Історія справи

Постанова КЦС ВП від 22.11.2023 року у справі №308/4402/22
Постанова КЦС ВП від 22.11.2023 року у справі №308/4402/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 листопада 2023 року

м. Київ

справа № 308/4402/22

провадження № 61-7512св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів:Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,

третя особа - Орган опіки та піклування виконавчого комітету Ужгородської міської ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник - адвокат Кухта Ольга Василівна, на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 01 вересня 2022 року у складі судді Малюк В. М., та постанову Закарпатського апеляційного суду від 03 квітня 2023 року у складі колегії суддів: Готри Т. Ю., Собослоя Г. Г., Кондора Р. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей Ужгородської міської ради Закарпатської області, про відібрання дитини від батька.

В обґрунтування позову посилалась на те, що з травня 2011 року вона з ОСОБА_2 перебували у фактичних шлюбних відносинах, від яких у них народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

З серпня 2017 року вона разом із сином проживають окремо від відповідача.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 04 листопада 2019 року ОСОБА_2 визнано батьком цієї дитини.

Рішенням виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 08 липня 2020 року було визначено способи участі ОСОБА_2 у вихованні дитини та встановлено йому порядок побачення з його малолітнім сином ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме: один тиждень дитина перебуває та проживає у батька за адресою його місця проживання, а інший тиждень дитина знаходиться у матері; батько забирає дитину з 19:00 год неділі до 19:00 год неділі наступного тижня.

Зазначала, що висновком органу опіки та піклування Ужгородського міськвиконкому від 08 жовтня 2021 року та 02 лютого 2022 року встановлено, що доцільним буде визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_5 разом із його матір`ю за адресою її місця проживання.

27 березня 2022 року о 19:00 год вона передала відповідачу їх спільного сина і з цього часу він не віддає сина, безпідставно утримує його у себе вдома.

Стверджувала, що вона хвилюється за свого сина, оскільки він наразі перебуває під негативним впливом батька, вона не знає про психологічний та емоційний стан дитини. За фактом неповернення дитини батьком (відповідачем) та невиконання ним рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 08 липня 2020 року вона зверталася з відповідною заявою до поліції, однак спроби повернути сина виявилися безрезультатними.

Посилаючись на викладені обставини та уточнивши в подальшому позовні вимоги, ОСОБА_1 просила суд:

- відібрати малолітнього ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від ОСОБА_2 та передати дитину їй як матері;

- стягнути з ОСОБА_2 на її користь судові витрати з оплати послуг адвоката в розмірі 10 000 грн;

- допустити негайне виконання рішення суду в частині відібрання дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У травні 2022 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , третя особа - Служба у справах дітей Ужгородської міської ради Закарпатської області, про визначення способу виховання дитини батьком.

В обґрунтування зустрічного позову посилався на те, що з травня 2011 року він перебував у фактичних шлюбних відносинах із ОСОБА_1 , від яких у них народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 04 листопада 2019 року у справі № 308/6476/18 його було визнано батьком цієї дитини.

Рішенням виконавчого комітету Ужгородської міської ради № 248 від 08 липня 2020 року визначено способи участі батьків у виховані дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та встановлено йому порядок побачення з його малолітнім сином, а саме: один тиждень дитина перебуває та проживає у нього, а інший тиждень дитина знаходиться у матері - ОСОБА_1 ; він, як батько, забирає дитину з 19:00 год неділі до 19:00 год неділі наступного тижня.

Зазначав, що ОСОБА_1 не здійснює належний культурний і духовний розвиток їх сина, категорично відмовляється відводити дитину на курси угорської мови та гурток музичного розвитку. На його думку, відвідування цих курсів є важливим заходом у вихованні сина.

Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_2 просив суд:

- визначити спосіб виховання ним дитини згідно графіку: один тиждень дитина перебуває та проживає у нього як батька, а інший тиждень дитина знаходиться у ОСОБА_1 , а він забирає дитину з 19:00 год неділі до 19:00 год неділі наступного тижня;

- під час перебування дитини у матері та у випадку неможливості нею забезпечити відвідування дитиною курсів угорської мови, гуртка музичного розвитку та інших гуртків і спортивних секцій, він має право на самостійне забезпечення відвідування сином указаних гуртків та секцій.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 21 червня 2022 року зустрічний позов ОСОБА_2 об`єднано в одне провадження із первісним позовом ОСОБА_1 та замінено у первісному і зустрічному позовах третю особу зі Служби у справах дітей Ужгородської міської ради на Орган опіки та піклування виконавчого комітету Ужгородської міської ради.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 01 вересня 2022 року у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 відмовлено, у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що позовні вимоги про відібрання дитини є передчасними, оскільки на час ухвалення судового рішення у цій справі, місце проживання дитини з одним із батьків рішенням суду не визначалось.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції виходив з того, що такий позов заявлено з порушенням вимог статті 159 Сімейного кодексу України, оскільки на даний час малолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає разом з батьком, а тому заявлені ним вимоги є безпідставними.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні первісних позовних вимог, ОСОБА_1 через представника - адвоката Кухта О. В. звернулась до суду з апеляційною скаргою.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 03 квітня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник Кухта О. В. залишено без задоволення, а рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 01 вересня 2022 року - без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції в оскаржуваній в апеляційному порядку частині, зазначивши, що вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, а передбачених законом підстав для скасування рішення місцевого суду при апеляційному розгляді не встановлено.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

15 травня 2023 року ОСОБА_1 через представника - адвоката Кухту О. В. звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 01 вересня 2022 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 03 квітня 2023 року в частині відмови у задоволенні вимог за первісним позовом скасувати та ухвалити у цій частині нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, та без урахування правових висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Доводи інших учасників справи

20 липня 2023 року на адресу Верховного Суду через засоби електронного зв`язку від ОСОБА_2 , в інтересах якого діє представник - адвокат Шніцар А. О., надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому заявник просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення- без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 27 червня 2023 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

17 липня 2023 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 13 листопада 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Встановлено, що з травня 2011 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували між собою у фактичних шлюбних відносинах, від якого мають сина - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 04 листопада 2019 у справі № 308/6476/18 ОСОБА_2 визнано батьком дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_1 є квартира АДРЕСА_1 , а ОСОБА_2 - квартира АДРЕСА_2 .

Сторони з 2017 року проживають окремо.

З довідки про реєстрацію місця проживання малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вбачається, що, починаючи з 12 червня 2018 року зареєстрованим його місцем проживання є квартира АДРЕСА_1 .

Рішенням виконавчого комітету Ужгородської міської ради за 248 від 08 липня 2020 року визначено способи участі у вихованні дитини та встановлено ОСОБА_2 порядок побачення з його малолітнім сином ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме: один тиждень дитина перебуває та проживає у батька за адресою його місця проживання, інший тиждень дитина знаходиться у матері ОСОБА_1 ; батько забирає дитину з 19:00 год неділі до 19:00 год неділі наступного тижня.

У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом, у якому просила визначити місце проживання сина - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із нею.

У грудні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом, у якому просив визначити місце проживання сина - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із ним.

Висновками органу опіки та піклування виконавчого комітету Ужгородської міської ради № 1122/23/02-14 від 08 жовтня 2021 року та № 33/23/02-14 від 02 лютого 2022 року встановлено за доцільне визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із його матір`ю ОСОБА_1 за адресою її місця проживання.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 07 червня 2022 року у справі № 308/11186/21 первісний позов ОСОБА_1 задоволено, а у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 - відмовлено. Визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із його матір`ю ОСОБА_1 за адресою її місця проживання.

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 24 листопада 2022 року рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 07 червня 2022 року залишено без змін (справа № 308/11186/21).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 01 вересня 2022 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 03 квітня 2023 року в частині вирішення зустрічного позову в касаційному порядку не оскаржені, а тому, в силу приписів статті 400 ЦПК України, в цій частині вимог не є предметом касаційного перегляду.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 01 вересня 2022 року та постанова Закарпатського апеляційного суду від 03 квітня 2023 року в оскаржуваній частині відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно зі статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Загальні засади регулювання сімейних відносин визначено статтею 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України), згідно з положеннями якої жінка та чоловік мають рівні права й обов`язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім`ї.

Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Згідно зі статтями 141 150 153 155 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини, держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

Частиною першою статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Відповідно до частини четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом (частина перша статті 161 СК України).

У відповідності до статті 162 СК України якщо один з батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання. Особа, яка самочинно змінила місце проживання малолітньої дитини, зобов`язана відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану тому, з ким вона проживала.

Положення цієї статті покликані захистити права того з батьків, з ким на підставі рішення суду визначено проживання дитини, від неправомірних дій другого з батьків щодо зміни її місця проживання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 357/17852/15-ц (провадження № 14-199цс19)).

Вирішуючи спір, ураховуючи вказані норми матеріального права, суди попередніх інстанцій, встановивши, що на час подання первісного позову та розгляду справи в суді першої інстанції місце проживання малолітньої дитини встановлено ні судом, ні органом опіки та піклування не було, дійшли обґрунтованого висновку, що вимога про відібрання дитини на підставі частини першої статті 162 СК України є передчасною та задоволенню не підлягає.

Зазначене у повній мірі відповідає правовим висновкам, що містяться у постановах Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 201/17854/16-ц, від 26 листопада 2019 року у справі № 241/402/19.

Як вбачається з матеріалів справи, рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області у справі № 308/11186/21, яким визначено місце проживання дитини, було ухвалено лише 07 червня 2022 року та набрало законної сили тільки 24 листопада 2022 року, тобто після прийняття оскаржуваного рішення судом першої інстанції у цій справі.

При цьому суди попередніх інстанцій обґрунтовано прийняли до уваги, що наявні в матеріалах справи висновки органу опіки та піклування виконавчого комітету Ужгородської міської ради № 1122/23/02-14 від 08 жовтня 2021 року та № 33/23/02-14 від 02 лютого мали лише рекомендаційний характер в межах справи № 308/11186/21 щодо доцільності визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із його матір`ю ОСОБА_1 за адресою її місця проживання.

З огляду на викладене, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Доводи касаційної скарги про неврахування судами висновків про застосування норм права у подібних спірних правовідносинах, які викладені у наведених постановах Верховного Суду є необгрунтованими, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що рішення суду першої та апеляційної інстанцій ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Разом із цим встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16 (провадження № 14-446цс18)).

При цьому Верховний Суд враховує, що, як неодноразово відзначав ЄСПЛ, рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії», заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 400 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник - адвокат Кухта Ольга Василівна, залишити без задоволення.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 01 вересня 2022 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 03 квітня 2023 року в частині вирішення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Орган опіки та піклування виконавчого комітету Ужгородської міської ради, про відібрання дитини від батька залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун

М. Ю. Тітов