Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 05.08.2018 року у справі №750/10595/17

Постанова

Іменем України

15 липня 2020 року

м. Київ

справа № 750/10595/17

провадження № 61-40335св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

представник позивача - адвокат Ореховський Микола Леонідович,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 05 квітня 2018 року у складі судді Требух Н. В. та постанову Апеляційного суду Чернігівської області від 08 червня 2018 року у складі колегії суддів: Шарапової О. Л., Бечка Є. М., Євстафіїва О. К.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

Позов мотивовано тим, що 15 червня 2013 року ОСОБА_3 і ОСОБА_2 позичили у нього 32 450 доларів США та 11 310 Євро та зобов'язалися повернути їх протягом двох років до 15 липня 2015 року. Зобов'язання про повернення коштів взяв на себе ОСОБА_2, про що власноручно написав розписку, однак, станом на 17 жовтня 2017 року кошти не повернуті.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд стягнути з ОСОБА_2 заборгованість за договором позики в сумі 1 215 624,96 грн, що становить згідно з курсом Національного банку України (далі - НБУ) станом на 17 жовтня 2017 року 32 450
доларів США та 11 310 Євро.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 05 квітня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково та стягнуто з ОСОБА_2 на користь позивача 288 860 грн боргу та 1 900,80 грн сплаченого судового збору.

В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем особисто відповідачу було надано грошові кошти в сумі лише 11 000 доларів США, доказів повернення яких відповідачем ОСОБА_2 не надано; інша частина коштів, які зазначені в зобов'язанні, передавались сину відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3, а тому, з відповідача на користь позивача слід стягнути лише вказану суму коштів, яка в гривневому еквіваленті на день винесення рішення становила 288 860 грн.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Чернігівської області від 08 червня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення.

Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 05 квітня 2018 року змінено, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг в сумі 1 215 624,96 грн та у відшкодування судових витрат 8 000 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 12 000 грн судових витрат, пов'язаних з апеляційним розглядом справи.

Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що оскільки відповідач належно не виконав зобов'язання з повернення 32 450 доларів США та 11 310 Євро та враховуючи те, що ним у встановленому законодавством порядку не оспорено, що грошові кошти не були ним одержані або були одержані у кількості меншій, ніж зазначено у зобов'язанні, відтак, на користь позивача стягненню підлягають кошти у сумі 1 215 624,96 грн.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у липні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким повністю відмовити у задоволенні позовних вимог.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди оцінили докази у справі однобічно та не об'єктивно, не мотивували чому одні докази відхилено, а інші враховано.

Зазначає, що суд апеляційної інстанції не застосував до спірних правовідносин приписи статей 206, 208 ЦК України. Стверджує, що оспорюваний правочин повинен був бути укладеним у письмовій формі, оскільки у всіх випадках коли ОСОБА_1 нібито передавав гроші, їх сума кожного разу перевищувала у двадцять і більше разів розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян.

Доводи осіб, які подали відзиви на касаційну скаргу

У серпні 2018 року представник ОСОБА_1 - адвокат Ореховський М. Л. подав відзив на касаційну скаргу, у якому зазначив, що касаційна скарга є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Посилається на правові висновки Верховного Суду України, викладені у постанові від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Черняк Ю. В. від 27 липня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 16 квітня 2020 року справу передано судді-доповідачу Лідовцю Р. А.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 липня 2020 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини, встановлені судами

15 червня 2013 року ОСОБА_2 було написано зобов'язання, згідно з яким він зобов'язувався повернути ОСОБА_1 кошти в сумі 32 450 доларів США та 11 310 Євро до 15 червня 2015 року (а. с. 45).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Положенням частини 2 статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин 1 та 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною 1 статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Судове рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно із частиною 1 статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог частиною 1 статті 526 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Статтею 1047 ЦК України передбачено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Згідно із частинами 1 та 3 статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Частиною 1 статті 598 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

У разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

При цьому факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позичальника до позикодавця, а також, що позичальник зобов'язується повернути позику.

Досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки.

За положеннями статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статті 81 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених статті 81 ЦПК України.

За своєю природою принцип змагальності судового процесу засновується на розподілі процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов'язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог - покладається на відповідача.

Судами встановлено, що 15 червня 2013 року ОСОБА_2 власноручно було написано розписку, згідно з якою він взяв на себе зобов'язання у строк до 15 червня 2015 року повернути ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 32 450 доларів США та 11 310 Євро
(а. с. 4).

Змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд дійшов висновку, що оскільки відповідачем під час розгляду справи не доведено, що грошові кошти не були ним одержані або були одержані у меншій сумі, ніж зазначено у зобов'язанні, відтак, на користь позивача стягнув кошти у розмірі 1 215 624,96 грн.

Колегія суддів не приймає аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

Текст наданого позивачем "зобов'язання" від 15 червня 2013 року свідчить про отримання відповідачем коштів, оскільки цей документ вчинений у формі, що відповідає вимогам ЦК України та у присутності двох свідків: ОСОБА_4 та ОСОБА_5.

Відповідно до статті 204 ЦК України вчинений сторонами правочин є дійсним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права та обов'язки, тоді як обов'язок щодо спростування презумпції правомірності правочину покладається на відповідача.

Під час розгляду справи стороною відповідача не надано належних доказів на підтвердження того, що кошти ним фактично отримані не були. Крім того, відповідач не оспорював дійсність укладеного між сторонами договору позики, не надав належних доказів, які б підтверджували, що він не складав та не підписував розписку, датовану 15 червня 2013 року.

Щодо доводів касаційної скарги про те, що судами попередніх інстанцій не надано мотивованої оцінки кожному аргументу, наведеному учасниками справи, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказує на те, що "пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати мотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, серед іншого, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях з огляду на приписи законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок, що випливає зі статті 6 Конвенції, з мотивування може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи" (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" ("Pronina v. Ukraine") від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23).

У § 30 рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" ЄСПЛ зазначив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належно зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.

З урахуванням викладеного колегія суддів вважає, що судом апеляційної інстанції надано відповіді на всі аргументи і доводи учасників справи, які мають важливе юридичне значення для правильного вирішення справи.

Отже, доводи касаційної скарги не можуть бути підставами для скасування судового рішення суду апеляційної інстанції, оскільки вони ґрунтуються на неправильному тлумаченні відповідачем норм матеріального та процесуального права, були предметом дослідження в апеляційному суді з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Згідно із частиною 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість його судового рішення не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову без змін.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду Чернігівської області від 08 червня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник І. А. Воробйова Б. І. Гулько Р. А. Лідовець Ю.

В. Черняк