Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 25.03.2020 року у справі №361/3810/18

Постанова

Іменем України

09 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 361/3810/18

провадження № 61-4253св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,

Шиповича В. В. (суддя - доповідач),

учасники справи:

позивачі - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, Погребська сільська рада Броварського району Київської області,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_3,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області, в складі судді Сердинського В. С., від 02 жовтня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду, в складі колегії суддів:

Рейнарт І. М., Кирилюк Г. М., Семенюк Т. А., від 28 січня 2020 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до

ОСОБА_2, Погребської сільської ради Броварського району Київської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_3 про визнання недійсними та скасування рішеннь і свідоцтва про право власності на нерухоме майно, скасування запису про державну реєстрацію права власності.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що відповідно до договору купівлі-продажу від 08 серпня 2016 року він є власником земельної ділянки площею 0,1 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) по АДРЕСА_1, на якій має намір побудувати житловий будинок, господарські будівлі та споруди. Проте після укладання зазначеного договору виявив, що не має можливості заїзду до своєї земельної ділянки зі сторони вул. Яблунева, оскільки вулиця має ширину біля 4 метрів між встановленими іншими землевласниками огорожами.

У травні 2017 року з відомостей публічної кадастрової карти України йому стало відомо, що суміжна з його земельною ділянкою є приватизована ОСОБА_2 земельна ділянка площею 0,0234 га, а не землі загального користування (проїзд), як було зазначено у державному акті попереднього власника земельної ділянки ОСОБА_3

16 травня 2017 року Погребською сільською радою Броварського району Київської області йому було повідомлено, що 02 вересня 2016 року на засіданні 15 позачергової сесії Погребської сільської ради прийняте рішення, яким вирішено зарахувати до земель запасу земельну ділянку орієнтовною площею 0,0144 га, що є частиною земельної ділянки загальною площею

0,0234 га і належить ОСОБА_2 на праві приватної власності та розташована за адресою:

АДРЕСА_2.

Позивач вважав, що прийняті Погребською сільською радою Броварського району Київської області рішення № 32/1 від 16 червня 2006 року про надання ОСОБА_2 дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку площею 0,03 га та рішення № 906 від 08 листопада

2012 року про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,0234 га, є протиправними, оскільки при їх винесенні не були враховані вимоги Державні будівельні норм (далі - ДБН) "Планування і забудова міських і сільських поселень" 360-92 *, порушені права суміжного на той час землевласника ОСОБА_3, який не погоджував межі земельної ділянки, та права жителів вул. Яблуневої у с.

Погреби на користування проїздом.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив суд:

- визнати недійсним і скасувати рішення Погребської сільської ради Броварського району Київської області № 32/1 від 16 червня 2006 року "Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку";

- визнати недійсним і скасувати рішення Погребської сільської ради Броварського району Київської області № 906 від 08 листопада 2012 року "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку";

- визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане на ім'я ОСОБА_2, серії НОМЕР_1 від 11 жовтня

2013 року на земельну ділянку площею 0,0234 га, цільове призначення - ведення особистого селянського господарства, розташовану за адресою: АДРЕСА_3, індексний номер 10683058, кадастровий номер 3221286401:01:035:0120;

- скасувати запис про державну реєстрацію права власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності ОСОБА_2 на нерухоме майно - земельну ділянку площею 0,0234 га (цільове призначення - ведення особистого селянського господарства), розташовану за адресою: АДРЕСА_3, кадастровий номер 3221286401:01:035:0120, індексний номер витягу 10683609, номер запису про право власності 2824891, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна
177975332212.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 02 жовтня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недійсними і скасовано рішення Погребської сільської ради Броварського району Київської області № 32/1 від 16 червня 2006 року "Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку" та рішення Погребської сільської ради Броварського району Київської області № 906 від 08 листопада 2012 року "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку".

Визнано недійсним та скасовано свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане на ім'я ОСОБА_2, серії НОМЕР_1 від 11 жовтня

2013 року на земельну ділянку площею 0,0234 га, цільове призначення - ведення особистого селянського господарства, розташовану за адресою: АДРЕСА_3, індексний номер 10683058, кадастровий номер 3221286401:01:035:0120.

