Постанова

Іменем України

17 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 754/5329/19

провадження № 61-9763св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2 (позивач за зустрічним позовом), ОСОБА_3,

відповідачі за зустрічним позовом: ОСОБА_4, яка діє в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог, щодо предмету спору: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Апатенко Марина Анатоліївна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Анохіна Вікторія Михайлівна, товариство з обмеженою відповідальністю "Каса народної допомоги", служба у справах дітей та сім'ї Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації,

представник товариства з обмеженою відповідальністю "Каса народної допомоги" - Бойченко Олександр Вікторович,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційні скарги ОСОБА_2 на рішення Деснянського районного суду міста Києва у складі судді Зотько Т. А.

від 21 січня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду у складі колегії суддів: Махлай Л. Д., Немировської О. В., Ящук Т. І., від 12 травня

2021 рокута касаційною скаргою представника

ОСОБА_1 - ОСОБА_8 на ухвалу Київського апеляційного суду у складі колегії суддів: Махлай Л. Д., Немировської О. В., Ящук Т. І., від 02 серпня 2021 року.

Зміст позовних заяв та їх обґрунтування

У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом

до ОСОБА_2 та ОСОБА_3, треті особи, які не заявляють самостійних вимог, щодо предмету спору: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Апатенко М. А., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Анохіна В. М., товариство з обмеженою відповідальністю "Каса народної допомоги",про захист права власності на нерухоме майно шляхом скасування рішень реєстраторів про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, скасування записів про право власності й витребування майна із незаконного володіння.

Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовував тим, що 28 березня 2013 року між ним та ТОВ "Каса народної допомоги" укладено кредитний договір № 2803001/000-КФІВ/13 на суму 130 тис. грн строком до 28 березня

2014 року, який додатковою угодою № 1 до кредитного договору продовжено до 28 березня 2015 року. З метою забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором між сторонами 28 березня 2013 року укладено договір іпотеки, відповідно до якого він передав в іпотеку квартиру АДРЕСА_1, а з його дружиною ОСОБА_9 укладено договір поруки № П12803001/000 - КФІВ/13. Позивач зазначав, що квартира АДРЕСА_1 набута ним у власність за ціною 531 300 грн за договором купівлі-продажу від 05 березня 2012 року не за кредитні кошти. 04 листопада 2015 року права за договором іпотеки шляхом передачі заставної були відчужені ТОВ "Каса народної допомоги" на користь ОСОБА_3. Вказував, що останній направив вимогу поручителю про виконання основного зобов'язання № 1242/02-24 від 01 грудня 2015 року, у якій вказано, що станом на 01 грудня 2015 року загальний розмір заборгованості ОСОБА_1 становив 1 215 344,00 грн, з яких: 108 092,13 грн - заборгованість за кредитом; 95 824,80 грн - заборгованість по нарахованим відсоткам; 536 136,96 грн - пеня за порушення строку погашення кредиту, 475 291
грн - пеня за порушення терміну сплати нарахованих процентів з 28 березня 2015 року. Натомість у вимозі ТОВ "Каса народної допомоги" № 88-01/15 від 16 вересня 2015 року, яка передувала вимозі ОСОБА_3 станом на 16 вересня

2015 загальний розмір заборгованості за кредитом становив 387 863,77 грн, з яких: 311 305,33 грн - заборгованість за кредитом, 76 558,44 грн - заборгованість по нарахованим процентам. Позивач вважав неправомірним нарахування відсотків за користування кредитом після 28 березня 2015 року.

Стверджував, що 16 липня 2015 року він був призваний на військову службу під час мобілізації в особливий період та станом на листопад-грудень 2015 року перебував у м. Покровськ, відтак будь-які проценти за користування кредитом, штрафні санкції та пеня за договором з 16 липня 2015 року не нараховуються. Зазначав, що укладенням додаткової угоди, якою продовжено строк повернення кредиту, відбулося збільшення обсягу відповідальності боржника в частині сплати процентів за користування кредитом. Поручитель згоди на збільшення розміру зобов'язання не надавала, а відтак порука вважається припиненою, отже направлення вимоги та подальше звернення стягнення на іпотечне майно є незаконним. Відтак на час здійснення реєстрації права власності за ОСОБА_3 на спірну квартиру 28 грудня 2016 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Анохіна В.

М. порушила вимоги пункту 57 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, частину 3 статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", статтю 37 Закону України "Про іпотеку", оскільки не встановила дійсної суми заборгованості станом на день проведення державної реєстрації права. Надалі спірна квартира шляхом продажу через електронні торги, що були організовані ДП "Сетам", відчужена на користь ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу № 352 від 05 березня 2019 року, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу

Апатенко М. А. На думку позивача, оскільки рішення про реєстрацію за ОСОБА_3 права власності на спірну квартиру є незаконним, ОСОБА_2 також не набула прав на зазначену квартиру. Вважав, що ОСОБА_2 не є добросовісним набувачем спірної квартири, адже вона мала знати про наявність спору щодо цього майна перед участю в електронних торгах та підписанням договору купівлі-продажу. ОСОБА_3 не користувався спірною квартирою, не сплачував за її утримання коштів, натомість у спірній квартирі, окрім позивача, з 2012 року проживають ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_6,

ІНФОРМАЦІЯ_2, та з 2013 року - ОСОБА_7,

ІНФОРМАЦІЯ_3.

Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив суд: визнати незаконним та скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Анохіної В. М. індексний номер: ~organization0~ від 30 грудня 2016 року; скасувати запис про право власності № 18422981, внесений

28 грудня 2016 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу

Анохіною В. М. ; визнати незаконним та скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Апатенко М. А. індексний номер: 45814275 від 05 березня 2019 року; скасувати запис про право власності № 30561202, внесений 05 березня 2019 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Апатенко М. А.; витребувати у ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер: 29704280000).

У серпні 2019 року ОСОБА_2 у підготовчому засіданні подала зустрічну позовну заяву до ОСОБА_1, ОСОБА_9, які діють в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Анохіна В. М., товариство з обмеженою відповідальністю "Каса народної допомоги", служба у справах дітей та сім'ї Деснянської районної у місті Києві державної адміністрації, в якому просила стягнути з відповідача на свою користь збитки у вигляді упущеної вигоди

у сумі 60 290 грн.

Зустрічні позовні вимоги обґрунтовані тим, що 05 березня 2019 року між нею та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу спірної квартири, яку вона придбала на електронних торгах. 06 березня 2019 року вона направила на адресу ОСОБА_1 вимогу про звільнення квартири, передачу їй ключів та зняття з реєстрації у добровільному порядку. Проте вимога повернулася з відміткою "за закінченням строку зберігання". Вважала, що ОСОБА_1 знав про ймовірність зміни власника ще на стадії проведення аукціону, про що свідчить його письмове звернення із заявою про зупинення проведення електронних торгів та внесення відомостей до інформації про лот від 05 лютого 2019 року, проте він не прийняв участь у торгах та не звернувся до суду із заявою про забезпечення позову шляхом зупинення проведення аукціону. Вказувала, що безпідставно проживаючи у спірній квартирі, ОСОБА_1 позбавляє її як власника квартири можливості отримувати дохід від здачі квартири в оренду. Згідно консультації, наданої суб'єктом оціночної діяльності, вартість орендної плати за трикімнатну квартиру, з урахуванням площі, розташування та планування конструкції самого об'єкта нерухомості складає 12 058 грн за один місяць проживання. Відтак за період з 05 березня 2019 року по 08 серпня 2019 року упущена вигода складає 60 290 грн.

У заявах про збільшення позовних вимог ОСОБА_2 просила: усунути перешкоди в користуванні майном, шляхом виселення ОСОБА_1, ОСОБА_9, неповнолітніх ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 із спірної квартири

з наданням іншого приміщення, а саме частини житлового будинку АДРЕСА_2 на підставі договору оренди від 03 квітня 2020 року на праві суборенди на умовах, викладених в договорі оренди від 03 квітня 2020 року; вселити її до спірної квартири; стягнути з ОСОБА_1 упущену вигоду у розмірі 60 290 грн і витрати на замовлення незалежної оцінки вартості консультації щодо оренди квартири у сумі 2
000 грн.

Основний зміст та мотиви рішення суду першої інстанції

Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 21 січня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Скасовано рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Анохіної В. М. індексний номер: ~organization1~ від 30 грудня 2016 року. У задоволенні іншої частини позову ОСОБА_1 відмовлено. У задоволенні зустрічного позову

ОСОБА_2 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що перехід права власності на спірну квартиру від позивача до ОСОБА_3 відбувся без згоди органу опіки і піклування, яка була обов'язковою, оскільки у квартирі проживало троє неповнолітній дітей. Крім того, районний суд вважав, що ОСОБА_1 не отримав вимогу іпотекодержателя про погашення боргу та можливе звернення стягнення у позасудовому порядку на предмет іпотеки, а також те, що на час реєстрації квартири на праві власності за ОСОБА_3 державним реєстратором не було перевірено дійсний розмір заборгованості за кредитним договором. При цьому, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для визнання незаконним та скасування рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Апатенко М. А. індексний номер: 45814275 від 05 березня 2019 року; скасування запису про право власності № 30561202, внесеного 05 березня 2019 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Апатенко М. А. та подальшого витребування у ОСОБА_2 на користь ОСОБА_10 спірної квартири з посиланням на те, що спірне нерухоме майно було відчужене на користь ОСОБА_2 шляхом добровільного продажу через електронні торги, що були організовані ДП "Сетам". Суд вважав, що позивач на час розгляду справи не має статусу власника квартири, а прилюдні торги та оформлений за їх наслідком протокол, який є підтвердженням укладення договору купівлі-продажу предмета іпотеки, не визнано недійсним, а відповідно він є чинним. Разом з тим, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 про стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди, усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення відповідачів з наданням іншого приміщення та вселення слід відмовити, з тих підстав, що вимоги є недоведеними та суперечать встановленим судом обставинам справи.

Основний зміст та мотиви постанови та ухвали суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 12 травня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення.

Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 21 січня 2021 року в частині відмови у задоволенні позову

ОСОБА_1 про витребування майна скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення, яким задоволено позов у цій частині, витребувано

у ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 квартиру

АДРЕСА_1.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що висновки суду першої інстанції у частині скасування рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Анохіної В. М. індексний номер: ~organization2~ від 30 грудня 2016 року відповідають правовим висновкам, викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 у справі № 306/2053/16-ц, від 11 квітня 2018 року у справі № 554/14813/15-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 199/1276/17,

від 28 листопада 2018 року у справі № 759/6976/16-ц. Скасовуючи рішення суду першої інстанції у частині витребування майна з чужого незаконного володіння, суд апеляційної інстанції виходив із того, що оскільки перехід права власності на спірну квартиру до ОСОБА_3 визнано незаконним та скасовано рішення про реєстрацію права власності за ним, слід вважати, що квартира вибула із володіння ОСОБА_1 поза його волею, а тому позовні вимоги про витребування майна підлягають задоволенню. Рішення суду першої інстанції в частині відмови у визнанні незаконним та скасування рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Апатенко М. А. індексний номер: 45814275 від 05 березня 2019 року; скасування запису про право власності № 30561202, внесеного 05 березня 2019 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Апатенко М. А. не оскаржувалось, а тому в апеляційному порядку не перевірялось.

Апеляційний суд вважав, що оскільки позовні вимоги в частині витребування спірної квартири від ОСОБА_2 задоволено, доводи її апеляційної скарги у частині вирішення зустрічних позовних вимог щодо виселення ОСОБА_1 з членами сім'ї в інше жиле приміщення, її вселення у спірну квартиру не мають правового значення.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 02 серпня 2021 року

у задоволенні заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення відмовлено.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що заявник просить ухвалити додаткове рішення по тим вимогам та обставинам, які не були предметом розгляду ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції.

Узагальнені доводи поданих касаційних скарг

У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить змінити рішення Деснянського районного суду міста Києва від 21 січня 2021 року та скасувати постанову Київського апеляційного суду від 12 травня 2021 року і ухвалити нове судове рішення, яким у задоволеній частині позову ОСОБА_1 щодо витребування майна із незаконного володіння та скасування рішення про державну реєстрацію права власності відмовити і задовольнити її зустрічний позов у частині стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди, усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення та вселення у спірне житлове приміщення.

Підставами касаційного оскарження вказаних судових рішень заявниця зазначила неправильне застосування судами норм матеріального

і порушення норм процесуального права, вказавши, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права

у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 22 червня 2016 року у справі № 6-197цс16 року, у постановах Верховного Суду від 15 серпня 2018 року у справі № 595/1271/16-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц, від 05 червня 2019 року у справі № 552/1361/18 та постанові (пункт 1 частини 2 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також не дослідили належним чином зібрані у справі докази (пункт 4 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги обґрунтовані тим, що суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що ОСОБА_3, вступивши у права кредитора, провів відповідні нарахування, які є правом кредитора, внаслідок чого розрахунок заборгованості станом на 16 вересня 2015 року та розрахунок заборгованості станом на 01 грудня 2015 року мають відмінності. На думку заявниці, суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки довіреності ОСОБА_1 на ім'я ОСОБА_9, посвідченої 09 липня 2015 року державним нотаріусом Десятої Київської державної нотаріальної контори, у відповідності до якої останній були делеговані повноваження на отримання документів від усіх осіб, установ, підприємств, організацій. Також зазначає, що поза увагою судів попередніх інстанцій залишилось те, що позивач за зустрічним позовом ставила питання про виселення відповідачів, оскільки їх право користування квартирою припинилося, з одночасним наданням іншого житлового приміщення.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_8 просить скасувати ухвалу Київського апеляційного суду від 02 серпня 2021 року і ухвалити додаткове рішення у справі, яким припинити право власності ОСОБА_2 та ОСОБА_11 на квартиру АДРЕСА_1, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Доводи касаційної скарги обґрунтовані тим, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано положення абзаців 1,3 частини третьої

статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". Заявник вказує, що у зв'язку зі змінами у законодавстві рішення суду апеляційної інстанції про витребування спірної квартири на користь ОСОБА_1 не може бути виконано.

Ухвалою Верховного Суду від 12 липня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 21 січня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 травня 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду від 01 жовтня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_8 на ухвалу Київського апеляційного суду від 02 серпня

2021 року.

Ухвалою Верховного Суду від 11 листопада 2021 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Основні доводи інших учасників справи, викладені у відзивах та запереченнях

У відзивах на касаційні скарги ТОВ "Каса народної допомоги" просить суд задовольнити касаційну скаргу ОСОБА_2. Заявник стверджує, що дії позивача за первісним позовом порушують вимоги статті 13 ЦК України, оскільки кредитні кошти він не повернув. Також вважає, що суди попередніх інстанцій безпідставно відмовили у задоволенні зустрічного позову. Просить суд відмовити у задоволенні касаційної скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_8 на ухвалу Київського апеляційного суду від 02 серпня 2021 року, посилаючись на те, що суд апеляційної інстанції правомірно відмовив у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення.

У відзиві на касаційну скаргу представник ОСОБА_1 - ОСОБА_8 просить суд відмовити ОСОБА_2 у задоволенні касаційної скарги на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 21 січня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 травня 2021 року.

У відповіді на відзив ТОВ "Каса народної допомоги" представник

ОСОБА_1 - ОСОБА_8 зазначає, що саме на суд покладається обов'язок ухвалювати рішення про визнання, зміну чи припинення цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав.

У запереченнях на відповідь на відзив ТОВ "Каса народної допомоги" посилається на те, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, а позивач за первісним позовом не заявляв вимог про припинення права власності на квартиру ОСОБА_2 та ОСОБА_3

27 вересня 2021 року до Верховного Суду надійшло клопотання представника ОСОБА_1 - ОСОБА_8 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду для формування єдиної правозастосовчої практики щодо звільнення учасників бойових дій від сплати судового збору при їх зверненні до суду у зв'язку з порушенням будь-яких їх прав, незалежно від характеру, предмета та підстав таких позовів.

Оскільки порушене у клопотанні питання застосування пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" не вирішувалось судовими рішеннями, які є предметом касаційного оскарження, колегія суддів вважає, що підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відсутні.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

28 березня 2013 року між ТОВ "Каса народної допомоги" і ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 2803001/000-КФІВ/13, у відповідності до якого останньому надано кредит у сумі 130 000 грн строком до 28 березня 2014 року зі сплатою 30% річних.

28 березня 2013 року між ТОВ "Каса народної допомоги" і ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, згідно якого з метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором передано в іпотеку трикімнатну квартиру АДРЕСА_1.

Згідно з пунктом 1.6 кредитного договору на дату укладання цього договору сторони оцінили предмет іпотеки у сумі 150 тис. грн.

Відповідно до пунктів 5.2,5.4 договору іпотеки, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ "Каса народної допомоги", сторони досягли згоди про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься у цьому договорі. У разі порушення умов основного договору та/або умов цього договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушених зобов'язань у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання, порушення строку виконання та/або виконання не в повному обсязі цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно цього договору та чинного законодавства України.

Відповідно до пункту 8.1 договору іпотеки оформлено та видано ТОВ "Каса народної допомоги" заставну серії АА № 000128 від 28 березня 2013 року.

Відповідно до пунктів 2,4 договору про внесення змін та доповнень № 1 від 04 квітня 2014 іпотекодавець (ОСОБА_1) оформив та видав іпотекодержателю (ТОВ "Каса народної допомоги") заставну серії АА № 000253 від 04 квітня 2014 року та іпотекодержатель анулював заставну серії АА № 000128 від 28 березня 2013 року.

04 квітня 2014 року між ТОВ "Каса народної допомоги" та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду № 1 до кредитного договору змінено строк повернення кредиту до 28 березня 2015 року, у зв'язку з чим внесено зміни та доповнення № 1 до договору іпотеки.

З метою забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором між ОСОБА_1, ТОВ "Каса народної допомоги" і ОСОБА_9 укладено договір поруки № ПІ 2803001/000-КФІВ/13.

16 вересня 2015 року ТОВ "Каса народної допомоги" направило на адресу

ОСОБА_9 вимогу про усунення порушень за кредитним договором та зазначило, що станом на 16 вересня 2015 року розмір заборгованості

ОСОБА_1 за спірним кредитним договором становить 387 863,77 грн, яка складається з: 311 305,33 грн - заборгованість за кредитом, 76 558,44 грн - заборгованість за нарахованими процентами.

04 листопада 2015 року між ТОВ "Каса народної допомоги" та ОСОБА_3 укладено договір № 2803001/000-КФІВ/13/КЗ купівлі-продажу заставної, відповідно до якого ОСОБА_3 передано шляхом вчинення передавального напису (індосаменту) заставну серії АА №000253

від 04 квітня 2014 року.

01 листопада 2015 року ОСОБА_3 через приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Верповську О. В. подав заяву з проханням передати ОСОБА_1 вимогу про те, що станом на 01 грудня

2015 року загальний розмір заборгованості за кредитним договором

від 28 березня 2013 року становить 1 215 344,89 грн, з яких: 108 092,13 грн - заборгованість за кредитом, 95 824,80 грн - заборгованість за нарахованими процентами, 536 136,96 грн - пеня за порушення строку погашення кредиту, 475 291
грн - пеня за порушення терміну сплати нарахованих процентів. У вимозі зазначено, що ОСОБА_3 вимагає виконання поручителем зобов'язання за вказаним кредитним договором у строк, не більше 31 дня з дати отримання цієї вимоги. У випадку невиконання або несвоєчасного виконання цієї вимоги ОСОБА_3 буде змушений розпочати процедуру примусового стягнення заборгованості шляхом прийняття у власність предмета іпотеки або його продажу від свого імені будь-якій особі-покупцю.

Ця заява була вручена особисто ОСОБА_9 01 грудня 2015 року.

ОСОБА_1 вищевказану вимогу не отримав, оскільки в цей час проходив військову службу у Збройних Силах України. 16 липня 2015 року він був призваний на військову службу під час мобілізації на особливий період відповідно до наказу військового комісара Деснянського районного у м. Києві військового комісаріату та станом на листопад-грудень 2015 року перебував у м. Покровськ.

На підставі рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу від 30 грудня 2016 року індексний номер ~organization3~ зареєстровано право власності ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_1. Підставою виникнення права власності зазначено договір іпотеки від 28 березня 2013 року; заставна від 04 квітня 2014 року серії АА № 000253.

07 лютого 2019 року квартира АДРЕСА_1 шляхом добровільного продажу через електронні торги, організовані ДП "Сетам", була відчужена на користь ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу № 352 від 05 березня 2019 року, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу

Апатенко М. А. Право власності на спірну квартиру за ОСОБА_2 зареєстровано 05 березня 2019 року, внесено до реєстру запис за № 30561202. Ціна продажу становила 450 тис. грн.

Окрім ОСОБА_1 та його дружини ОСОБА_9 у квартирі АДРЕСА_1 проживають неповнолітні діти ОСОБА_12, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_13, ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_14, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, або якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених пунктів 1, 4 частини 2 статті 389 ЦПК України.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених

у пункті 3 частини 1 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною 1 статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Щодо доводів, викладених у касаційній скарзі ОСОБА_2.

Відповідно до частини 1 статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог статті 526 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За частиною 1 статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Виконання зобов'язання може забезпечуватися заставою (частина 1 статті 546 ЦК України).

Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (стаття 575 ЦК України).

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 7 Закону України "Про іпотеку" за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

Частинами першою, третьою статті 33 Закону України "Про іпотеку" визначено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно з частиною першою статті 35 Закону України "Про іпотеку", у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Відповідно до частини першої статті 36 Закону України "Про іпотеку" сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

З огляду на зміст частини першої статті 37 Закону України "Про іпотеку" іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Відповідно до частини п'ятої статті 37 Закону України "Про іпотеку" іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов'язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.

Частиною 1 статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до частини 3 статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державний реєстратор, зокрема, встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; перевіряє документи на наявність підстав для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення; здійснює інші повноваження, передбачені частини 3 статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Згідно із пунктом 6 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України

від 25 грудня 2015 року № 1127 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 23 серпня 2016 року № 553) (далі - Порядок), у редакції, чинній на виникнення спірних правовідносин, державна реєстрація прав проводиться за заявою заявника шляхом звернення до суб'єкта державної реєстрації прав або нотаріуса.

Пунктом 61 Порядку, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, було передбачено, що для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються:

1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця;

2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі;

3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

Відповідно до частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених частини 1 статті 81 ЦПК України.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Вирішуючи спір, встановивши фактичні обставини справи, надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, суд першої інстанції, з яким у цій частині погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про скасування рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Анохіної В. М. індексний номер: ~organization4~ від 30 грудня 2016 року, оскільки при зверненні до державного реєстратора із заявою про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття на нього права власності ОСОБА_3 не надав документ, що підтверджує наявність факту надсилання вимоги про усунення порушення іпотекодавцю ОСОБА_1 та завершення 30-денного строку з моменту отримання ОСОБА_1 письмової вимоги іпотекодержателя.

Посилання касаційної скарги на те, що вимога кредитора була отримана, є безпідставним, оскільки вона була отримана поручителем - ОСОБА_9, яка не є іпотекодавцем.

Судами попередніх інстанцій було враховано, що відповідно до вимоги

ТОВ "Каса народної допомоги" розмір заборгованості станом на 16 вересня 2015 становив 387 863,77 грн, у той час як станом на 01 грудня 2015 року ОСОБА_3 заявив вимогу про задоволення вимог у розмірі

1 215 344,89 грн.

Отже, недотримання вимог частини першої статті 35 Закону України "Про іпотеку" щодо належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов'язання унеможливлює застосовування позасудового способу задоволення вимог іпотекодержателя.

При цьому, метою повідомлення іпотекодержателем іпотекодавця та інших осіб є доведення до їх відома наміру іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Тому іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання лише за умови належного надсилання вимоги, коли іпотекодавець фактично отримав таку вимогу або мав її отримати, але не отримав внаслідок власної недбалості чи ухилення від такого отримання.

В іншому випадку іпотекодержатель не набуває права звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання.

Встановлена законодавцем процедура повідомлення іпотекодавця про наступне звернення стягнення на предмет іпотеки у разі неусунення порушення зобов'язання покликана надати можливість іпотекодавцю усунути порушення основного зобов'язання і тим самим убезпечити себе від звернення стягнення на належний йому предмет іпотеки.

Крім того, оскаржуване рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Анохіної В. М. індексний номер: ~organization5~ від 30 грудня 2016 року про державну реєстрацію прав на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 було прийнято без проведення й надання останнім інформації про вартість майна, що є порушенням частини п'ятої статті 37 Закону України "Про іпотеку" про те, що іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності.

Схожі за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 757/13243/17, а також у постановах Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року у справі № 489/10298/20, від 29 вересня 2021 року у справі № 638/16569/18.

Отже колегія суддів погоджується з висновками судів про наявність підстав для скасування рішення про державну реєстрацію права власності на спірну квартиру за ОСОБА_3, а також з висновками суду апеляційної інстанції у частині витребування спірної квартири на користь ОСОБА_1.

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Відповідно до статті 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо згідно зі статті 330 ЦК України майно не може бути витребуване у нього.

За змістом частини 1 , 2 статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Власник майна може витребувати належне йому майно від будь якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав. незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними.

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно.

Подібні за змістом висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі №488/5027/14-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16.

Встановивши, що спірна квартира вибула з володіння ОСОБА_1 поза його волею, з порушенням порядку звернення стягнення на предмет іпотеки, на підставі рішення про державну реєстрацію, яке підлягає скасуванню, суд апеляційної інстанції правильно виходив із того, що спірна квартира підлягає витребуванню від набувача ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1.

Виходячи із вищенаведеного, обґрунтованими слід визнати висновки судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні зустрічних позовних вимог, оскільки спірна квартира витребувана з власності ОСОБА_2.

Також необхідно зазначити, що у відповідності до частини 1 статті 661 ЦК України у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав.

Посилання касаційної скарги ОСОБА_2 на неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постановах Верховного Суду, є безпідставним, оскільки висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у зазначених заявницею у касаційній скарзі постановах.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_2 висновки судів попередніх інстанцій не спростовують.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, судами проведена належна правова оцінка доказів.

Щодо доводів, викладених у касаційній скарзі представника ОСОБА_1 - ОСОБА_8.

Відповідно до частин 1 , 2 статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати; 4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених частин 1 , 2 статті 270 ЦПК України. Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення.

У наведеній правовій нормі міститься виключний перелік умов, за наявності яких суд, що ухвалив рішення, може ухвалити додаткове рішення. Тлумачення частин 1 та 2 статті 270 ЦПК України дозволяє дійти висновку, що головне значення додаткового рішення полягає у забезпеченні повного та всебічного розгляду справи шляхом процесуального виправлення недоліків, допущених судом внаслідок неналежного виконання вимог частин 1 та 2 статті 270 ЦПК України.

Частиною 1 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до Частиною 1 статті 13 ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених Частиною 1 статті 13 ЦПК України випадках.

Суд апеляційної інстанції дійшов загалом правильного висновку про відсутність підстав для ухвалення додаткового рішення про припинення права власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на спірну квартиру за заявою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_8, оскільки судом першої інстанції було задоволено позовну вимогу ОСОБА_1 про скасування рішення державного реєстратора від 30 грудня 2016 року. У задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_1 було відмовлено. ОСОБА_1 оскаржив в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції лише у частині вирішення позовних вимог про витребування квартири, просив змінити рішення суду першої інстанції у цій частині. Постановою суду апеляційної інстанції від 12 травня 2021 року було скасовано рішення суду першої інстанції у частині вирішення позовних вимог про витребування квартирі та позовні вимоги ОСОБА_1 у цій частині були задоволені.

Отже, суд апеляційної інстанції не є судом, який ухвалив рішення по суті щодо позовних вимог ОСОБА_1 про скасування рішення про державну реєстрацію речового права (стаття 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

За змістом статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статті 410 ЦПК України межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень, колегія суддів вважає, що касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_2 та представника ОСОБА_1 - ОСОБА_8 залишити без задоволення.

Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 21 січня 2021 року у нескасованій під час апеляційного перегляду частині, постанову Київського апеляційного суду від 12 травня 2021 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 02 серпня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович