Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 02.07.2019 року у справі №685/698/17

Постанова

Іменем України

20 липня 2020 року

м. Київ

справа № 685/698/17

провадження № 61-11587 св 19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1;

відповідачі: відділ з питань державної реєстрації Теофіпольської районної державної адміністрації Хмельницької області, товариство з обмеженою відповідальністю "Україна 2001";

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Теофіпольського районного суду Хмельницької області від 23 травня 2018 року у складі судді Бурлак Г. І. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 13 травня 2019 року у складі колегії суддів:

Гринчука Р. С., Костенка А. М., Спірідонової Т. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відділу з питань державної реєстрації Теофіпольської районної державної адміністрації Хмельницької області, товариства з обмеженою відповідальністю "Україна 2001" (далі - ТОВ Україна 2001") про визнання договорів оренди землі недійсними.

Позовна заява мотивована тим, що йому на праві власності належать земельні ділянки: площею 2,5963 га, кадастровий номер 6824783500:05:006:0107; площею 2,5908 га, кадастровий номер 6824783500:05:006:0003; площею 2,5962 га, кадастровий номер 6824783500:05:006:0106, які розташовані на території Лідихівської сільської ради Теофіпольського району Хмельницької області.

Восени 2015 року він дізнався, що 23 червня 2015 року від його імені з ТОВ "Україна 2001" укладено договори оренди вказаних земельних ділянок строком на сім років, які зареєстровано реєстраційною службою Теофіпольського районного управління юстиції Хмельницької області 21 вересня 2015 року.

Зазначав, що оспорювані договори оренди землі він не укладав та не підписував, на момент їх укладання та державної реєстрації перебував за межами смт.

Теофіполь Теофіпольського району Хмельницької області, що виключає можливість його участі при укладанні правочинів.

Посилаючись на те, що відповідачі умисно підробили договори оренди землі шляхом наслідування його почерку та підпису, просив суд визнати недійсними договори оренди землі від 23 червня 2015 року, укладені між ним та ТОВ "Україна 2001" та зареєстровані 21 вересня 2015 року реєстраційною службою Теофіпольського районного управління юстиції Хмельницької області за № 24618271, № 24618860, №
24619045.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Теофіпольського районного суду Хмельницької області від 23 травня 2018 року позов ОСОБА_1 залишено без розгляду з підстав, передбачених пунктом 3 частини 1 статті 257 ЦПК України.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи позивач 17 квітня 2018 року та 23 травня 2018 року (двічі поспіль) у судові засідання не з'явився, заяви про розгляд справи за його відсутності не подав, що є підставою для залишення позову без розгляду.

Короткий зміст постави суду апеляційної інстанції

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 13 травня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Ухвалу Теофіпольського районного суду Хмельницької області від 23 травня 2018 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції та вказав про те, що судом першої інстанції при розгляді справи не допущено порушень норм процесуального права. Висновок суду першої інстанції про те, що належно повідомлений позивач повторно не прибув у судове засідання, не подав заяву про розгляд справи у його відсутність підтверджується матеріалами справи, яким суд першої інстанції дав правильну оцінку.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У червні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанції норм процесуального права, й передати справу на розгляд до суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 15 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, витребувано цивільну справу № 685/698/17 із Теофіпольського районного суду Хмельницької області.

У жовтні 2019 рокусправа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції необґрунтовано залишив позов без розгляду з мотивів його неявки в судові засідання, оскільки він не був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи. Наявне в матеріалах справи рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення від 11 травня 2018 року він не підписував, справа не містить інших даних про вручення йому судових повісток. Зазначав, що на час постановлення ухвали про залишення позову без розгляду він перебував на лікуванні у КЗ "Київський обласний кардіологічний диспансер" Київської обласної ради.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що ухвалою Теофіпольського районного суду Хмельницької області від 02 червня 2017 року відкрито провадження у цій справі за позовом ОСОБА_1

Ухвалою Теофіпольського районного суду Хмельницької області від 12 жовтня 2017 року призначено судову почеркознавчу експертизу за клопотанням позивача, зобов'язано ОСОБА_1 до 10 листопада 2017 року з'явитися до Теофіпольського районного суду Хмельницької області для відібрання експериментальних зразків підпису.

У зв'язку із хворобою позивача строк надання експериментальних зразків продовжено до 25 січня 2018 року.

Оскільки ОСОБА_1 до суду не з'явися, експериментальних зразків підпису не надав, ухвалою від 07 лютого 2018 року було поновлено провадження у справі та призначено до розгляду на 20 березня 2018 року.

20 березня 2018 року розгляд справи відкладено на 17 квітня 2018 року, оскільки до суду повернулося поштове повідомлення про виклик позивача із відміткою "за закінченням терміну зберігання".

16 квітня 2018 року ОСОБА_1 подав до суду клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з його перебуванням за межами України та зайнятістю як адвоката у інших справах, яке суд першої інстанції задовольнив та призначив розгляд справи на 23 травня 2018 року.

Доказів на підтвердження поважності неявки у судове засідання 17 квітня 2018 року ОСОБА_1 суду не надав.

23 травня 2018 року позивач, будучи належним чином повідомленим про час і місце розгляду справи, у судове засідання повторно не з'явився, заяву про розгляд справи у його відсутність не подав.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною 3 статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини 1 статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням частини 1 статті 402 ЦПК України.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

За змістом статей 43, 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

На осіб, які беруть участь у справі, покладається загальний обов'язок - добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки. При цьому під добросовісністю необхідно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов'язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов'язків в межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборона зловживати наданими правами.

Відповідно до частини 3 статті 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання без поважних причин.

У справах "Осман проти Сполученого королівства" та "Креуз проти Польщі" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) роз'яснив, що, реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі. Рішеннями ЄСПЛ визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.

У справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії" від 07 липня 1989 року ЄСПЛ вказав, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Відповідно до частин 1 , 2 та 5 статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого частин 1 , 2 та 5 статті 223 ЦПК України строку зокрема з підстав неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання та першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними. У разі повторної неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки суд залишає позовну заяву без розгляду, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, і його нез'явлення не перешкоджає вирішенню спору.

Суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з'явився в судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез'явлення не перешкоджає розгляду справи (пункт 3 частини 1 статті 257 ЦПК України).

Аналізуючи зміст зазначених норм процесуального закону, слід дійти висновку, що причини повторної неявки позивача в судове засідання правового значення не мають, а обов'язковими умовами для застосування передбачених пунктом 3 частини 1 статті 257 ЦПК України процесуальних наслідків повторної неявки позивача в судове засідання є одночасно його належне повідомлення про час і місце судового засідання та відсутність заяви позивача про розгляд справи без його участі у судовому засіданні.

Правом на залишення позову без розгляду суд наділений лише у разі повторної неявки належним чином повідомленого позивача, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і якщо його нез'явлення не перешкоджає розгляду справи.

Встановивши, що позивач був належним чином повідомлений про судові засідання, призначені на 17 квітня 2018 року та 23 травня 2018 року, заява про розгляд справи у відсутності позивача до суду не надходила, доказів поважності причин нез'явлення в судові засідання суду першої інстанції подано не було, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, зробив обґрунтований висновок про наявність підстав для залишення без розгляду позовної заяви ОСОБА_1.

Судами надано належну оцінку процесуальній поведінці позивача під час розгляду цієї справи.

Доводи касаційної скарги про те, що позивачу не було відомо про судовий розгляд справи на 23 травня 2018 року спростовуються наявним у матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, якому судами попередніх інстанції надано належну правову оцінку, з якого убачається, що ОСОБА_1 особисто отримав судову повістку до суду 11 травня 2018 року (а. с. 141) і цей доказ позивачем не спростовано.

Посилання заявника у касаційній скарзі на те, що на час постановлення ухвали суду першої інстанції від 23 травня 2018 року про залишення позову без розгляду він перебував на лікуванні у КЗ "Київський обласний кардіологічний диспансер" Київської обласної ради, що підтверджується випискою вказаного медичного закладу, є безпідставними та не заслуговують на увагу, оскільки позивач не був позбавлений можливості подати відповідні докази до суду апеляційної інстанції.

Причин, з яких докази не було подано до суду апеляційної інстанції, позивачем не зазначено, клопотань про витребування доказів ОСОБА_1 не заявлялось. Звертаючись до апеляційного суду із заявою від 13 травня 2019 року про розгляд справи без його участі (а. с. 187), позивач також не надав будь-яких доказів на підтвердження доводів апеляційної скарги.

Отже, доводи касаційної скарги фактично зводяться до необхідності переоцінки досліджених судами доказів, які суди вважали достатніми для залишення позову без розгляду, а також до необхідності переоцінки цих доказів в контексті обставин, які заявник вважає такими, що виключають можливість залишення поданої ним позовної заяви без розгляду, що, в силу статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Передбачених частиною 3 статті 400 ЦПК України підстав для виходу за межі доводів та вимог касаційної скарги Верховним Судом не встановлено.

Згідно з частиною 3 статті 406 ЦПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400, 401, 406, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Теофіпольського районного суду Хмельницької області від 23 травня 2018 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 13 травня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. М. Осіян

О. В. Білоконь

Н. Ю. Сакара