Історія справи

Постанова КЦС ВП від 22.12.2021 року у справі №607/18649/20

Постанова

Іменем України

09 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 607/18649/20

провадження № 61-13604св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Комунальне некомерційне підприємство "Тернопільська університетська лікарня" Тернопільської обласної ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 18 березня 2021 року у складі судді Дзюбича В. Л. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 29 липня 2021 року у складі колегії суддів: Храпак Н. М., Дикун С. І., Парандюк Т. С.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом

до Комунального некомерційного підприємства "Тернопільська університетська лікарня" Тернопільської обласної ради (далі - КНП "Тернопільська університетська лікарня") про скасування наказу від 27 квітня 2020 року, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди.

Позов обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 працював у КНП "Тернопільська університетська лікарня" на посаді лікаря-ендоскопіста ендоскопічного відділення. У зв'язку з тим, що він належить до групи ризику за віком 70 років, наявністю онкологічного захворювання, діабету, гіпертонічної хвороби, з огляду на пандемію коронавірусної інфекції він 27 квітня 2020 року написав заяву про надання відпустки за власний рахунок.

Вказує, що не був на роботі у зв'язку з хворобою та надав листки непрацездатності з 06 листопада 2019 року до 25 квітня 2020 року. Почуваючи себе погано, він звернувся до сімейного лікаря та його сімейний лікар Яворська повідомила, що відкриває лікарняний на 5 днів до 01 травня 2020 року, однак після того, як він прийшов додому, лікар зателефонувала та повідомила,

що керівництво заборонило видавати листок непрацездатності та щоб позивач негайно їхав до неї на прийом, однак, він не міг цього зробити, оскільки в нього був гіпертонічний криз, підтверджений лікарями карети медичної швидкої допомоги.

Лікарняного він так і не отримав та через тиждень поштою отримав лист

з наказом про звільнення. Після цього позивач неодноразово приходив

до головного лікаря та звертався із заявами про поновлення його на роботу, однак йому відмовляли у цьому.

При винесенні наказу про його звільнення було порушено норми чинного законодавства, а саме: статтю 43 Конституції України, не було виконано рішення суду про поновлення його на роботі, оскільки був наказ про поновлення

на роботі, однак до робочого місця та виконання обов'язків його не допустили, його не ознайомили з наказом № 140/1 про запропоновані посади, оскільки

на той час він знаходився на стаціонарному лікуванні.

Подання в профком на надання згоди про його звільнення є необґрунтованим

і профспілковим комітетом не повинно було прийматися до розгляду, профком згідно Статуту профспілки не мав права розглядати це подання за його відсутності.

Наголошує, що в цей час перебував на лікарняному у міській лікарні у зв'язку з розходженням післяопераційних швів.

ОСОБА_1 просив суд скасувати наказ від 27 квітня 2020 року адміністрації лікарні про його звільнення; зобов'язати КНП "Тернопільська університетська лікарня" поновити його на роботі з виплатою заборгованості за вимушений прогул; зобов'язати адміністрацію лікарні виплатити йому моральну шкоду 200 000,00 грн за незаконне звільнення та 500 000,00 грн за порушення техніки безпеки, що стало причиною розвитку в нього раку нирки; зобов'язати

КНП "Тернопільська університетська лікарня" звільнити лікаря Бутницького, який був прийнятий на його робоче місце.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області

від 18 березня 2021 року, залишеним без змін постановою Тернопільського апеляційного суду від 29 липня 2021 року, у задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційний суд, дійшов висновку,

що позивач правомірно звільнений з посади за частиною 1 статті 40 КЗпП України з дотриманням вимог закону. Твердження позивача про те, що йому було невідомо та він не був ознайомлений зі змістом наказів про ліквідацію ендоскопічного відділення, про запропоновані вакантні посади, про звільнення ОСОБА_1 спростовується поясненнями свідка ОСОБА_2 та відповідними актами від 09 липня 2019 року, 27 квітня 2020 року. Посилання позивача ОСОБА_1 на те, що профспілковий комітет згідно Статуту профспілки

не мав права розглядати подання про його звільнення без його участі судом

не взято до уваги, оскільки відсутність працівника, на якого внесене подання про звільнення, та який був запрошений на засідання, однак не з'явився не може бути підставою для скасування наказу про звільнення.

Узагальнені доводи касаційної скарги

У серпні 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу

у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив оскаржувані судові рішення скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що звільнення з посади на підставі статті 40 КЗпП України у зв'язку з ліквідацією відділення передбачає надання іншої посади відповідно до кваліфікації, проте цього зроблено не було, також не було попереджено про звільнення за два місяці до звільнення. Поновлення його

на посаду у ендоскопічне відділення, відбулося з порушенням, оскільки ще рік тому було ліквідоване.

Крім того, зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Доводи інших учасників справи

У жовтні 2021 року КНП "Тернопільська університетська лікарня" надіслало

до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просило у задоволенні касаційної скарги відмовити. Зазначав, що твердження скаржника

є безпідставними та такими, які не ґрунтуються на вимогах закону.

У жовтні 2021 року ОСОБА_1 надіслав до Верховного Суду заперечення

на відзив у якому зазначив, що підтримує доводи касаційної скарги.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 21 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі № 607/18649/20 та витребувано її з Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

ОСОБА_1 працював у КНП "Тернопільська університетська лікарня"

на посаді лікаря-ендоскопіста ендоскопічного відділення.

05 липня 2019 року виконуючим обов'язки генерального директора (головного лікаря) КНП "Тернопільська університетська лікарня" ОСОБА_7 видано наказ № 139-к "Про ліквідацію ендоскопічного відділення", відповідно до якої

у зв'язку із змінами в організації виробництва праці, пов'язаними

з перетворенням Тернопільської університетської лікарні в комунальне некомерційне підприємство "Тернопільська університетська лікарня" Тернопільської обласної ради, спрямованими на підвищення рівня медичного обслуговування, розширення можливостей щодо його доступності, якості

та ефективності роботи персоналу з метою оптимізації, раціонального використання медичного обладнання, кадрових та фінансових ресурсів прийнято рішення про ліквідацію з 09 вересня 2019 ендоскопічного відділення

з подальшим вивільненням працівників, скорочено посади завідувача ендоскопічним відділенням, лікаря-ендоскопіста (а. с. 3).

Згідно наказу в. о. генерального директора (головного лікаря)

КНП "Тернопільська університетська лікарня" ОСОБА_7 від 05 липня

2019 року № 140/1-с "Про запропоновані вакантні посади" запропоновано лікарям ендоскопічного відділення ОСОБА_3, ОСОБА_4,

ОСОБА_1 вакантні посади лікаря-ендоскопіста ендоскопічного кабінету при гастроентерологічному відділенні та лікаря-методиста відділення статистики

та методичної роботи (а. с. 10).

Відповідно до попередження про зміну істотних умов праці у зв'язку із змінами

в організації виробництва праці від 09 липня 2019 року ОСОБА_1 згідно

з вимогами частини 1 статті 10, частини 3 статті 32 КЗпП України попереджено про зміну істотних умов праці у зв'язку із змінами в організації виробництва праці та можливе вивільнення із займаної посади, підписувати попередження ОСОБА_1 відмовився у присутності ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_6, про що свідчить особисті підписи останніх

в письмовому попередженні (а. с. 75).

09 липня 2019 року складено акт за підписами начальника відділу кадрів ОСОБА_2, інспектора кадрів ОСОБА_5, головної медичної сестри ОСОБА_6, зі змісту якого вбачається, що лікар-ендоскопіст ОСОБА_1 09 липня 2019 року об 11 год. 15 хв. був запрошений у відділ кадрів для ознайомлення з наказом виконуючого обов'язки генерального директора (головного лікаря) КНП "Тернопільська університетська лікарня" ОСОБА_7 від 05 липня 2019 року № 140/1-од "Про запропоновані вакантні посади", даний наказ зачитано начальником відділу кадрів КНП "Тернопільська університетська лікарня" від підпису про ознайомлення з даним наказом та запропонованих вакантних посад лікар-ендоскопіст ОСОБА_1 відмовився (а. с. 14).

Наказом виконуючого обов'язки генерального директора (головного лікаря)

КНП "Тернопільська університетська лікарня" ОСОБА_7 "Про застосування дисциплінарного стягнення до лікаря-ендоскопіста ендоскопічного відділення ОСОБА_1" ОСОБА_1 звільнено за порушення трудової дисципліни (пункт 2 статті 147 КЗпП України) з 10 липня 2019 року.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області

від 13 вересня 2019 року визнано незаконним та скасовано наказ виконуючого обов'язки генерального директора (головного лікаря) КНП "Тернопільська університетська лікарня" від 10 липня 2019 року № 141-од, яким ОСОБА_1 лікаря-ендоскопіста ендоскопічного відділення за порушення трудової дисципліни звільнено з роботи з 10 липня 2019 року, поновлено ОСОБА_1 на посаді лікаря-ендоскопіста ендоскопічного відділення КНП "Тернопільська університетська лікарня", стягнуто з відповідача середній заробіток за весь час вимушеного прогулу та моральну шкоду.

Відповідно до наказу виконуючого обов'язки генерального директора (головного лікаря) КНП "Тернопільська університетська лікарня" ОСОБА_7. від 25 лютого 2020 року № 57-од "Про поновлення на роботі ОСОБА_1" поновлено ОСОБА_1 на посаді лікаря-ендоскопіста ендоскопічного відділення

КНП "Тернопільська університетська лікарня" з 13 вересня 2019 року (а. с. 15).

Відповідно до листків непрацездатності серії АДШ № 200237,

серії АДШ № 184900, виданих ОСОБА_1, останній не виконував посадових обов'язків у зв'язку з хворобою з 03 березня 2020 року до 24 квітня 2020 року

(а. с. 5-7).

Виконуючий обов'язки генерального директора (головного лікаря)

КНП "Тернопільська університетська лікарня" ОСОБА_7 26 лютого 2020 року звернувся з поданням № 01-2/362 на отримання згоди на звільнення ОСОБА_1 до голови профспілкового комітету КНП "Тернопільська університетська лікарня" у зв'язку із зміною в організації виробництва і праці, ліквідації ендоскопічного відділення та скороченням штатних посад відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України (а. с. 9) та відповідно до витягу з протоколу № 3 засідання профспілкового комітету КНП "Тернопільська університетська лікарня" від 03 березня 2020 року одноголосно прийнято рішення про надання згоди на звільнення лікаря-ендоскопіста ОСОБА_1 за пунктом 1 статті 40 КЗпП України (а. с. 81-82).

Відповідно до наказу виконуючого обов'язки генерального директора (головного лікаря) КНП "Тернопільська університетська лікарня" ОСОБА_7 від 27 квітня 2020 року № 95-од звільнено лікаря-ендоскопіста ендоскопічного відділення ОСОБА_1 на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України з 27 квітня 2020 року (а. с. 2).

27 квітня 2020 року ОСОБА_1 прийшов у відділ кадрів КНП "Тернопільська університетська лікарня", пред'явив листки непрацездатності та повідомив,

що має намір приступити до роботи, при цьому йому повідомили про його звільнення з роботи 27 квітня 2020 року у зв'язку із скороченням штату, від ознайомлення з наказом про його звільнення ОСОБА_1 категорично відмовився, а також відмовився отримати трудову книжку, вирішено направити наказ про його звільнення з копіями долучених документів до даного наказу рекомендованим листом, про що свідчить акт, складений 27 квітня 2020 року

та підписаний юрисконсультом Бородіним В. В., начальником відділу кадрів ОСОБА_2 та інспектором відділу кадрів ОСОБА_9 (а. с. 83).

Допитана в судовому засіданні як свідок ОСОБА_2 повідомила,

що працює на посаді начальника відділу кадрів КНП "Тернопільська університетська лікарня". 09 липня 2019 року ОСОБА_1 було запрошено для ознайомлення з наказами про ліквідацію відділення, у якому той працював, про зміну істотних умов праці та про вакантні посади. Вказані накази було зачитано в присутності ОСОБА_1, з їх змістом він ознайомився, однак відмовився їх отримувати, а також відмовився від підпису. Того ж дня ОСОБА_1 повідомив, що бажає ознайомлюватися з наказами та забирав наказ. Відбувся конфлікт, в ході якого позивач вдарив ОСОБА_8 по голові, через що викликали поліцію. В результаті ОСОБА_1 так і не підписався

за ознайомлення з наказами, з приводу чого були складені відповідні акти. З 03 березня до 24 квітня 2020 року позивач перебував на лікарняному. Рішенням профкому було надано згоду на звільнення ОСОБА_1 на момент звільнення вакантних посад не було. Наказ про звільнення та інші документи були направлені позивачу поштою. У кінці вересня 2020 року ОСОБА_1 отримав трудову книжку. Вказує, що під час звільнення ОСОБА_1 було повністю проведено розрахунок.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частинами 1 , 2 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) завданням цивільного судочинства

є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, а саме рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1 , 3 статті 411 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини 1 статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права

чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги, а також матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір

до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці,

в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною 2 статті 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1,2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку

із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації (частини 1 , 3 статті 49-2 КЗпП України).

Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов'язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини 2 статті 40, частини 3 статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за пунктом 1 частини 1 статті 40 КЗпП України, суди мають з'ясувати питання про те, чи дійсно

у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення

на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві,

в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.

Відповідно до частини 1 статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

При цьому роботодавець зобов'язаний запропонувати працівнику, який вивільнюється, всі наявні вакансії та роботи, які може виконувати працівник, тобто ті посади, які відповідають кваліфікації працівника. Реалізація зазначеного обов'язку повинна відбуватися з урахуванням принципу рівності трудових прав громадян і не може бути обумовлена виключно розсудом роботодавця.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з урахуванням встановлених обставин і вимог, дійшов обґрунтованого висновку про те, що звільнення позивача відбулося відповідно до норм трудового законодавства, оскільки

у відповідача дійсно мали місце зміни в організації виробництва і праці, а саме скорочення чисельності та штату працівників, у тому числі і посади позивача.

Враховуючи зазначене, доводи касаційної скарги про те, звільнення з посади

на підставі статті 40 КЗпП України у зв'язку з ліквідацією відділення передбачає надання іншої посади відповідно до кваліфікації, проте цього зроблено не було, також не було попереджено про звільнення за два місяці до звільнення, зводяться до переоцінки вказаних доказів, що знаходиться поза межами компетенції касаційного суду відповідно до положень статті 400 ЦПК України.

Із урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам позовної заяви та апеляційної скарги заявника, яким судами першої

та апеляційної інстанцій надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального

і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області

від 18 березня 2021 року та постанову Тернопільського апеляційного суду

від 29 липня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ю. Бурлаков

В. М. Коротун

М. Є. Червинська