Постанова

Іменем України

23 січня 2019 року

м. Київ

справа № 761/15565/16-ц

провадження № 61-7365св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача-Пророка В. В.,суддів: Висоцької В. С., Мартєва С. Ю., Сімоненко В. М., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач-ОСОБА_6,відповідач-ОСОБА_7,

розглянув у порядку письмового провадження справу, відкриту за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про поділ майна подружжя та стягнення грошової компенсації, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на постанову Апеляційного суду міста Києва від 11 січня 2018 року, прийняту колегією суддів у складі: Борисової О. В., РатніковоїВ.М., Левенця Б. Б.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У квітні 2016 року ОСОБА_6 звернулась до Шевченківського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_7 про поділ майна подружжя, що є спільною сумісною власністю подружжя, а саме автомобіля марки Honda Odyssey LX НОМЕР_1 2007 року випуску (державний реєстраційний номер НОМЕР_1, номер кузова НОМЕР_2) (далі - спірний автомобіль). Після уточнення позовні вимоги ОСОБА_6 зводились до визнання за ОСОБА_7 права власності на 100% спірного автомобіля та стягнення з ОСОБА_7 на користь позивача грошової компенсації 1/2 частини вартості спірного автомобіля.

2. Позовна заява мотивована тим, що 25 листопада 2000 року між позивачем та ОСОБА_7 було укладено шлюб, від якого ІНФОРМАЦІЯ_1 народилась дитина - ОСОБА_11. В період шлюбу, 13 жовтня 2010 року, позивач та відповідач придбали спірний автомобіль.

3. В серпні 2016 року позивач подав до суду клопотання про забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірний автомобіль. Також позивачем подано до суду клопотання про призначення по справі судової автотоварознавчої експертизи з метою визначення ринкової вартості спірного автомобіля.

4. Оскільки, питання про розподіл спільного сумісного майна, придбаного сторонами цього спору в період їх шлюбу, не вирішено, позивач просив в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя задовольнити заявлені позовні вимоги.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

5. Заочним рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 22 лютого 2017 року позов ОСОБА_6 задоволено частково - вирішено поділити спірний автомобіль наступним чином:

- залишити спірний автомобіль на праві власності за ОСОБА_7;

- стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 компенсацію вартості належної їй у спільному сумісному майні подружжя 1/2 частки спірного автомобіля, що складає: 211 078,47 грн, судовий збір - 2 111,00 грн, разом - 213 189, 47 грн.

6. Ухвалою суду першої інстанції від 13 жовтня 2016 року заяву позивача про забезпечення позову задоволено частково: накладено арешт на спірний автомобіль.

7. Ухвалою суду першої інстанції від 13 жовтня 2016 року зазначене клопотання позивача про призначення судової автотоварознавчої експертизи задоволено: призначено по справі судову автотоварознавчу експертизу, проведення якої доручено експертам Товариства з обмеженою відповідальністю «Незалежна судова експертиза», зобов'язано ОСОБА_7 у день та час, визначений експертом, надати для огляду спірний автомобіль для проведення експертного дослідження. У разі невиконання відповідачем вимог суду надати експерту для огляду спірний автомобіль провести експертизу на підставі доказів, які наявні в матеріалах відповідної цивільної справи. На час проведення експертизи провадження у справі зупинено.

8. Згідно Висновку експерта від 04 січня 2017 року встановлено, що ринкова вартість спірного автомобіля станом на момент проведення експертизи становить 422 156,95 грн (а.с.107-120, том 1). 22 листопада 2016 року експертом було подано клопотання про вчинення дій, пов'язаних з проведенням експертизи, а саме - оглядом спірного автомобіля. Огляд спірного автомобіля було призначено на 08 грудня 2016 року. В зазначений час та на зазначене місце відповідачем досліджуваний спірний автомобіль надано не було. З огляду на цю обставину, а також згідно винесеної судом ухвали від 13 жовтня 2016 року, експертиза проводилась за наявними в матеріалах справи доказами.

9. Ухвалою суду першої інстанції від 27 січня 2017 року відновлено провадження у цій цивільній справі та призначено до розгляду у судовому засіданні на 22 лютого 2017 року. Суд, за відсутності заперечення з боку позивача, на відповідно до частини першої статті 224 та частини першої статті 225 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року №1618-IV (в редакції, чинній на момент здійснення процесуальних дій судом першої інстанції, далі - ЦПК України 2004), постановив ухвалу про заочний розгляд справи.

10. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що суд встановив факт реєстрації шлюбу між сторонами спору 25 листопада 2000 року, що підтверджується свідоцтвом про одруження від 25 листопада 2000 року (а.с. 4, том 1). ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін спору народилась донька - ОСОБА_11, що підтверджується свідоцтвом про народження від 02 червня 2001 року (а.с. 37, том 1).

11. Судом першої інстанції встановлено, що під час шлюбу сторонами спору було придбано спірний автомобіль, зареєстрований 13 жовтня 2010 року за ОСОБА_7, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру Міністерства внутрішніх справ України (далі - МВС України) від 25 липня 2016 року (а.с. 39, 46, том 1), листом Головного сервісного центру МВС України від 19 вересня 2016 року (а.с. 73-74, том 1), листом Регіонального сервісного центру в місті Києві МВС України від 13 жовтня 2016 року (а.с. 86-87, том 1).

12. Дослідивши докази та встановивши обставини справи, суд першої інстанції, приймаючи до уваги статті 60, 69, 70 та 71 Сімейного кодексу України від 10 січня 2002 року № 2947-III (в редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин, далі - СК України), частини другу та третю статті 325, частини третю та четверту статті 368, статтю 372 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року № 435-IV (в редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин, далі - ЦК України), постанову Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позову позивача.

13. Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 30 жовтня 2017 року заяву ОСОБА_7 про перегляд заочного рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 22 лютого 2017 року залишено без задоволення.

Короткий зміст судового рішення апеляційної інстанції

14. Постановою Апеляційного суду міста Києва від 11 січня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_7 задоволено частково: заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 22 лютого 2017 року скасовано, ухвалено нове судове рішення, яким позов ОСОБА_6 задоволено частково:

- вирішено в порядку поділу майна подружжя стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 компенсацію вартості 1/2 частини спірного автомобіля, визначену згідно висновку про вартість майна від 14 липня 2017 року у сумі 164 150,00 грн;

- вирішено в порядку поділу майна подружжя визнати за ОСОБА_6 право власності на грошові кошти у розмірі 48 096,81 грн, отримані нею від продажу спірного автомобіля, в якості компенсації вартості 1/2 частини цього автомобіля;

- вирішено стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 судові витрати у сумі 480,97 грн;

- вирішено стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 судові витрати у сумі 1 805,66 грн;

- вирішено в решті позовних вимог відмовити.

15. Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що сторони спору визнають, що автомобіль є спільною сумісною власністю подружжя. Загальні засади цивільного законодавства, зокрема засади справедливості, добросовісності та розумності (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України), вимагають від суду при вирішенні цього спору враховувати інтереси обох сторін.

16. Апеляційний суд на підставі довідок від 26 грудня 2017 року з місця роботи відповідача встановив, що відповідач працює у Приватному акціонерному товаристві «F&C REALTY» на посаді інженера відділу експлуатації приміщень та отримує заробітну плату у розмірі 3 970,00 грн, однак, виплата заробітної плати не здійснюється, оскільки згідно постанови від 23 жовтня 2017 року розрахунковий рахунок роботодавця арештовано (а.с. 11, 13, том 2). Відповідач має зобов'язання перед Публічним акціонерним товариством «Банк «Фінанси та Кредит» (далі - банк) згідно кредитного договору від 25 травня 2005 року, грошові кошти за яким було взято в інтересах сім'ї. З довідки банку від 22 грудня 2017 року слідує, що станом на 22 грудня 2017 року відповідна заборгованість ОСОБА_7 перед банком станом на 22 грудня 2017 року становить 161 201,41 доларів США без урахування пені (а.с. 12, том 2). У судовому засіданні позивач зазначала, що у провадженні суду першої інстанції перебуває справа про стягнення з неї та відповідача солідарно заборгованості за зазначеним кредитним договором.

