правовідносин норм матеріального закону.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, нема.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 08 листопада 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 березня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. В. Литвиненко А. І. Грушицький Є. В. Петров