Історія справи

Постанова КЦС ВП від 22.11.2023 року у справі №522/22683/18
Постанова КЦС ВП від 22.11.2023 року у справі №522/22683/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 листопада 2023 року

м. Київ

справа № 522/22683/18

провадження № 61-6768св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Білоконь О. В., Гулейкова І. Ю., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач -ОСОБА_2 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 06 червня 2022 року у складі колегії суддів Громіка Р. Д.,Драгомерецького М. М., Дришлюка А. І.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про витребування майна iз чужого незаконного володіння та визнання права власності на майно.

Позов обґрунтований тим, що їй на праві власності належав автомобіль марки Mercedes-Benz GLE 43 AMG, 2017 року випуску, кузов № НОМЕР_1 , номерний знак НОМЕР_2 .

24 липня 2018 року вона дізналася про те, що у провадженні Суворовського районного суду м. Одеси перебувала цивільна справа № 523/8929/18 за позовом ОСОБА_4 до неї про поділ майна подружжя, за її зустрічним позовом до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя.

11 липня 2018 року Суворовський районний суд м. Одеси постановив ухвалу, якою затверджено мирову угоду між ОСОБА_4 та нею. Визнано, що сторони домовилися здійснити між собою поділ майна шляхом виділу ОСОБА_4 легкового автомобіля, марка Mercedes-Benz GLE 43 AMG, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , номер державної реєстрації НОМЕР_3 .

Про існування вказаної цивільної справи вона дізналась 23 липня 2018 року, зустрічних позовів у цій справі не заявляла, судових зборів не сплачувала, представника до участі у цій справі не направляла, жодних правових позицій з ним не узгоджувала.

26 липня 2018 року вона подала апеляційну скаргу до Апеляційного суду Одеської області на ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 11 липня 2018 року. 14 серпня 2018 року ухвалою Апеляційного суду Одеської області відкрито апеляцiйне провадження за її апеляційною скаргою.

01 серпня 2018 року на підставі рішення суду ОСОБА_4 зареєстрував право власності на автомобіль марки Mercedes-Benz GLE 43 AMG, 2017 року випуску, кузов № НОМЕР_1 , номерний знак НОМЕР_4 .

10 серпня 2018 року ОСОБА_4 перереєстрував спірний автомобіль на підставі договору купівлі-продажу на ОСОБА_3 , номерний знак НОМЕР_5 .

27 листопада 2018 року спірний автомобіль був перереєстрований на підставі договору на ОСОБА_2 , номерний знак НОМЕР_6 .

08 листопада 2018 року Апеляційний суд Одеської області ухвалив постанову, якою її апеляційну скаргу задовольнив, ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 11 липня 2018 року скасував, справу направив до суду першої інстанції.

Просила суд визнати за нею право власності на автомобіль марки Mercedes-Benz GLE 43 AMG, 2017 року випуску, кузов № НОМЕР_1 та витребувати у ОСОБА_2 на її користь автомобіль марки Mercedes-Benz GLE 43 AMG, 2017 року випуску, кузов № НОМЕР_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 10 грудня 2020 року позов задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право власності на автомобiль марки Mercedes-Benz GLE 43 AMG, 2017 року випуску, кузов № НОМЕР_1 . Витребувано у ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 автомобіль марки Mercedes-Benz GLE 43 AMG, 2017 року випуску, кузов № НОМЕР_1 .

Задовольнивши позов, суд першої інстанції виходив з того, що суд встановив факт вибуття автомобіля марки Mercedes-Benz GLE 43 AMG, 2017 року випуску, кузов № НОМЕР_1 , з володіння позивачки поза її волею на підставі ухвали Суворовського районного суду м. Одеси, яка скасована судом апеляційної інстанції. Тому до спірних правовідносин суд застосував положення статті 388 ЦК України.

При укладенні договору купівлі-продажу автомобіля ОСОБА_4 діяв як власник транспортного засобу, зареєструвавши його на своє ім`я на підставі ухвали суду, яка надалі була скасована. Тому наступні договори щодо відчуження спірного автомобіля є недійсними з передбачених статтями 203 215 ЦК України підстав, а саме відсутності волевиявлення на його вчинення у однієї із сторiн. Отже, відповідно до статті 216 ЦК України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

За таких обставин відповідно до статті 658 ЦК України ОСОБА_4 не є особою, яка має право продажу транспортного засобу, і не міг розпоряджатися цим майном шляхом укладення договору про його відчуження.

Короткий зміст рішення апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 06 червня 2022 року рішення суду першої інстанції скасовано, у позові відмовлено.

Суд апеляційної інстанції мотивував висновки тим, що частиною першою статті 70 СК України встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними за час шлюбу. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. У випадку, коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

На момент звернення ОСОБА_1 до суду із позов автомобіль Mercedes-Benz GLE 43 AMG, 2017 року випуску, є спільним майном подружжя, а тому на нього розповсюджуються правові норми щодо права власності майна подружжя.Таким чином, позовна вимога про визнання права власності на спірний автомобіль є необґрунтованою та такою, що суперечить нормам цивільного та сімейного права, а тому не підлягає задоволенню.

Відсутні правові підстави для витребування спірного автомобіля у ОСОБА_2 , оскільки наявність у діях співвласника волі на передачу майна іншій особі (укладення договору купівлі-продажу автомобіля) унеможливлює його витребування від добросовісного набувача.

Під час розгляду спорів про поділ цінного спірного майна та визнання недійсними правочинів, витребування цього майна у третіх осіб з підстав його відчуження без письмової згоди одного з подружжя, суди мають виходити з права одного з подружжя на відповідну компенсацію вартості відчуженого не в інтересах сім`ї майна.

Отже, за відсутності згоди позивачки на відчуження спірного автомобіля вона має право на відповідну компенсацію вартості відчуженого не в інтересах сім`ї майна.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі №640/8456/16ц, провадження № 61- 16012св18, від 04 липня 2018 року у справі № 335/640/15-ц, провадження № 61-16872св18, від 27 червня 2018 року у справі № 915/856/16, від 25 квітня 2018 року у справі № 1515/2001, провадження № 61-4413св18, від 18 квітня 2018 року у справі № 1512/1830/12-ц, провадження № 61-11382св18, від 29 січня 2020 року у справі № 757/28389/15-ц, провадження № 61-18524св18.

Транспортний засіб вибув з її власності поза її волею на підставі судового рішення, яке було скасоване. У неї виникло право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Належним способом захисту своїх порушених прав вона вважає позов на підставі статті 388 Цивільного кодексу України.

Належність спірного майна до спільного майна подружжя не має правового значення, оскільки ця обставина не стосується предмета доказування у справі. Автомобіль був зареєстрований за нею.

Аргументи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 21 липня 2022 року поновлено ОСОБА_1 процесуальний строк на касаційне оскарження постанови Одеського апеляційного суду від 06 червня 2022 року, відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.

У липні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 15 листопада 2023 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів.

Позиція Верховного Суду

Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Згідно зі статтею 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Касаційне провадження відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про часткове залишення касаційної скарги з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

За ОСОБА_1 на праві власності був зареєстрований автомобіль марки Mercedes-Benz GLE 43 AMG, 2017 року випуску, кузов № НОМЕР_1 , номерний знак НОМЕР_3 (підстава набуття у власність - договір купівлі-продажу вiд 24 липня 2017 року).

11 липня 2018 року Суворовський районний суд м. Одеси постановив ухвалу у справі № 523/8929/18 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя, якою затверджено мирову угоду між сторонами. Визнано, що сторони домовилися здійснити між собою поділ майна шляхом виділу ОСОБА_4 легкового автомобілю марки Mercedes-Benz GLE 43 AMG, 2017 року випуску, кузов № НОМЕР_1 , номер державної реєстрації НОМЕР_2 .

24 липня 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Суворовського районного суду м. Одеси із заявою про ознайомлення з матеріалами справи та видачу ухвали суду для апеляційного оскарження, оскільки про існування вказаної цивільної справи дізналась 23 липня 2018 року, представника до участі у справі не направляла, жодних правових позицій з ним не узгоджувала.

16 серпня 2018 року ОСОБА_1 звернулась до Центрального ВП ГУНП в Миколаївській області зі заявою про вчинення ОСОБА_5 та ОСОБА_4 кримінального правопорушення, передбаченого статтею 190 КК України.

17 серпня 2018 року відповідні відомості були внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018150020003238, що підтверджується копією витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань № 12018150020003238.

21 серпня 2018 року у вказаному кримінальному провадженнi позивачку визнано потерпілою.

26 липня 2018 року позивачка подала апеляційну скаргу до Апеляційного суду Одеської області на ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 11 липня 2018 року.

14 серпня 2018 року ухвалою Апеляційного суду Одеської області відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1

01 серпня 2018 року підставі рішення суду ОСОБА_4 зареєстрував право власності на автомобіль марки Mercedes-Benz GLE 43 AMG, 2017 року випуску, кузов № НОМЕР_1

10 серпня 2018 року ОСОБА_4 перереєстрував спірний автомобіль на підставі договору купівлі-продажу на ОСОБА_3 , номергий знак НОМЕР_7 .

27 листопада 2018 року спірний автомобіль був перереєстрований на підставі договору на ОСОБА_2 , номерний знак НОМЕР_8 , що підтверджується інформацією на електронне звернення № 0-2471518696 з офіційного веб-порталу МВС України.

08 листопада 2018 року Апеляційний суд Одеської області ухвалив постанову, якою апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив, ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 11 липня 2018 року скасував, справу направив до суду першої інстанції.

Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 20 липня 2021 року у справі № 523/8929/18 заяву ОСОБА_1 про залишення зустрічного позову без розгляду задоволено. Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя залишено без розгляду.

Ухвалою від 13 квітня 2023 року Суворовський районний суд м. Одеси залишив без розгляду позовну заяву ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя через повторну неявку позивача.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У цій справі спірний автомобіль було відчужено одним із подружжя у період перебування у шлюбі згідно з мировою угодою між подружжям, яка була укладена під час розгляду в суді справи про поділ майна подружжя. Позивачка вважає, що спірний автомобіль на праві власності належав їй, тому вона має право його витребувати у добросовісного набувача, оскільки він вибув з її володіння поза її волею.

Відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Статтею 60 СК України встановлено презумцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними за час шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує.

Відповідно до статті 65 СК України дружина і чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

Відповідно до статті 388 ЦПК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.

Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

Положення статті 388 ЦК України застосовуються як підстава позову про витребування майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

Суб`єктом звернення із витребуванням майна у порядку статті 388 ЦК України є власник майна.

З аналізу змісту наведеного правила випливає, що право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння

Задовольнивши позов, суд першої інстанції виходив з того, що автомобіль марки Mercedes-Benz GLE 43 AMG, 2017 року випуску, кузов № НОМЕР_1 , вибув з володіння позивачки поза її волею на підставі ухвали Суворовського районного суду м. Одеси, яка була скасована судом апеляційної інстанції

Відмовивши у позові, суд апеляційної інстанції виходив з того, що увипадку, коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі. На момент звернення ОСОБА_1 до суду із позовом автомобіль Mercedes-Benz GLE 43 AMG, 2017 року випуску, є спільним майном подружжя, а тому на нього розповсюджуються правові норми щодо права власності на майно подружжя.

Оцінюючи доводи касаційної скарги щодо права позивачки витребувати автомобіль від відповідачки, Верховний Суд зазначає таке.

У справі № 523/8929/18 суди встановили, що 07 липня 2014 року ОСОБА_4 та ОСОБА_1 зареєстрували шлюб.

Згідно з матеріалами справи суд апеляційної інстанції встановив, що не спростовано позивачкою, що спірний автомобіль був набутий у шлюбі з ОСОБА_4 , тобто перебував у спільній сумісній власності подружжя. Вказаний автомобіль вибув із володіння позивачки шляхом його відчуження ОСОБА_4 за договором купівлі-продажу без погодження з ОСОБА_1 з огляду на затверджену мирову угоду у справі № 523/8929/18 про поділ майна подружжя, відповідно до якої спірний автомобіль визнано приватною власністю ОСОБА_4 .

Постановою Апеляційного суду Одеської області від 08 листопада 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 11 липня 2018 року про закриття провадження у справі (у зв`язку із затвердженням мирової угоди) скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

За результатами розгляду справи № 523/8929/18 зустрічний позов позивачки про поділ майна подружжя за її заявою залишено без розгляду (ухвала Суворовського районного суду м. Одеси від 20 липня 2021 року),позов ОСОБА_4 залишено без розгляду у зв`язку з повторною неявкою позивача (ухвала ухвала Суворовського районного суду м. Одеси від 13 квітня 2023 року).

Отже, у справі № 523/8929/18 поділу майна подружжя та визнання права особистої власності за кожним із них на частину спльного майна не відбулося за відсутності волі ОСОБА_4 та ОСОБА_1 .

З огляду на встановлені судом апеляційної інстанції обставиниособистим майном позивачки спірний автомобіль не визнаний, у зв`язку з чим ОСОБА_1 не може вважатися одноосібним власником спірного транспортного засобу для його витребування у порядку статті 388 ЦК України.

У договорі купівлі-продажу ОСОБА_1 спірного автомобіля вiд 24 липня 2017 року (т. 1, а. с. 20-26) немає застережень, що правочин вчиняється за особисті кошти ОСОБА_1 за погодження з ОСОБА_4 , що не спростовує презумцію права спільної сумісної власності майна подружжя.

Якщо майно придбано під час шлюбу, реєстрація прав на нього лише на ім`я одного з подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя.

Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 09 липня 2021 року у справі № 161/8116/19, провадження № 61-22259св19.

Отже, позивачка не спростувала презумцію права спільної сумісної власності на спірний автомобіль.

У справі № 523/8929/18 суд першої інстанції встановив, що позивач ОСОБА_4 , а також представник відповідачки ОСОБА_1 - ОСОБА_5 звернулись до суду із спільної письмовою заявою про затвердження мирової угоди.

Також суд першої інстанції у справі № 523/8929/18 встановив, що у судовому засіданні представник позивача - Шепітко Г. І., який діє на підставі довіреності від 11 червня 2018 року, яку посвідчив приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу - Бежанов А. В., у реєстрі за № 1930 та є чинною до 11 червня 2021 року, та має право бути представником ОСОБА_4 із правом укладення мирової угоди, та представник відповідачки - Єропунов С. В., який діє на підставі довіреності від 28 березня 2017 року, яка була посвідчена приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу - Дворецьким К. М., у реєстрі за № 275, яка є чинною до 28 березня 2020 року та має право бути представником ОСОБА_1 із правом укладення мирова угоди, повідомили суду, що умови мирової угоди узгоджені з довірителями, вона не порушує охоронювані законом інтереси інших осіб, їм відомо про наслідки закриття провадження у справі.

Постановою Апеляційного суду Одеської області від 08 листопада 2018 року, залишеною без змін ухвалою Верховного Суду від 30 січня 2019 року, скасовано ухвалу суду про закриття провадження у справі у зв`язку з затвердженням мирової угоди.

Скасувавши ухвалу у справі № 523/8929/18, суд апеляційної інстанції виходив з того, що суд першої інстанції затвердив мирову угоду сторін не перевіривши, чи наявні у сторін в оригіналі документи на спірне майно, чи належить заявлене до поділу майно сторонам на момент затвердження мирової угоди, чи є в натурі інші речі, зокрема грошові кошти, прикраси, аксесуари, одяг тощо. Сам по собі факт подання сторонами мирової угоди не звільняє від обов`язку подання на підтвердження наявності майна та належності такого сторонам документів, проведення оцінки спірного майна. Крім того, ОСОБА_1 не була повідомлена про розгляд справи про поділ майна подружжя та не отримувала зустрічної позовної заяви.

Суд апеляційної інстанції встановив, що станом на 11 липня 2018 року (постановлення ухвали про затвердження мирової угоди) довіреність, видана ОСОБА_1 , ОСОБА_5 була чинною. Згідно з витягом про реєстрацію в Єдиному реєстрі довіреностей дія нотаріально посвідченої 28 березня 2017 року за реєстровим №275 довіреностісті вона була припинена ОСОБА_1 за її заявою 23 липня 2018 року.

Водночас вказівка апеляційного суду в постанові у справі № 523/8929/18, що факт звернення ОСОБА_1 до поліції розглядається як такий, що підтверджує доводи апеляційної скарги щодо відсутності волі на укладення мирової угоди про поділ майна у зазначений в угоді спосіб, незважаючи на винесення за результатами досудового розслідування 07 листопада 2018 року постанови про закриття кримінального провадження на підставі пункту 2 частини 1 статті 284 КПК України не є преюдиційним фактом, а є висновоком суду апеляційної інстанції, отже, не є обов`язковим для вирішення цієї справи.

Верховний Суд зазначає, що метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений.

З огляду на викладене на дату укладення мирової угоди у двох співвласників автомобіля, подружжя ОСОБА_1 , була воля на вибуття автомобіля з їх володіння.

У постанові Великої Палати від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 зазначено, що скасоване судове рішення не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення, але його скасування саме по собі (тобто без встановлення інших обставин, що, зокрема, можуть підтверджувати недобросовісність дій, які були вчинені на підставі цього рішення) не є підставою для перегляду всіх юридичних фактів, що виникли, змінились чи припинились на підставі відповідного рішення.

Скасування мирової угоди судом апеляційної інстанції не спростовує факт волевиявлення ОСОБА_1 і ОСОБА_4 щодо юридичної долі автомобіля, у цій справі його вибуття з спільної сумісної власності подружжя відповідно до встановлених обставин у справі. Тому відсутні підстави для його витребування.

З огляду на викладене висновок суду апеляційної інстанції, що немає правових підстав для витребування спірного автомобіля у ОСОБА_2 , оскільки наявність у діях співвласника волі на передачу майна іншій особі (укладення договору купівлі-продажу автомобіля) унеможливлює його витребування від добросовісного набувача підлягає зміні в редакції мотивувальної частини цієї постанови.

Як на підставу касаційного оскарження заявниця посилається на те, що суд апеляційної інстанції не врахував правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі № 640/8456/16ц, провадження № 61- 16012св18, від 04 липня 2018 року у справі № 335/640/15-ц, провадження № 61-16872св18, від 27 червня 2018 року у справі № 915/856/16, від 25 квітня 2018 року у справі № 1515/2001, провадження № 61-4413св18, від 18 квітня 2018 року у справі № 1512/1830/12-ц, провадження № 61-11382св18, від 29 січня 2020 року у справі № 757/28389/15-ц, провадження № 61-18524св18.

Зазначені постанови об`єднуються загальним висновком про те, що вибуття майна з володіння власника на підставі судового рішення, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею.

Верховний Суд зазначає, що з огляду на обставини, встановлені у справі, що переглядається, загальні правові висновки, викладені у зазначених вище постановах суду касаційної інстанції, не спростовують висновки суду апеляційної інстанції у цій справі про відмову у позові.

Доводи касаційної скарги зводяться до власного тлумачення заявницею норм матеріального права.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваного судового рішення - без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у цій справі підлягає зміні мотивувальна частина оскаржуваного судового рішення, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 410 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного суду від 06 червня 2022 року змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: О. В. Білоконь

І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний