Історія справи

Постанова

Іменем України

22 серпня 2018 року

м. Київ

справа № 641/5874/17

провадження № 61-18116св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Курило В. П.

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

представники позивача: СафірФедір Олегович, Демченко Анастасія Михайлівна, СокуренкоЄвген Сергійович,

відповідач - ОСОБА_7,

представники відповідача: ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова у складі судді Чайка І. В. від 04 грудня 2017 року та постанову апеляційного суду Харківської області у складі колегії суддів: Маміної О. В., Бровченка І. О., Кругової С. С. від 06 лютого 2018 року,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2017 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_7 про стягнення кредитної заборгованості.

Позовна заява мотивована тим, що 05 липня 2011 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_7 було укладено кредитний договір б/н, згідно умов якого відповідач отримав кредит у розмірі 9 400,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та тарифами банку складає між ним та банком договір, що підтверджується підписом у заяві.

У порушення умов кредитного договору, а також статей 509, 526, 1054 ЦК України, відповідач зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконав, чим порушив умови кредитного договору. Станом на 31 липня 2017 року утворилась заборгованість, яка з урахуванням процентів за користування кредитом, пені, комісії та штрафів, становить 78 920,65 грн, яку позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь.

Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 04 грудня 2017 року у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.

Суд першої інстанції, відмовляючи в позові, виходив із того, що оскільки останній платіж відповідач здійснив 31 липня 2014 року, а з позовом до суду банк звернувся 05 вересня 2017 року (згідно реєстраційного штампу суду на позовні заяві), то позивач пропустив позовну давність, встановлену статтею 257 ЦК України, про застосування якої просив відповідач. Тому у задоволенні позову відмовив у зв'язку із пропуском позовної давності.

Постановою апеляційного суду Харківської області від 06 лютого 2018 року апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону, обставини справи встановлені повно, а доводи апеляційної скарги не підтверджені належними та допустимими доказами і не спростовують висновків суду першої інстанції.

Відхиляючи доводи апеляційної скарги банку про звернення до суду з позовом у межах позовної давності, апеляційний суд виходив із того, що відповідно до реєстру відправлення позовів ПАТ КБ «ПриватБанк» вказану позовну заяву надіслав через засоби поштового відділення 27 серпня 2017 року, тобто поза межами встановленої статтею 257 ЦК України позовної давності, оскільки останній платіжвідповідач здійснив 31 липня 2014 року.

У березні 2018 року представник ПАТ КБ «ПриватБанк» подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що вирішуючи питання про застосування позовної давності, суди першої та апеляційної інстанцій не визначилися з початком її перебігу, оскільки перебіг позовної давності за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору (графіка погашення кредиту) про погашення боргу частинами (щомісячними платежами), починається стосовно кожної окремої частини, від дня, коли відбулося це порушення. Оскільки кошти за кредитним договором в належному розмірі повернуто не було, то відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позивач має право на отримання процентів за користування кредитними коштами за період з 31 липня 2014 року по 31 липня 2017 року в межах загальної позовної давності, передбаченої статтею 257 ЦК України, а проценти за своєю природою є основною вимогою банку й підлягають стягненню.

У травні 2018 року до касаційного суду надійшов відзив представника ОСОБА_7 на касаційну скаргу, у якому, посилаючись на безпідставність доводів касаційної скарги та законність і обґрунтованість ухвалених у справі судових рішень, відповідач просив касаційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій без змін.

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Суд установив, що 05 липня 2011 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_7 укладено кредитний договір б/н, згідно умов якого відповідач отримав кредит у розмірі 9 400,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Із наданого банком розрахунку вбачається, що відповідач порушив умови договору, не сплачував нараховані банком відсотки, не погашав взяту суму кредитного ліміту, унаслідок чого станом на 31 липня 2017 року утворилась заборгованість у сумі 78 920,65 грн, яка складається із: заборгованості за кредитом у розмірі 3 705,10 грн; заборгованості за процентами за користування кредитом у розмірі 66 681,23 грн; заборгованості за пенею та комісією у розмірі 4 300,00 грн, штрафу (фіксована частина) у розмірі 500,00 грн; штрафу (процентна складова) у розмірі 3 734,32 грн.

Відповідно до статей 526, 530, 1054 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

04 грудня 2017 року під час розгляду справи судом першої інстанції відповідач заявив про застосування позовної давності.

Відповідно до вимог статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Статтею 257 ЦК України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки.

Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 ЦК України. Так, за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). А за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п'ята цієї статті).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Якщо кредитний договір встановлює окремі зобов'язання, які деталізують обов'язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право кредитодавця вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу у межах строку кредитування згідно з частиною п'ятою статті 261 ЦК України починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) позичальником обов'язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.

Оскільки відповідач з 31 липня 2014 року припинив виконувати щомісячні зобов'язання з погашення кредиту та процентів за користування кредитом, то з цього часу банк мав можливість реалізувати своє право в примусовому порядку через суд щодо повернення кредиту, проте до суду звернувся лише 27 серпня 2017 року, тобто поза межами позовної давності, встановленої статтею 257 ЦК України, про застосування якої просив відповідач.

За таких обставин, висновки судів про відмову у задоволенні позову у зв'язку зі спливом позовної давності, встановленої статтею 257 ЦК України, є правильними.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалені без додержанням норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення.

Рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 04 грудня 2017 року та постанову апеляційного суду Харківської області від 06 лютого 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: М. Є. Червинська

В. М. Коротун

В. П. Курило