Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 30.05.2019 року у справі №755/8602/18

Постанова

Іменем України

04 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 755/8602/18-ц

провадження № 61-3279св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Штелик С. П. (суддя-доповідач),

суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А., Петрова Є. В., Фаловської І. М.,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - на постанову Київського апеляційного суду від 20 грудня 2018 року у складі суддів: Матвієнко Ю. О., Іванової І. В., Мельника Я. С.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_3, ОСОБА_4,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором позики, в якому просив стягнути з відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 солідарно на свою користь заборгованість за договором позики, укладеним між ними 18 січня 2001 року, у розмірі 10 тис. доларів США, що на момент подачі позовної заяви становить 261 358 грн. 00 коп.

Свої вимоги ОСОБА_1 обґрунтовував тим, що 18 січня 2001 року надав в борг відповідачам 11 тис. доларів США, що підтверджується борговою розпискою. 07 грудня 2017 року ним на адресу відповідачів було надіслано вимогу про повернення боргу у сумі 10 тис. доларів США в короткий строк, але не пізніше 30 січня 2018 року. 03 січня 2018 року відповідачем ОСОБА_4 позивачу було надіслано лист, відповідно до якого вказано про необхідність надання копії договору чи боргової розписки.

Оскільки відповідачі ухиляються від виконання взятих на себе грошових зобов'язань щодо повернення суми позики, просив задовольнити позов.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 12 липня 2018 року позов задоволено. Стягнуто із ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 261 358 грн. Вирішено питання про судові витрати.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що між сторонами існують договірні зобов'язання щодо надання позики в розмірі 10 тис. доларів США, що підтверджується розпискою відповідачів, яку суд приймає за договір позики, оскільки в ній сторонами визначені всі суттєві умови договору даного виду.

Відповідачами не було повернуто борг у сумі 10 тис. доларів США, що станом на 31 травня 2018 року за офіційним курсом Національного Банку України, еквівалентно 261 358 грн, тому з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в солідарному порядку на користь ОСОБА_1 слід стягнути грошові кошти у сумі 261 358 грн. Вирішено питання про судові витрати.

Короткий зміст рішення апеляційного суду

Постановою Київського апеляційного суду від 20 грудня 2018 року рішення суду першої інстанції скасовано, у задоволенні позову відмовлено. Вирішено питання про судові витрати.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивачем на підтвердження наявності між ним та відповідачами боргових відносин надано копію боргової розписки позичальників ОСОБА_3 та ОСОБА_4 від 18 січня 2001 року, яка посвідчує факт передання їм коштів позикодавцем ОСОБА_1. Даний письмовий доказ відповідає критеріям належності, допустимості, достовірності та є достатнім з огляду на надання апеляційному суду для огляду оригіналу боргової розписки. Разом з тим, суд першої інстанції при ухваленні рішення не врахував заяву відповідачів про застосування позовної давності. Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції сам позивач ОСОБА_1 зазначив, що у 2003 році в зв'язку із вступом сина до навчального закладу звернувся до ОСОБА_4 з вимогою про повернення частини боргу у розмірі 1 тис. дол. США, які останній йому повернув. Таким чином, позичальниками мала бути повернена сума позики позикодавцеві протягом тридцяти днів від дня пред'явлення ним вимоги про її повернення у 2003 році, факт чого був визнаний сторонами в суді. Оскільки сума позики відповідачами після пред'явлення їм позивачем у 2003 році вимоги про її повернення протягом тридцяти днів повернута не була, перебіг позовної давності для позивача розпочався саме з цього моменту, коли він дізнався або мав дізнатись про порушення його права на отримання від відповідачів належних йому грошових коштів. Разом з тим, з позовною заявою про стягнення з відповідачів суми боргу позивач звернувся до суду лише в червні 2018 року, тобто після спливу позовної давності, яка в даній справі спливла ще у 2006 році.

АРГУМЕНТИ СТОРІН

(1) Доводи касаційної скарги

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування матеріального закону.

Касаційна скарга мотивована тим, що у 2003 році у зв'язку із вступом сина до навчального закладу він звернувся до ОСОБА_4 з вимогою про повернення частини боргу у розмір 1 тис. дол. США, які останній йому повернув. Тобто, у нього до ОСОБА_4 була вимога тільки щодо повернення частини боргу, а щодо іншої частини боргу вимоги пред'явлено не було, що і встановив суд апеляційної інстанції. В той же час, колегія суддів апеляційного суду робить хибний висновок, що позичальниками мала бути повернена вся сума позики позикодавцеві протягом тридцяти днів від дня пред'явлення ним вимоги про її повернення у 2003 році та що строк пред'явлення позову сплив у 2006 році, оскільки частина боргу у сумі 10
000 (десяти тисячі) доларів США залишалася до 2018 року без вимоги позикодавця на її повернення позичальниками, і тому застосування строку позовної до всієї суми боргу не ґрунтується на встановлених обставинах справи та на нормах матеріального права.

(2) Позиція відповідачів

У відзиві на касаційну скаргу відповідачі зазначають, що у 2003 році позивач просив повернути всю суму боргу, а не його частину.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 13 травня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали справи із Дніпровського районного суду м.

Києва.

Ухвалою Верховного Суду від 03 серпня 2020 року цивільну справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами у складі колегії з п'яти суддів.

Згідно частини 3 статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

08 лютого 2020 року набув чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX (далі-Закон від 15 січня 2020 року № 460-IX).

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положеньЗакону від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX (далі-Закон від 15 січня 2020 року № 460-IX, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX (далі-Закон від 15 січня 2020 року № 460-IX.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої й апеляційної інстанцій

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

18січня 2001 року позивач ОСОБА_1 надав відповідачам ОСОБА_3 та ОСОБА_4 11 тис. доларів США у позику, що підтверджується борговою розпискою. За умовами розписки відповідачі зобов'язалися з 01 лютого 30 числа кожного місяця виплачувати ОСОБА_1 600 доларів США.

ОСОБА_1 07 грудня 2017 року надіслав відповідачам вимогу про сплату боргу не пізніше 30 січня 2018 року.

Відповідно до положень пунктів 4,9 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України 2004 року Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення Цивільним кодексом України застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. До договорів, що були укладені до 01 січня 2004 року і продовжують діяти після набрання чинності Цивільним кодексом України, застосовуються правила Цивільним кодексом України щодо підстав, порядку і наслідків зміни або розірвання договорів окремих видів незалежно від дати їх укладення.

За змістом статті 374 ЦК Української РСР за договором позики одна сторона (позикодавець) передає другій стороні (позичальникові) у власність (в оперативне управління) гроші або речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобо'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошей або рівну кількість речей того ж роду і якості. Договір позики вважається укладеним у момент передачі грошей або речей.

Відповідачі заявили про застосування позовної давності до вимог ОСОБА_1.

Відповідно до положень пункту 6 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України 2004 року правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності Цивільного кодексу України.

Станом на 01 січня 2004 року позовна давність за вимогами про повернення позики не спливла, тому колегія суддів застосовує положення ЦК України про позовну давність.

Главою 19 ЦК України визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (стаття 267 ЦК України).

За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку (частина 5 статті 261 ЦК України).

Зі змісту розписки ОСОБА_3, ОСОБА_4 (а. с. 6) вбачається, що в ній не встановлено строку повернення позики, оскільки не зазначено з 01 лютого якого року повинні позичальники 30 числа кожного місяця сплачувати позикодавцю 600 у. о.

За змістом статті 165 ЦК Української РСР, якщо строк виконання зобов'язання не встановлений або визначений моментом витребування, кредитор вправі вимагати виконання, а боржник вправі провести виконання в будь-який час. Боржник повинен виконати таке зобов'язання в семиденний строк з дня пред'явлення вимоги кредитором, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із закону, договору або із змісту зобов'язання.

Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 зазначив, що у 2003 році в зв'язку із вступом сина до навчального закладу звернувся до ОСОБА_4 з вимогою про повернення частини боргу у розмірі 1000 дол. США, які останній йому повернув.

У статті 264 ЦК України визначено порядок переривання перебігу позовної давності. Так, згідно із цією статтею перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення позову особою до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Аналіз зазначеної норми статті 264 ЦК України дає підстави для висновку, що йдеться про дві підстави для переривання перебігу позовної давності: а) вчинення особою дії, що свідчать про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку; б) пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

У дослідженні обставин переривання перебігу позовної давності шляхом пред'явлення позову суду слід ураховувати, що підставою для переривання перебігу позовної давності є, зокрема, пред'явлення позову до одного із кількох боржників. Крім того, перебіг позовної давності переривається пред'явленням позову, якщо предметом цього позову є лише частина вимоги. Із наведеного випливає можливість подовження строку позовної давності шляхом пред'явлення позову лише щодо частини вимоги, якщо за характером відповідного зобов'язання припускається можливість виокремлення такої частини.

Таких висновків дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 917/1421/18.

Позикове зобов'язання відповідачів визначено окремими періодичними платежами.

Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 264 ЦК України (частина 2 статті 1050 ЦК України).

Апеляційний суд встановив, що у 2003 році ОСОБА_1 просив боржників повернути лише частину позики, у зв'язку з чим почався перебіг позовної давності щодо повернення 1 тис. доларів США, між тим строк повернення позики в іншій частині настав із надісланням ОСОБА_1 07 грудня 2017 року відповідачам вимоги про сплату боргу не пізніше 30 січня 2018 року.

Разом з тим, апеляційний суд не врахував вимоги закону щодо перебігу позовної давності у справі й положення ЦК Української РСР про невизначеність строку виконання зобов'язання та дійшов помилкового висновку щодо спливу заявленого строку за вимогами позивача у повному обсязі.

Відповідно до вимог статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Встановивши, що відповідачі не повернули решту позики у сумі 10 тис. доларів США, що еквівалентно 261 358 грн, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в солідарному порядку на користь ОСОБА_1 слід стягнути грошові кошти у сумі 261 358 грн.

Безпідставно скасувавши законне й обґрунтоване рішення суду першої інстанції, апеляційний суд припустився помилки в застосуванні норм матеріального права, у зв'язку із чим зробив неправильний висновок щодо відмови у позові за спливом строку звернення до суду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону (стаття 413 ЦПК України).

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Щодо судових витрат

Частиною 1 статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки касаційна скарга підлягає задоволенню, судовий збір за розгляд справи в касаційному суді покладається на відповідачів по 2 630 грн 62 коп. з кожного.

Керуючись статтями 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - задовольнити.

Постанову Київського апеляційного суду від 20 грудня 2018 року скасувати.

Залишити в силі рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 12 липня 2018 року.

Стягнути із ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання касаційної скарги по 2 630 грн 62 коп. з кожного.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: С. П. Штелик

А. І. Грушицький

А. А. Калараш

Є. В. Петров

І. М. Фаловська