Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 23.12.2020 року у справі №344/4709/20

Постанова

Іменем України

16 червня 2021 року

м. Київ

справа № 344/4709/20

провадження № 61-18039св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю., Жданової В. С., Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Фонд соціального страхування України,

третя особа - ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Фонду соціального страхування України, третя особа - ОСОБА_2, про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу

за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 25 травня 2020 року у складі судді Бабій О. М. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 27 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Бойчука І. В., Фединяка В. Д., Девляшевського В. А.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати незаконним та скасувати наказ директора виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України ОСОБА_2. від 19 березня 2020 року № 02-7-к про його звільнення; поновити його на посаді виконуючого обов'язки начальника управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Івано-Франківській області з 20 березня 2020 року; стягнути з управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Івано-Франківській області на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 20 березня 2020 року до дня поновлення на роботі.

На обґрунтування позовних вимог зазначав, що 16 грудня 2019 року його було призначено виконуючим обов'язки начальника управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Івано-Франківській області (далі - управління виконавчої дирекції).

17 грудня 2019 року він подав на ім'я виконуючого обов'язки директора виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України (далі - Фонд) повідомлення про потенційний конфлікт інтересів щодо рідного брата ОСОБА_3 - працівника Тисменицького відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Івано-Франківській області (далі - Тисменицьке відділення). Також на виконання листа Фонду надав інформацію про таке повідомлення. Протягом двох місяців відповіді на повідомлення, рішення чи пропозиції щодо врегулювання конфлікту інтересів не надходило. Водночас з невідомих причин, без будь-яких обґрунтованих пояснень 19 березня 2020 року під час селекторної наради в режимі відеоконференції йому повідомлено про звільнення, внаслідок чого він відчув різке погіршення стану здоров'я та був доставлений в Івано-Франківський обласний клінічний кардіологічний центр, де його було госпіталізовано у відділення інтенсивної терапії, тому з 19 березня 2020 року перебував на лікарняному.

Наказом відповідача про звільнення від 19 березня 2020 року № 02-7-к його звільнено на підставі пункту 4 статті 41 КЗпП України, пункту 6 частини 1 статті 29 та частини 2 статті 34 Закону України "Про запобігання корупції" (далі - ~law26~).

Такий наказ прийнято з порушенням ~law27~. Крім того, відповідач порушив КЗпП України, оскільки пункт 4 статті 41 КЗпП України передбачає розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в разі перебування всупереч вимогам ~law28~ у прямому підпорядкуванні у близької особи, а він не перебував у прямому підпорядкуванні у близької особи.

Вимоги ~law29~ щодо обмеження прямого підпорядкування близьких осіб не поширюються на посадових осіб юридичних осіб публічного права, тому сам факт наявності між такими посадовими особами родинних стосунків та факт їх роботи в одній установі в умовах прямого підпорядкування не є порушенням вимог антикорупційного законодавства. При цьому сумнівним є твердження про те, що Фонд є юридичною особою публічного права, оскільки Фонд є некомерційною самоврядною організацією, що діє на підставі статуту.

Крім того, ОСОБА_4 не був у його прямому підпорядкуванні, оскільки згідно з посадовою інструкцією начальник відділу медичних та соціальних послуг безпосередньо підпорядковується начальнику Тисменицького відділення.

Посилаючись на незаконність оскаржуваного наказу про звільнення, ОСОБА_1 просив позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області рішенням від 25 травня 2020 року позов задовольнив частково. Визнав незаконним та скасував наказ директора Фонду ОСОБА_2. від 19 березня 2020 року № 02-7-к "Про звільнення ОСОБА_1". Поновив ОСОБА_1 на посаді виконуючого обов'язки начальника управління виконавчої дирекції з 20 березня 2020 року. Стягнув з управління виконавчої дирекції на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 20 березня 2020 року до 25 травня 2020 року в розмірі 51 994,80 грн. В решті позову відмовив. Стягнув із присудженої суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 51 994,80 грн всі обов'язкові платежі та внески.

Рішення в частині поновлення на роботі ОСОБА_1 на посаді виконуючого обов'язки начальника управління виконавчої дирекції та стягнення середнього заробітку за один місяць у сумі 24 815,70 грн, з якої підлягають стягненню обов'язкові платежі та внески, допустив до негайного виконання. Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що звільнення особи є крайнім способом врегулювання конфлікту інтересів та може бути застосоване, якщо реальний чи потенційний конфлікт інтересів не може бути усунений в інший спосіб.

В ситуації позивача відповідач жодним чином не відреагував на його повідомлення та не вжив жодних дій щодо врегулювання конфлікту інтересів. Крім цього, позивача звільнено у період тимчасової непрацездатності.

Короткий зміст рішень апеляційного суду

Івано-Франківський апеляційний суд ухвалою від 06 жовтня 2020 року залучив до участі у справі ОСОБА_2 як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог.

Івано-Франківський апеляційний суд постановою від 27 жовтня 2020 року апеляційні скарги Фонду та ОСОБА_2 залишив без задоволення. Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 25 травня 2020 року залишив без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційних скарг не спростовують його законності та обґрунтованості. Підстав для його скасування з мотивів, наведених в апеляційних скаргах, не встановлено.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву на неї, їх узагальнені аргументи

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду 02 грудня 2020 року, ОСОБА_2 просить скасувати рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 25 травня 2020 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 27 жовтня 2020 року, ухвалити у справі нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 465/8060/15-ц, від 13 червня 2018 року у справі № 638/21180/15-ц, від 10 квітня 2019 року у справі № 592/11917/17 та від 13 травня 2020 року у справі № 569/858/18; відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення прийняті з грубими порушеннями матеріального і процесуального законодавства, тому підлягають скасуванню.

Позивач знав про наявність у нього потенційного конфлікту інтересів, оскільки отримував відповідні роз'яснення окремих положень законодавства щодо запобігання корупції та мав можливість виконати вимоги ~law30~, однак їх ігнорував та подав недостовірну інформацію про відсутність у нього потенційного конфлікту інтересів. Задовольняючи позовні вимоги, суд дійшов неправильних висновків, що на позивача не поширюються вимоги, передбачені Законом України "Про запобігання корупції".

Суд не взяв до уваги, що відповідно до підпункту "и" ~law32~ суб'єктами, на яких поширюється дія Закону, є посадові та службові особи державних органів. Статтями 4, 9 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" визначено, зокрема, що Фонд соціального страхування України є органом, який здійснює керівництво та управління загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням і реалізує державну політику у цій сфері. Отже, посадові та службові особи органів Фонду належать до осіб, уповноважених на виконання функцій держави в розумінні ~law34~.

Оскільки посадові особи робочих органів Фонду є суб'єктами ~law35~, при звільненні позивача вона діяла відповідно до його вимог.

Після виявлення конфлікту інтересів позивача вона відповідно до ~law36~ вжила передбачених ним заходів для зовнішнього врегулювання конфлікту інтересів позивача - його звільнення, оскільки конфлікт інтересів у його діяльності мав постійний характер і не міг бути врегульований в інший спосіб.

З огляду на те, що звільнення позивача було законним і немає підстав для його поновлення, КЗпП України допускає лише зміну формулювання причини звільнення, в даному випадку - заміну пункту 4 статті 41 КЗпП України на пункт 9 статті 36 КЗпП та залишення посилання на ~law37~.

Директор виконавчої дирекції Фонду ОСОБА_2 не мала права не виконувати ~law38~, тому за його виконання не може нести відповідальність.

Крім цього, Івано-Франківський міський суд 30 вересня 2020 року у справі № 344/7885/20 ухвалив рішення, яким ОСОБА_1 визнав винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 172-7 та частиною 2 статті 172-7 КпАП України - порушення вимог щодо запобігання та врегулювання конфлікту інтересів, саме за фактом тих обставин, у зв'язку з якими він і був правомірно звільнений 19 березня 2020 року.

12 березня 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу, який мотивований тим, що судові рішення є законними і обґрунтованими, ухвалені з дотриманням норм процесуального права і правильним застосуванням норм матеріального права.

~law39~ передбачає обмеження спільної роботи близьких осіб.

Так, відповідно до ~law40~ особи, зазначені у ~law41~, не можуть мати у прямому підпорядкуванні близьких їм осіб або бути прямо підпорядкованими у зв'язку з виконанням повноважень близьким їм особам.

Однак, посадова особа - начальник управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України не належить до осіб, зазначених у ~law42~. У зв'язку з тим, що стаття 27 Закону не поширюються на посадових осіб Фонду, оскільки вони не є юридичними особами публічного права, його звільнення з роботи не відповідає вимогам законодавства. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 18 лютого 2019 року у справі № 490/53/17.

Такий захід врегулювання конфлікту інтересів, як звільнення може застосовуватись лише у разі неможливості врегулювання конфлікту інтересів у будь-який інший спосіб (постанови Верховного Суду від 18 лютого 2019 року у справі № 490/53/17, від 15 травня 2019 року у справі № 487/194/17.

При застосуванні ~law43~ відповідач застосував найбільш негативну її санкцію, при цьому звузивши зміст ~law44~. Твердження ОСОБА_2, що врегулювати конфлікт інтересів в інший спосіб було неможливо, тому і було прийнято рішення про звільнення позивача, є безпідставними, оскільки не підтверджені жодними доказами.

Постанова суду, прийнята у справі № 344/7885/20, не стосується цієї справи.

Наказ від 26 березня 2019 року підписаний ним у період, коли він працював на посаді начальника управління виконавчої дирекції за контрактом від 14 грудня 2018 року. Наказом виконавчої дирекції Фонду від 13 грудня 2019 року його звільнено з 16 грудня 2019 року у зв'язку із закінченням строку контракту.

Наказом від 16 грудня 2019 року № 02-125-к його призначено в. о. начальника управління виконавчої дирекції, 17 грудня 2019 року та повторно 21 лютого 2020 року він повідомляв про потенційний конфлікт інтересів, окремих розпоряджень, доручень щодо рідного брата ОСОБА_3 не видавав.

Управління виконавчої дирекції Фонду не може відноситися до юридичної особи публічного права, оскільки утворено відповідно до постанови правління Фонду соціального страхування України від 08 лютого 2017 року № 13.

У витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань про управління виконавчої дирекції у графі "перелік засновників (учасників) юридичної особи" зазначено Фонд соціального страхування України, який не відноситься до органу, вказаного у пункті 3 частини 2 статті 81 ЦК України, в графі "організаційно-правова форма" зазначено інші організаційно-правові форми, тобто не державне, не комунальне підприємство тощо.

НАЗК у рішенні від 08 лютого 2019 року № 368 (абзаци п'ятий, шостий пункту 3.2) зазначає, що питання віднесення юридичних осіб (їх об'єднань), заснованих на основі державної (комунальної) власності, до юридичних осіб приватного або публічного права на рівні законодавства однозначно не вирішено. Критерії юридичних осіб публічного права і юридичних осіб приватного права, які зазначені в статті 81 ЦК України, є єдиною законодавчо визначеною ознакою розмежування, що мають суттєвий, але не виключний характер.

Дотепер питання поширення дії ~law45~ на працівників Фонду законодавством не врегульовано, і немає судової практики цього питання.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 23 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

03 березня 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 01 червня 2021 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

У Тисменицькому відділенні з 01 квітня 2019 року на посаді начальника відділу медичних і соціальних послуг працював рідний брат позивача ОСОБА_4.

Наказом в. о. директора виконавчої дирекції Фонду від 16 грудня 2019 року № 02-125-к ОСОБА_1 призначено на посаду в. о. начальника управління виконавчої дирекції на період до дати призначення керівника управління.

ОСОБА_1 17 грудня 2019 року на ім'я в. о. директора Фонду Несторова С. В. подав повідомлення про можливий потенційний конфлікт інтересів під час виконання обов'язків начальника управління у зв'язку з тим, що у відокремленому підрозділі на посаді начальника відділу медичних і соціальних послуг працює його рідний брат ОСОБА_4.

Виконавча дирекція Фонду 21 лютого 2020 року на ім'я в. о. начальників управлінь виконавчої дирекції Фонду в областях та м. Києві направила лист № 14/К-129з-183 з роз'ясненням окремих положень законодавства щодо запобігання корупції.

Зокрема, цим листом для забезпечення виконання вимог ~law46~ встановлено строк до 22 лютого 2020 року для надання повідомлення про наявний конфлікт інтересів через спільну роботу близьких осіб або про його відсутність.

Відповідно до вказаного листа ОСОБА_1 надав відповідь від 21 лютого 2020 року № 14-07/200, що він 17 грудня 2019 року повідомив директора виконавчої дирекції Фонду Несторова С. В. про потенційний конфлікт інтересів та додав копію листа.

На виконання листа виконавчої дирекції Фонду від 05 березня 2020 року № 584-14-1 головний спеціаліст з питань запобігання корупції Фонду 06 березня 2020 року склав акт за результатами перевірки на наявність реального конфлікту інтересів при прийнятті рішень начальником (виконуючим обов'язки начальника) Фонду ОСОБА_4 стосовно ОСОБА_3, працівника Тисменицького відділення.

За результатами проведеної перевірки наказів, окремих доручень, розпоряджень тощо встановлено відсутність реального конфлікту інтересів у начальника (виконуючого обов'язки начальника) управління виконавчої дирекції ОСОБА_4. стосовно ОСОБА_3, - працівника Тисменицького відділення.

За результатами перевірки дотримання вимог антикорупційного законодавства завідувач сектору з питань запобігання корупції виконавчої дирекції Фонду Зеленьов В. В. 13 березня 2020 року скерував директору виконавчої дирекції Фонду доповідну записку № 19, якою запропоновано застосувати до позивача захід зовнішнього врегулювання конфлікту інтересів у вигляді звільнення відповідно до ~law47~ та пункту 4 статті 41 КЗпП України у зв'язку з тим, що потенційний конфлікт інтересів у діяльності ОСОБА_1 має постійний характер, не може бути врегульований шляхом усунення його від виконання завдання, вчинення дій, прийняття рішення чи участі у його прийнятті, обмеження доступу до інформації, перегляду його повноважень та функцій, позбавлення приватного інтересу, а також немає вакантної посади, яка за своїми характеристиками відповідає особистим та професійним якостям ОСОБА_1, та неможливо перевести його за згодою на іншу роботу.

Наказом директора виконавчої дирекції Фонду від 19 березня 2020 року № 02-7-к "Про звільнення ОСОБА_1" позивача 19 березня 2020 року звільнено з роботи за пунктом 4 статті 41 КЗпП України, ~law48~. Підставою звільнення є доповідна записка за результатами перевірки дотримання вимог антикорупційного законодавства завідувача сектору з питань запобігання корупції Зеленьова В. В. від 13 березня 2020 року № 19.

Відповідно до копії акта від 19 березня 2020 року позивач 19 березня 2020 року з 13:15 був відсутній на роботі у зв'язку з погіршенням стану здоров'я, тому не був ознайомлений з наказом про звільнення.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною 2 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених Частиною 2 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши аргументи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про відсутність передбачених законом підстав для задоволення

касаційної скарги з огляду на таке.

3. Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Фонд соціального страхування України утворено на підстав Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування".

Відповідно до пункту 1.2 Положення про управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Івано-Франківській області, затвердженого наказом виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України від 30 січня 2018 року № 69-ОД (далі - Положення), управління утворюється рішенням правління Фонду соціального страхування України відповідно до затвердженої ним структури органів Фонду.

Згідно з пунктом 1.8 Положення управління є юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки в установах банків та органах казначейства, печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням, має відділення в районах і містах обласного значення.

Основними завданнями управління є реалізація державної політики у сферах соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, медичного страхування та забезпечення дотримання вимог чинного законодавства у цих сферах на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці. Здійснення контролю за використанням коштів Фонду, веденням і достовірністю обліку та звітності щодо їх надходження та використання, застосування в установленому законодавством порядку фінансових санкцій та накладення адміністративних штрафів (підпункти 2.1.1,2.1.5 пункту
2.1 Положення).

Ураховуючи наведене, Фонд та його органи належать до юридичних осіб публічного права, що реалізують владні управлінські функції, які мають загальнодержавне значення і поширюються на необмежене коло осіб.

Згідно зі ~law50~ корупційне правопорушення - діяння, що містить ознаки корупції, вчинене особою, зазначеною у ~law51~, за яке законом встановлено кримінальну, дисциплінарну та/або цивільно-правову відповідальність.

Відповідно до підпункту "а" ~law52~ в чинній на час виникнення спірних правовідносин редакції суб'єктами, на яких поширюється дія ~law53~, є особи, які для цілей ~law54~ прирівнюються до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування: посадові особи юридичних осіб публічного права, які не зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті, особи, які входять до складу наглядової ради державного банку, державного підприємства або державної організації, що має на меті одержання прибутку, господарського товариства, у статутному капіталі якого більше 50 відсотків акцій (часток) належать державі.

На посадових осіб Фонду та його робочих органів поширюється дія підпункту "а" ~law55~ як на посадових осіб юридичних осіб публічного права, які для цілей ~law56~ прирівнюються до осіб, уповноважених на виконання функцій держави.

Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен громадянин має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Порядок призначення та звільнення з посади працівника, в тому числі керівника, визначено КЗпП України.

Відповідно до статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Право громадян на працю забезпечується державою, а трудовий договір може бути розірваний лише з підстав і в порядку, передбачених трудовим законодавством (статті 2, 36, 40, 41 КЗпП України).

Аналіз указаних норм трудового права дає підстави для висновку, що саме роботодавець повинен довести, що звільнення відбулося з дотриманням законодавства про працю.

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 41 КЗпП України, крім підстав, передбачених пунктом 4 частини 1 статті 41 КЗпП України, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадку перебування всупереч вимогам ~law57~ у прямому підпорядкуванні у близької особи.

Відповідно до ~law58~ потенційний конфлікт інтересів - наявність у особи приватного інтересу у сфері, в якій вона виконує свої службові чи представницькі повноваження, що може вплинути на об'єктивність чи неупередженість прийняття нею рішень, або на вчинення чи невчинення дій під час виконання зазначених повноважень; реальний конфлікт інтересів - суперечність між приватним інтересом особи та її службовими чи представницькими повноваженнями, що впливає на об'єктивність або неупередженість прийняття рішень, або на вчинення чи невчинення дій під час виконання зазначених повноважень.

Згідно з абзацом першим ~law59~ не можуть мати у прямому підпорядкуванні близьких їм осіб або бути прямо підпорядкованими у зв'язку з виконанням повноважень близьким їм особам особи, зазначені у ~law60~.

Разом із тим обмеження щодо прямого підпорядкування близьких осіб для визначених підпунктом "а" ~law61~ осіб, які для цілей ~law62~ прирівнюються до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, ~law63~ не містить.

Однак відсутність заборони прямого підпорядкування близьких осіб для, зокрема, керівників юридичних осіб публічного права не спростовує можливості виникнення у такому разі потенційного чи реального конфлікту інтересів при здійсненні ними службових обов'язків.

Згідно з ~law64~ особи, зазначені у ~law65~, зобов'язані: 1) вживати заходів щодо недопущення виникнення реального, потенційного конфлікту інтересів; 2) повідомляти не пізніше наступного робочого дня з моменту, коли особа дізналася чи повинна була дізнатися про наявність у неї реального чи потенційного конфлікту інтересів безпосереднього керівника, а у випадку перебування особи на посаді, яка не передбачає наявності у неї безпосереднього керівника, або в колегіальному органі - Національне агентство чи інший визначений законом орган або колегіальний орган, під час виконання повноважень у якому виник конфлікт інтересів, відповідно; 3) не вчиняти дій та не приймати рішень в умовах реального конфлікту інтересів; 4) вжити заходів щодо врегулювання реального чи потенційного конфлікту інтересів.

Суди встановили, що ОСОБА_1 після призначення його 16 грудня 2019 року на посаду в. о. начальника управління виконавчої дирекції наступного дня, 17 грудня 2019 року, повідомив в. о. директора виконавчої дирекції Фонду Несторова С. В. про можливий потенційний конфлікт інтересів під час виконання ним обов'язків начальника управління виконавчої дирекції у зв'язку з тим, що у відокремленому підрозділі (Тисменицьке відділення) на посаді начальника відділу медичних і соціальних послуг працює його рідний брат ОСОБА_4.

Безпосередній керівник особи або керівник органу, до повноважень якого належить звільнення/ініціювання звільнення з посади, протягом двох робочих днів після отримання повідомлення про наявність у підлеглої йому особи реального чи потенційного конфлікту інтересів приймає рішення щодо врегулювання конфлікту інтересів, про що повідомляє відповідну особу (~law66~).

Безпосередній керівник або керівник органу, до повноважень якого належить звільнення/ініціювання звільнення з посади, якому стало відомо про конфлікт інтересів підлеглої йому особи, зобов'язаний вжити передбачених ~law67~ заходів для запобігання та врегулювання конфлікту інтересів такої особи (~law68~).

Відповідно до ~law69~ зовнішнє врегулювання конфлікту інтересів здійснюється шляхом: 1) усунення особи від виконання завдання, вчинення дій, прийняття рішення чи участі в його прийнятті в умовах реального чи потенційного конфлікту інтересів; 2) застосування зовнішнього контролю за виконанням особою відповідного завдання, вчиненням нею певних дій чи прийняття рішень; 3) обмеження доступу особи до певної інформації; 4) перегляду обсягу службових повноважень особи; 5) переведення особи на іншу посаду; 6) звільнення особи.

Зміст зовнішнього врегулювання конфлікту інтересів у спосіб перегляду обсягу службових повноважень особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, прирівняної до неї особи (~law70~) полягає у здійсненні за рішенням керівника органу, підприємства, установи, організації або відповідного структурного підрозділу, в якому працює особа, у разі, якщо конфлікт інтересів у її діяльності має постійний характер, пов'язаний з конкретним повноваженням особи, а також за можливості продовження належного виконання нею службових завдань у разі такого перегляду і можливості наділення відповідними повноваженнями іншого працівника.

Крім того, у ~law71~ розкривається суть врегулювання конфлікту інтересів із застосуванням способу здійснення повноважень під зовнішнім контролем. Так, службові повноваження здійснюються особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, прирівняною до неї особою під зовнішнім контролем у разі, якщо усунення особи від виконання завдання, вчинення дій, прийняття рішення чи участі в його прийнятті в умовах реального чи потенційного конфлікту інтересів, обмеження її доступу до інформації чи перегляд її повноважень є неможливим та відсутні підстави для її переведення на іншу посаду або звільнення (~law72~).

Зовнішній контроль здійснюється, зокрема у формі перевірки працівником, визначеним керівником органу, підприємства, установи, організації, стану та результатів виконання особою завдання, вчинення нею дій, змісту рішень чи проєктів рішень, що приймаються або розробляються особою або відповідним колегіальним органом з питань, пов'язаних із предметом конфлікту інтересів (~law73~).

У рішенні про здійснення зовнішнього контролю визначаються форма контролю, уповноважений на проведення контролю працівник, а також обов'язки особи у зв'язку із застосуванням зовнішнього контролю за виконанням нею відповідного завдання, вчиненням нею дій чи прийняття рішень (~law74~).

Згідно з ~law75~ переведення особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, прирівняної до неї особи на іншу посаду у зв'язку з наявністю реального чи потенційного конфлікту інтересів здійснюється за рішенням керівника органу, підприємства, установи, організації у разі, якщо конфлікт інтересів у її діяльності має постійний характер і не може бути врегульований шляхом усунення такої особи від виконання завдання, вчинення дій, прийняття рішення чи участі в його прийнятті, обмеження її доступу до інформації, перегляду її повноважень та функцій, позбавлення приватного інтересу та за наявності вакантної посади, яка за своїми характеристиками відповідає особистим та професійним якостям особи.

Переведення на іншу посаду може здійснюватися лише за згодою особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування,

прирівняної до неї особи.

Звільнення особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, прирівняної до неї особи з займаної посади у зв'язку з наявністю конфлікту інтересів здійснюється в разі, якщо реальний чи потенційний конфлікт інтересів у її діяльності має постійний характер і не може бути врегульований в інший спосіб, у тому числі через відсутність її згоди на переведення або на позбавлення приватного інтересу (~law76~).

Отже, звільнення особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, прирівняної до неї особи з займаної посади у зв'язку з наявністю конфлікту інтересів здійснюється лише в разі, якщо реальний чи потенційний конфлікт інтересів у її діяльності має постійний характер і не може бути врегульований в інший спосіб, тобто звільнення особи є крайнім способом врегулювання конфлікту інтересів.

Схожі за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду від 15 травня 2019 у справі № 487/194/17-ц, від 03 грудня 2020 року у справі № 3354/120/18.

Згідно з частинами 1 , 2 статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Встановивши, що відповідач при прийнятті рішення про звільнення позивача не з'ясував, чи мав постійний характер реальний конфлікт інтересів, який виник у позивача, та не намагався застосувати інших способів вирішення конфлікту, передбачених частиною першою статті 29 Закону України ~law77~, крім звільнення, яке є крайньою мірою у врегулюванні конфлікту інтересів, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про те, що відповідач порушив норми трудового законодавства при звільненні позивача, а тому порушене право позивача підлягає захисту шляхом поновлення його на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу на підставі частини 2 статті 235 КЗпП України.

Висновки судів не суперечать висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 465/8060/15-ц, від 13 червня 2018 року у справі № 638/21180/15-ц, від 10 квітня 2019 року у справі № 592/11917/17 та від 13 травня 2020 року у справі № 569/858/18.

Аргументи касаційної скарги такі висновки судів не спростовують, зводяться до незгоди з ними, трактування норм закону на власний розсуд та необхідності здійснення переоцінки фактичних обставин справи, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду (стаття 400 ЦПК України).

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Доводи касаційної скарги про неврахування постанови Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 30 вересня 2020 року у справі № 344/7885/20 на увагу не заслуговують, оскільки в ній суд не встановлював факти щодо законності звільнення позивача, що є предметом розгляду цієї справи.

Крім того, відповідач - Фонд соціального страхування України судові рішення в касаційному порядку не оскаржує.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року).

Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної

інстанцій без змін.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 25 травня 2020 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 27 жовтня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді С. Ю. Бурлаков

В. С. Жданова

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко