Постанова

Іменем України

22 лютого 2023 року

м. Київ

справа № 760/11767/16-ц

провадження № 61-21377св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Караваєва Людмила Анатоліївна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу адвоката Хомича Івана Олександровича в інтересах ОСОБА_2 на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 15 березня 2021 року у складі судді Букіної О. М. та постанову Київського апеляційного суду від 02 листопада 2021 року у складі колегії суддів Верланова С. М., Мережко М. В., Савченка С. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , за участю третьої особи - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Караваєвої Л. А., про визнання недійсним заповіту.

Позовну заяву мотивувала тим, щона підставі нотаріально посвідченого договору дарування від 15 липня 2004 року її сестрі ОСОБА_3 належала однокімнатна квартира АДРЕСА_1 , в якій вона проживала та була зареєстрована.

Зазначила, що 17 березня 2016 року о 13:15 год ОСОБА_3 склала заповіт, яким заповіла належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1 на користь відповідачки ОСОБА_2 , а також посвідчила довіреність, відповідно до якої ОСОБА_3 уповноважила ОСОБА_2 представляти її інтереси в усіх організаціях, установах та підприємствах, незалежно від форми власності та підпорядкування, з питань підготовки та збору документів для подальшого відчуження вказаної квартири.

Заповіт посвідчила приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Караваєва Л. А. за місцем проживання заповідача у зв`язку зі станом її здоров`я.

Послалася на те, що у той же день, 17 березня 2016 року о 15:40 год ОСОБА_3 була доставлена до Київської міської клінічної лікарні № 6, де ІНФОРМАЦІЯ_1 померла.

Виходила з того, що ОСОБА_3 впродовж останніх років перед смертю зловживала спиртними напоями, що призвело до тяжких наслідків для її здоров`я.

Під час обстежень в Київській міській клінічній лікарні № 6 у 2012 році в ОСОБА_3 виявили ряд важких захворювань, зокрема: цироз печінки.

Вважає, що відповідач, яка є сусідкою ОСОБА_3 , знаючи про її алкогольну залежність, умисно, з метою заволодіння майном сприяла ОСОБА_3 у вживанні алкогольних напоїв та скориставшись тим, що вона не усвідомлювала значення своїх дій і не могла керувати ними, вмовила ОСОБА_3 на укладення спірного заповіту.

Просила визнати недійсним заповіт, складений ОСОБА_3 17 березня 2016 року о 13:15 год, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Караваєвою Л. А. та зареєстрований у реєстрі за № 493.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням від 15 березня 2021 року Солом`янський районний суд міста Києва позов задовольнив.

Визнав недійсним заповіт, складений ОСОБА_3 17 березня 2016 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Караваєвою Л. А. та зареєстрований у реєстрі за № 493.

Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 551,20 грн.

Рішення суд мотивував тим, що, виходячи з висновків судово-психіатричного експерта від 23 квітня 2020 року № 33, складений спадкодавцем заповіт не може породжувати правові наслідки, зазначені в ньому, а тому є недійсним.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою від 02 листопада 2021 року Київський апеляційний суд апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Хомича І. О. залишив без задоволення.

Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 15 березня 2021 року залишив без змін.

Постанову мотивував тим, що оцінюючи наявні в справі висновок судово-психіатричного експерта від 11 серпня 2017 року № 539 та висновок судово-психіатричного експерта від 23 квітня 2020 року № 33, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про належність та допустимість висновку судово-психіатричного експерта від 23 квітня 2020 року № 33, який узгоджується з іншими матеріалами справи, та у своїй сукупності свідчать про наявність обставин справи, на які послалася ОСОБА_1 .

Вважав обґрунтованим висновок місцевого суду про наявність підстав для визнання недійсним оспорюваного заповіту, оскільки позивачка довела, що ОСОБА_3 на час складання заповіту від 17 березня 2016 року не могла усвідомлювати значення своїх та не могла керувати ними.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2021 року до Верховного Суду, адвокат Хомич І. О. в інтересах ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у позові.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою для відкриття касаційного провадження адвокат Хомич І. О. в інтересах ОСОБА_2 зазначив не врахування висновку щодо застосування статті 225 ЦК України у подібних правовідносинах, висловленого у постановах Верховного Суду від 11 листопада 2019 року у справі № 496/4851/14-ц, від 06 травня 2020 року у справі № 615/947/18-ц, від 16 вересня 2020 року у справі № 638/6835/17-ц.

Касаційну скаргу мотивував тим, що суди не врахували наявність двох різних за змістом і висновками судово-психіатричних експертиз, двічі відмовили представнику відповідача у задоволенні клопотання про проведення повторної комплексної посмертної судово-медичної та судово-психіатричної експертизи.

На час складання заповіту ОСОБА_3 перебувала при свідомості, розуміла значення своїх дій, а заповіт відповідав її внутрішній волі.

Висновок за результатами повторної комплексної посмертної судово-медичної та судово-психіатричної експертизи не узгоджується з наявною у справі медичною документацією та показами свідків.

Визнання недійсним спірного заповіту, порушує право заявника на мирне володіння майном, гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

У травні 2022 року до суду надійшли пояснення на касаційну скаргу, у яких адвокат Чучковська А. В. в інтересах ОСОБА_1 просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 (свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 , ( т. 1, а. с. 21).

Позивач ОСОБА_1 є рідною сестрою ОСОБА_3 .

Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина, яка складається з однокімнатної квартири АДРЕСА_2 , що належала померлій на підставі договору дарування від 15 липня 2004 року, у якій вона проживала та була зареєстрована по день смерті.

Відповідно до матеріалів спадкової справи № 17/2016 приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Холявко Н. М., за прийняттям спадщини після смерті ОСОБА_3 звернулися дві особи: позивачка ОСОБА_1 - в порядку спадкування за законом та відповідачка ОСОБА_2 - в порядку спадкування за заповітом.

Згідно із довідкою Київського міського психоневрологічного диспансеру від 22 травня 2017 року № 5, ОСОБА_3 на обліку у лікаря-психіатра Київського міського психоневрологічного диспансеру № 5 не перебувала.

За довідкою Київської міської наркологічної клінічної лікарні «Соціотерапія» від 21 червня 2017 року № 381490 ОСОБА_3 під наркологічним диспансерно-динамічним наглядом не перебуває.

У період з 07 до 23 листопада 2012 року ОСОБА_3 проходила стаціонарне лікування у Київській міській клінічній лікарні № 6, що підтверджується випискою № 14510 з медичної карти стаціонарного хворого, із діагнозом: гіпертонічна хвороба 2 ст., гіпертензивне серце, ішемічна хвороба серця, атеросклеротичний кардіосклероз, поліостеоартроз, ураження кульшових суглобів, остеохондроз поперекового відділу хребта, вузловий зоб 1 ст., хронічний ерозивний гастрит, хронічний панкреатит, хронічний гепатит неуточненої етіології.

Дослідженням крові Національним інститутом хірургії та трансплантології АМН України ім. О. О. Шалімова у ОСОБА_3 станом на 16 березня 2016 року діагностовано наявність 20 одиниць гемоглобіну.

З огляду на амбулаторну картку ОСОБА_3 , відомості про амбулаторне чи стаціонарне лікування хворої протягом 2013 року - лютий 2016 року відсутні.

16 березня 2016 року ОСОБА_3 оглянута лікарем-терапевтом ОСОБА_4 , яка видала направлення на госпіталізацію.

17 березня 2016 року о 13:15 год приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Караваєва Л. А. посвідчила заповіт, за яким ОСОБА_3 заповіла належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1 на користь відповідачки ОСОБА_2 .

Цей заповіт склала та посвідчила приватний нотаріус за адресою місця проживання ОСОБА_3 у АДРЕСА_3 , у зв`язку із станом здоров`я ОСОБА_3 , та зареєстровала в реєстрі за № 493 (т. 1, а. с. 13, 14).

Одночасно, 17 березня 2016 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Караваєва Л. А. посвідчила довіреність, якою ОСОБА_3 уповноважила ОСОБА_2 представляти її інтереси в усіх організаціях, установах та підприємствах, незалежно від форми власності та підпорядкування, з питань підготовки та збору необхідних документів для подальшого відчуження квартири АДРЕСА_1 . Ця довіреність зареєстрована в реєстрі за № 949 (т. 1 а. с. 15).

17 березня 2016 року о 15 год 40 хв. ОСОБА_3 каретою швидкої допомоги була доставлена до Київської міської клінічної лікарні № 6.

Інформовану добровільну згоду пацієнта на проведення діагностики, лікування та на проведення операції та знеболення ОСОБА_3 не підписала.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла у віці 60 років, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 .

Ухвалою від 03 квітня 2017 року за клопотанням представника позивачки - ОСОБА_5 . Солом`янський районний суд міста Києва призначив посмертну судово-психіатричну експертизу стосовно ОСОБА_3 , проведення якої доручив експертам Київського міського центру судово-психіатричної експертизи (т. 1, а. с.184,).

За висновком судово психіатричного експерта від 11 серпня 2017 року № 539 у ОСОБА_3 на час складання заповіту 17 березня 2016 року о 13:15 год виявлені ознаки астенічного стану соматогенно-обумовленого (МКХ-10: F06.8). За своїм психічним станом вона усвідомлювала значення своїх дій та могла керувати ними у вищезазначений період (т. 1 а. с. 219-222).

За клопотанням представника позивачки, яка не погодилась із зазначеним висновком судово-психіатричного експерта від 11 серпня 2017 року № 539, для роз`яснення висновку експертизи допитані експерт ОСОБА_6 та експерт ОСОБА_7 , які склали висновок.

Ухвалою від 24 січня 2020 року за клопотанням представника позивачки - адвоката Чучковської А. В., Солом`янський районний суд міста Києва призначив повторну посмертну комплексну судово-медичну та судово-психіатричну експертизу, проведення якої доручено державній установі «Центр психічного здоров`я і моніторингу наркотиків та алкоголю МОЗ України» та Київському міському клінічному бюро судово-медичної експертизи.

Призначаючи цю експертизу, місцевий суд дійшов висновку, що висновок судово-психіатричного експерта від 11 серпня 2017 року № 539 є необґрунтованим та таким, що викликає сумніви в його правильності (т. 2, а. с. 95-98).

За висновком судово-психіатричного експерта від 23 квітня 2020 року № 33 експертів державної установи «Центр психічного здоров`я і моніторингу наркотиків та алкоголю МОЗ України», ОСОБА_3 на час підписання заповіту 17 березня 2016 року страждала на психічний розлад: органічне ураження головного мозку поєднаного генезу (хронічна інтоксикація, хронічна гіпоксія внаслідок анемії, церебрального атеросклерозу, гіпертонічної хвороби) із порушенням свідомості та когнітивними порушеннями. За своїм станом здоров`я у період підписання заповіту 17 березня 2016 року не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними (т. 2, а. с. 108-113).

Під час розгляду справи суд заслухав покази свідків: ОСОБА_8 - завідувача терапевтичного відділення, де лікувалася ОСОБА_3 ; ОСОБА_9 - лікар-терапевт, пацієнткою якої була ОСОБА_3 ; ОСОБА_4 - дільничний лікар-терапевт, яка виписувала ОСОБА_3 направлення на госпіталізацію; ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , які є знайомими ОСОБА_3 .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно із абзацом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржено з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Межі розгляду справи судом

Підставою для відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку).

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частина третя статті 3 ЦПК України визначає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Задовольняючи позов, місцевий суд, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що ОСОБА_3 на час складання заповіту від 17 березня 2016 року не могла усвідомлювати значення своїх та не могла керувати ними.

Верховний Суд погодився з такими висновками суду апеляційної інстанції з наступних підстав.

Застосування статті 225 ЦК України у подібних правовідносинах неодноразово перебувало предметом розгляду Верховного Суду.

Так, у постанові Верховного Суду від 11 листопада 2019 року у справі № 496/4851/14-ц, на яку послався заявник, як на приклад неоднакового застосування норми права, висловлено висновок про те, що згідно зі статтею 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

У частині першій статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з частинами першою-третьою, п`ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною першою статті 225 ЦК України передбачено, що правочин, який дієздатна особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а у разі її смерті за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Підставою для визнання правочину недійсним на підставі, яка передбачена зазначеною нормою, повинна бути встановлена судом неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала у такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).

Тобто, для визнання правочину недійсним необхідна наявність факту, що особа саме у момент укладення договору не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними.

Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до пункту 2 частини першої статті 145 ЦПК України 2004 року (пункт 2 частини першої статті 105 ЦПК України) зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 212 ЦПК України 2004 року (стаття 89 ЦПК України).

Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину.

Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Висновок експертизи має бути категоричним та не може ґрунтуватись на припущеннях (частина четверта статті 60 ЦПК України 2004 року, частина 6 статті 81 ЦПК України).

Тлумачення наведених норм права дає підстави для висновку, що для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

У постановах Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 615/947/18-ц та 16 вересня 2020 року у справі № 638/6835/17-ц, зазначених заявником як приклад неоднакового застосування норм права, зазначено, що згідно з пунктом 3 частини четвертої статті 265 ЦПК України

у мотивувальній частині рішення зазначаються мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику

У підпункті в) пункту 3 частини першої статті 382 ЦПК України визначено, що постанова суду апеляційної інстанції складається з мотивувальної частини із зазначенням мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу.

Принцип змагальності сторін полягає у тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підтвердження або заперечення своїх вимог. При цьому сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростовала (концепція негативного доказу), оскільки за таким підходом сам принцип змагальності цивільного судочинства втрачає сенс.

У справі, що переглядається, на відміну від справи № 496/4851/14-ц, суди попередніх інстанцій при ухваленні судових рішень дійшли правильного висновку про застосування до спірних правовідносин положень статті 225 ЦК України, яка передбачає можливість визнати недійсним правочин, вчинений дієздатною фізичною особою в момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, взявши за основу висновок судово-психіатричного експерта від 23 квітня 2020 року № 33, який узгоджується з іншими матеріалами справи, які у своїй сукупності свідчать про наявність обставин справи, на які посилається ОСОБА_1 .

Висновки судів у справі, що переглядається не суперечать висновкам Верховного суду у зазначених постановах, позивач подала докази, що підтверджують факт того, що ОСОБА_3 на час складання заповіту від 17 березня 2016 року не могла усвідомлювати значення своїх та не могла керувати ними та суди попередніх інстанцій у мотивувальних частинах судових рішень зазначили мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в позові, апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу.

Доводи касаційної скарги, які були підставою для відкриття касаційного провадження, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи.

Доводи скарги про те, що суди не врахували наявність двох різних за змістом і висновками судово-психіатричних експертиз, двічі відмовили представнику відповідача у задоволенні клопотання про проведення повторної комплексної посмертної судово-медичної та судово-психіатричної експертизи; на момент складання заповіту ОСОБА_3 перебувала при свідомості, розуміла значення своїх дій, а заповіт відповідав її внутрішній волі, а висновок за результатами повторної комплексної посмертної судово-медичної та судово-психіатричної експертизи не узгоджується з наявною у справі медичною документацією та показами свідків, висновків суду не спростовують та зводяться до переоцінки доказів, що находиться за межами повноважень суду касаційної інстанції згідно зі статтею 400 ЦПК України.

При цьому, неприйнятними є доводи скарги про те, що визнання недійсним спірного заповіту, порушує право заявника на мирне володіння майном, гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Відповідач не навів будь-яких переконливих доказів, що унаслідок задоволення позову відбудеться неправомірне втручання в гарантоване статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право мирно володіти своїм майном.

Суди вирішили справу з урахуванням балансу інтересів сторін спору і принципу пропорційності, оскільки у даному випадку, за установлених у цій справі обставин, задоволення позовних вимог, спрямованих на судовий захист права на спадкування ОСОБА_1 переважає над правом ОСОБА_2 , яка набула спірну квартиру від сторонньої особи на підставі заповіту.

При цьому відповідач не довела обставин, які б свідчили про повну відсутність у неї житла.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в судовому рішенні, питання обґрунтованості висновків суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків суду.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Оскільки ухвалою від 21 січня 2022 року зупинено дію рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції до закінчення касаційного перегляду, слід поновити дію судових рішень.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу адвоката Хомича Івана Олександровича в інтересах ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 15 березня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 листопада 2021 року залишити без змін.

Поновити дію рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 15 березня 2021 року та постанови Київського апеляційного суду від 02 листопада 2021 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ю. Мартєв В. В. Сердюк І. М. Фаловська