Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 30.12.2020 року у справі №444/2298/18
Постанова КЦС ВП від 22.03.2023 року у справі №444/2298/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 березня 2023 року

м. Київ

справа № 444/2298/18

провадження № 61-17451св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство «Українська залізниця»,

відповідачі: ОСОБА_1 , Малехівська сільська рада Жовківського району Львівської області,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця», в інтересах якого діють Копик Олександр Ігорович та адвокат Завалишин Юрій Олегович, на рішення Жовківського районного суду Львівської області від 2 квітня 2019 року, ухвалене у складі судді Зеліска Р. Й., та постанову Львівського апеляційного суду

від 1 жовтня 2020 року, прийняту колегією у складі суддів: Приколоти Т. І., Савуляка Р. В., Шеремети Н. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2018 року Акціонерне товариство (далі - АТ) «Українська залізниця» звернулося з позовом до ОСОБА_1 та Малехівської сільської ради Жовківського району Львівської області (далі - Малехівська сільська рада) про визнання незаконним і скасування рішення, визнання недійсним і скасування державного акта на право власності, скасування запису у Поземельній книзі та державної реєстрації права власності.

В обґрунтування позову вказувало, що у користуванні АТ «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» перебуває земельна ділянка смуги відведення, зокрема в адміністративних межах села Малехів Малехівської сільської ради Жовківського району Львівської області, що підтверджується технічною документацією із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки загальною площею 17,1368 га, переданої Державному територіально-галузевому об`єднанню «Львівська залізниця», під існуючими об`єктами залізничного транспорту за напрямком Рудно-Підбірці від 17 км + 200 м до 20 км + 544 м для забезпечення функціонування залізничного транспорту в межах села Малехів Малехівської сільської ради Жовківського району Львівської області.

20 січня 2017 року комісією в складі працівників виробничого підрозділу «Кам`янка-Бузька дистанція колії» регіональної філії «Львівська залізниця»

АТ «Українська залізниця» під час обстеження земельної ділянки залізниці в межах села Малехів Малехівської сільської ради Жовківського району Львівської області виявлено, що на 19 км + 595 м - 19 км + 620 м на перегоні Рудно-Підбірці з правої сторони за ходом кілометрів на відстані 10 м від осі головної колії при ширині смуги відведення залізниці 20 м від осі головної колії знаходиться сітчаста огорожа, що огороджує присадибну земельну ділянку, яка належить ОСОБА_1 .

Зазначало, що вказана земельна ділянка знаходиться у смузі відведення залізниці, належить до земель залізничного транспорту, перебуває в користуванні АТ «Укрзалізниця» та закріплена за регіональною філією «Львівська залізниця».

Право власності на земельну ділянку у ОСОБА_1 виникло на підставі рішення Малехівської сільської ради 40 сесії 5 скликання від 27 липня 2010 року № 43 «Про передачу у приватну власність земельної ділянки для обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд», згідно з яким проведено державну реєстрацію права власності відповідача та видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 233311 від 2 серпня 2011 року.

Рішення Малехівської сільської ради та виданий на його підставі державний акт позивач вважає незаконними та такими, що порушують право залізниці на постійне користування земельною ділянкою для обслуговування залізничного полотна і забезпечення безпеки руху в межах села Малехів Малехівської сільської ради.

Посилалося на те, що правовий статус земель залізничного транспорту визначений законом і не може бути змінений в будь-який інший спосіб, аніж відповідно до закону.

Спірна земельна ділянка зайнята об`єктами залізничної інфраструктури на момент чинності Положення «Про землі, надані транспорту», про що свідчить «План полоси відводу лінії Рудно-Підбірці Львівської залізної дороги»

від 1962 року. Відповідно до статті 17 Закону України «Про основи містобудування» вказаний план є містобудівною документацією, яка є основою, зокрема, для підготовки вихідних даних для розробки землевпорядної документації та вирішення питань щодо вилучення (викупу), передачі (надання) земельних ділянок у власність чи користування громадян та юридичних осіб.

Вважало, що відповідно до законодавства, яке діяло на момент виникнення права залізниці на землі смуги відведення в межах села Малехів Малехівської сільської ради, вимоги щодо необхідності виготовлення та отримання державного акта не передбачалися, а землі транспорту вважалися землями спеціального призначення, які використовувалися на підставі особливих положень про ці землі відповідно до пунктів 54, 55 Загальних основ землекористування та землеустрою, затверджених Постановою ЦВК СРСР

15 грудня 1928 року.

Малехівська сільська рада під час прийняття оскаржуваного рішення порушила також пункт «б» частини четвертої статті 84 ЗК України, згідно з яким до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема, землі під державними залізницями. Майно залізниці є державною власністю і закріплене за нею на праві повного господарського відання.

АТ «Укрзалізниця» як суміжний землекористувач не погоджувало ні проект відведення земельної ділянки, ні акт встановлення і узгодження зовнішніх меж землекористування в натурі та не надавало погодження на вилучення земельної ділянки з його користування.

За таких обставин просило:

- визнати незаконним та скасувати рішення 40 сесії 5 скликання Малехівської сільської ради № 43 від 27 липня 2010 року в частині передачі ОСОБА_1 у приватну власність земельної ділянки для обслуговування жилого будинку та господарських будівель і споруд;

- визнати недійсним і скасувати державний акт від 2 серпня 2011 року

серії ЯК № 233311 на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,0554 га, виданий ОСОБА_1 ;

- скасувати запис у Поземельній книзі щодо земельної ділянки з кадастровим номером 4622785700:01:004:0117 шляхом внесення до Державного земельного кадастру відповідних відомостей;

- скасувати державну реєстрацію права ОСОБА_1 на вказану земельну ділянку.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Жовківського районного суду Львівської області від 2 квітня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції вважав безпідставними та недоведеними посилання позивача про те, що частина земельної ділянки, яка перебуває у власності ОСОБА_1 , знаходиться в смузі відведення залізниці. Також суд дійшов висновку про відсутність підстав вважати порушеними відповідачами права позивача, оскільки такі обставини не доведені належними і допустимими доказами.

Місцевий суд зазначив, що у АТ «Укрзалізниця» відсутні належно оформлені документи на земельну ділянку, які б посвідчували право користування, а План полоси відводу лінії Рудно-Підбірці Львівської залізної дороги, на який посилається позивач, не є правовстановлюючим документом на земельну ділянку.

Крім того, приймаючи оспорюване рішення, сільська рада діяла в межах наданих їй повноважень щодо розпорядження землями комунальної власності.

Постановою Львівського апеляційного суду від 1 жовтня 2020 року апеляційну скаргу АТ «Українська залізниця» залишено без задоволення, а рішення Жовківського районного суду Львівської області від 2 квітня 2019 року - без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову з вказаних мотивів, зазначивши про відповідність таких висновків обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У листопаді 2020 року представники АТ «Українська залізниця» Копик О. І. та адвокат Завалишин Ю. О.подали до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення процесуального права, просять скасувати рішення Жовківського районного суду Львівської області від 2 квітня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 1 жовтня 2020 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована неврахуванням судами попередніх інстанцій висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 19 лютого 2020 року

у справі № 466/1058/15-ц (провадження № 61-23268св18), в якій касаційний суд, застосувавши до аналогічних правовідносин статтю 84 ЗК України та

статтю 5 Закону України «Про залізничний транспорт», зазначив, що наявність чи відсутність у землекористувача документів на користування земельною ділянкою не змінює її правового статусу, оскільки його вже визначено законом. Аналогічний висновок викладений в постанові Верховного Суду України

від 24 червня 2015 року у справі № 3-305гс15, у постановах Верховного Суду

від 1 лютого 2018 у справі № 909/277/16, від 14 березня 2019 року

у справі № 918/1373/16, від 10 квітня 2019 року у справі № 466/413/15-ц (провадження № 61-16111св18) та від 15 жовтня 2020 року

у справі № 466/6682/14-ц (провадження № 61-1957св19).

Також заявники вказують про неврахування судами висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 2 грудня 2018 року

у справі № 2-3007/11 (провадження № 14-525цс18), про те, що державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. У спорах, пов`язаних з правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки. Визнання недійсними державних актів на право власності вважається законним, належним та окремим способом поновлення порушених прав у судовому порядку.

Позиція інших учасників справи

У лютому 2021 року представник Малехівської сільської ради Лосин О. Б. подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу АТ «Українська залізниця», в якому зазначив про безпідставність доводів касаційної скарги та правильність висновків судів про відсутність підстав для задоволення позову.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 18 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі і витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Підставою відкриття касаційного провадження у цій справі були доводи заявника про застосування судами попередніх інстанцій норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 466/1058/15-ц (провадження № 61-23268св18), від 1 лютого 2018 року у справі № 909/277/16, від 14 березня 2019 року

у справі № 918/1373/16, від 10 квітня 2019 року у справі № 466/413/15-ц (провадження № 61-16111св18), від 15 жовтня 2020 року

у справі № 466/6682/14-ц (провадження № 61-1957св19), у постанові Верховного Суду України від 24 червня 2015 року у справі № 3-305гс15 (пункт 1

частини другої статті 389 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 15 березня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 233311, виданого ОСОБА_1 на підставі рішення Малехівської сільської ради 40 сесії

5 скликання № 43 від 27 липня 2010 року, останній належить земельна ділянка площею 0,0554 га з цільовим призначенням для обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, розташована на

АДРЕСА_1 .

З витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 25393136

від 23 лютого 2010 року суди встановили, що ОСОБА_1 є власником будинку АДРЕСА_1 на підставі укладеного з ОСОБА_3 договору купівлі-продажу

від 19 лютого 2010 року, посвідченого приватним нотаріусом Жовківського районного нотаріального округу Львівської області Капуш І. М. та зареєстрованого за № 195.

Зі змісту витягу з погосподарської книги № 1 за 1974-1976 роки Малехівської сільської ради від 5 вересня 2018 року № 1130/02-19 суди встановили, що за домогосподарством на АДРЕСА_1 за вказаний період обліковувалось 0,08 га землі та жилий будинок 1965 року забудови.

Суди встановили, що згідно з довідкою Малехівської сільської ради

від 10 вересня 2018 року № 1159/02-19, складеною на підставі книги обліку сплати земельного податку за використання землею на території Малехівської сільської ради, за користування земельною ділянкою площею 0,0554 га

на АДРЕСА_1 сплачено земельний податок за період з 1997 року до 2010 року; з 2010 року земельний податок не сплачувався, оскільки землекористувач звільнений від сплати земельного податку як пенсіонер.

Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року

№ 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши додержання судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права в межах вимог та доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, і відзиву на неї, суд дійшов таких висновків.

Згідно з частиною першою статті 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Відповідно до пункту «б» частини четвертої статті 84 ЗК України до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать: землі під державними залізницями, об`єктами державної власності повітряного і трубопровідного транспорту.

Частини перша, друга статті 6 Закону України «Про залізничний транспорт» передбачають, що землі, які надаються в користування для потреб залізничного транспорту, визначаються відповідно до ЗК України та Закону України «Про транспорт».

Частиною другою статті 6 Закону України «Про залізничний транспорт» передбачено, що до земель залізничного транспорту належать землі смуг відведення залізниць під залізничним полотном та його облаштуванням, станціями з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв`язку, водопостачання, каналізації; під захисними та укріплювальними насадженнями, службовими, культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи залізничного транспорту.

Землями транспорту визнаються землі, надані в користування підприємствам і організаціям транспорту згідно із ЗК України, для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту, вдосконалення і розвитку об`єктів транспорту (частина перша статті 11 Закону України «Про транспорт»).

До земель залізничного транспорту належать землі, надані в користування підприємствам і організаціям залізничного транспорту відповідно до чинного законодавства України. До складу цих земель входять землі, які є смугою відведення залізниць, а саме землі, надані під залізничне полотно та його облаштування, станції з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв`язку, водопостачання, каналізації, захисні і укріплюючі насадження, службові, культурно-побутові приміщення та інші споруди, необхідні для забезпечення роботи залізничного транспорту. (частина перша

статті 23 Закону України «Про транспорт»).

Аналогічна правова норма міститься у статті 68 ЗК України.

Наявність чи відсутність у землекористувача документів на користування земельною ділянкою не змінює її правового статусу, оскільки його вже визначено законом.

Подібні висновки викладено в постанові Верховного Суду України

від 24 червня 2015 року у справі № 3-305гс15, у постановах Верховного Суду

від 1 лютого 2018 року у справі № 909/277/16, від 14 березня 2019 року

у справі № 918/1373/16, від 10 квітня 2019 року у справі № 466/413/15-ц (провадження № 61-16111св18), від 19 лютого 2020 року

у справі № 466/1058/15-ц (провадження № 61-23268св18) та підтверджено у постановах Верховного Суду від 15 жовтня 2020 року у справі № 466/6682/14-ц (провадження № 61-1957св19), від 13 січня 2021 року у справі № 715/2402/18 (провадження № 61-8999св20), від 19 травня 2021 року у справі № 715/2081/18 (провадження № 61-3144св21) і від 8 лютого 2023 року у справі № 466/1058/15-ц (провадження № 61-6732св22).

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив із недоведеності позивачем його права власності (володіння) на спірну земельну ділянку. Суди зазначили, що План полоси відводу лінії Рудно-Підбірці Львівської залізної дороги, на який посилається позивач, не є правовстановлюючим документом на земельну ділянку

Такого висновку суди попередніх інстанцій дійшли без урахування висновків, викладених у вказаних постановах Верховного Суду України та Верховного Суду.

Звертаючись з вказаним позовом, на підтвердження права користування земельною ділянкою, розташованою у межах смуги відведення лінії Рудно-Підбірці Львівської залізниці, АТ «Укрзалізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» надано відповідний план смуги відведення, який був розроблений проектною організацією Дорпроект Південно-Західної залізниці у 1962 році.

У постанові Верховного Суду від 17 листопада 2021 року

у справі № 444/2195/18-ц (провадження № 61-18447св20) зазначено, що «нормативно-правовими актами, чинними на момент набуття права на земельні ділянки залізницею у 1962 році, а саме: ЗК Української РСР від 25 жовтня

1922 року, Загальних основ землекористування та землеустрою, затверджених постановою ЦВК СРСР від 1928 року, передбачалось, що землі, які знаходилися фактично у виключному віданні уповноважених органів, рахуються закріпленими за ними та за відсутності їхньої згоди можуть бути вилученими лише у спеціальному порядку.

Вимоги щодо виготовлення та отримання державного акта не передбачалися, а землі транспорту вважалися землями спеціального призначення, які використовувалися на підставі особливих положень про ці землі відповідно до пунктів 54, 55 Загальних основ землекористування та землеустрою

(постанова ЦВК СРСР від 15 грудня1928 року).

За змістом статті 17 Закону України «Про основи містобудування», наявний у матеріалах справи план смуги відведення лінії Рудно-Підбірці Львівської залізничної дороги від 1962 року є містобудівною документацією».

Дійшовши помилкового висновку про те, що план смуги відведення лінії Рудно-Підбірці Львівської залізничної дороги не є правовстановлюючим документом, суди не надали належної оцінки вказаному доказу та не перевірили, чи

є АТ «Українська залізниця» належним користувачем зазначеної у плані відведення земельної ділянки, розташованої у межах смуги відведення лінії Рудно-Підбірці Львівської залізної дороги.

На підтвердження факту накладення земельної ділянки ОСОБА_1 на земельну ділянку залізниці, АТ «Українська залізниця» надало: схему накладення земельної ділянки (т. 1 а.с. 16) та акт обстеження земельної ділянки, складений 20 січня 2017 року комісією виробничого підрозділу «Кам`янка-Бузька дистанція колії».

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, зазначені норми законодавства та подані позивачем докази не врахував, не встановив правовий статус і належність земельної ділянки та, з огляду на це, не з`ясував, чи мала Малехівська сільська рада законні повноваження розпоряджатися землями такої категорії, чи могли передаватися ці землі у приватну власність.

Крім того, відповідно до частини другої статті 149 ЗК України вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшовши висновку про те, що Малехівська сільська рада мала усі необхідні повноваження щодо розпорядження зазначеною земельною ділянкою, не з`ясував, чи вилучалась вона у позивача у встановленому порядку.

Крім того, обґрунтовуючи позовні вимоги та вважаючи порушеним право користування земельною ділянкою, АТ «Українська залізниця» вказувало, що

на 19 км + 595 м - 19 км + 620 м на перегоні Рудно-Підбірці з правої сторони за ходом кілометрів на відстані 10 м від осі головної колії при ширині смуги відведення залізниці 20 м від осі головної колії знаходиться сітчаста огорожа, що огороджує належну ОСОБА_1 присадибну земельну ділянку.

Вказані обставини, на думку позивача, свідчать про накладення земельної ділянки ОСОБА_1 на смугу відведення залізниці.

Проте суди не перевірили цих обставин справи, не надали оцінки поданим сторонами доказам, не попередили сторони про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій, зокрема, не роз`яснили необхідність призначення експертизи для встановлення дійсного перетину та розміру земельної ділянки ОСОБА_1 , яка накладається на земельну ділянку, передану у користування позивачу, тому дійшли передчасного висновку про відмову в позові у зв`язку з відсутністю у позивача права на спірну ділянку.

Враховуючи викладене, доводи заявника про те, що суди не врахували правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 19 лютого 2020 року

у справі № 466/1058/15-ц (провадження № 61-23268св18), від 1 лютого 2018 року у справі № 909/277/16, від 14 березня 2019 року у справі № 918/1373/16,

від 10 квітня 2019 року у справі № 466/413/15-ц (провадження № 61-16111св18), від 15 жовтня 2020 року у справі № 466/6682/14-ц (провадження № 61-1957св19), у постанові Верховного Суду України від 24 червня 2015 року

у справі № 3-305гс15, є обґрунтованими.

Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 11 постанови

від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці ЄСПЛ (рішення у справах «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

В силу положень статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи касаційним судом Верховний Суд позбавлений можливості ухвалити нове рішення в цій справі, оскільки для його ухвалення необхідно встановити обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій.

Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Враховуючи, що внаслідок неправильного застосування норм матеріального права та неналежного дослідження і оцінки зібраних доказів судами попередніх інстанцій не встановлені фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалені ними судові рішення не можуть вважатися законним і обґрунтованим, тому підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд суду першої інстанції.

Під час нового розгляду місцевому суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального та процесуального права, дослідити і належним чином оцінити надані сторонами докази, дати правову оцінку доводам та запереченням сторін і ухвалити законне та справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи, що справа направляється на новий розгляд до суду першої інстанції, суд не здійснює розподіл судових витрат.

Керуючись статтями 400 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця», в інтересах якого діють Копик Олександр Ігорович та адвокат Завалишин Юрій Олегович, задовольнити частково.

Рішення Жовківського районного суду Львівської області від 2 квітня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 1 жовтня 2020 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: І. М. Фаловська В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. В. Сердюк В. А. Стрільчук