Скасовано запис про державну реєстрацію права власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності ОСОБА_2 на нерухоме майно - земельну ділянку площею 0,0234 га (цільове призначення - ведення особистого селянського господарства), розташовану за адресою: АДРЕСА_3, кадастровий номер 3221286401:01:035:0120, індексний номер витягу 10683609, номер запису про право власності 2824891, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна
177975332212.

Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, виходив з того, що приватизація ОСОБА_2 спірної земельної ділянки була здійснена з порушенням норм чинного законодавства, прав та інтересів мешканців вул.

Яблуневої у с. Погреби та без погодження з ОСОБА_3 меж земельної ділянки.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 28 січня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 02 жовтня 2019 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що позивач не довів порушення його прав оспореними рішеннями сільської ради та виданим ОСОБА_2 свідоцтвом про право власності на нерухоме майно (земельну ділянку), а судом першої інстанції на наведено належного обґрунтування порушення такого права і не зазначені відповідні норми матеріального права, які свідчать про порушення прав позивача.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У березні 2020 року ОСОБА_1, в інтересах якого діє представник - адвокат Замкова М. О., подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Броварського міськрайонного суду Київської області

від 02 жовтня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду

від 28 січня 2020 року, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 28 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано її матеріали із Броварського міськрайонного суду Київської області.

У травні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 листопада 2020 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження.

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, які подали касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначив

пункт 1 частини 2 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), вважаючи, що апеляційний суд не врахував висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі 372/3523/16-ц,

від 06 лютого 2019 року у справі № 235/2749/16-ц, від 28 березня 2018 року у справі № 681/1039/15-ц, у постанові Великої Палати Верховного Суду

від 13 червня 2018 року у справі № 361/4307/16-ц.

Також заявник вказує на порушення апеляційним судом норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд відмовив у задоволенні клопотань про витребування доказів, призначення експертизи та допит свідка.

Стверджує, що ОСОБА_3, надавши пояснення в суді першої інстанції про підроблення його підпису в акті про встановлення на місцевості та погодження зовнішніх меж земельної ділянки від 11 вересня 2012 року, не заперечував проти допиту в якості свідка.

Зазначає, що апеляційний суд безпідставно послався на висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених в постановах від 23 січня 2019 року у справі № 580/168/16-ц, від 03 липня

2019 року у справі № 467/1637/16-ц, оскільки в зазначених справах та в цій справі різні фактичні обставини.

Звертає увагу на те, що землі загального користування, зокрема проїзди не можуть бути приватизованими.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У травні 2020 року ОСОБА_2, в інтересах якого діє представник - адвокат Чаплян С. Є., подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення.

Зазначає, що апеляційний суд обґрунтовано звернув увагу на те, що в суді першої інстанції позивач не заявляв клопотань про витребування доказів, призначення відповідної експертизи, допит свідків.

Вказує, що ОСОБА_3, продаючи ОСОБА_1 земельну ділянку, був обізнаний із межами земельної ділянки ОСОБА_2.

Звертає увагу на те, що одним з доводів касаційної скарги є неможливість заїзду вантажного автотранспорту на земельну ділянку позивача, який використовується останнім в господарській діяльності, однак цільовим призначенням земельної ділянки позивача є будівництво і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, а не ведення господарської діяльності із використанням вантажного автотранспорту.

Вважає, що оскарження рішення сільської ради через 10 років після його ухвалення та свідоцтва про право власності через 4 роки після його видачі є неприпустимим з огляду на необхідність дотримання правової визначеності відносно добросовісного власника.

Наголошує на тому, що наведені у касаційній скарзі рішення Верховного Суду містять обставини, які суттєво відрізняються від обставин даної справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 08 серпня

2016 року належить земельна ділянка площею 0,1 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) по АДРЕСА_1, кадастровий номер 3221286401:01:035:0068.

Земельна ділянка кадастровий номер 3221286401:01:035:0068 до укладення договору купівлі-продажу від 08 серпня 2016 року належала ОСОБА_3 на підставі договору дарування від 22 листопада 2005 року та державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 811506, виданого 18 травня 2012 року управлінням земельних ресурсів у Броварському районі Київської області.

Рішенням № 32/1 від 16 червня 2006 року надано дозвіл жителю с. Погреби, ОСОБА_2 на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку площею 0,03 га по АДРЕСА_3 для ведення особистого селянського господарства, яка перебувала в постійному користуванні і розташована в кінці його садиби.

Згідно довідки Погребської сільської ради від 03 вересня 2012 року, земельна ділянка площею 0,03 га по АДРЕСА_3 перебувала у користуванні ОСОБА_2 із 1981 року для ведення особистого селянського господарства.

Рішенням Погребської сільської ради Броварського району Київської області № 906 від 08 листопада 2012 року "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку" затверджено технічну документацію із землеустрою та передано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,0234 га для ведення особистого селянського господарства за адресою: АДРЕСА_3.

11 жовтня 2013 року ОСОБА_2 видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно, а саме земельну ділянку площею 0,0234 га, кадастровий номер 3221286401:01:035:0120, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3.

Рішенням Погребської сільської ради Броварського району Київської області № 570-15 від 02 вересня 2016 року (з урахуванням змін згідно рішення № 1046-31 від 07 червня 2017 року) зараховано до земель запасу земельну ділянку, орієнтовною площею 0,0045 га, що є частиною земельної ділянки, загальною площею 0,0234 га кадастровий номер undefined.

Згідно зведеного плану земельних ділянок по вул. Яблунева у селі Погреби Броварського району Київської області, ширина вулиці Яблунева біля спірної земельної ділянки, яка належить ОСОБА_2, становить 5,3 м, біля суміжної земельної ділянки, яка належить ОСОБА_1-5,3 м, біля наступної земельної ділянки, яка належить ОСОБА_3-5,06 м.

23 січня 2018 року Погребською сільською радою затверджено Генеральний план села Погреби Броварського району Київської області.

Згідно наявного в матеріалах справи викопіювання з Генерального плану

села Погреби, - існуючий по вулиці Яблуневій проїзд запроектовано розширити не тільки за рахунок частини спірної земельної ділянки, яка належить

ОСОБА_2, а й частин земельних ділянок, які належать ОСОБА_1 та ОСОБА_3.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно із положенням пункту 1 та 4 частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених пункту 1 та 4 частини 2 статті 389 ЦПК України.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені статті 400 ЦПК України, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Відповідно до частин 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Стаття 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відтак, зазначена норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.

Рішенням Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року у справі № 1-10/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) розтлумачено понятті "охоронюваний законом інтерес", що вживається у частині 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", а саме зазначено, що цей термін треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.

Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи до суду з позовом за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Однією з умовою розгляду спору, що виник на підставі звернення до суду особи, яка вважає порушеними, невизнаними або оспореними свої права, є доведеність порушення її прав та охоронюваних законом інтересів.

Завдання цивільного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи, що звернулася до суду з позовом. Обраний позивачем спосіб захисту має бути спрямований на відновлення порушених прав і захист законних інтересів, і у випадку задоволення судом його вимог, прийняте судом рішення повинно мати наслідком відновлення тих прав, за захистом яких позивач і звернувся до суду.

Відповідно до частини 1 статті 83 Земельного кодексу України

(далі - ЗК України) землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю.

За приписами пункту "а" частини 3 статті 83 ЗК України до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів, тощо).

Згідно з частинами 1 , 2 статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених частинами 1 , 2 статті 116 ЗК України, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Як передбачено частиною 1 статті 122 ЗК України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування (частина 1 статті 123 ЗК України).

Відповідно до статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною;

г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених Статтею 81 ЦПК України.

Звертаючись з цим позовом до суду, позивач просив, зокрема визнати недійсними та скасувати рішення Погребської сільської ради Броварського району Київської області № 32/1 від 16 червня 2006 року, № 906

від 08 листопада 2012 року щодо надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою, її затвердження і передачі у власність

ОСОБА_2 спірної земельної ділянки площею 0,234 га, скасувати свідоцтва про право власності та запис про державну реєстрацію.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що оскаржуваними рішеннями було передано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку, яка належить до земель загального користування (проїзд).

Натомість, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову, апеляційний суд, дослідивши належні та допустимі докази і надавши їм правову оцінку, правильно виходив із того, що звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 не довів порушення своїх прав.

Верховний Суд в постанові від 25 березня 2020 року у справі № 127/14758/18 вказав, що вимагати усунення перешкод у користуванні проїздом, зокрема шляхом визнання недійсними та скасування рішення органу місцевого самоврядування і виданих на його підставі правовстановлюючих документів на земельну ділянку, позивач (фізична особа) може у тому випадку, якщо внаслідок цього порушується його право на користування таким проїздом.

Апеляційним судом встановлено, що ширина проїзду біля земельної ділянки, яка належить ОСОБА_2, становить 5,3 м, що є більшою за нормативно допустимі межі та відповідає вимогам державних будівельних норм, зокрема приписам пункту 3.22 Державних будівельних норм "Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень" ДБН 360-92*.

Крім того, апеляційний суд встановив, що попередній власник земельної ділянки позивача - ОСОБА_3 не користувався спірною земельною ділянкою, як проїздом.

Державний акт на земельну ділянку ОСОБА_3 виданий 18 травня

2012 року, тобто до прийняття Погребською сільської радою Броварського району Київської області рішення № 906 від 08 листопада 2012 року про передачу спірної ділянки у власність ОСОБА_2. Інформація щодо суміжних земельних ділянок зазначена у вказаному акті була чинною на момент його видачі, та очевидно, зі спливом часу могла змінюватись.

При цьому, якщо для ОСОБА_1 на момент придбання ділянки у

ОСОБА_3 в 2016 році була важлива актуальна інформація про суміжні земельні ділянки, він не мав перешкод з'ясувати ці відомості у тому числі з використанням електронного сервісу "Публічна кадастрова карта України".

Колегія суддів також враховує, що на час набуття позивачем права власності на земельну ділянку по АДРЕСА_1 площею 0,1 га у серпні 2016 року, спірна земельна ділянка вже перебувала у власності ОСОБА_2 та відомості про будь-який спір з цього приводу між ним та попереднім власником земельної ділянки ОСОБА_3 в матеріалах справи відсутні.

Посилання заявника на те, що оскарженими рішеннями сільської ради порушені права суміжного на той час землевласника ОСОБА_3 та права жителів вул. Яблуневої у с.

Погреби, відхилені касаційним судом, оскільки у розглядуваній справі ОСОБА_1 подав позов та діє від свого імені, а не від імені ОСОБА_3 чи будь-яких інших осіб.

Доводи заявника щодо неврахування апеляційним судом висновків про застосування норм права викладених у постановах Верховного Суду

від 06 лютого 2019 року у справі № 235/2749/16-ц, від 28 березня 2018 року у справі № 681/1039/15-ц, у постанові Великої Палати Верховного Суду

від 13 червня 2018 року у справі № 361/4307/16-ц, є помилковими, оскільки в цих справах та в розглядуваній справі судами встановлені різні фактичні обставини.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд, відмовивши в задоволенні клопотання про витребування доказів, призначення експертизи та допиту свідка, допустив порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, з огляду на таке.

Відповідно до частини 3 статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Тлумачення пункту 6 частини другої статті 356, частин першої-третьої

статті 367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції.

Апеляційний суд, встановивши, що ОСОБА_1 у суді першої інстанції зазначених клопотань не заявляв, доказів на підтвердження неможливості заявити їх в суді першої інстанції не надав, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для їх задоволення.

Посилання заявника на неврахування апеляційним судом висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 372/3523/16-ц, є безпідставним, оскільки Верховний Суд в справі № 372/3523/16-ц виходив із того, що клопотання про призначення експертизи було невірно вирішено саме судом першої інстанції, тоді як у розглядуваній справі позивач в суді першої інстанції таких клопотань не заявляв.

Інші доводи, які наведені у касаційній скарзі, загалом зводяться до незгоди із висновками суду апеляційної інстанції стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, спрямовані переоцінку доказів і встановлення нових обставин, що виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Отже наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків апеляційного суду по суті вирішення спору та не дають підстав вважати, що цим судом неправильно застосовано норми матеріального права або допущено порушення норм процесуального права, які б могли бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статті 410 ЦПК України межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411

ЦПК України судове рішення підлягає обов'язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Враховуючи наведене, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.

Оскільки апеляційним судом було обґрунтовано скасовано рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 02 жовтня 2019 року, повторне скасування рішення суду першої інстанції ще й касаційним судом не вимагається.

Підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 28 січня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. М. Осіян Н. Ю. Сакара С. Ф. Хопта В. В.

Шипович