Історія справи

Постанова КЦС ВП від 23.07.2024 року у справі №591/1653/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2024 року

м. Київ

справа № 591/1653/22

провадження № 61-10695св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідач - Сумська міська рада;

третя особа - завідувач Сумської міської державної нотаріальної контори Ляшенко Алла Іванівна;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Зарічного районного суду міста Суми від 10 квітня 2023 року у складі судді Шелєхової Г. В. та постанову Сумського апеляційного суду від 13 червня 2023 року у складі колегії суддів: Собини О. І., Кононенко О. Ю., Криворотенка В. І.

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Сумської міської ради, третя особа - завідувач Сумської міської державної нотаріальної контори Ляшенко А. І., про визнання права власності на земельну ділянку.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його матір ОСОБА_2 , після смерті якої залишилося спадкове майно, зокрема земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 . Він є спадкоємцем першої черги, однак йому було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв`язку з відсутністю правовстановлюючого документу на вказану земельну ділянку.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив визнати за ним у порядку спадкування право власності на земельну ділянку площею 0,0727 га, яка розташована на території Сумської міської ради за адресою: АДРЕСА_1 .

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Зарічного районного суду міста Суми від 10 квітня 2023 року, залишеним без змін постановою Сумського апеляційного суду від 13 червня 2023 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення місцевого суду, з яким погодився апеляційний суд, мотивоване тим, що рішенням виконавчого комітету Сумської міської ради № 240 від 06 травня 2010 року встановлено, що будинок АДРЕСА_1 перебував в зоні добудови шляхопроводу та визнаний таким, що підлягає знесенню. ОСОБА_2 та її син ОСОБА_3 надали письмову нотаріально посвідчену згоду на обмін житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 на квартиру № 38 - ОСОБА_2 та квартиру № 42 - ОСОБА_3 в будинку АДРЕСА_5 без доплати жодною зі сторін.

Згідно з рішеннями Сумської міської ради від 06 липня 2010 року № 363, № 364 ОСОБА_3 , який діяв за дорученням від імені ОСОБА_2 , отримав 26 902,15 грн на відшкодування вартості споруджень та плодоягідних насаджень і 147 110 грн - вартості земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , яка підлягає вилученню.

Рішенням виконавчого комітету Сумської міської ради від 16 липня 2010 року № 427 надано мешканцям будинку АДРЕСА_1 : одинокій ОСОБА_2 - однокімнатну квартиру № 38 житловою площею 16,5 кв. м, а ОСОБА_3 на склад сім`ї з 2 осіб: він та дружина ОСОБА_4 - двокімнатну квартиру № 42 житловою площею 30,6 кв. м на АДРЕСА_5 .

В Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстрі прав власності на нерухоме майно відсутні відомості про реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 .

Таким чином, оскільки спадкодавець за життя розпорядилася спірною земельною ділянкою, отримавши за неї грошову компенсацію, то це майно не увійшло до спадкової маси після померлої ОСОБА_2 та не може бути успадковане.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, а у вересні 2023 року - уточнену касаційну скаргу на рішення Зарічного районного суду міста Суми від 10 квітня 2023 року та постанову Сумського апеляційного суду від 13 червня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.

Касаційна скарга подана на підставі пунктів 3, 4 частини другої статті 389, пункту 1 частини третьої статті 411 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та обґрунтована тим, що наразі відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування статті 350 ЦК України та Закону України від 17 листопада 2009 року № 1559-VI «Про відчуження земельних ділянок, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності» (далі - Закон № 1559-VI). Крім того, суди не дослідили зібрані у справі докази.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 вересня 2023 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали із Зарічного районного суду міста Суми.

05 жовтня 2023 року справа № 591/1653/22 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 липня 2024 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що право власності на земельну ділянку, інші об`єкти нерухомого майна, що на ній розміщені, викуплені для суспільних потреб, переходять до держави чи територіальної громади після укладення нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу або іншого правочину, що передбачає передачу права власності та державної реєстрації такого права. На об`єкти нерухомості, права на які підлягають державній реєстрації, право власності у набувача за договором виникає з дня державної реєстрації, а не в момент фактичної передачі майна, або в будь-який інший момент, в тому числі і в разі виплати грошової компенсації за земельну ділянку.

