Історія справи

Постанова КЦС ВП від 31.01.2018 року у справі №638/8210/15

Постанова

Іменем України

23 січня 2018 року

м. Київ

справа № 638/8210/15-ц

провадження № 61-988св17

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Мартєва С. Ю., Пророка В. В., Фаловської І. М., Штелик С. П. (суддя-доповідач)

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач: публічне акціонерне товариство «Теплоенергомонтаж»,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 24 лютого 2016 року у складі судді Аркатової К. В. та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 12 липня 2016 року у складі суддів: Трішкової І. Ю., Котелевець А. В., Кірсанової Л. І.,

В С Т А Н О В И В :

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У травні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до публічного акціонерного товариства «Теплоенергомонтаж» (далі - ПАТ «Теплоенергомонтаж») про стягнення заборгованості із заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди.

Зазначав, що 11 травня 2010 року його прийнято на роботу до Харківського монтажного управління відкритого акціонерного товариства «Теплоенергомонтаж», яке в подальшому перетворено та перейменовано на ПАТ «Теплоенергомонтаж». 08 грудня 2011 року він звільнений з підприємства на підставі статті 38 КЗпП України за власним бажанням. Розмір заробітної плати за час роботи на підприємстві складав 5 тис. грн з десятигодинним робочим днем з понеділка по п'ятницю, а також восьмигодинним робочим днем у суботу. На день звільнення відповідач нарахував, однак не виплатив йому заробітну плату за період часу з 01 червня 2011 року по 08 грудня 2011 року. У зв'язку з чим просив стягнути з відповідача на його користь нараховану, але невиплачену заробітну плату у розмірі 31 307 грн за період часу з 01 червня 2011 року по 08 грудня 2011 року, середній заробіток за час затримки розрахунку за період часу з 09 грудня 2011 року по 14 травня 2015 року у розмірі 238 369 грн 97 коп., грошову компенсацію за невикористану відпустку в сумі 7 500 грн.

Також просив відшкодувати завдану йому несвоєчасною виплатою заробітної плати та затримкою розрахунку при звільненні моральну шкоду у розмірі 10 тис. грн.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 24 лютого 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто із ПАТ «Теплоенергомонтаж» на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати у розмірі 6 430 грн 29 коп. В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання про судові витрати.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що суд вважає необхідним стягнути з відповідача на користь позивача суму заборгованості із заробітної плати у розмірі 6 430 грн 29 коп., оскільки доказів про заборгованість у розмірі, що вказав ОСОБА_1, не надано. Що стосується стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, суд дану вимогу залишає без задоволення, оскільки не надано розрахунку даної суми, сторонами у справі не надано доказів про розмір заробітної плати за останні місяці роботи, у зв'язку з чим неможливо визначити середній заробіток. У задоволенні вимоги ОСОБА_1 про стягнення на його користь грошової компенсації за невикористану відпустку необхідно відмовити через ненадання сторонами доказів про те, що позивачем не використана щорічна основна відпустка протягом 1 року та 6 місяців, а також не надано доказів на підтвердження вказаного розміру компенсації.Позивачем не надано належних доказів про те, що внаслідок саме протиправних дій (бездіяльності) відповідача завдана моральна шкода.

Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 12 липня 2016 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що, оскільки відсутні дані про розмір заробітної плати позивача, час її отримання, неможливо з'ясувати, з чого складається заборгованість та за який проміжок часу, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог у більшому від 6 430 грн 29 коп. розмірі.

У касаційній скарзі, поданій улипні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1 просить скасувати рішення судів й ухвалити нове рішення про задоволення його позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Підстави касаційного оскарження судових рішень обґрунтовано тим, що у порушення вимог процесуального закону судами відхилено його клопотання про витребування у відповідача документів про розмір його заробітної плати та відпустку, самостійно подати вказані документи він позбавлений можливості.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 листопада 2017 року справу призначено до судового розгляду.

21 грудня 2017 року справу передано до Верховного Суду.

Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 11 травня 2010 року прийнято на роботу до Харківського монтажного управління «Теплоенергомонтаж», яке в подальшому перейменоване в ПАТ «Теплоенергомонтаж», на посаду директора по виробництву - головного інженера, звільнено 08 грудня 2011 року за власним бажанням згідно статті 38 КЗпП України.

Згідно довідки ПАТ «Теплоенергомонтаж» № 25 від 15 грудня 2015 року сума заборгованості із заробітної плати перед ОСОБА_1 складає 6 430 грн 29 коп., із яких 3 430 грн 29 коп. - заробітна плата, 03 тис. грн. - витрати на відрядження.

На підставі вказаної довідки суди встановили обставини щодо розміру боргу ПАТ «Теплоенергомонтаж» із заробітної плати.

Згідно частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази; або 2) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або 3) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Відповідно до положень статті 1 Закону України «Про оплату праці» (тут і далі у редакції станом на 01 червня 2011 року - початковий момент спірного періоду заборгованості), заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно статті 15 Закону України «Про оплату праці» форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. У разі, коли колективний договір на підприємстві не укладено, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності - з іншим уповноваженим на представництво органом. Конкретні розміри тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок робітникам, посадових окладів службовцям, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюються з урахуванням вимог, передбачених частиною першою цієї статті.

Згідно статті 24 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. У разі, коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні.

Виплата заробітної плати здійснюється за місцем роботи. Забороняється провадити виплату заробітної плати у магазинах роздрібної торгівлі, питних і розважальних закладах, за винятком тих випадків, коли заробітна плата виплачується працюючим у цих закладах особам. За особистою письмовою згодою працівника виплата заробітної плати може здійснюватися через установи банків, поштовими переказами на вказаний ними рахунок (адресу) з обов'язковою оплатою цих послуг за рахунок роботодавця.

За вимогами статті 30 Закону України «Про оплату праці» при кожній виплаті заробітної плати власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: а) загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами

виплат; б) розміри і підстави відрахувань із заробітної плати; в) сума заробітної плати, що належить до виплати.

Роботодавець зобов'язаний забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку.

Відповідно до статті 31 Закону України «Про оплату праці» відомості про оплату праці працівника надаються будь-яким органам чи особам лише у випадках, передбачених законодавством, або за згодою чи на вимогу працівника.

ОСОБА_1 звертався до суду першої інстанції із клопотанням про витребування у ПАТ«Теплоенергомонтаж» документів про умови оплати його праці у спірний період. Судом першої інстанції неодноразово направлялись запити відповідачу з вимогою про надання відповідних документів. Разом з тим, відповідач вимогу суду не виконав, однак суд першої інстанції ухвалив рішення у даній справі без отримання від відповідача належних доказів.

Крім того, ненадання розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку за період із 09 грудня 2011 року по 14 травня 2015 року (чим мотивовано рішення суду першої інстанції) не може бути підставою відмови у позові, оскільки стаття 13 ЦПК України (диспозитивність цивільного судочинства) не обмежує суд у повноваженнях розрахувати та стягнути заявлену суму середнього заробітку за час затримки розрахунку у частині, яка відповідає вимогам закону.

У межах апеляційного розгляду справи неможливість надати документи про розміри оплати праці ОСОБА_1 відповідач обґрунтував тим, що у зв'язку з досудовим розслідуванням кримінальної справи у ПАТ «Теплоенергомонтаж» були вилучені бухгалтерські документи щодо виплати заробітної плати.

За клопотанням позивача направлено запит до Дергачівського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області, у відповідь на який зазначено, що були вилучені тільки документи за 2013 рік, за 2011 рік документи не вилучалися.

Отримавши вказану відповідь, апеляційний суд дійшов висновку про те, що єдиним документом, який підтверджує заборгованість із заробітної плати перед ОСОБА_1, є довідка ПАТ «Теплоенергомонтаж» № 25 від 15 грудня 2015 року, інших доказів позивач на виконання свого обов'язку щодо доказування підстав позову не надав.

Разом з тим, апеляційний суд безпідставно відхилив клопотання ОСОБА_1 про витребування у ПАТ «Теплоенергомонтаж» документів про умови оплати праці позивача (посадовий оклад, тривалість щорічної відпустки та ін.), розміри, порядок й строки виплати заробітної плати; первинних документів бухгалтерського обліку з нарахування та утримання заробітної плати (розрахунково-платіжні відомості, листи розрахунку та виплати заробітної плати).

Порушення судами норм процесуального права унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема щодо розміру оплати праці позивача; тривалості щорічної відпустки та її використання у спірний період; обсягу виплати ОСОБА_1 заробітної плати за працю, виконану у період із 01 червня 2011 року по 08 грудня 2011 року; отримання позивачем цих сум заробітної плати.

Враховуючи те, що вирішення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди залежить від правильного вирішення справи в частиніпро стягнення заборгованості із заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку, яку вирішено судами із порушенням вимог процесуального закону, оскаржувані судові рішення згідно статті 411 ЦПК України підлягають скасуванню із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

З урахуванням викладеного та керуючись статтями 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 24 лютого 2016 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 12 липня 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді: С. Ю. Мартєв

В. В. Пророк

І.М. Фаловська

С.П. Штелик