Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 07.06.2021 року у справі №274/7153/20
Постанова КЦС ВП від 22.02.2023 року у справі №274/7153/20

Постанова

Іменем України

22 лютого 2023 року

м. Київ

справа № 274/7153/20

провадження № 61-8029св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Комунальне підприємство «Бердичівтеплоенерго»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 13 січня 2021 року у складі судді Хуторної І. Ю. та постанову Житомирського апеляційного суду від 05 квітня 2021 року у складі колегії суддів Микитюк О. Ю., Григорусь Н. Й., Галацевич О. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Комунального підприємства «Бердичівтеплоенерго» (далі - КП «Бердичівтеплоенерго») про визнання факту дискримінації при укладанні трудового договору, зобов`язання укласти трудовий договір і стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позов мотивував тим, що 21 вересня 2020 року, 05, 08, 12, 15 жовтня 2020 року він звернувся до КП «Бердичівтеплоенерго» із заявами про працевлаштування на посаду оператора котельні.

Під час подання заяв пропонував комунальному підприємству ознайомитися із оригіналами документів, які видані на його ім`я: паспортом, посвідченням про закінчення професійно-технічної освіти за фахом оператора котельні, висновками психофізіологічної експертизи, свідоцтвом про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, трудовою книжкою, та дипломом спеціаліста.

Проте, працівник КП «Бердичівтеплоенерго» ознайомлюватись з документами відмовилась.

12 жовтня 2020 року він звернувся до Бердичівської міської ради із заявою про працевлаштування на посаду оператора котельні та повідомив обставини, що штучно створені адміністрацією КП «Бердичівтеплоенерго» для перешкоджання подачі до підприємства документів у належний спосіб.

15 жовтня 2020 року, працівники КП «Бердичівтеплоенерго» відмовились від отримання такої заяви, пройти у приміщення, для реєстрації заяви не дозволили, запропонували покласти заяву до скриньки «довіри» чи відправити її засобами поштового зв`язку.

Зазначену заяву він направив засобами поштового зв`язку, поклав заяву до скриньки КП «Бердичівтеплоенерго», крім того направив до Бердичівської міської ради.

У відповідь на заяву від 15 жовтня 2020 року він отримав повідомлення від КП «Бердичівтеплоенерго» про те, що набір працівників не проводиться.

Вважає, що відносно нього допущено дискримінацію у сфері праці, оскільки він неодноразово звертався до суду за захистом своїх прав, а також у своїх заявах повідомляв, що має намір звернутися до суду у разі порушення його прав.

На думку заявника, відповідач допускає вибірковий доступ до приміщення підприємства, а відтак встановив нерівні умови для працевлаштування позивача та інших осіб, без об`єктивного та розумного обґрунтування.

На підставі викладеного, уточнивши позовні вимоги, просив суд:

1.Визнати дискримінацію щодо нього КП «Бердичівтеплоенерго» при спробі працевлаштування на посаду оператора котельні.

2.Зобов`язати КП «Бердичівтеплоенерго» укласти з ним трудовий договір на посаду оператора котельні з 21 жовтня 2020 року.

3.Стягнути з КП «Бердичівтеплоенерго» на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 21 жовтня 2020 року до дати прийняття рішення у розмірі середнього заробітку оператора котельні КП «Бердичівтеплоенерго».

4.Стягнути з КП «Бердичівтеплоенерго» на його користь судові витрати.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Бердичівський міськрайонний суд Житомирської області рішенням від 13 січня 2021 року у позові відмовив.

Рішення місцевий суд мотивував недоведеністю дискримінації в діях відповідача, а міркування позивача вважав необґрунтованими та надуманими і такими, що не відповідають дійсним обставинам справи. Факт звернення до суду із позовною заявою сам по собі не є обставиною, що підтверджує порушення прав позивача.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

На рішення місцевого суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.

Житомирський апеляційний суд постановою від 05 квітня 2021 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 13 січня 2021 року залишив без змін.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що рішення місцевого суду є законним та обґрунтованим і відсутності підстав для його скасування.

Зазначив, що позивач не вчинив необхідних дій для укладення трудового договору в письмовій формі. 15 жовтня 2020 року, в день прийняття відповідачем на роботу працівників котелень позивач на пропозицію секретаря не залишив у скриньці для заяв його заяву про прийняття на роботу з необхідними документами, отже питання про прийняття його на роботу не могло бути вирішено відповідачем й не вирішувалось.

Дійшов висновку про те, що ненадання позивачу можливості особисто подати заяву про прийняття на роботу у прийнятний для нього спосіб, враховуючи карантинні обмеження, та попередні численні звернення до суду з позовами про порушення його трудових прав не є проявами дискримінації щодо нього.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у травні 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 13 січня 2021року та постанову Житомирського апеляційного суду від 05 квітня 2021 року, передати справу на новий розгляд.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 04 червня 2021 року відкрив касаційне провадження, витребував справу з суду першої інстанції, надіслав учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснив їм право подати відзив на касаційну скаргу.

Підставою для відкриття касаційного провадження є пункт 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України та пункт 4 частини третьої статті 411 ЦПК України.

Справа надійшла до Верховного Суду 18 червня 2021 року.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційну скаргуОСОБА_1 мотивував тим, що суди попередніх інстанцій ігнорували докази, норми права, що регулюють правовідносини, не дотримались принципу справедливості та рівності учасників процесу.

Оскаржені судові рішення не вмотивовані, докази та наведені ним у позові обставини не розглянуті, відповідача звільнено від обов`язку доведення заявлених ним обставин.

Підставами касаційного оскарження зазначив:

1.Пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду.

Відповідно до висновків Верховного Суду у постановах від 18 липня 2019 року у справі № 136/1401/16-ц (провадження № 61-33910св18), від 06 серпня 2020 року у справі № 212/7368/17 (провадження № 61-5953св19) у подібних справах, за нормами статті 263 ЦПК України, рішення мають бути ухвалені на основі повно та всебічно з`ясованих обставин справи, підтверджених доказами та ґрунтуватись на засадах верховенства права.

Висновок Верховного Суду щодо застосування статті 2 КЗпП України у постанові від 23 жовтня 2019 року у справі № 629/4238/15-ц (провадження № 61-28558св18).

2. Пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України (відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах).

Відсутній висновок щодо застосування частин першої, шостої статті 81, частини десятої статті 84, частини п`ятої статті 93, частини другої статті 259, частини першої та другої статті 367, підпункту «в» пункту 1 частини першої статті 382 ЦПК України у подібних правовідносинах та застосування Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 лютого 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» (частина шоста, останні два абзаци).

3. Пункт 4 частини третьої статті 411 ЦПК України (порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, а саме встановлення обставин, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів).

Вважає, що суд апеляційної інстанції встановив обставини, що мають суттєве значення на підставі недопустимих доказів.

Зазначив, що на підставі пояснення відповідача суд встановив дату направлення листа з відповіддю як 10 жовтня 2019 року, тобто рішення ґрунтується на припущені. Позивач подав докази, що спростовують таке твердження.

Послався на встановлення дати прийняття працівників на підставі неналежно отриманих доказах - листах з Бердичівського міського центру зайнятості, які адресовані суду та відповідачу.

Зауважив, що апеляційний суд встановив: «Суд першої інстанції, заслухавши пояснення позивача, представника відповідача, свідка ОСОБА_2 », проте у цій справі свідки не допитувались. Наявність у справі заяви свідка, на його думку, не дає підстав стверджувати про наявність свідка. Суд першої інстанції не стверджував про наявність свідка, а вказував на його заяву. Вважає, що суд апеляційної інстанції, серед іншого вийшов за межі справи.

Вважає, що жоден доказ, поданий позивачем, судами належним не визнали.

У відзиві на касаційну скаргу КП «Бердичівтеплоенерго» просить залишити її без задоволення, а оскаржені судові рішення залишити без змін, як такі, що є законними, обґрунтованими, ухваленими відповідно до вимог чинного законодавства.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 21 вересня 2020 року, 05, 08, 12, 15 жовтня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до КП «Бердичівтеплоенерго» із заявами, у яких просив прийняти його на роботу оператором котельні.

У заявах ОСОБА_1 зазначив, що має належне посвідчення про закінчення професійно-технічної освіти за фахом оператора котельні та три висновки психофізіологічної експертизи з дозволом на виконання роботи оператором котельні, паспорт, трудову книжку, свідоцтво про загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Повідомив, що має закінчену вищу освіту.

У заявах зазначив про намір звертатися до суду у разі порушення його прав та про те, що мали неодноразові його звернення до суду за захистом порушених прав.

Послався на те, що надає для ознайомлення документи: паспорт, три висновки психофізіологічної експертизи та протоколи психофізіологічного обстеження з дозволом на виконання роботи оператора котельні; трудова книжка, видана на ім`я « ОСОБА_1 », диплом спеціаліста, витяг з протоколу № 118 засідання комісії з перевірки знань з питань охорони праці, посвідчення на ім`я « ОСОБА_1 » про закінчення професійно-технічної освіти на посаду оператора котельні з відміткою про повторну перевірку знань від 30 червня 2020 року, свідоцтво про загальнообов`язкове державне соціальне страхування (а. с. 6, 8, 11, 13, 17).

Із аналогічними заявами про прийняття на роботу оператором котельні від 12 та 15 жовтня 2020 року ОСОБА_1 звертався до Бердичівської міської ради (а. с. 15, 18).

Копії зазначених у заявах документів позивач долучив до позову, а також надав докази наявності судових проваджень між сторонами щодо працевлаштування позивача, які мали місце у 2012, 2013, 1018 та 2019 роках (а. с .21-37).

КП «Бердичівтеплоенерго» листами від 28 вересня 2020 року, 05 та 12 жовтня 2020 року на заяви від 21 вересня 2020 року, 05 та 08 жовтня 2020 року відповідно, повідомило ОСОБА_1 про те, що прийом працівників на виконання обов`язків оператора котельні не здійснюється.

У листах зазначило, що будь-яких документів та додатків до заяви підприємство не отримало (а. с. 7, 10, 20).

КП «Бердичівтеплоенерго» листом від 20 жовтня 2020 року на заяву від 15 жовтня 2020 року повідомило ОСОБА_1 про те, що прийом працівників на виконання обов`язків оператора котельні завершило (а. с. 50.).

На заяви ОСОБА_1 про працевлаштування, адресовані до Бердичівської міської ради, від заступника міського голови Онофрійчука С. П. позивач отримав відповідь від 21 жовтня 2020 року, відповідно до якої Бердичівська міська рада здійснює лише управління об`єктами житлово-комунального господарства, побутового, торгівельного обслуговування, транспорту та зв`язку, що перебувають у комунальній власності.

Незаконне втручання органів та посадових осіб місцевого самоврядування у господарську діяльність суб`єктів господарювання забороняється.

Відповідно до інформації, наданої КП «Бердичівтеплоенерго», прийом працівників на виконання обов`язків оператора котельні на час звернення 12 жовтня 2020 року не здійснювався (а. с .54).

За повідомленням заступника міського голови Онофрійчука С. П. від 20 листопада 2020 року при ухваленні рішення «Про виконання заходів з підготовки господарства міста до роботи в осінньо-зимовий період та початок опалювального періоду 2020-2021 років» були присутні директор КП «Бердичівтеплоенерго» ОСОБА_3 та головний спеціаліст ОСОБА_4 Опалювальний період розпочато 16 жовтня 2020 року (а. с. 61).

Рішенням від 18 вересня 2020 року № 210 «Про виконання заходів з підготовки господарства міста до роботи в осінньо-зимовий період та початок опалювального періоду 2020-2021 років» Бердичівська міська рада визначила початок опалювального сезону 2020/2021 із 15 жовтня 2020 року (а. с. 62).

Листом від 23 жовтня 2020 року № 1558 Бердичівський міський центр зайнятості повідомив, що отримав інформацію про попит на робочу силу ( вакансії) для укомплектування посад операторів котельні КП «Бердичівтеплоенерго» 15 жовтня 2020 року.

Щодо дати працевлаштування КП «Бердичівтеплоенерго» безробітних за направленням із служби зайнятості, то Бердичівський міський центр зайнятості не наділений повноваженнями щодо перевірки фактичного працевлаштування (а. с. 52).

Листом від 30 листопада 2020 року директор КП «Бердичівтеплоенерго» зазначив, що повідомити про те, в якій кількості та коли видавалися направлення на проходження попереднього медичного огляду працівників на посаду оператора котельні з 21 вересня 2020 року до 19 жовтня 2020 року не виявляється за можливе.

Чинне законодавство не передбачає обов`язку ведення обліку таких направлень.

Працевлаштування працівників на посаду оператора котельні КП «Бердичівтеплоенерго» здійснено 15 жовтня 2020 року.

Підприємство на посаду оператора котельні прийняло громадян, зокрема за направленням державної служби зайнятості, з наданням необхідних документів та проходження обов`язкової співбесіди.

За наказом від 15 жовтня 2020 року № 111/к на опалювальний період 2020-2021 роки підприємство прийняло на роботу операторів котельні за строковим трудовим договором з 16-17 жовтня 2020 року у кількості 89 працівників. Середня заробітна плата операторів котельні підприємства за останній звітний період становить 7 593,97 грн.

Позивач не вчинив необхідних дій для укладення трудового договору в письмовій формі (а. с. 71-72).

Як вбачається із заяви свідка - директора КП «Бердичівтеплоенерго» ОСОБА_3 від 30 листопада 2020 року робота на посаді оператора котельні не належить до категорії сезонних (список сезонних робіт і сезонних галузей, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 28 березня 1997 року № 278), але являється такою, яка проводиться в певний період - сезон опалювання. При прийнятті на роботу на посаду оператора котельні на опалювальний сезон з працівником укладається строковий трудовий договір на строк за погодженням сторонами.

На час звернення позивача до підприємства 21 вересня 2020 року, 05, 08 та 12 жовтня 2020 року, у відповідача були відсутні правові підстави для укладання строкового трудового договору, оскільки початок опалювального періоду визначено лише з 15 жовтня 2020 року, або при умові пониження середньодобової температури повітря протягом трьох діб нижче +8°С.

15 жовтня 2020 року на підприємстві проведена інформаційна та роз`яснювальна робота щодо оформлення трудових відносин на опалювальний сезон 2020/2021 та найбільш ефективних способів дотримання законодавства з охорони праці з урахуванням вимог постанов Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVІD-19».

Підприємство приймало громадян, зокрема за направленням державної служби зайнятості (безробітних за відповідним фахом та професією), з наданням необхідних оригіналів документів та попередньо пройденої обов`язкової співбесіди. Особливу увагу звертало на дотримання протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню гострої респіраторної COVІD-19.

06 жовтня 2020 року відповідач отримав рішення Бердичівської міської ради від 18 вересня 2020 року № 210 «Про виконання заходів з підготовки господарства міста до роботи в осінньо-зимовий період та початок опалювального періоду 2020-2021 років». Відповідно до наказу від 15 жовтня 2020 року за № 87, опалювальний сезон 2020-2021 роки розпочато 16 жовтня 2020 року.

КП «Бердичівтеплоенерго» є підприємством з виробництва та постачання теплової енергії. Для виконання своїх функцій підприємство має на балансі котельні.

Котельні разом із системою газопостачання ідентифіковані, як потенційно небезпечний об`єкт (ПНО), тобто відповідач є підприємством підвищеної небезпеки.

На підприємстві постійно проводиться роз`яснювальна робота щодо найбільш ефективних способів дотримання законодавства з охорони праці з урахуванням вимог постанов Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVІD-19».

На виконання карантинних заходів адміністрація підприємства обмежила доступ сторонніх осіб до служб та персоналу для захисту від можливого зараження та зриву опалювального сезону 2020/2021 в місті Бердичеві.

Громадяни, які мали на меті працевлаштуватись, особисто з`являлись до підприємства з оригіналами потрібних документів.

Претенденти на працевлаштування оператором котельні (робітники з обслуговування, експлуатації та контролювання за роботою технічного устаткування -устаткування підвищеної небезпеки) мусили пройти обов`язкову співбесіду.

Позивач, залишаючи заяви на працевлаштування, будь-яких документів та додатків до заяв не надавав, що унеможливило проведення співбесіди роботодавця з претендентом на посаду оператора котельні.

Під час відвідання позивачем підприємства, останній лише запропонував секретарю оглянути на відстані документи, які знаходились в руках позивача.

Секретар підприємства, відповідно затвердженої посадової інструкції (де зазначено конкретні завдання та обов`язки, права, повноваження, відповідальність, знання та кваліфікацію працівника) не здійснює оформлення прийому, переведення і звільнення працівників відповідно до законодавства про працю, не формує і не веде особові справи працівників, а також не є відповідальною особою за проходження співбесіди з претендентами на працевлаштування.

Позивач не звертався до відповідача за отриманням направлення на попередній медичний огляд.

Оскільки у кожній з направлених позивачем на адресу підприємства заяв зазначено прохання прийняти на роботу оператором котельні, у відповідях на ці заяви відповідач зазначив, що на час звернення, прийом працівників на виконання обов`язків оператора котельні не здійснюється (а. с .74, 75).

На диску, долученому позивачем до позову, наявні відеофайли із фіксацією факту подання ОСОБА_1 документів у КП «Бердичівтеплоенерго» 21 вересня 2020 року, 05, 12 та 15 жовтня 2020 року.

Також зафіксовані подання заяви до Бердичівської міської ради 15 жовтня 2020 року, пропозиція ОСОБА_1 ознайомитися секретарю, який здійснював прийом вхідної кореспонденції із оригіналами документів, та відмова в ознайомленні, оскільки копії документів не долучені.

У відеофайлі від 15 жовтня 2020 року ОСОБА_1 на його пропозицію пропустити в приміщення КП «Бердичівтеплоенерго», щоб подати заяву, йому запропонували залишити заяву у скринці для вхідної кореспонденції, в приміщення не допустили через відсутність його в списках.

Аудіофайл від 19 жовтня 2020 року містить розмову між ОСОБА_1 та секретарем КП «Бердичівтеплоенерго», яка повідомила, що відповіді для ОСОБА_1 немає.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржено з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Межі розгляду справи судом

Підставою для відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 18 липня 2019 року у справі № 136/1401/16-ц (провадження № 61-33910св18), від 06 серпня 2020 року у справі № 212/7368/17 (провадження № 61-5953св19), від 23 жовтня 2019 року у справі №629/4238/15 (провадження № 61-28558св18), пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України (відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах), пункт 4 частини третьої статті 411 ЦПК України (порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, а саме встановлення обставин, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів).

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частина третя статті 3 ЦПК України визначає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відмовляючи у позові місцевий суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивач не вчинив необхідних дій для укладення трудового договору в письмовій формі. 15 жовтня 2020 року, в день прийняття відповідачем на роботу працівників котелень позивач на пропозицію секретаря не залишив у скриньці для заяв його заяву про прийняття на роботу з необхідними документами, тому питання про прийом його на роботу не могло бути вирішено відповідачем і не вирішувалось.

Ненадання позивачу можливості подати заяву про прийняття на роботу у прийнятний для нього спосіб, враховуючи карантинні обмеження, та попередні численні звернення до суду з позовами про порушення його трудових прав не є проявами дискримінації щодо нього.

Верховний Суд з таким висновком погодився.

Щодо розгляду справ за фактом дискримінації

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю.

Конституцією України, загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права та міжнародними договорами України передбачено, що всі особи незалежно від їх певних ознак мають рівні права і свободи, а також рівні можливості для їх реалізації.

Статтею 2-1 Кодексу законів про працю України задекларовано рівність трудових прав громадян України, недопущення дискримінації у сфері праці.

Так, відповідно до частини першої зазначеної статті забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров`я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов`язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, повідомлення про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України «Про запобігання корупції», а також сприяння особі у здійсненні такого повідомлення, за мовними або іншими ознаками, не пов`язаними з характером роботи або умовами її виконання.

Особи, які вважають, що вони зазнали дискримінації у сфері праці, мають право звернутися із скаргою до органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та/або до суду (частина четверта статті 2-1 КЗпП України).

У статті першій Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» зазначено, що дискримінація - ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними (далі - певні ознаки), зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

У постанові від 01 квітня 2020 року в справі № 804/2823/16 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що факт дискримінації може бути встановлений лише у випадку, коли розрізнення у ставленні до особи вмотивоване притаманною їй певною персональною ознакою.

Зазначила, що Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 07 листопада 2013 року у справі «Пічкур проти України» (заява № 10441/06), яке набуло статусу остаточного 07 лютого 2014 року, у пункті 48 указав: «Практикою Суду встановлено, що дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об`єктивного та розумного обґрунтування, у відносно схожих ситуаціях ( рішення у справі «Відлліс проти Сполученого Королівства», заява № 36042/97, п. 48, ECHR 2002-IV., у пункті 49 зазначив: «Відмінність у ставленні є дискримінаційною, якщо вона не має об`єктивного та розумного обґрунтування, іншими словами, якщо вона не переслідує легітимну ціль або якщо немає розумного співвідношення між застосованими засобами та переслідуваною ціллю. Договірна держава користується свободою розсуду при визначенні того, чи та якою мірою відмінності в інших схожих ситуаціях виправдовують різне ставлення (рішення від 21.02.1997 року у справі «Ван Раалте проти Нідерландів»).

Згідно із частиною третьою статті 6 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» не вважаються дискримінацією дії, які не обмежують права та свободи інших осіб і не створюють перешкод для їх реалізації, а також не надають необґрунтованих переваг особам та/або групам осіб за їх певними ознаками, стосовно яких застосовуються позитивні дії, а саме: спеціальний захист з боку держави окремих категорій осіб, які потребують такого захисту; здійснення заходів, спрямованих на збереження ідентичності окремих груп осіб, якщо такі заходи є необхідними; надання пільг та компенсацій окремим категоріям осіб у випадках, передбачених законом; встановлення державних соціальних гарантій окремим категоріям громадян; особливі вимоги, передбачені законом, щодо реалізації окремих прав осіб.

Відповідно до статті 22 КЗпП України забороняється необґрунтована відмова у прийнятті на роботу.

Пункті 6 частини першої статті 24 КЗпП України визначає, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим при укладенні трудового договору з фізичною особою.

Згідно з частиною другою статті 24 КЗпП України при укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, -також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інші документи.

Відповідно до частини другої статті 81 ЦПК України у справах про дискримінацію позивач зобов`язаний навести фактичні дані, які підтверджують, що дискримінація мала місце. У разі наведення таких даних доказування їх відсутності покладається на відповідача.

З матеріалів справи вбачається, що позивач не навів фактів, які підтверджують його дискримінацію з боку відповідача.

Вирішуючи спір суди попередніх інстанцій встановили, що ОСОБА_1 не вчинив необхідних дій для укладення трудового договору, а саме не подав всіх необхідних документів, які обґрунтовано просило надати підприємство.

Отже, місцевий суд, з мотивами якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для покладення на підприємство обов`язку укладення трудового договору та, відповідно, сплати підприємством середнього заробітку за час вимушеного прогулу, передбачених частиною другою статті 235 КЗпП України.

Щодо неврахування висновків Верховного Суду

Підставою для відкриття касаційного провадження заявник зазначив не врахування апеляційним судом висновків Верховного Суду у постановах від 18 липня 2019 року у справі № 136/1401/16-ц (провадження № 61-33910св18), від 06 серпня 2020 року у справі № 212/7368/17 (провадження № 61-5953св19), від 23 жовтня 2019 року у справі № 629/4238/15-ц (провадження № 61-28558св18).

Ці доводи касаційної скарги не знайшли підтвердження у справі.

Загальні вимоги до судового рішення передбачені статтею 263 ЦПК України, якою передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Верховний Суд у постановах від 18 липня 2019 року у справі № 136/1401/16-ц (провадження № 61-33910св18), від 06 серпня 2020 року у справі № 212/7368/17 (провадження № 61-5953св19) переглядаючи оскаржені рішення у наведених справах у касаційному порядку, враховуючи конкретні обставини справ, перевіряв дотримання норм процесуального права з огляду на загальні вимоги до судових рішень, які передбачені статтею 263 ЦПК України.

Сама по собі незгода позивача із оскарженими судовими рішеннями не свідчить про порушення судами норм процесуального права, зокрема статті 263 ЦПК України та неврахування висновків Верховного Суду у постановах від 18 липня 2019 року у справі № 136/1401/16-ц (провадження № 61-33910св18), від 06 серпня 2020 року у справі № 212/7368/17 (провадження № 61-5953св19).

У постанові від 23 жовтня 2019 року у справі № 629/4238/15-ц (провадження № 61-28558св18) Верховний Суд погодився із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відмову у позові про визнання дій неправомірними та незаконними, визнання недійсним, нечинним та скасування наказу про прийняття на роботу, зобов`язання прийняти на роботу, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди за дискримінацію та упереджене ставлення, з огляду на відсутність підстав для визнання незаконними дій відповідачів.

Аналіз зазначеної постанови Верховного Суду свідчить про те, що ці доводи також не знайшли свого підтвердження, оскільки висновки судів першої та апеляційної інстанцій не суперечать висновкам щодо застосування норм права, а саме статті 2 КЗпП України, оскільки у справі, що переглядається, у позові також відмовлено за недоведеністю позовних вимог.

Крім того, посилання позивача у касаційній скарзі на його дискримінацію є безпідставними, оскільки не підтверджені будь-якими доказами, а зі змісту позовних вимог не вбачається, що позивача обмежено у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, що відповідно до Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» можна вважати дискримінацією.

Отже, відсутні підстави вважати, що апеляційний суд не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у наведених, як приклад, постановах касаційного суду.

Щодо відсутності висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах.

Подаючи касаційну скаргу ОСОБА_1 зазначив про відсутність висновку щодо застосування частин першої, шостої статті 81, частини десятої статті 84, частини п`ятої статті 93, частини другої статті 259, частини першої та другої статті 367, підпункту «в» пункту 1 частини першої статті 382 ЦПК України у подібних правовідносинах та застосування Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 лютого 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» (частина шоста, останні два абзаци).

Цей довід касаційної скарги також не знайшов підтвердження у справі.

У постанові від 18 березня 2021 року у справі № 461/2321/20 (провадження № 61-16181св20). Верховний Суд дійшов висновку про те, що зі змісту підстави оскарження судових рішень у справі, передбаченої пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню судами під час вирішення спору.

Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі вказаної норми, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

У справі, що переглядається, місцевий суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з недоведеності позовних вимог.

За таких обставин відсутня необхідність у висловленні висновку Верховного Суду щодо застосування норм процесуального права у подібних правовідносинах.

Щодо порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, а саме встановлення обставин, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Посилаючись на пункт 4 частини третьої статті 411 ЦПК України заявник зазначив, що суд апеляційної інстанції встановив обставини, що мають суттєве значення на підставі недопустимих доказів.

Виходив з того, що на підставі пояснення відповідача встановлено дату направлення листа з відповіддю 10 жовтня 2019 року, тобто рішення ґрунтується на припущені. Позивач подав докази, що спростовують таке твердження.

Вважав, що суд встановив дату прийняття працівників на підставі неналежно отриманих доказах - листах з Бердичівського міського центру зайнятості, які адресовані суду та відповідачу.

Зазначив, що апеляційний суд встановив: «Суд першої інстанції, заслухавши пояснення позивача, представника відповідача, свідка ОСОБА_2 », проте у цій справі свідки не допитувались. Наявність у справі заяви свідка, на його думку, не дає підстав стверджувати про наявність свідка. Суд першої інстанції не стверджував про наявність свідка, а вказував на його заяву. Вважає, що суд апеляційної інстанції, серед іншого вийшов за межі справи.

На думку заявника, жоден доказ, поданий позивачем, судами належним не визнано.

За частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до частини першої - другої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги або заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані підтверджуються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере докази, що не стосуються предмета доказування.

Статтею 78 ЦПК України передбачено, що суд не бере докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини. які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

З огляду на це, зміст позовних вимог ОСОБА_1 визначив предмет доказування, в межах якого судами попередніх інстанцій надавалася оцінка зібраним у справі доказам, а також необхідності витребування письмових доказів.

Доводи касаційної скарги про встановлення обставин, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів не знайшли свого підтвердження.

Зводяться до переоцінки доказів та власного хибного тлумачення норм Цивільного процесуального кодексу України.

Крім того, доводи касаційної скарги про порушення принципу рівності учасників процесу є необґрунтованими, спростовуються матеріалами справи.

Верховний Суд зауважує, що переважна більшість викладених доводів касаційної скарги є неприйнятними, зводиться до переоцінки доказів, встановлення нових обставин у справі, що перебуває поза межами повноважень суду перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції, визначеними статтею 400 ЦПК України.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вмотивованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 13 січня 2021 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 05 квітня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ю. Мартєв В. В. Сердюк І. М. Фаловська