Постанова

Іменем України

22 травня 2019 року

м. Київ

справа № 201/10030/17

провадження № 61-39220 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Кузнєцова В. О., Олійник А. С., Погрібного С. О., Усика Г. І. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Аеротех ЛТД»,

відповідачі: Товариство з обмеженою відповідальністю «Віндзор», ОСОБА_3 ,

треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Камелот і Ко», приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Зайченко Ірина Анатоліївна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Аеротех ЛТД» на постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 травня 2018 року у складі колегії суддів: Максюти Ж. І., Демченко Е. Л., Куценко Т. Р.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Аеротех ЛТД» (далі ТОВ «Аеротех ЛТД») звернулося до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Віндзор» (далі ТОВ «Віндзор»), ОСОБА_3 , треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Камелот і Ко» (далі ТОВ «Камелот і Ко»), приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Зайченко І. А. (далі приватний нотаріус Зайченко І. А.), про переведення прав та обов`язків покупця, визнання права власності.

На обгрунтування позовних вимог зазначало, що 01 листопада 2015 року між ТОВ «Камелот і Ко» та ТОВ «Аеротех ЛТД» укладено договір суборенди майна (складу), відповідно до якого ТОВ «Камелот і Ко» передало, а ТОВ «Аеротех ЛТД» прийняло в тимчасове володіння і користування приміщення складу, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 280 кв.м. Станом на момент подання позовної заяви до суду, зазначений договір є діючим. 05 липня 2017 року позивачу стало відомо, що

30 січня 2017 року між ТОВ «Віндзор», власником майна, та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна з розстроченням платежу, посвідчений приватним нотаріусом Зайченко І. А., згідно умов якого ТОВ «Віндзор» передало, а ОСОБА_3 прийняв наступне нерухоме майно: літ. Л-1, нежитлова будівля, загальною площею 280,7 кв.м; літ. В-навіс, загальною площею 180,0 кв.м; літ. М-навіс, загальною площею 180,0 кв.м; літ. Н-вагончик (тимчас.), загальною площею 16,5 кв.м; літ. П-ТП (тимчас.), загальною площею 7,6 кв.м; літ. Р-бесідка (тимчас.), загальною площею 10,9 кв.м; № 1-ворота, площею 8,8 кв.м; № 2-огорожа, площею 581,3 кв.м; № 3-хвіртка, площею 2,0 кв.м; № 4-огорожа, площею 38,3 кв.м; № 5-ворота, площею 9,1 кв.м; № 6-хвіртка, площею 2,5 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Право власності ОСОБА_3 на зазначене нерухоме майно 30 січня 2017 року було зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Посилаючись на наведене, а також на те, що позивач має переважне право перед іншими особами на придбання спірного нерухомого майна, просив перевести на ТОВ «Аеротех ЛТД» права і обов`язки покупця за договором купівлі-продажу нерухомого майна з розстроченням платежу, укладеним між ТОВ «Віндзор» та ОСОБА_3 , посвідченим 30 січня 2017 року приватним нотаріусом Зайченко І. А., реєстровий № 116; визнати за ТОВ «Аеротех ЛТД» право власності на нерухоме майно, а саме: літ. Л-1, нежитлову будівлю, загальною площею 280,7 кв.м; літ. В-навіс, загальною площею 180,0 кв.м; літ.

М-навіс, загальною площею 180,0 кв.м; літ. Н-вагончик (тимчас.), загальною площею 16,5 кв.м; літ. П-ТП (тимчас.), загальною площею 7,6 кв.м; літ. Р-бесідку (тимчас.), загальною площею 10,9 кв.м; № 1-ворота, площею 8,8 кв.м;

№ 2-огорожу, площею 581,3 кв.м; № 3-хвіртку, площею 2,0 кв.м; № 4-огорожу, площею 38,3 кв.м; № 5-ворота, площею 9,1 кв.м; № 6-хвіртку, площею 2,5 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровськ від 25 жовтня

2017 року позов ТОВ «Аеротех ЛТД» задоволено.

Переведено на ТОВ «Аеротех ЛТД» права і обов`язки покупця за договором купівлі-продажу нерухомого майна з розстроченням платежу, укладеним між ТОВ «Віндзор» та ОСОБА_3 , посвідченим 30 січня 2017 року приватним нотаріусом Зайченко І. А., реєстровий № 116.

Визнано за ТОВ «Аеротех ЛТД» право власності на нерухоме майно, а саме:

літ. Л-1, нежитлову будівлю, загальною площею 280,7 кв.м; літ. В-навіс, загальною площею 180,0 кв.м; літ. М-навіс, загальною площею 180,0 кв.м;

літ. Н-вагончик (тимчас.), загальною площею 16,5 кв.м; літ. П-ТП (тимчас.), загальною площею 7,6 кв.м; літ. Р-бесідку (тимчас.), загальною площею

10,9 кв.м; № 1-ворота, площею 8,8 кв.м; № 2-огорожу, площею 581,3 кв.м;

№ 3-хвіртку, площею 2,0 кв.м; № 4-огорожу, площею 38,3 кв.м; № 5-ворота, площею 9,1 кв.м; № 6-хвіртку, площею 2,5 кв.м, що знаходиться за адресою:

АДРЕСА_1

В рахунок оплати вартості зазначеного нерухомого майна стягнуто з ТОВ «Аеротех ЛТД» на користь ТОВ «Віндзор» 149 840,00 грн, що внесені ТОВ «Аеротех ЛТД» загальною сумою 149 840,00 грн на депозитний рахунок

№ НОМЕР_1 в ГУ ДКСУ м. Києва Жовтневого районного суду

м. Дніпропетровська (м. Дніпро) на підставі платіжного доручення № 11 від

25 липня 2017 року.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що на момент розгляду справи був діючим договір суборенди спірного нерухомого майна від 01 листопада

2015 року, ТОВ «Аеротех ЛТД», як суборендар, належним чином виконував взяті на себе обов`язки по виконанню зазначеного договору. ТОВ «Віндзор» не повідомило ТОВ «Аеротех ЛТД» та ТОВ «Камелот і Ко» про свій намір продати нерухоме майно та про умови його продажу. З урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов висновку, що продаж спірного нерухомого майна був здійснений з порушенням вимог чинного законодавства, зокрема без урахування переважного права позивача на його придбання, а тому позовні вимоги про переведення прав та обов`язків покупця та про визнання права власності підлягають задоволенню, зі стягненням відповідно до частини четвертої статті 362 ЦК України грошових коштів внесених позивачем на депозитний рахунок.

Короткий зміст рішення апеляційного суду

Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 травня

2018 року апеляційну скаргу ТОВ «Віндзор» задоволено частково, рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровськ від 25 жовтня 2017 року скасовано, ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що 29 листопада 2017 року договір купівлі-продажу спірного нерухомого майна від 30 січня 2017 року було розірвано за згодою сторін, а тому припинилось право власності ОСОБА_3 на спірне майно, яке виникло на підставі цього договору. Крім того, власник спірного нерухомого майна ТОВ «Вінздор» мав безперешкодне право, як на укладання нотаріально посвідчених договорів відносно свого майна, так і на їх скасування, за умови отримання згоди на це іншої сторони договору. Апеляційний суд відхилив доводи позивача про те, що на момент ухвалення рішення судом першої інстанції договір купівлі-продажу нерухомого майна від 30 січня 2017 року не був розірваний, і не визнавався недійсним у встановленому законодавством порядку, зазначивши, що ці доводи не мають правового значення у правовідносинах, які виникли між сторонами спору, а відтак не можуть бути підставою для задоволення позовних вимог. Також вказав на те, що не приймає до увагидоводи і заперечення сторін щодо дійсності чи недійсності договору оренди від 01 липня 2013 року та договору суборенди від 01 жовтня 2015 року, оскільки оскарження цих договорів з тих чи інших підстав не є предметом зазначеного спору.

Узагальнені вимоги та доводи касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у липні 2018 року, ТОВ «Аеротех ЛТД», посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просило скасувати оскаржуване рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована посиланням на те, що відповідно до частини другої статті 777 ЦК України наймач, який належно виконує свої обов`язки за договором найму, у разі продажу речі, переданої у найм, має переважне право перед іншими особами на її придбання. Ураховуючи, що чинне цивільне законодавство України не регламентує процедуру реалізації переважного права на викуп об`єкта оренди, передбаченого частиною другою статті 777 ЦК України, до спірних правовідносин застосовуються положення статті 362 ЦК України, як до подібних правовідносин, що виникають при реалізації переважного права на купівлю частки у праві спільної часткової власності. За змістом зазначеної статті, для забезпечення здійснення переважного права інших співвласників на купівлю, продавець зобов`язаний повідомити інших співвласників про свій намір продати частку. У повідомленні обов`язково має бути визначена ціна, інші умови продажу мають бути вказані, якщо вони визначаються продавцем, як істотні для укладення зазначеного договору. Крім того, суб`єктивне право на продаж частки сторонній особі виникає у співвласника з моменту одержання відмови усіх інших співвласників від здійснення переважного права на купівлю або нездійснення ними цього права протягом одного місяця від дня отримання повідомлення, якщо предметом договору купівлі-продажу є нерухоме майно. Ураховуючи наведене, ТОВ «Віндзор» зобов`язане було повідомити ТОВ «Аеротех ЛТД» та ТОВ «Камелот і Ко» про свій намір продати спірне нерухоме майно, а також про умови такого продажу, однак у порушення статей 362, 777 ЦК України зазначених дій не вчинило.

Суд першої інстанції, дослідивши матеріали справи, надавши належну оцінку наявним у справі доказам, правильно застосував норми матеріального права та дійшов обгрунтованого висновку, що позивач має переважне право на придбання спірного нерухомого майна. Апеляційний суд не звернув увагу на те, що на дату ухвалення рішення суду першої інстанції договір купівлі-продажу від 30 січня 2017 року не був розірваний, і недійсним у судовому порядку не визнавався. Позивач належно виконував свої обов`язки за договором суборенди майна, вчасно та в повному розмірі сплачував орендну плату, а відтак відповідно до частини другої статті 777 ЦК України мав переважне право перед іншими особами на придбання спірного нерухомого майна. Конституційний Суд у рішенні за конституційним зверненням Приватного підприємства «Автосервіс» щодо офіційного тлумачення положень статей 177, 760, частини другої статті 777 ЦК України (справа про переважне право наймача на придбання військового майна, №31-рп/2009 від 10 грудня 2009 року), зазначив, що у статті 777 ЦК України визначено два переважних права наймача, який належно виконує свої обов`язки за договором найму, перед іншими особами, а саме: на укладення договору найму на новий строк та на придбання майна у разі його продажу.

В порушення частини шостої статті 367 ЦПК України, якою передбачено, що в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції, апеляційний суд прийняв та розглянув як підставу скасування рішення суду першої інстанції, договір від 29 листопада 2017 року про розірвання договору купівлі-продажу нерухомого майна з розстроченням платежу, укладений

30 січня 2017 року між ТОВ «Віндзор» та ОСОБА_3 , що не був предметом розгляду в суді першої інстанції, та не навів мотивів прийняття зазначеного договору, як доказу.

Узагальнені доводи відзиву на касаційну скаргу

У відзиві на касаційну скаргу ТОВ «Віндзор», який надійшов до Верховного Суду у серпні 2018 року, зазначило, що суд апеляційної інстанції повно і всебічно з`ясував обставини справи, ухвалив у справі законне та обгрунтоване судове рішення, а тому відсутні підстави для його скасування. Крім того, матеріали справи не містять доказів реєстрації права власності на спірне нерухоме майно за ТОВ «Віндзор» у період з 28 січня 2013 року по 01 липня 2013 року, а тому товариство не мало право на укладення будь-яких правочинів стосовно зазначеного майна, зокрема і договору оренди від 01 липня 2013 року. Разом з тим, висновком експерта від 20 листопада 2017 року № 111/7 встановлено, що підписи на технічній копії договору оренди від 01 липня 2013 року, виконані не ОСОБА_4 , прізвище якого зазначено на копії цього договору та акту приймання-передачі майна.

Згідно частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За змістом частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши наведені у касаційній скарзі та відзиві доводи, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Установлені судами фактичні обставини справи

ТОВ «Віндзор» на праві власності належало нерухоме майно: літ. Л-1, нежитлова будівля, загальною площею 280,7 кв.м; літ. В-навіс, загальною площею

180,0 кв.м; літ. М-навіс, загальною площею 180,0 кв.м; літ. Н-вагончик (тимчас.), загальною площею 16,5 кв.м; літ. П-ТП (тимчас.), загальною площею 7,6 кв.м; літ. Р-бесідка (тимчас.), загальною площею 10,9 кв.м; № 1-ворота, площею 8,8 кв.м; № 2-огорожу, площею 581,3 кв.м; № 3-хвіртка, площею 2,0 кв.м; № 4-огорожа, площею 38,3 кв.м; № 5-ворота, площею 9,1 кв.м; № 6-хвіртка, площею 2,5 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1

01 липня 2013 року, на підставі договору оренди майна (складу), ТОВ «Віндзор» передало зазначене нерухоме майно в оренду ТОВ «Камелот і Ко».

01 листопада 2015 року укладено договір суборенди майна (складу) між ТОВ «Камелот і Ко» та ТОВ «Аеротех ЛТД», згідно якого ТОВ «Камелот і Ко» передав, а ТОВ «Аеротех ЛТД» прийняв в тимчасове володіння і користування приміщення складу, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 280 кв.м, що підтверджується актом прийому-передачі суборендованого приміщення до договору суборенди майна (складу) від

01 листопада 2015 року.

Станом на момент ухвалення рішення судом першої інстанції зазначений договір суборенди майна був діючим, позивач належним чином виконував свої обов`язки за умовами цього договору, вчасно сплачував орендну плату.

Пунктом 6.1. договору суборенди майна (складу) від 01 листопада 2015 року передбачено, що його укладено терміном до 01 жовтня 2016 року (включно).

Згідно з пунктом 6.3. договору суборенди майна (складу) від 01 листопада

2015 року у випадку, якщо жодна із сторін не заявить про свій намір розірвати даний договір за 30 календарних днів до закінчення терміну його дії, вказаний договір щорічно автоматично продовжується на річний строк на тих самих умовах. Оскільки жодна зі сторін не заявила намір про його розірвання за 30 календарних днів до закінчення терміну його дії, строк дії договору продовжився на річний строк на тих самих умовах.

30 січня 2017 року між ТОВ «Віндзор», як власником нерухомого майна, та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна з розстроченням платежу, посвідчений приватним нотаріусом Зайченко І. А., реєстровий № 116, відповідно до якого ТОВ «Віндзор» передав, а ОСОБА_3 прийняв нерухоме майно: літ. Л-1, нежитлову будівлю, загальною площею

280,7 кв.м; літ. В-навіс, загальною площею 180,0 кв.м; літ. М-навіс, загальною площею 180,0 кв.м; літ. Н-вагончик (тимчас.), загальною площею 16,5 кв.м;

літ. П-ТП (тимчас.), загальною площею 7,6 кв.м; літ. Р-бесідку (тимчас.), загальною площею 10,9 кв.м; №1-ворота, площею 8,8 кв.м; №2-огорожу, площею 581,3 кв.м; №3-хвіртку, площею 2,0 кв.м; №4-огорожу, площею 38,3 кв.м;

№5-ворота, площею 9,1 кв.м; №6-хвіртку, площею 2,5 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Вартість зазначеного майна складає 149 840, 00 грн.

Право власності ОСОБА_3 на зазначене нерухоме майно 30 січня

2017 року було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, реєстраційний номер

№ 79178288 від 30 січня 2017 року.

29 листопада 2017 року розірвано договір купівлі-продажу спірного нерухомого майна з розстроченням платежу від 30 січня 2017 року, укладений між ТОВ «Вінздор» та ОСОБА_3 .

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування

Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України в 2004 року кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною першою статті 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частини перша статті 526 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 777 ЦК України, наймач, який належно виконує свої обов`язки за договором найму, у разі продажу речі, переданої у найм, має переважне право перед іншими особами на її придбання.

Конституційний Суд України у пункті 3.5 рішення у справі за конституційним зверненням приватного підприємства «Автосервіс» щодо офіційного тлумачення положень статей 177, 760, частини другої статті 777 ЦК України (справа про переважне право наймача на придбання військового майна), від 10 грудня

2009 року № 31-рп/2009зазначив, що у статті 777 ЦК України визначено два переважних права наймача, який належно виконує свої обов`язки за договором найму, перед іншими особами, а саме: на укладення договору найму на новий строк та на придбання майна у разі його продажу.

Чинне цивільне законодавство не регламентує процедуру реалізації переважного права на викуп об`єкта оренди, передбаченого частиною другою статті 777 ЦК України, а тому відповідно до частини першої статті 8 ЦК України (аналогія закону) до спірних правовідносин застосовуються положень статті 362 ЦК України, як до подібних за змістом правовідносин, що виникають при реалізації переважного права на купівлю частки у справі спільної часткової власності.

Відповідно до частини першої статті 362 ЦК України у разі продажу частки у праві спільної часткової власності співвласник має переважне право перед іншими особами на її купівлю за ціною, оголошеною для продажу, та на інших рівних умовах, крім випадку продажу з публічних торгів.

Отже, закріплене наведеною нормою правило покликане гарантувати права інших співвласників щодо переважної купівлі частки у праві спільної часткової власності. Водночас, будучи наділеними правом на переважну купівлю частки у праві спільної часткової власності, інші співвласники тим не менш не мають жодних привілей щодо ціни та інших умов, на яких має намір продати свою частку співвласник - відчужувач.

Згідно частини другої статті 362 ЦК України продавець частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний письмово повідомити інших співвласників про намір продати свою частку, вказавши ціну та інші умови, на яких він її продає. Якщо інші співвласники відмовилися від здійснення переважного права купівлі чи не здійснять цього права щодо нерухомого майна протягом одного місяця, а щодо рухомого майна - протягом десяти днів від дня отримання ними повідомлення, продавець має право продати свою частку іншій особі.

Таким чином, для забезпечення здійснення переважного права інших співвласників на купівлю продавець зобов`язаний повідомити інших співвласників про свій намір продати частку. У повідомленні обов`язково має бути визначена ціна, а інші умови продажу мають бути вказані, якщо вони визначаються продавцем, як істотні для укладення даного договору (наприклад, строки розрахунків, форма, у якій співвласник бажає укласти договір на інші умови, досягнення згоди з яких є необхідним для укладення договору).

Зі змісту наведеної норми убачається, що суб`єктивне право на продаж частки сторонній особі виникає у співвласника з моменту одержання відмови усіх інших співвласників від здійснення переважного права на купівлю або нездійснення ними цього права протягом одного місяця від дня отримання ними повідомлення, якщо предметом договору купівлі-продажу є нерухоме майно, і протягом десяти днів - якщо предметом договору купівлі-продажу є рухоме майно. При цьому, «здійсненням переважного права» слід вважати передання (надіслання) продавцю оферти щодо укладення основного або попереднього договору купівлі-продажу частки.

Якщо ж власник майна - наймодавець не повідомив наймача про свій намір продати майно, а уклав договір його купівлі-продажу з іншою, третьою особою (як покупцем), то таким чином фактом укладення такого договору порушується право наймача і, відповідно, він має право на захист свого права, в тому числі й у судовому порядку.

У разі продажу частки у праві спільної часткової власності з порушенням переважного права купівлі співвласник може пред`явити до суду позов про переведення на нього прав та обов`язків покупця. Одночасно позивач зобов`язаний внести на депозитний рахунок суду грошову суму, яку за договором повинен сплатити покупець (частина четверта статті 362 ЦК України).

Умовами задоволення позову наймача про переведення на нього прав та обов`язків покупця за договором купівлі-продажу майна, яке він наймає, є наступні обставини: наймач належним чином виконував свої обов`язки за договором найму; власник (наймодавець) продав майно іншій, третій особі, з порушенням переважного права наймача на купівлю цього майна; наймач вніс на депозитний рахунок суду грошову суму, яку за договором повинен сплатити покупець.

Зважаючи на те, що ТОВ «Аеротех ЛТД» належно виконувало свої обов`язки за договором найму, на виконання приписів частини четвертої статті 362 ЦК України внесло на депозитний рахунок Жовтневого районного суду

м. Дніпропетровська вартість спірного нерухомого майна у визначеному в договорі купівлі-продажу розмірі 149 840,00 грн, а також те, що ТОВ «Віндзор» не повідомило ТОВ «Аеротех ЛТД» та ТОВ «Камелот і Ко» про свій намір продати нерухоме майно та про умови його продажу, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про порушення ТОВ «Віндзор» положень статті 362, частини другої статті 777 ЦК України, що призвело до порушення переважного права ТОВ «Аеротех ЛТД» на придбання спірного нерухомого майна, а тому обгрунтовано задовольнив позовні вимоги про переведення на ТОВ «Аеротех ЛТД» прав і обов`язків покупця за договором купівлі-продажу нерухомого майна з розстроченням платежу від 30 січня 2017 року, укладеного між ТОВ «Віндзор та ОСОБА_3 .

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ТОВ «Аеротех ЛТД», апеляційний суд, виходив з того, що 29 листопада 2017 року договір купівлі-продажу спірного нерухомого майна від 30 січня 2017 року було розірвано за згодою сторін, а тому припинилось право власності ОСОБА_3 на спірне майно, яке виникло на підставі цього договору. На думку апеляційного суду, розірвання договору купівлі-продажу, хоча і відбулося після ухвалення судом першої інстанції рішення суду по суті, разом з тим зазначене унеможливлює задоволення позову про переведення прав та обов`язків на ТОВ «Аеротех ЛТД».

Зазначеного висновку суд апеляційної інстанції дійшов внаслідок неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, зокрема не звернув увагу на те, що за загальним правилом, визначеним частинами третьою та четвертою статті 653 ЦК України, розірвання договору його сторонами припиняє зобов`язання саме для цих сторін, і загалом припиняє такі зобов`язання на майбутнє, якщо інше не буде встановлено договором. При цьому розірвання договору не спричиняє його недійсність, а тому наслідки виконання зобов`язань за договором, які настали до його розірвання, мають юридичну значимість і зберігають її й після розірвання договору.

Порушене в результаті укладення договору право третьої особи, яка не є стороною договору і позбавлена законної можливості впливати на його умови, підлягає захисту в належний спосіб за загальним правилом статей 15, 16 ЦК України, незалежно від того, чи було добровільно розірвано в подальшому цей договір. У такому випадку саме по собі розірвання договору не може бути єдиною підставою для відмови судом у захисті порушеного права третьої особи, якщо по суті таке розірвання договору не відновлює порушеного права третьої особи і не захищає його.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики ЄСПЛ»), стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод підлягає застосуванню для захисту правомірних очікувань щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною майна.

Законні очікування розглядаються як елемент правової визначеності, в тому числі і тоді, коли йдеться про захист законних очікувань щодо здійснення права власності. Характеристика очікувань як легітимних поєднує в собі їх законність, яка зумовлена реалізацією особою належного особі суб`єктивного права, а також їх обґрунтованість, тобто зумовлену законом раціональність сподівань учасників суспільних відносин.

Пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України до основних засад цивільного законодавства віднесено, серед іншого, добросовісність.

Відповідно до частин другої-четвертої статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

Дії сторін договору купівлі-продажу - ТОВ «Віндзор» та ОСОБА_3 щодо його розірвання після ухвалення судом першої інстанції рішення не можна вважати добросовісними, оскільки фактично вони направлені на утруднення захисту порушених прав позивача.

Ураховуючи, що на момент укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна від 30 січня 2017 року та ухвалення рішення судом першої інстанції, право позивача на переважне право на придбання спірного нерухомого майна було порушене, а розірвання зазначеного договору після ухвалення рішення судом першої інстанції є недобросовісною поведінкою відповідачів, апеляційний суд дійшов помилкового висновку, що ТОВ «Віндзор» має безперешкодне право, як на укладення договорів купівлі-продажу належного йому майна, так і на їх розірвання.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково, і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Ураховуючи, що апеляційний суд помилково скасував рішення суду першої інстанції, яке відповідає вимогам закону, постанова Апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 травня 2018 року підлягає скасуванню з залишенням у силі рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 25 жовтня 2017 року.

Щодо розподілу судових витрат

Згідно із частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України). Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача (пункт 1 частини першої вказаної статті).

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційна скарга ТОВ «Аеротех ЛТД» підлягає задоволенню, сплачений за її подання судовий збір у розмірі 7 695,00 грн підлягає стягненню з ТОВ «Віндзор» та ОСОБА_3 по 3 847,50 грн з кожного, на користь ТОВ «Аеротех ЛТД».

Керуючись статтями 141, 400, 409, 413, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Аеротех ЛТД» задовольнити.

Постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 травня 2018 року скасувати, рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від

25 жовтня 2017 рокузалишити в силі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Віндзор» та ОСОБА_3 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Аеротех ЛТД» судовий збір, сплачений за подання касаційної скарги, у розмірі 3 847,50 грн з кожного.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук

Судді: В. О. Кузнєцов

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

Г. І. Усик