Постанова

Іменем України

11 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 598/538/19

провадження № 61-9846св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю агро-промислова фірма "Калина",

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю агро-промислова фірма "Калина" на рішення Збаразького районного суду Тернопільської області від 18 червня 2019 року у складі судді Левківа А. І. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 27 квітня 2020 року у складі колегії суддів: Ткача З. Є., Бершадської Г. В., Ткач О. І.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю агро-промислової фірми "Калина" (далі - ТОВ АПФ "Калина") про визнання недійсним договору оренди землі.

Позовна заява мотивована тим, що вона є власником земельної ділянки площею 1,63 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер: 6122484200:01:002:0023, що розташована на території Киданецької сільської ради Збаразького району Тернопільської області.

У березні 2016 року їй стало відомо про існування договору оренди землі від 10 вересня 2013 року № 50, за умовами якого вона нібито передала в оренду ТОВ АПФ "Калина" вищевказану земельну ділянку.

Вказувала, що зазначений договір оренди землі з ТОВ АПФ "Калина" не підписувала, що підтверджується висновком почеркознавчої експертизи, проведеної в ході досудового розслідування кримінального провадження № 12016210090000100, розпочатого по даному факту, згоди на його укладення не надавала, інших осіб на укладення цього правочину від її імені не уповноважувала.

На підставі вказаного ОСОБА_1 просила суд визнати недійсним договір оренди землі від 10 вересня 2013 року № 50, предметом якого є земельна ділянка площею 1,63 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер: 6122484200:01:002:0023, що розташована на території Киданецької сільської ради Збаразького району Тернопільської області, зареєстрований Реєстраційною службою Збаразького районного управління юстиції Тернопільської області 03 жовтня 2013 року, номер запису 2713696 та скасувати вчинену державну реєстрацію цього правочину.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Збаразького районного суду Тернопільської області від 18 червня 2019 року, залишеним без змін постановою Тернопільського апеляційного суду від 27 квітня 2020 року, позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недійсним договір оренди землі від 10 вересня 2013 року № 50, укладений між ОСОБА_1 і ТОВ АПФ "Калина", про оренду належної ОСОБА_1 земельної ділянки площею 1,63 га, кадастровий номер: 6122484200:01:002:0023, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Киданецької сільської ради Збаразького району Тернопільської області, зареєстрований Реєстраційною службою Збаразького районного управління юстиції Тернопільської області 03 жовтня 2013 року, номер запису 2713696, та скасовано вчинену державну реєстрацію цього правочину.

Стягнуто з ТОВ АПФ "Калина" на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 768,40
грн.

Задовольняючи позов ОСОБА_1, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що спірний договір оренди землі укладено за відсутності волевиявлення власника землі на їх укладання, що відповідно до статей 203, 215 ЦК України є підставою для визнання цього правочину недійсним.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 31 липня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 листопада 2020 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі директор ТОВ АПФ "Калина", посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить судові рішення скасувати і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 17 листопада 2018 року у справі № 911/205/18, від 27 лютого 2019 року у справі № 237/142/16-ц, провадження № 16460св18, від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17, провадження № 61-22315сво18, від 29 травня 2019 року у справі № 362/3810/16-ц, провадження № 61-816св19, від 10 липня 2019 року у справі № 396/1857/16-ц, провадження № 61-22149св18 (пункт 1 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Також заявник вказує на порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази, безпідставно відхилив клопотання про відкладення розгляду справи, розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження (пункт 4 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, суди першої та апеляційної інстанцій не надали оцінки суперечливій поведінці позивача з тих підстав, що вони не досліджували докази отримання останньою орендної плати. Крім того, оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції ґрунтується виклично на одному доказі - висновку експерта, разом з тим, згідно з частиною 1 статті 110 ЦПК України такий висновок не має заздалегідь встановленої сили і має оцінюватися судом разом з іншими доказами за правилами, встановленими частиною 1 статті 110 ЦПК України.

Відзив на касаційну скаргу позивачем не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯА № 000467 від 19 вересня 2004 року ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 1,63 га, кадастровий номер: 6122484200:01:002:0023, що розташована на території Киданецької сільської ради Збаразького району Тернопільської області, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Відповідно до договору оренди землі від 10 вересня 2013 року № 50, зареєстрованого Реєстраційною службою Збаразького районного управління юстиції Тернопільської області 03 жовтня 2013 року, номер запису 2713696, ОСОБА_1 передала в оренду ТОВ АПФ "Калина" вищевказану земельну ділянку на строк до 10 вересня 2023 року.

Висновком судово-почеркознавчої експертизи від 29 березня 2019 року, проведеної в межах кримінального провадження №12016210090000100, встановлено, що вказаний договір оренди землі від 10 вересня 2013 року № 50 ОСОБА_1 не підписувала.

Ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 21 листопада 2019 року призначено у справі почеркознавчу експертизу, проведення якої доручено Тернопільському відділенню Київського науково-дослідного інституту судових експертиз.

Згідно з висновком судово-почеркознавчої експертизи та судово-технічної експертизи документів Тернопільського відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 27 лютого 2020 року № 1526/1527/19-22 підписи від імені ОСОБА_1 у договорі оренди землі від 10 вересня 2013 року № 50 та акті приймання-передачі земельної ділянки до цього договору виконано не ОСОБА_1, а іншою особою.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Положенням частини 2 статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частини 2 статті 389 ЦПК України.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ТОВ АПФ "Калина" підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення у повній мірі не відповідають.

У частині 1 статті 627 ЦК зазначено, що відповідно до частині 1 статті 627 ЦК сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог частині 1 статті 627 ЦК , інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За правилами статті 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Разом з тим, визначення, процедура укладення, вимоги та припинення договору оренди землі урегульовано у спеціальному законі, яким є Закон України "Про оренду землі".

Відповідно до статті 1 Закону України "Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

У статті 6 Закону України "Про оренду землі" визначено, що орендарі набувають право оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених ЗК України, ЦК України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Згідно з вимогами статті 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно з частиною 1 статті 19 Закону України "Про оренду землі" строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін.

Відповідно до частини 1 статті 407 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.

Отже, користуватися земельною ділянкою приватної власності можливо на праві оренди, підставою для якої є договір, відповідно до якого сплачується орендна плата.

Істотні умови договору оренди землі визначені у статті 15 Закону України "Про оренду землі", відповідно до частини першої якої істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Відповідно до статті 18 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.

Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити статті 203 ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятись у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 -3 , 5 та 6 статті 203 ЦК України, як передбачено у частині 1 статті 215 ЦК України.

У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17, провадження № 61-2417сво19, зроблено висновок, що "недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим".

Предметом позовних вимог ОСОБА_1 є визнання недійсним договору оренди землі від 10 вересня 2013 року № 50 та скасування державної реєстрації речового права.

Судом установлено, що висновком судово-почеркознавчої експертизи від 29 березня 2019 року, проведеної в межах кримінального провадження №12016210090000100, встановлено, що вказаний договір оренди землі від 10 вересня 2013 року № 50 ОСОБА_1 не підписувала.

Ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 21 листопада 2019 року у справі було призначено почеркознавчу експертизу.

Згідно з висновком судово-почеркознавчої експертизи та судово-технічної експертизи документів Тернопільського відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 27 лютого 2020 року № 1526/1527/19-22, підписи від імені ОСОБА_1 у договорі оренди землі від 10 вересня 2013 року № 50 та акті приймання-передачі земельної ділянки до цього договору виконано не ОСОБА_1, а іншою особою.

Разом з тим, колегія суддів не погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про наявність підстав для визнання оспорюваного договору недійсним з огляду на наступне.

Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц, провадження № 14-499цс19.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до статей 15 і 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов'язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц, провадження № 14-499цс19, звернула увагу на те, що такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. Разом із цим суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної в позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

У справі, що переглядається ОСОБА_1 звернулася з вимогою про визнання недійсним договору оренди, посилаючись на те, що вона цей договір не підписувала, умови їх не погоджувала.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам 2 , 3 статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими.

Разом із тим Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) констатувала, що у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірного договору в мотивувальній частині судового рішення.

Враховуючи, що позивач не заявляла негаторного позову про усунення перешкод у користуванні належним їй майном, а просила визнати недійсним договір оренди землі, у задоволенні позову необхідно відмовити з мотивів, наведених у цій постанові.

Вказане узгоджується із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц, провадження № 14-499цс19.

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Крім того, звертаючись до суду з позовом, позивачем також заявлена вимога про скасування державної реєстрації договору оренди землі.

Виникнення цих спірних правовідносин обумовлено наявністю між позивачем та відповідачем спору про право оренди на вищевказану земельну ділянку, оскільки, на думку ОСОБА_1, ця ділянка фактично не була передана в оренду, договір оренди вона не підписувала, тому оспорюваний договір є неукладеним, а державна реєстрація цього правочину порушує її права на користування та розпорядження зазначеною власністю.

Право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації (стаття 6 Закону України "Про оренду землі").

У пункті 43 договору оренди землі від 10 вересня 2013 року № 50 визначено, що цей договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.

Судом установлено, що договір оренди землі від 10 вересня 2013 року № 50 зареєстровано 03 жовтня 2013 року Реєстраційною службою Збаразького районного управління юстиції Тернопільської області, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 03 жовтня 2013 року № 10242438.

Статтею 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом супроводжується внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

У частині 1 статті 317 ЦК України визначено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Разом з тим, реєстрація неукладеного між сторонами договору оренди землі порушує права та законні інтереси позивача на розпорядження власністю, а саме земельною ділянкою 1,63 га кадастровий номер: undefined, що розташована на території Киданецької сільської ради Збаразького району Тернопільської області, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Отже, реєстрація права оренди ТОВ АПФ "Калина" на підставі неукладеного договору оренди землі не відповідає вимогам закону.

За змістом статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Загальними засадами державної реєстрації прав є, зокрема гарантування державою об'єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження.

Обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

При цьому, обраний позивачем спосіб захисту шляхом скасування державної реєстрації є ефективним, а задоволення позову в цій частині забезпечить реальне відновлення порушеного права.

На підставі викладеного, обґрунтованими є доводи позовної заяви про наявність правових підстав для скасування державної реєстрації договору оренди (запису про проведену державну реєстрацію).

Відповідно до частини 1 статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

У зв'язку з наведеним та зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, судові рішення в частині задоволення позовних вимог про визнання недійсним договору оренди землі - скасуванню, з ухваленням у цій частині нового рішення про відмову у задоволенні вказаних вимог. Оскаржувані судові рішення в частині скасування державної реєстрації речового права необхідно залишити без змін.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У частині 1 статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

У зв'язку з частковим задоволенням позову ОСОБА_1 з останньої на користь ТОВ АПФ "Калина" підлягають стягненню наступні судові витрати: судовий збір за перегляд справи в суді апеляційної інстанції у розмірі 1 152,60 грн, судовий збір за перегляд справи в суді касаційної інстанції у розмірі 1 536,80 грн, а всього 2

689,40 грн.

Керуючись статтями 141, 400, 402, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю агро-промислова фірма "Калина" задовольнити частково.

Рішення Збаразького районного суду Тернопільської області від 18 червня 2019 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 27 квітня 2020 року в частині вирішення позовних вимог про визнання недійсним договору оренди земліскасувати.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю агро-промислової фірми "Калина" про визнання недійсним договору оренди землі відмовити.

В іншій частині рішення Збаразького районного суду Тернопільської області від 18 червня 2019 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 27 квітня 2020 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю агро-промислової фірми "Калина" судовий збір у розмірі 2 689,40 грн (дві тисячі шістсот вісімдесят дев'ять гривень сорок копійок).

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В.

Шипович