17. Оскільки відповідач не погоджується з порядком поділу спірного автомобіля у спосіб, заявлений позивачем, та майновий стан відповідача свідчить про неспроможність виплатити позивачу компенсацію в рахунок визнання за ним права власності на спірний автомобіль, тому є неможливим задоволення позову ОСОБА_6 про поділ спільного майна подружжя шляхом стягнення з відповідача на користь позивача компенсації вартості 1/2 частини спірного автомобіля та передачею відповідачу його у власність. Кожний із співвласників має право власності на 1/2 частину спірного автомобіля та вказаний автомобіль підлягає поділу шляхом визнання за кожним із співвласників по 1/2 частині спірного майна.

18. Крім того, судом першої інстанції при ухваленні рішення були порушені норми процесуального права, оскільки справу було розглянуто за відсутності відповідача, не повідомленого належним чином про дату, час та місце судового розгляду, що є також підставою для скасування рішення суду. Розгляд справи призначався у судові засідання. Відповідачу направлялися відповідні повістки, однак всі конверти з судовими повідомленнями повернулися на адресу суду першої інстанції з відміткою «за закінченням встановленому строку зберігання».

19. Копію рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 22 лютого 2017 року було направлено відповідачу 20 березня 2017 року. Відповідний конверт 03 квітня 2017 року повернувся на адресу суду з відміткою «за закінченням встановленого строку зберігання».

20. 18 квітня 2017 року позивачем було отримано виконавчий лист на виконання заочного рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 22 лютого 2017 року (далі - виконавчий лист).

21. 12 червня 2017 року представник відповідача ОСОБА_7, ОСОБА_12, ознайомилася з матеріалами цієї справи та 16 червня 2017 року отримала копію заочного рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 22 лютого 2017 року. Того ж дня ОСОБА_12 було подано заяву в інтересах відповідача про перегляд цього заочного рішення. Позивач отримала копію цієї заяви 28 липня 2017 року.

22. 19 квітня 2017 року позивач передав виконавчий лист до Шевченківського районного відділу Державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві (далі - Шевченківський райвідділ ДВС міста Києва). 23 серпня 2017 року державним виконавцем Шевченківського райвідділу ДВС міста Києва винесено постанову про відкриття виконавчого провадження по виконанню виконавчого листа (а.с. 216, том 1).

23. Згідно висновку про вартість майна складеного суб'єктом оціночної діяльності, Товариством з обмеженою відповідальністю «ПРИВАТНА ЕКСПЕРТНА СЛУЖБА», на замовлення Шевченківського райвідділу ДВС міста Києва ринкова вартість спірного автомобіля станом на 14 липня 2017 року становила 328 300,00 грн (далі - висновок від 14 липня 2017 року) (а.с. 223, том 1). З визначеною у даному висновку вартістю спірного автомобіля представник відповідача в суді апеляційної інстанції погодився.

24. 07 вересня 2017 року були проведені електронні торги з реалізації спірного автомобіля. Кошти за придбання спірного автомобіля у розмірі 233 916,75 грн перераховано переможцем торгів на рахунок державної виконавчої служби. В порядку виконання зазначеного рішення суду першої інстанції Шевченківський райвідділ ДВС міста Києва перерахував на рахунок позивача кошти у сумі 212 246,81 грн (а.с. 216, том 1).