Відшкодування вартості земельної ділянки є однією із складових викупу земельної ділянки і не може свідчити про здійснення викупу земельної ділянки в цілому, оскільки за життя спадкодавець ОСОБА_2 відповідно до закону не укладала з відповідачем нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу земельної ділянки або іншого договору, спрямованого на перехід права власності, а тому державна реєстрація права власності на спірну земельну ділянку за територіальною громадою міста Суми не була проведена, про що свідчить відсутність в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстрі прав власності на нерухоме майно, відомостей про реєстрацію права власності на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 за територіальною громадою міста Суми.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У жовтні 2023 року Сумська міська рада подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, зазначивши про їх законність і обґрунтованість та безпідставність доводів скарги.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_2 на праві власності належала земельна ділянка площею 0,0727 га, яка розташована на території Сумської міської ради за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.6).

Рішенням Сумської міської ради від 11 грудня 2009 року № 3238-МР затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надано в постійне користування земельну ділянку площею 2,4959 га управлінню реконструкції та капітального будівництва Сумської міської ради. Цільове призначення земельної ділянки та адреса: землі автомобільного транспорту та дорожнього господарства під добудову шляхопроводу, вулиця 20 років Перемоги (а.с.41).

Факт передачі у постійне користування спірної земельної ділянки управлінню реконструкції та капітального будівництва Сумської міської ради підтверджується копією державного акту (а.с.42).

Рішенням виконавчого комітету Сумської міської ради від 06 травня 2010 року № 240 встановлено, що будинки, розташовані за адресами: АДРЕСА_1 та буд. АДРЕСА_11 перебувають в зоні добудови шляхопроводу, визнані такими, що підлягають знесенню.

ОСОБА_2 та її син ОСОБА_3 надали письмову нотаріально посвідчену згоду на обмін житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 на квартири, розташовані за адресою: АДРЕСА_5 - ОСОБА_2 , та за адресою: АДРЕСА_6 - ОСОБА_3 без доплати жодною зі сторін (а.с.43)

Вартість об`єктів нерухомості та зелених насаджень, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 становить 26 902,15 грн (а.с.48).

Рішенням Сумської міської ради від 06 липня 2010 року № 363 вирішено відшкодувати вартість споруджень та плодоягідних насаджень власникам та користувачам земельної ділянки, яка підлягає вилученню за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_2 - 26 902,15 грн. (а.с.47).

Рішенням Сумської міської ради від 06 липня 2010 року № 364 вирішено відшкодувати власнику земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , яка підлягає вилученню, її вартість за рахунок коштів бюджету розвитку: ОСОБА_2 в сумі 147 110 грн. (а.с.49).

За заявою ОСОБА_3 , який діяв за дорученням від імені ОСОБА_2 , здійснено перерахунок вищевказаних коштів, що підтверджується платіжними дорученнями від 14 липня 2010 року № 400 на суму 147 110 грн, від 14 липня 2010 року № 398 на суму 26 902,15 грн (а.с.53-54).

Згідно з рішенням виконавчого комітету Сумської міської ради від 16 липня 2010 року № 427 мешканцям будинку АДРЕСА_1 надано: одинокій ОСОБА_2 однокімнатну квартиру АДРЕСА_5 ; ОСОБА_3 на сім`ю з 2 осіб: він та дружина ОСОБА_4 - двокімнатну квартиру АДРЕСА_6 (а.с.144).

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 померла (а.с.5).

ОСОБА_1 є спадкоємцем першої черги за законом після померлої ОСОБА_2 (а.с.7).

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суди попередніх інстанцій виходили з того, що спірна земельна ділянка не увійшла до спадкової маси після померлої ОСОБА_2 , а отже не може бути успадкована, оскільки спадкодавець за життя розпорядилася цим майном, отримавши за нього грошову компенсацію.

При цьому суди встановили, що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстрі прав власності на нерухоме майно відсутні відомості про реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.29).

Крім того, листом Управління надання адміністративних послуг Головного управління Держгеокадастру у Сумській області від 06 березня 2023 року № 18-18-0.99,4-493/15-23 повідомлено про те, що оригінали перших примірників державних актів на право приватної власності на землю за адресою: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_11 було отримано на зберігання в архів управління Держземагенства у Сумському районі Сумської області у зв`язку з вилученням зазначених земельних ділянок для суспільних потреб (а.с.145).

Дослідивши викопіювання з топографо-геодезичних планів території м. Суми, виготовлених у 2004 році та у 2019 році, апеляційний суд погодився з висновком місцевого суду про те, що станом на 2019 рік на частині спірної ділянки позначено новозбудовану дорогу (кадастровий номер земельної ділянки 5910136300:03:012:0060 призначенням під добудову шляхопроводу, землі автомобільного транспорту (а.с. 42), а інша частина спірної ділянки увійшла до земельної ділянки з кадастровим номером 5910136300:03:013:0020, для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови (а.с.147-150). Тобто земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 як об`єкт цивільного обороту не існує.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пунктів 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Способи захисту цивільних прав і інтересів визначені у статті 16 ЦК України, і наведений в ній перелік не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Відповідно до вимог статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є, зокрема справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Пунктом «ґ» частини першої статті 140 Земельного кодексу України передбачено, що підставою припинення права власності на земельну ділянку є відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб.

Згідно з абзацом першим частини першої статті 9 Закону № 1559-VI сільські, селищні, міські ради, Київська і Севастопольська міські ради в межах території здійснення їх повноважень приймають рішення про викуп земельних ділянок, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, у порядку, визначеному цим Законом, для таких суспільних потреб: будівництво, капітальний ремонт, реконструкція та обслуговування лінійних об`єктів та об`єктів транспортної і енергетичної інфраструктури, пов`язаних з обслуговуванням відповідно територіальної громади села, селища, міста (доріг, мостів, естакад, газо- та водопроводів, ліній електропередачі, зв`язку, аеропортів, нафтових та газових терміналів, електростанцій), та об`єктів, необхідних для їх експлуатації.

У разі надання власником (власниками) земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, згоди на проведення переговорів щодо умов їх викупу представники органу, який прийняв рішення про їх викуп, після отримання власником (власниками) цих об`єктів інформації (письмового повідомлення) проводять переговори з власником (власниками) земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, щодо викупної ціни, строків та інших умов викупу (частина третя статті 9 Закону № 1559-VI).

Відповідно до частини другої статті 12 Закону № 1559-VI викуп земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, може здійснюватися лише за згодою їх власників. У разі досягнення згоди щодо викупу земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, сторони укладають договір купівлі-продажу (іншого правочину, що передбачає передачу права власності).

Загальні положення про спадкування визначені главою 84 ЦК України.

Згідно з статтею 1217 ЦК України спадкування здійснюється за законом або заповітом.

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

Ураховуючи наведені вище приписи та беручи до уваги встановлений законодавцем у статті 1218 ЦК України склад спадщини, до спадкодавця не може перейти право власності на майно, яке не належало спадкодавцеві.

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Встановивши, що за життя ОСОБА_2 як власник спірної земельної ділянки розпорядилася нею, надавши письмову нотаріально посвідчену згоду на відчуження належного їй на праві власності майна для задоволення суспільних потреб, та отримала грошову компенсацію, а також - однокімнатну квартиру АДРЕСА_5 , суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 , оскільки зазначена земельна ділянка не входить до спадкової маси після померлої ОСОБА_2 .

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні та обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування положень Закону України від 17 листопада 2009 року № 1559-VI «Про відчуження земельних ділянок, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності», не заслуговують на увагу, оскільки предметом позову ОСОБА_1 в цій справі є визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування, а питання, пов`язані із спадковим правом в Україні врегульовані Книгою шостою ЦК України, натомість Закон № 1559-VI визначає правові, організаційні та фінансові засади регулювання суспільних відносин, що виникають у процесі відчуження земельних ділянок, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності.

Отже, з урахуванням встановлених в цій справі обставин не вбачається неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Зі змісту підстави оскарження судових рішень у справі, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України, вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню судами під час вирішення спору.

Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі вказаної норми, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

Вказані правові висновки викладено в постанові Верховного Суду від 18 березня 2021 року у справі № 461/2321/20 (провадження № 61-16181св20).

У справі, що переглядається, Верховний Суд, проаналізувавши зміст оскаржуваних судових рішень з точки зору застосування норм права, які стали підставою для розгляду позову та вирішення справи по суті, дійшов висновку, що судами попередніх інстанцій були ухвалені судові рішення відповідно до встановлених ними обставин на підставі поданих сторонами доказів.

Враховуючи викладене, заявлена в касаційній скарзі підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України, є необґрунтованою.

Посилання заявника в касаційній скарзі на те, що за життя спадкодавець ОСОБА_2 відповідно до закону не укладала з відповідачем нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу земельної ділянки або іншого договору, спрямованого на перехід права власності, а тому державна реєстрація права власності на спірну земельну ділянку за територіальною громадою міста Суми не була проведена, про що свідчить відсутність в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстрі прав власності на нерухоме майно, відомостей про реєстрацію права власності на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 за територіальною громадою міста Суми, є неспроможними, оскільки не спростовують тих обставин, встановлених судами попередніми інстанціями, що оригінал державного акта на право приватної власності на вказану земельну ділянку землю було передано на зберігання в архів управління Держземагенства у Сумському районі Сумської області у зв`язку з вилученням зазначеної земельної ділянки для суспільних потреб, у зв`язку з чим ця земельна ділянка не увійшла до спадкової маси після померлої ОСОБА_2 .

Крім того, апеляційний суд обґрунтовано виходив з того, що спірна земельна ділянка не існує, як об`єкт цивільного обороту, оскільки за дослідженими цим судом викопіюваннями з топографо-геодезичних планів території м. Суми, виготовлених у 2004 році та у 2019 році, станом на 2019 рік на частині вказаної ділянки позначено новозбудовану дорогу (кадастровий номер земельної ділянки 5910136300:03:012:0060 призначенням під добудову шляхопроводу, землі автомобільного транспорту, а інша частина спірної ділянки увійшла до земельної ділянки з кадастровим номером 5910136300:03:013:0020, призначенням для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови.

З урахуванням того, що інші наведені в касаційній скарзі доводи аналогічні доводам апеляційної скарги та були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог статей 367 368 ЦПК України перевірив їх та обґрунтовано спростував, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77-80 89 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Щодо доповнень ОСОБА_1 до касаційної скарги.

21 жовтня 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду доповнення до касаційної скарги.

Зазначені доповнення до касаційної скарги не підлягають розгляду Верховним Судом з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 390 ЦПК України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

В оскаржуваній постанові апеляційного суду зазначено, що її повний текст складено 13 червня 2023 року. При цьому касаційну скаргу ОСОБА_1 подав до Верховного Суду 11 липня 2023 року.

Згідно з частиною першою статті 398 ЦПК України особа, яка подала касаційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на касаційне оскарження.

Статтею 126 ЦПК України визначено, що право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

При цьому цивільним процесуальним законом не передбачено поновлення строку для подання доповнень до касаційної скарги.

Враховуючи викладене, оскільки доповнення до касаційної скарги ОСОБА_1 подало за межами встановленого статтею 390 та частиною першою статті 398 ЦПК України строку на касаційне оскарження, вони підлягають залишенню без розгляду на підставі статті 126 ЦПК України.

Керуючись статтями 126 390 398 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Доповнення до касаційної скарги ОСОБА_1 залишити без розгляду.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Зарічного районного суду міста Суми від 10 квітня 2023 року та постанову Сумського апеляційного суду від 13 червня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович