Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 11.02.2020 року у справі №344/10870/18
Постанова КЦС ВП від 23.11.2022 року у справі №344/10870/18

Постанова

Іменем України

23 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 344/10870/18

провадження № 61-7218св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Франківськміськбуд»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

треті особи: Управління Міністерства внутрішніх справ України в Івано-Франківській області, Товариство з обмеженою відповідальністю «Житлово-експлуатаційна дільниця «Експрес Комфорт»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Франківськміськбуд» на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 15 листопада 2021 року у складі судді Польської М. В. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 15 червня 2022 року у складі колегії суддів: Василишин Л. В., Фединяка В. Д., Девляшевського В. А.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Франківськміськбуд» (далі - ТОВ «Франківськміськбуд», товариство) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про розірвання договору купівлі-продажу.

Позовні вимоги мотивовано тим, що 07 березня 2013 року між сторонами було укладено договір купівлі-продажу № Ф/Н150-69А, за умовами якого продавець (позивач), який виконував функції забудовника, зобов`язувався передати у власність покупця (відповідача) об`єкт нерухомого майна, який буде створений (набутий) продавцем у майбутньому, а покупець зобов`язалася прийняти цей об`єкт відповідно до умов цього договору та оплатити його.

Відповідно до договору об`єктом нерухомого майна є майнові права на двокімнатну квартиру за проектним № 69А на десятому поверсі проектною площею 68,45 кв.м за будівельною адресою: АДРЕСА_1 (станом на час подання позову будинок отримав адресу: АДРЕСА_1 , а квартира отримала АДРЕСА_1 ).

Вартість одного квадратного метра загальної площі визначена договором в сумі 3 800 грн та загальна сума договору становила 260 110 грн, при цьому, загальна сума договору може бути змінена виходячи з фактичної загальної площі об`єкта нерухомого майна.

Проте відповідач самовільно без відома забудовника та без будь-якої погодженої містобудівної документації збільшила загальну та житлову площу цієї квартири шляхом втручання в конструктивні елементи житлового будинку.

Нею було здійснено демонтаж конструктивних елементів даху житлового будинку та захоплено частину горища, яку приєднано до квартири АДРЕСА_1 .

В результаті такої самовільної перебудови об`єкт нерухомого майна за договором купівлі-продажу - двокімнатна квартира площею 68,45 кв.м перестав існувати, натомість з`явився новий об`єкт - дворівнева чотирикімнатна квартира загальною площею 166,9 кв.м.

Виявивши такі зміни та враховуючи умови договору щодо можливості зміни загальної суми договору, виходячи з фактичної загальної площі об`єкта нерухомого майна, 05 квітня 2017 року товариство звернулося до відповідача з повідомленням щодо сплати боргу за збільшення загальної площі квартири та розірвання договору у випадку відмови від погашення заборгованості, тобто як відмови від договору.

Відповіді на це повідомлення позивач від ОСОБА_1 не отримав.

Посилаючись на висновки за результатами проведеної на його замовлення будівельно-технічної експертизи та недоплату відповідачем згідно з умовами договору вартості квартири, тобто недосягнення сторонами згоди щодо приведення умов договору у відповідність з істотними обставинами, позивач просив розірвати укладений між сторонами договір купівлі-продажу.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 15 листопада 2021 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що при розгляді справи порушень умов договору купівлі-продажу або норм закону зі сторони покупця, які б могли бути підставою розірвання договору купівлі-продажу, не встановлено.

При цьому, посилаючись на правову позицію, викладену у постановах Верховного Суду від 22 вересня 2021 року у справі № 194/342/15-ц, від 02 червня 2021 року у справі № 636/5261/18, суд вказав, що при неповному розрахунку за договором купівлі-продажу належним способом захисту права є стягнення недоотриманих коштів, а не розірвання договору і повернення придбаної речі.

Не погодившись із цим рішенням, ТОВ «Франківськміськбуд» подало апеляційну скаргу.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 15 червня 2022 року апеляційну скаргу ТОВ «Франківськміськбуд» залишено без задоволення, а рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 15 листопада 2021 року - без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, а передбачених законом підстав для скасування рішення місцевого суду при апеляційному розгляді не встановлено.

Узагальнені доводи касаційної скарги

У липні 2022 року ТОВ «Франківськміськбуд» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 15 листопада 2021 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 15 червня 2022 року.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, та без урахування правових висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Доводи інших учасників справи

30 серпня 2022 року на адресу Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідачка просить суд касаційну скаргу залишити без задоволення, судові рішення судів першої та апеляційної інстанції залишити без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 05 серпня 2022 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

16 серпня 2022 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 14 листопада 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 07 березня 2013 року між ТОВ «Франківськміськбуд» та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу № Ф/Н150-69А (далі - Договір).

Відповідно до пункту 1.1. Договору, Продавець (ТОВ «Франківськміськбуд»), який виконує функції забудовника, зобов`язується передати у власність Покупця ( ОСОБА_1 ) об`єкт нерухомого майна, який буде створений (набутий) Продавцем у майбутньому, а Покупець зобов`язується прийняти цей об`єкт у відповідності до умов цього Договору та оплатити його.

Згідно з пунктом 1.2. Договору об`єктом нерухомого майна за цим договором до завершення будівництва та введення в експлуатацію є майнові права на двокімнатну квартиру за проектним № 69А, проектною площею 68,45 кв.м, на десятому поверсі житлового будинку за будівельною адресою: АДРЕСА_1 . Право власності покупця на об`єкт нерухомого майна - дану квартиру за цим договором виникає з моменту завершення будівництва, виконання покупцем всіх зобов`язань за договором купівлі-продажу та прийняття його в експлуатацію і підлягає державній реєстрації.

Відповідно до пункту 1.3. Договору Об`єкт нерухомого майна повинен відповідати всім необхідним вимогам і в ньому повинен бути виконаний необхідний обсяг загально будівельних робіт.

Згідно з пунктом 1.4. Договору строк створення Об`єкта нерухомого майна та введення його в експлуатацію передбачений проектною документацією - другий квартал 2013 року.

Відповідно до пункту 2.1. Договору вартість одного квадратного метра загальної площі Об`єкта нерухомого майна на момент укладення договору складає 3 800 грн і не підлягає зміні в односторонньому порядку, крім випадків, передбачених цим Договором.

Згідно з пунктами 2.2. і 2.4. Договору загальна суму договору становить 260 110 грн та може бути змінена Продавцем виходячи з фактичної загальної площі Об`єкта нерухомого майна за результатами обмірювань, зроблених ОБТІ, і ціни одного кв.м, вказаної у пункті 2.1. даного Договору.

Пунктом 2.3. Договору передбачений обов`язок сплати вартості квартири до 30 серпня 2013 року.

Відповідно до пунктів 3.1.1., 3.1.2., 3.1.3. Договору Продавець зобов`язується передати у власність Покупця Об`єкт нерухомого майна і всі необхідні документи для подальшої державної реєстрації не пізніше ніж через три місяці після строку, зазначеного в пункті 1.4. цього Договору, за взаємопогодженими двосторонніми актами приймання-передачі по Договорам купівлі-продажу і виконання робіт, підготувати всі необхідні документи для проведення Покупцем державної реєстрації права власності на Об`єкт нерухомого майна за цим Договором та виконати інші обов`язки, передбачені цим Договором та чинним законодавством.

Згідно з пунктами 3.2.1., 3.2.2., 3.2.3., 3.2.4. Покупець зобов`язується сплатити суму Договору у встановленому ним порядку, з`явитися за місяць до запланованого строку здачі будинку в експлуатацію, вказаного в пункті 1.4., для уточнення обмірів ОБТІ та загальної суми Договору, прийняти Об`єкт нерухомого майна та підписати відповідний акт в разі відсутності недоліків та виконати інші обов`язки, передбачені цим Договором та чинним законодавством України.

Відповідно до пункту 4.1. Договору всі зміни та доповнення до цього Договору здійснюються за взаємною згодою Сторін та мають рівноцінну з Договором юридичну силу, якщо вони укладені в письмовій формі та підписані обома Сторонами.

Пунктом 4.7. Договору передбачено, що Продавець зобов`язується, що даний Об`єкт нерухомого майна буде відповідати всім необхідним вимогам та будівельним нормам.

18 квітня 2014 року Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Івано-Франківській області зареєстровано декларацію про готовність об`єкта до експлуатації - житлового багатоквартирного будинку для працівників органів внутрішніх справ по АДРЕСА_1 ; код об`єкта - 1122.1, ІІІ категорія складності, згідно з якою слід вважати закінчений будівництвом такий будинок та готовим до експлуатації.

Відповідно до вказаної декларації (пункт 12 - опис об`єкта) вказується, що несучі конструкції - збірні залізобетонні плити перекриття, цегляні стіни, огороджувальні конструкції - збірні залізобетонні плити перекриття, цегляні стіни та перегородки, а також, що в будинку наявні одно-, дво- та трикімнатні квартири.

Згідно з технічним паспортом на квартирний (багатоповерховий) житловий будинок від 14 квітня 2014 року по АДРЕСА_1 кількість поверхів будинку - 9 з мансардою. Квартира АДРЕСА_1 розміщується на мансардному поверсі, має житлову площу 32,3 кв.м та загальну - 75,6 кв.м.

Рішенням Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 15 липня 2015 року № 384 «Про присвоєння поштових адрес» присвоєно поштову адресу 115-квартирному житловому будинку (замовник: управління Міністерства внутрішніх справ України в Івано-Франківській області) - АДРЕСА_1 , що підтверджується копією витягу (пункт 1.8).

Згідно з технічним паспортом на квартиру АДРЕСА_1 від 05 січня 2016 року, оформленого на замовлення ОСОБА_1 , квартира складається з чотирьох кімнат житловою площею 100,9 кв.м, загальною площею 166,9 кв.м.

Відповідно до довідки ТОВ «Франківськміськбуд» від 17 квітня 2014 року і від 01 грудня 2015 року ОСОБА_1 сплатила на виконання договору грошові кошти в сумі 135 910 грн, заборгованість на вказану першу дату становила 151 370 грн, яку вона також 01 грудня 2015 року погасила. Усього ОСОБА_1 сплатила 287 280 грн.

Зазначені обставини не заперечувались сторонами під час розгляду справи.

Згідно з повідомленням ТОВ «Франківськміськбуд» про сплату боргу та розірвання договору від 05 квітня 2017 року, адресованого ОСОБА_1 , позивач з посиланням на пункт 2.4. Договору та виготовлений технічний паспорт повідомив відповідачку, що її заборгованість за Договором становить 634 220 грн та просив сплатити таку протягом 15-ти календарних днів з дня отримання повідомлення. У випадку непогашення заборгованості позивач просив повідомити про відмову від Договору, а якщо протягом 17-ти календарних днів не буде проведено оплату та не буде повідомлено про відмову від договору, такі дії будуть розцінені як добровільна відмова від договору, а сплачені кошти буде їй повернуто.

Відповіді на це повідомлення позивач від ОСОБА_1 не отримав.

Натомість у квітні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ТОВ «Франківськміськбуд», третя особа - ТОВ «Експрес комфорт», в якому просила зобов`язати ТОВ «Франківськміськбуд» виконати умови договору купівлі-продажу від 07 березня 2013 року № Ф/Н 150-69А - підписати із ОСОБА_1 акт приймання-передачі квартири АДРЕСА_1 та надати ОСОБА_1 документи, що потрібні для оформлення права власності на зазначену квартиру.

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 01 червня 2022 року, залишеним без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 12 жовтня 2022 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Також суд скасував арешт квартири АДРЕСА_1 , накладений ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 26 квітня 2017 року.

рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 01 червня 2022 року залишено без змін.

Відмовляючи у позові, суди виходили із відсутності у позивачки правових підстав вимагати передачі майна, передання якого сторони в договорі не обумовили.

При розгляді вказаної справи судами встановлено, що ОСОБА_1 сплачено вартість квартири із площею 75,6 кв.м. Судами також встановлено, що мало місце самовільне захоплення майна ТОВ «Франківськміськбуд» зі сторони позивачки.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За змістом частини першої статті 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі статтею 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною першою статті 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору, зміна умов зобов`язання, сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до статті 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (частина перша статті 655 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 691 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Тлумачення статті 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору.

Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати.

У справі, яка переглядається, ТОВ «Франківськміськбуд», звертаючись з позовом, вказувало, що ОСОБА_1 самовільно без відома забудовника збільшила загальну та житлову площу в придбаній нею квартирі, в результаті чого об`єкт нерухомого майна - двокімнатна квартира площею 68,45 кв.м перестав існувати, а з`явився новий об`єкт - дворівнева чотирикімнатна квартира загальною площею 166,9 кв.м.

Оскільки відповідачка не погодилася сплатити суму коштів за збільшену нею площу, товариство просило розірвати договір купівлі-продажу № Ф/Н150-69А від 07 березня 2013 року.

Встановлено, що на час введення будинку в експлуатацію та підтвердження його готовності (2014 рік) спірна квартира мала площу - 75,6 кв.м, за яку ОСОБА_1 повністю розрахувалася, що підтверджується довідкою, виданою ТОВ «Франківськміськбуд».

Самовільно перебудована (реконструйована, перепланована) відповідачкою з двокімнатної на чотирьохкімнатну квартира не є новим об`єктом нерухомого майна (об`єктом цивільних прав), оскільки право власності на неї не оформлено, в експлуатацію вказаний об`єкт не прийнято.

Зазначене у повній мірі узгоджується із правовою позицією, яка міститься у постанові Верховного Суду України від 04 грудня 2013 року у справі № 6-130цс13.

Докази звернення ТОВ «Франківськміськбуд» або інших осіб до суду з позовом до ОСОБА_1 щодо знесення самовільно збудованих приміщень або щодо зобов`язання привести самочинно переплановане приміщення до попереднього станув матеріалах справи відсутні.

Крім того, згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частин першої, другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частина перша та друга статті 5 ЦПК України).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

До такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 11 серпня 2021 року у справі № 363/3686/18 (провадження № 61-3946св21).

Розірвання договору належить до загальних способів захисту прав сторін договору.

У свою чергу, глава 54 ЦК України містить спеціальне регулювання відносин щодо купівлі-продажу, зокрема і щодо способів захисту прав продавця, порушених покупцем.

Відповідно до частини четвертої статті 692 ЦК України, якщо покупець відмовився прийняти та оплатити товар, продавець має право за своїм вибором вимагати оплати товару або відмовитися від договору купівлі-продажу. Таким чином, лише у випадку, коли покупець відмовився і прийняти, і оплатити товар, продавець може за своїм вибором або вимагати виконання договору з боку покупця, або відмовитися від договору.

Друга можливість надана продавцю, виходячи з того, що якщо покупець не виконав жодного свого обов`язку, не сплатив ціни товару та відмовився його прийняти (наприклад, надіслав продавцю заяву про відмову прийняти товар, безпідставно не прийняв запропоноване продавцем виконання зобов`язання з його боку, безпідставно повернув надісланий товар тощо), то така поведінка свідчить про втрату інтересу покупця до виконання договору. Продавець своєю чергою також може втратити інтерес до договору, при цьому він володіє товаром і має можливість розпорядитися ним, зокрема продати його іншій особі, аби отримати покупну ціну. Тобто продавець теж вправі відмовитися від договору купівлі-продажу, тобто розірвати його шляхом вчинення одностороннього правочину чи вимагати виконання договору з боку покупця за умови, якщо покупець втратив інтерес до договору, не прийнявши та не оплативши товар. У таких випадках позовна вимога продавця про розірвання договору в судовому порядку задоволенню не підлягає, оскільки розірвання договору пов`язується законом із вчиненням одностороннього правочину, а не із судовим рішенням.

У постанові від 02 червня 2021 року у справі № 636/5261/18 (провадження

№ 61-5308св20) з подібними правовідносинами, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що такий спосіб захисту, як розірвання договору купівлі-продажу, що вже частково виконаний з боку продавця, який передав товар, і покупця, який прийняв товар не є ефективним, а тому у задоволенні позовних вимог слід відмовляти саме з цих підстав.

Зазначений висновок Верховного Суду ґрунтується на правовому висновку Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норми статті 692 ЦК України, викладеному у постанові від 08 вересня 2020 року у справі № 916/667/18 (провадження № 12-145гс19) про те, що «…покупці отримали товар, але, як стверджує позивачка, не здійснили оплати. За таких умов підлягає застосуванню частина третя статті 692 ЦК України, відповідно до якої у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами. Наведений припис не передбачає можливості продавця за своїм вибором вдатися до іншого способу захисту, зокрема не передбачає можливості розірвання договору в судовому порядку. Якщо порушення права продавця полягає в тому, що він не отримав грошових коштів від продавця, то способу захисту, який належним чином захистить саме це право, відповідає позовна вимога про стягнення неотриманих коштів.

Натомість такий спосіб захисту, як розірвання договору, що вже частково виконаний з боку продавця, який передав товар покупцю, і який його прийняв, не відповідає суті порушення договору, що полягає в несплаті грошових коштів. Така несплата (повна або часткова) може бути наслідком не навмисного порушення договору з боку покупця (який бажає збагатитися за рахунок затримки оплати), а добросовісної помилки покупця, наприклад, через існування розбіжностей між сторонами щодо суми, належної до сплати, щодо взаємних розрахунків між сторонами.

Крім того, такий спосіб захисту, як розірвання договору, може бути використаний продавцем не з метою відновлення його права на одержання грошових коштів, а з метою невиправданого збагачення, якщо, наприклад, ринкова ціна на продане майно збільшилася, в тому числі завдяки його поліпшенню покупцем. Такі несправедливі наслідки можуть настати через невідповідність зазначеного способу захисту суті порушення права».

Згідно з правовими висновками, викладеними Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (провадження № 14-626цс18), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20), обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові.

З огляду на викладене, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, встановивши обставини справи, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних

Посилання заявника на неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постановах Верховного Суду є такими, що не заслуговують на увагу, оскільки висновки щодо застосування норм права, які викладені у вказаних постановах, стосуються правовідносин, які не є подібними до правовідносин у справі, що переглядається.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального

і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної

чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

З огляду на те що суд касаційної інстанції рішення не змінює та не ухвалює нове, підстав для перерозподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Франківськміськбуд» залишити без задоволення.

Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 15 листопада 2021 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 15 червня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун

М. Ю. Тітов