25. Відповідно до роз'яснень, які викладено у пункті 30 Постанови ПВСУ № 11, у випадку, коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі. За таких обставин, з урахуванням того, що позивач відчужив спірний автомобіль за рішенням суду, яке не набрало законної сили, та проти волі відповідача, на час перегляду рішення в суді апеляційної інстанції спірний автомобіль вже належить іншій особі, яка придбала його з електронних торгів, апеляційний суд вважає, що при вирішенні цього спору про поділ майна подружжя необхідно врахувати вартість майна, яке було відчужене та вважає, що кожна із сторін спору має право на грошову компенсацію 1/2 частини вартості спірного автомобіля, оскільки частки у праві власності на автомобіль чоловіка і дружини є рівними відповідно до статті 70 СК України.

26. У зв'язку з вищевикладеним, апеляційний суд, визначаючи розмір грошової компенсації, бере за основу висновок від 14 липня 2017 року, а тому з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 слід стягнути компенсацію вартості 1/2 частини спірного автомобіля у сумі 164 150,00 грн. Відповідач отримав від реалізації спірного автомобіля 212 246,81 грн. Тому в порядку поділу спільного майна подружжя, спірного автомобіля, за позивачем необхідно визнати право власності на грошові кошти у сумі 48 096,81 грн, отримані від продажу спірного автомобіля в якості компенсації вартості 1/2 частини цього автомобіля (212 246,81 грн - 164 150,00 грн = 48 096,81 грн).

27. Згідно з частинами першою та тринадцятою статті 141 Цивільного процесуального кодексу України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - ЦПК України) судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

28. 15 лютого 2018 року позивач подав касаційну скаргу до Верховного Суду, вважаючи, що суд апеляційної інстанції прийняв судове рішення, неправильно застосувавши норми матеріального права та порушивши норми процесуального права.

29. У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати постанову Апеляційного суду міста Києва від 11 січня 2018 року та залишити в силі заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 22 лютого 2017 року.

Рух справи в суді касаційної інстанції

30. Згідно з частиною першою статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

31. 09 лютого 2018 року справу передано на розгляд Верховного Суду.

32. Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

33. Відповідно до частини тринадцятоїстатті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

34. Ухвалою Верховного Суду від 14 січня 2019 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів у порядку письмового провадження без повідомлення та виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

35. Відповідач навмисно без поважних причин ігнорував та затягував судовий процес, не забираючи поштові повідомлення та не з'являючись на судові засідання, не повідомляв суд про неможливість явки, майно для експертизи умисно не надавав.

36. Апеляційним судом неповно встановлено обставини справи, висновки не відповідають обставинам справи, судом не було прийнято до уваги докази, подані позивачем, зроблені помилкові висновки щодо поділу спільного сумісного майна подружжя з урахуванням принципу рівності часток при поділі майна, чим порушено норми процесуального права, зокрема статей 12 та 89 ЦПК України. Також зазначене призвело до неправильного застосування норм матеріального права, які регулюють порядок поділу спільного сумісного майна подружжя. Судове рішення апеляційного суду є необґрунтованим в порушення вимог абзацу четвертого пункту 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» (далі - Постанова ПВСУ № 14).

37. В зв'язку з порушенням норм процесуального права було неналежним чином встановлено обставини справи, що призвело до помилкового застосування статей 60, 69, 70, 71 СК України та статті 372 ЦК України.

38. Інші доводи позивача, в тому числі ті, що вимагають переоцінки доказів та встановлення обставин справи, суд касаційної інстанції не бере до уваги відповідно до статей 76, 77, 80 та 400 ЦПК України.

(2) Позиція інших учасників справи

39. Інші учасники справи правом на подання заперечення (відзиву) на касаційну скаргу не скористалися.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

(1) Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

40. Згідно з частиною першою статті 25 ЦПК України Верховний Суд переглядає у касаційному порядку судові рішення, ухвалені судами першої та апеляційної інстанцій.

41. Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

42. Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Частина друга цієї статті передбачає, що суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

43. Частина третя статті 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

44. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина друга статті 77 ЦПК України).

45. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

46. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. (частина перша статті 80 ЦПК України).

47. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частина друга статті 80 ЦПК України). Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (частина четверта статті 77 ЦПК України).

48. Стаття 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості (пункт 3 частини першої).

(1.1) Щодо оскарження обґрунтованості та законності судового рішення апеляційного суду

49. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості (частина друга статті 10 ЦПК України 2004). Це положення кореспондує частині другій статті 12 ЦПК України.

50. Права та обов'язки осіб, які беруть участь у справі закріплені, зокрема, в статті 27 ЦПК України 2004.

51. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України 2004 (частина 3 статті 10 ЦПК України 2004). Це положення кореспондує частині третій статті 12 ЦПК України.

52. Статті 57, 58, 60 ЦПК України 2004 визначають що є доказами в рамках судового розгляді справи, які вимоги до них висуваються. Предмет доказування під час судового розгляду визначений статтею 179 ЦПК України 2004.

53. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті (стаття 212 ЦПК України 2004). Ці положення кореспондують статті 89 ЦПК України.

54. Стаття 213 ЦПК України 2004 визначає суть законності та обґрунтованості судового рішення, а стаття 214 ЦПК України 2004 -питання, які вирішує суд під час ухвалення рішення. Ці статті кореспондують статтям 263 та 264 ЦПК України.

55. Судова повістка разом із розпискою, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається поштою рекомендованим листом із повідомленням або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншою особою, яка бере участь у справі (абзац перши1 частини п'ятої статті 74 ЦПК України 2004).

56. Судові повістки, адресовані фізичним особам, вручаються їм під розписку. Розписка про одержання судової повістки з поміткою про дату вручення в той самий день особами, які її вручали, повертається до суду (частина перша та друга статті 76 ЦПК України 2004).

57. У разі відсутності осіб, які беруть участь у справі, за такою адресою, вважається, що судовий виклик або судове повідомлення вручене їм належним чином (абзац п'ятий частини п'ятої статті 74 ЦПК України 2004).

58. У разі відсутності адресата особа, що доставляє судову повістку, негайно повертає її до суду з поміткою про причини невручення (частина четверта статті 76 ЦПК України 2004).

59. У разі відмови адресата одержати судову повістку особа, яка її доставляє, робить відповідну помітку на повістці і повертає її до суду. Особа, яка відмовилася одержати судову повістку, вважається повідомленою (частина восьма статті 76 ЦПК України 2004).

60. Якщо місцеперебування відповідача невідоме, суд розглядає справу після надходження до суду відомостей щодо його виклику до суду в порядку, визначеному ЦПК України (частина дев'ята статті 76 ЦПК України 2004).

61. У разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення) (частина четверта статті 169 ЦПК України 2004).

62. У разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи (частина перша статті 224 ЦПК України 2004).

63. Особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки (частина третя статті 27 ЦПК України 2004).

64. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо особа за цією адресою більше не проживає або не знаходиться (частина перша статті 77 ЦПК України 2004).

65. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. (частини перша та шоста статті 367 ЦПК України). Також апеляційний суд відповідно до частини першої статті 229 ЦПК України під час розгляду справи повинен був безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази.

66. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

67. Спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частини перша та третя статті 368 ЦК України).

68. Співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (частина перша статті 369 ЦК України).

69. Майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення (частини перша та друга статті 372).

70. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 СК України).

71. Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (частина перша статті 69 СК України).

72. У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування (стаття 70 СК України).

73. Майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення (частина перша статті 71 СК України).

74. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частина друга статті 70 СК України). Відповідно до частини другої статті 183 ЦК України неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення.

75. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України (частина четверта статті 71 СК України).

76. Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та статтею 372 ЦК України. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (абзац перший пункту 22 Постанови ПВСУ № 11).

77. У випадку коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі (абзац другий пункту 30 Постанови ПВСУ № 11).

78. При вирішенні спору про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, суд згідно з частинами другою та третьою статті 70 СК України в окремих випадках може відступити від засади рівності часток подружжя, враховуючи обставини, що мають істотне значення для справи, а також інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх дітей (за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування) (абзац 4 Постанови ПВСУ № 11). Рішення суду повинно містити мотиви та обґрунтування відступу від засади рівності часток подружжя у їхньому спільному майні (абзаци четвертий та п'ятий пункту 30 Постанови ПВСУ № 11).

79. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи (абзац четвертий пункту 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі».

80. Вважати рішення суду апеляційної інстанції апеляційного суду законним та обґрунтованим не можна з огляду на таке.

81. Приймаючи докази від відповідача на підтвердження його скрутного матеріального становища, які вперше подані апеляційному суду, та відхиляючи докази позивача щодо скрутного матеріального становища позивача (а.с. 1-5, том 2), як такі, що не мають значення для справи, апеляційний суд не дотримав принципу змагальності сторін, передбачений статтею 12 ЦПК України, та вимоги статті 263 ЦПК України.

82. Реалізація спірного автомобіля, як майна відповідача, в рамках процедури виконавчого провадження на виконання судового рішення не є відчуженням одним з подружжя (в тому числі колишнім) майна, що перебуває у спільній сумісній власності подружжя. Крім того, апеляційний суд не надав належної оцінки, в тому числі в контексті статті 70 СК України, доводам позивача, що саме відповідач порушував частину першу статті 369 ЦК України щодо використання спірного автомобіля.

83. Апеляційний суд не врахував, що відповідач не надав жодних доказів на спростування доводів позивача про заволодіння відповідачем без згоди позивача та використання в односторонньому порядку і без погодження з позивачем майна, яке перебувало у спільні сумісній власності сторін. М Долученими до матеріалів справи копіями матеріалів виконавчого рровадження підтверджується використання спірного автомобіля саме відповідачем.

84. При вирішенні питання про неналежну оцінку судом першої інстанції наявності матеріальних складнощів у відповідача на момент поділу спірного автомобіля, здійсненого рішенням суду першої інстанції від 22 лютого 2017 року, які позбавляють відповідача можливості виплатити позивачу грошову компенсацію, апеляційним судом помилково до уваги беруться довідки щодо заробітної плати відповідача виключно за 2017 рік (в тому числі, за березень - грудень 2017 року) та щодо арешту рахунку роботодавця відповідача, здійсненого у жовтні 2017 року, який відбувся навіть після реалізації спірного автомобіля на електронних торгах 27 вересня 2017 року. Разом з тим дійшов того самого висновку, що і суд першої інстанції стосовно поділу спірного автомобіля в рівних частках (по 1/2) між позивачем та відповідачем. Верховний Суд вважає такий висновок судів попередніх інстанцій законним, обґрунтованим та таким, що відповідає принципу верховенства права.

85. Крім того, питання матеріального стану подружжя (в тому числі колишнього) може мати значення для визначення розміру часток у спільному сумісному майні подружжя при його поділі. Розмір відповідної грошової компенсації, передбаченої зазначеними нормами законодавства, є похідним від такого визначення часток та розраховується відповідно до поділених часток спільного сумісного майна подружжя. У цьому випадку з метою дотримання вимог статті 372 ЦК України та статті 70 СК України грошові кошти, отримані від реалізацій такого майна, мають розподілятися між сторонами спору відповідно до визначених часток у спільному сумісному майні подружжя від загальної встановленої вартості такого майна.

86. Отже, за умови утримання відповідачем у себе спірного автомобіля та згоди позивача, який не вимагає передачі йому спірного автомобіля в натурі, обґрунтованим є висновок суд першої інстанції про можливість стягнення грошових коштів з відповідача в рахунок компенсації належної позивачу частки у відповідному спільному сумісному майні, яке передається в натурі відповідачу. Розмір часток та відповідної грошової компенсації має встановлюватись судом відповідно до належним чином встановлених обставин справи.

87. Враховуючи зазначене, суд апеляційної інстанції не недотримав в повному обсязі вимог статей 12, 229, 263, 264 ЦПК України, що також призвело до неправильного застосування норм матеріального права - статті 372 ЦК України та статті 70 СК України. Рішення апеляційного суду підлягає скасуванню.

(1.2) Щодо обґрунтованості та законності рішення суду першої інстанції

88. В матеріалах справи міститься інформація щодо місця реєстрації відповідача, надана адресно-довідковим підрозділом Головного управління Державної міграційної служби України у місті Києві 10 серпня 2016 року, яке співпадає з поштовою адресою відповідача, вказаною у позові: АДРЕСА_1 (далі - поштова адреса відповідача), на яку суд першої інстанції здійснював відправку документів по цій справі.

89. Відповідач не стверджує про відсутність його повідомлення щодо розгляду цієї справи в апеляційній інстанції. Матеріалами справи підтверджується, що відповідач з залученням представника приймав активну участь у розгляді цієї справи в апеляційній інстанції. Однак, в матеріалах справи відсутня заява відповідача чи його представника до суду апеляційної інстанції в рамках апеляційного розгляду справи про будь-які зміни поштової адреси відповідача, що не завадило отриманню відповідачем документів в рамках розгляду цієї справи судом апеляційної інстанції. В матеріалах справи також не міститься заяви відповідача щодо отримання ним повісток в електронній формі за допомогою SMS-повідомлення.

90. Суд апеляційної інстанції, приймаючи рішення стосовно порядку здійснення судом першої інстанції повідомлення відповідача про розгляд справи, мав повно з'ясовувати обставини справи, зокрема чи відповідача не було повідомлено належним чином про відповідний судовий розгляд справи, чи відповідач свідомо ухилявся від отримання таких повідомлень суду першої інстанції та участі у судовому процесі. Разом з тим за наявними у справі матеріалами та доказами апеляційний суд не встановив факту належного повідомлення відповідача судом першої інстанції про розгляд справи у відповідності до зазначених вимог ЦПК України 2004. Суд першої інстанції помилково встановив факт належного повідомлення ним відповідача про відповідний судовий розгляд, що призвело до порушення судом першої інстанції норм процесуального права, зокрема статей 10, 27, 213, 214 ЦПК України 2004.

91. Враховуючи характер порушення норм процесуального права, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню.

92. Однак відповідач в рамках апеляційного провадження не спростував правильних правових висновків суду першої інстанції щодо поділу спільного сумісного майна подружжя, спірного автомобіля. Відповідач також не надав суду апеляційної інстанції жодних доказів на спростування встановленої судом першої інстанції ринкової вартість спірного автомобіля. Разом з тим позивач погодилася з висновком від 14 липня 2017 року щодо оцінки ринкової вартості спірного автомобіля у сумі 328 300,00 грн. Позивач проти поділу у рівних частках по 1/2 спірного автомобіля не оскаржував та не оскаржує. Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції, з урахуванням взятих ним до уваги в рамках апеляційного провадження доводів сторін прийшов до того ж самого висновку про необхідність поділу спільного сумісного майна подружжя в рівних частках по 1/2.

93. Враховуючи зазначене, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню. Верховний Суд, керуючись загальними засадами цивільного законодавства, зокрема справедливістю, добросовісністю та розумністю (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України), та вимогами статті 11 ЦПК України щодо пропорційності у цивільному судочинстві, дійшов висновку про необхідність ухвалення нового рішення.

94. Позивач має право на грошову компенсацію 1/2 вартості спільного сумісного майна - спірного автомобіля, вартість якого становить 328 300,00 грн, тобто на 164 150,00 грн. Відповідно до матеріалів справи за наслідками реалізації спірного автомобіля на електронних торгах було отримано 233 916,75 грн, на користь ОСОБА_6 перераховано 212 246,81 грн, на користь держави перераховано виконавчий збір в розмірі 21 318,94 грн та витрати на проведення та організацію виконавчих дій в розмірі 351,00 грн. Отже, з позивача на користь відповідача підлягає стягненню 48 096,81 грн в порядку повороту виконання заочного рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 22 лютого 2017 року.

(2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

(2.1) Щодо суті касаційної скарги

95. Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права (частина перша статті 412 ЦПК України).

96. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частини друга та третя статті 411 ЦПК України).

97. На підставі здійсненої вище оцінки аргументів учасників справи Верховний Суд дійшов висновку про необхідність частково задовольнити касаційну скаргу ОСОБА_6: скасувати постанову Апеляційного суду міста Києва від 11 січня 2018 року, ухвалити нове рішення у справі, задовольнивши позовні вимоги позивача.

(2.3) Щодо судових витрат

98. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).

99. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (частина восьма статті 141 ЦПК України).

100. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).

101. Позивач не заявляв вимог про відшкодування судових витрат. Інші учасники справи не заявляли до відшкодування судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

102. Відповідно до квитанції від 07 лютого 2018 року № 0.0.957635533.1 позивач сплатив судовий збір у сумі 4 222,00 грн за подання касаційної скарги. Відповідно до квитанцій від 21 квітня 2016 року № 136 та від 11 травня 2016 року № 123 позивач сплатив судовий збір за подання позову, який загалом становить 1 000,00 грн. Позивач не надав інших розрахунків документально підтверджених судових витрат.

103. За результатом касаційного розгляду позовні вимоги позивача підлягають задоволенню. Отже, позивач має право на відшкодування йому відповідачем судових витрат у сумі 5 222,00 грн. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги необхідно покласти на ОСОБА_7.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416, 419, 444 та підпунктом 4 пункту 1 розділу ХIII «Перехідні положення» ЦПК України,

Постановив:

1. Частково задовольнити касаційну скаргу ОСОБА_6.

2. Скасувати заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 22 лютого 2017 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 11 січня 2018 року.

3. Ухвалити нове рішення у справі.

3.1. Задовольнити позовні вимоги ОСОБА_6 (РНОКПП НОМЕР_3).

3.2. Поділити автомобіль марки Honda Odyssey LX НОМЕР_1 2007 року випуску (державний реєстраційний номер НОМЕР_1, номер кузова НОМЕР_2), який на момент звернення ОСОБА_6 з позовом до суду належав на праві спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_6 та ОСОБА_7 (РНОКПП НОМЕР_4), у рівних частках (1/2) між ОСОБА_6 та ОСОБА_7.

3.3. Присудити ОСОБА_6 грошову компенсацію 1/2 вартості автомобіля марки HondaOdyssey LX НОМЕР_1 2007 року випуску (державний реєстраційний номер НОМЕР_1, номер кузова НОМЕР_2).

3.4. В порядку встановленого поділу спільного сумісного майна подружжя визнати за ОСОБА_6 право власності на грошові кошти у сумі 164 150,00 грн у якості грошової компенсації 1/2 вартості автомобіля марки Honda Odyssey LXНОМЕР_1 2007 року випуску (державний реєстраційний номер НОМЕР_1, номер кузова НОМЕР_2).

4. Стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 судові витрати у сумі 5 222,00 грн, з яких 1 000,00 грн судового збору за подання позову та 4 222,00 грн судового збору за подання касаційної скарги.

5. Покласти на ОСОБА_7витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

6. В порядку повороту виконання заочного рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 22 лютого 2017 року та з урахуванням розподілу судових витрат стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 грошові кошти у сумі 42 874,81 грн.

7. Суду першої інстанції видати виконавчий лист на примусове виконання постанови в частині стягнення з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 грошових коштів у сумі 42 874,81 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. С. Висоцька

С. Ю. Мартєв

В. В.Пророк

В. М. Сімоненко

І.М. Фаловська