Історія справи

Постанова

Іменем України

22 листопада 2023 року

м. Київ

справа № 363/4471/21

провадження № 61-12929св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні нерухомим майном шляхом виселення

за касаційною скаргою адвоката Цермолонського Івана Миколайовича як представника ОСОБА_4 на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 12 грудня 2022 року у складі судді Лукач О. П. та постанову Київського апеляційного суду від 01 серпня 2023 року у складі колегії суддів: Немировської О. В., Желепи О. В., Мазурик О. Ф.,

ВСТАНОВИВ:

1.Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила усунути їй перешкоди у користуванні належним їй житловим будинком та земельною ділянкою, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом виселення відповідачів із вказаного будинку та визнати їх такими, що втратили право користування житловим будинком.

На обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 зазначала, що вона набула право власності на спірне майно на підставі рішення суду про звернення стягнення на це майно, проте відповідачі продовжують проживати в будинку без правових підстав та створюють їй перешкоди у здійсненні законних прав власника.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Вишгородський районний суд Київської області рішенням від 12 грудня 2022 року в задоволенні позову відмовив.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, щосам факт переходу права власності на квартиру до іншої особи не є безумовною підставою для виселення членів сім`ї власника цього нерухомого майна, у тому числі і колишніх. Законність виселення, яке за фактом є втручанням у право на житло та право на повагу до приватного життя у розумінні статті 8 Конвенції, має бути оцінена на предмет пропорційності такого втручання.

Короткий зміст рішення апеляційного суду

Київський апеляційний суд постановою від 01 серпня 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 залишив без задоволення, а рішення Вишгородського районного суду Київської області від 12 грудня 2023 року - без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована законністю і обґрунтованістю рішення суду першої інстанції.Доводи апелянта про те, що ОСОБА_3 має у власності будинок, не є підставою для скасування рішення суду та задоволення позовних вимог, оскільки вказане приміщення не надане йому в порядку, передбаченому статтею 109 ЖК України. Крім того, не надано доказів щодо придатності цього будинку для проживання, враховуючи, що відповідачі продовжують проживати в спірному будинку.

Короткий зміст вимог касаційної скарги, її узагальнені аргументи

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду 30 серпня 2023 року, адвокат Цермолонський І. М. як представник ОСОБА_1 просить скасувати рішення Вишгородського районного суду Київської області від 12 грудня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 серпня 2023 року і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 16 грудня 2020 року у справі № 182/7347/18, від 11 червня 2020 року у справі № 727/11533/17, від 08 грудня 2021 року у справі № 209/2032/14.

На обґрунтування вимог касаційної скарги заявник зазначає про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. У зв`язку з наявністю у відповідачів на праві власності іншого майна немає підстав уважати, що на них буде покладено надмірний тягар. Суди безпідставно поклали на позивача обов`язок доказування щодо придатності для проживання наявного у відповідачів майна, адже право власності є недоторканим і позивач не мала змоги туди потрапити та обстежити умови.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 31 серпня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

22 вересня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 15 листопада 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

19 червня 2014 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_6 укладений договір позики, за умовами якого позикодавець передала у власність позичальнику 1 199 560,80 грн, що еквівалентно 102 000,00 дол. США, без нарахування відсотків, які позичальник повинен повернути до 28 червня 2015 року включно.

На забезпечення своєчасного повернення позики 19 червня 2014 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_6 укладено договір іпотеки, за умовами якого ОСОБА_6 як іпотекодавець передав ОСОБА_1 як іпотекодержателю житловий будинок з надвірними будівлями (загальною площею 227,9 кв. м, житловою площею 108 кв. м) на АДРЕСА_1 , який належить ОСОБА_6 на підставі договору дарування від 05 червня 2014 року; земельну ділянку площею 0,0616 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3221810100:01:122:0038, яка належить ОСОБА_6 на підставі договору дарування земельної ділянки від 05 червня 2014 року.

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 29 вересня 2016 року звернено стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 19 червня 2014 року в рахунок задоволення вимог ОСОБА_1 за договором позики від 19 червня 2014 року шляхом набуття права власності ОСОБА_1 на спірний будинок і земельну ділянку.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єктів нерухомого майна, право приватної власності на спірне майно з 26 грудня 2016 року на підставі рішення Вишгородського районного суду Київської області від 29 червня 2016 року та ухвали цього суду від 22 листопада 2016 року у справі № 363/4935/15-ц зареєстровано державним реєстратором КП Київської обласної ради «Готово» Никоненко А. В. за ОСОБА_1 .

Згідно з довідками виконавчого комітету Вишгородської міської ради від 15 вересня 2021 року № 981, № 982 місце проживання ОСОБА_2 з 10 березня 2011 року, а місце проживання ОСОБА_3 з 31 грудня 2013 року зареєстроване на АДРЕСА_1 .

ОСОБА_2 і ОСОБА_3 набули право користування спірним майном як члени сім`ї попереднього власника, є особами пенсійного віку.

22 вересня 2021 року ОСОБА_7 надіслала за місцем проживання відповідачів ОСОБА_2 і ОСОБА_3 листи-вимоги про добровільне виселення зі спірного будинку від 20 вересня 2021 року, проте згідно з трекінгом Укрпошти вони не були вручені адресатам «З інших причин».

За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єктів нерухомого майна ОСОБА_3 на праві приватної власності належать: земельна ділянка, кадастровий № 3221810100:01:122:0181, площею 0,0043 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарськи будівель і споруд (присадибна ділянка) на АДРЕСА_1 та домоволодіння на АДРЕСА_2 , загальною площею 58,20 кв. м, житлова площе 38,00 кв. м.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судом норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до статті 9 ЖК України ніхто не може бути обмежений в праві користування житловим приміщенням інакше як на підставах і в порядку, передбаченому законом, житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони використовуються проти їх призначення або з порушенням прав інших громадян.

Позивач є власником спірного будинку на підставі рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на це майно.

Відповідно до частини першої статті 575 ЦК України та статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека як різновид застави, предметом якої є нерухоме майно, є видом забезпечення виконання зобов`язання, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, передбаченому цим Законом.

У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону (частина перша статті 33 Закону).

За встановленими судами обставинами будинок, який був предметом іпотеки, придбаний не за рахунок кредитних коштів, набутий іпотекодателем до укладення кредитного договору; відповідачі проживають у ньому як члени сім`ї колишнього власника, які були вселені до нього до укладення договору іпотеки; у зв`язку з неналежним виконанням боржником умов договору позики рішенням суду звернено стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором.

Відповідно до частини першої статті 40 Закону звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Належним правилом, яке встановлює порядок виселення із займаного жилого приміщення, є норми статті 109 ЖК України.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд вказував на те, що наявність у ОСОБА_3 на праві власності іншого будинку не є підставою для скасування рішення суду та задоволення позовних вимог, оскільки вказане приміщення не надане йому в порядку, передбаченому статтею 109 ЖК України; доказів щодо придатності цього будинку для проживання не надано. Проте такі висновки є передчасними.

Відповідно до частини другої статті 109 ЖК України громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначене в рішенні суду.

Отже, частиною другою статті 109 ЖК України встановлено загальне правило про неможливість виселення громадян із жилих приміщень, придбаних не за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, забезпеченого іпотекою цього приміщення, без одночасного надання іншого постійного жилого приміщення.

Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого постійного житлового приміщення при зверненні стягнення на житлове приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного житлового приміщення.

Гарантія надання іншого постійного житлового приміщення поширюється на осіб, для яких житло, з якого вони підлягають виселенню у зв`язку із зверненням стягнення на предмет іпотеки, є єдиним об`єктом житлової нерухомості, що перебуває у їхній власності або користуванні.

За наявності в особи у власності іншого (інших) об`єкта житлової нерухомості, яким вона має право безперешкодно користуватись, така особа може підлягати виселенню з іпотечного житла без надання іншого житлового приміщення, оскільки така особа в результаті виселення не стає безхатченком, у неї немає потреби у забезпеченні житлом. Отже, немає підстав уважати, що на таку особу буде покладено надмірний тягар.

Інше тлумачення положень частини другої статті 109 ЖК України допускало б покладення індивідуального надмірного тягаря на іпотекодержателя (нового власника), могло б поставити його у набагато гірше становище порівняно з особою, яка підлягає виселенню, і свідчило би про порушення справедливого балансу між правами учасників спору.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанова Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19)).

Переглядаючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд не звернув уваги на те, що в разі наявності у відповідачів на праві власності іншого житла, придатного до проживання, правила статті 109 ЖК України щодо надання іншого постійного жилого приміщення не застосовуються; тягар доказування придатності/непридатності такого житла до проживання в цьому випадку покладається на відповідачів. Крім цього, встановивши, що ОСОБА_3 на праві приватної власності належить домоволодіння на АДРЕСА_2 , не з`ясував, яке відношення до цього будинку має ОСОБА_2 .

Отже, апеляційний суд з урахуванням встановлених обставин цієї справи не надав оцінки балансу прав та інтересів сторін спірних правовідносин, не дослідив питання придатності належного на праві власності відповідачу будинку для проживання у ньому відповідачів, а також іншим обставинам, що мають істотне значення.

Оскільки фактичні обставини від яких залежить правильне вирішення справи, повнею мірою не встановлено, а суд касаційної інстанції у силу своїх процесуальних повноважень (стаття 400 ЦПК України) позбавлений такої можливості, постанова апеляційного суду підлягає скасуванню з направленням справи до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.

У зв`язку з викладеним обґрунтованими є доводи касаційної скарги щодо порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права.

Відповідно до частини шостої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Ураховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржувана постанова апеляційного суду не може вважатися законною й обґрунтованою, тому касаційна скарга підлягає задоволенню частково, а постанова апеляційного суду - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Оскільки за наслідками касаційного розгляду справа передається на новий розгляд, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу адвоката Цермолонського Івана Миколайовича як представника ОСОБА_4 задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 01 серпня 2023 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун

М. Ю. Тітов