Історія справи

Постанова КЦС ВП від 22.02.2023 року у справі №127/5678/20
Ухвала КЦС ВП від 08.07.2021 року у справі №127/5678/20

Постанова

Іменем України

22 лютого 2023 року

м. Київ

справа № 127/5678/20

провадження № 61-10702св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 03 лютого 2021 року у складі судді Іщук Т. П. та постанову Вінницького апеляційного суду від 25 травня 2021 року у складі колегії суддів Ковальчука О. В., Сала Т. Б., Якименко М. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_3 , про стягнення боргу за угодою про співпрацю.

Позов мотивував тим, що між ним та ОСОБА_2 з 2015 року існують фінансово-господарські відносини, що пов`язані, зокрема, з тим, що вони є співвласниками Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжрегіональна машинно-технологічна станція - Агро» (далі - ТОВ «ММТС - Агро», товариство).

У зв`язку із цим позивач надавав відповідачу для використання на власний розсуд у господарській діяльності товариства кошти у готівковій та безготівковій формі. Надання коштів у 2015-2016 роках зафіксовано документом, написаним власноручно відповідачем з назвою «Протокол узгодження вартості інвестицій відносно курсу валюти на момент надходження, згідно курсу валюти на міжбанківському ринку» (далі - Протокол).

Так, за протоколом він передав відповідачу:

з 15 січня до 19 лютого 2016 року у безготівковій формі - 6 356 872,00 грн, що еквівалентно 249810,92 дол. США;

13 лютого 2016 року готівкою 75 500,00 грн, що еквівалентно 2 849,06 дол. США;

з 01 до 20 лютого 2016 року готівкою 25 000,00 доларів США.

Таким чином, відповідно до Протоколу, загальна сума, яка інвестована під договір позики та готівкою станом на 11 березня 2016 року становить 277 659,98 дол. США.

Кошти відповідач повинен був повернути йому до 01 березня 2017 року, а до 01 грудня 2016 року мав сплатити відсотки у сумі 719 980,00 грн за користування позикою у 2015 році при річній ставці у гривні 25 %.

Проте кошти виплачені не були, тому з метою відтермінування виплат, 13 березня 2017 року він та ОСОБА_2 , за участю ОСОБА_3 , уклали документ під назвою «Угода про співпрацю».

Відповідно до зазначеної угоди сторони встановили строк повернення коштів до 13 березня 2018 року.

Однак, кошти у встановлений строк ОСОБА_2 не повернув, вимоги щодо їх повернення ігнорує.

На підставі викладеного ОСОБА_1 просив суд стягнути з ОСОБА_2 на його користь заборгованість у сумі 277 659,98 дол. США та 719 980,00 грн відсотків за користування позикою у 2015 році.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Вінницький міський суд Вінницької області рішенням від 03 лютого 2021 року у позові відмовив.

Рішення місцевий суд мотивував тим, що на підтвердження укладення між відповідачем та позивачем договору позики ОСОБА_1 надав лише Протокол.

Суд, дослідивши його зміст, дійшов висновку, що він не містить відомостей про позичальника і умови договору не підтверджують, що дійсно ОСОБА_2 позичив кошти чи мав місце безпосередньо факт передачі грошової суми саме ОСОБА_2 .

Зазначив, що справа містить довідку банку від 13 квітня 2020 року № 49/5/50-39 та виписки з рахунку ТОВ «ММТС - Агро» за 15, 18, 28, 29 січня 2016 року, 10, 17, 19 лютого 2016 року, зі змісту яких слідує співпадіння сум у гривні за безготівковим розрахунком за Протоколом, проте такі суми були перераховані платником ОСОБА_1 отримувачу ТОВ «ММТС - Агро» з призначенням платежу: безвідсоткова поворотна фінансова допомога згідно з договором від 15 січня 2015 року № б/н. Докази передачі коштів за договором позики ОСОБА_2 відсутні.

Вважав, що сам лише Протокол, наданий позивачем, не є належним та достовірним доказом для підтвердження заявлених ним вимог.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

На рішення місцевого суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.

Вінницький апеляційний суд постановою від 25 травня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 03 лютого 2021 року змінив, виклавши його мотивувальну частину у редакції цієї постанови.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що в обґрунтування доводів позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що надав в борг відповідачу 6 356 872 грн у безготівковій формі, проте не надав суду жодного належного та допустимого доказу здійснення безготівкових розрахунків з ОСОБА_2 з 15 січня до 19 лютого 2016 року.

Між сторонами існують правовідносини, що виникли з договору позики, оскільки Протокол містить інформацію про позикодавця та позичальника, факт отримання у борг коштів, які мають бути повернуті не пізніше 01 березня 2017 року, факт власноручного написання відповідачем його тексту, крім того його підписання відповідач не заперечував, цей документ знаходиться у позивача, що свідчить про те, що борг не погашено.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необхідність відмови у задоволенні позову, проте вказав неправильні підстави для відмови та не звернув належної уваги на пропуск позивачем строку звернення до суду із цим позовом, про застосування наслідків спливу якого заявив відповідач.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у червні 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення місцевого суду та постанову суду апеляційної інстанції, ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити; розгляд касаційної скарги здійснювати за його участю.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 07 липня 2021 року відкрив касаційне провадження, витребував справу з суду першої інстанції, надіслав учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснив їм право подати відзив на касаційну скаргу.

Підставою для відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Справа надійшла до Верховного Суду 21 липня 2021 року.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційну скаргу ОСОБА_1 мотивував тим, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права.

Зазначив, що між ним та відповідачем з 2015 року існують фінансово-господарські відносини.

Послався на те, що за Протоколом він інвестував під договір позики та готівкою станом на 11 березня 2016 року - 277 659,98 дол. США. Кошти слід було повернути до 01 березня 2017 року, зокрема і відсотки у сумі 719 980,00 грн до 01 грудня 2016 року (за користування позикою у 2015 році при річній ставці у гривні 25 %).

Виходив з того, що кошти згідно з Протоколом не повернуті в обумовлені строки.

На прохання відповідача сторони за участю ОСОБА_3 , уклали Угоду, з метою відтермінування виплат сум зафіксованих Протоколом, яка є фактично додатковою угодою до раніше зафіксованих умов.

Вважає, що за умовами Угоди строк повернення коштів сторони визначили до 13 березня 2018 року - 113 075,00 дол. США та до 13 березня 2019 року - 113 075,00 дол. США, тобто на загальну суму 226 151,00 дол. США.

Проте, відповідач не виконав зобов`язання щодо повернення боргу за договором позики у строк установлений Протоколом та у строк змінений Угодою.

Дійшов висновку про те, що, з огляду на частину другу статті 1047 ЦК України, законодавець не обмежив підтвердження передачі коштів тільки розпискою, а і зазначив, що це може бути й інший документ. Разом з тим, законодавець вид документа не визначив.

Вважає, що таким документом є Протокол, яким зафіксовано «інвестування», як передачу коштів.

На думку заявника, він довів факт отримання коштів ОСОБА_2 .

Крім того, законодавець у частині другій статті 1047 ЦК України не зазначив відмінності щодо того, яку операцію з передачі коштів такий документ підтверджує здійснену готівкою чи безготівково (на розрахунковий рахунок).

На думку заявника, висновок апеляційного суду про отримання відповідачем безготівкових коштів у розмірі 6 356 872,00 грн є безпідставним.

Зазначив, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про пропуск позивачем позовної давності, оскільки Угоду про відтермінування виплат сум зафіксованих Протоколом сторони уклали 13 березня 2017 року.

У постановах від 22 серпня 2019 року у справі № 369/3340/16-ц (провадження № 61-7418св18) та від 06 квітня 2020 року у справі № 464/5314/17 (провадження № 61-10789св18) Верховний Суд дійшов висновку про те, що суд апеляційної інстанції досліджуючи надані позивачем письмові документи, для визначення факту укладення договору повинен був виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування цих документів та, залежно від установлених результатів, дійти відповідного правового висновку.

Зазначений правовий висновок Верховного Суду суд апеляційної інстанції не врахував.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_3 подав відзив на касаційну скаргу.

Зазначив, що погодився із висновком апеляційного суду про застосування позовної давності.

Проте, вважає, що судові рішення ухвалені на основі помилкових висновків, які не відповідають обставинам справи, неповно з`ясовані обставини справи, належним чином не досліджено Угоду про співпрацю від 13 березня 2017 року, факт передачі коштів.

На його думку, позов ОСОБА_1 , з огляду на Угоду про співпрацю від 13 березня 2017 року, статті 553 560 1046 ЦК України, пред`явив до неналежного відповідача.

З огляду на висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, Верховного Суду у постанові від 07 жовтня 2020 року у справі № 705/3876/18 пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови у позові.

На підставі викладеного просив суд скасувати оскаржені судові рішення і направити справу на новий розгляд.

Розгляд заяв і клопотань

У касаційній скарзі викладено клопотання про розгляд справи за участю позивача.

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. У разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.

Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. У разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.

Отже, виклик учасників справи для надання пояснень у справі вирішується Верховним Судом з урахуванням встановленої необхідності таких пояснень.

Суд касаційної інстанції не вбачає підстав для розгляду справи за участю ОСОБА_1 , потреби у отриманні пояснень немає, тому клопотання задоволенню не підлягає.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_1 (позикодавець) та ОСОБА_2 (позичальник) підписали «Протокол узгодження вартості інвестицій відносно курсу валюти на момент надходження згідно курсу валюти на міжбанківському ринку» (т. 1, а. с. 8).

За умовами Протоколу визначені такі суми надходжень:

безготівково з 15 січня до 19 лютого 2016 року - 6 356 872,00 грн, що еквівалентно 249 810,92 дол. США;

готівкою 13 лютого 2016 року - 75 500,00 грн, що еквівалентно 2 849,06 дол. США, з 01 до 20 лютого 2016 року - 25 000,00 дол. США.

Всього інвестовано під договір позики та готівкою станом на 11 березня 2016 року - 277 659,98 дол. США.

Дана позика має бути повернута за умови максимальної реалізаційної ціни сільськогосподарської продукції, але не пізніше 01 березня 2017 року із можливістю дострокового повернення, із врахуванням депозитної ставки 8,25 % річних.

Крім того, сторони домовилися провести донарахування процентної ставки у гривні за користування позикою у 2015 році у сумі 719 980,00 грн при річній ставці у гривні 25 % та провести сплату відсотків до 01 грудня 2016 року.

13 березня 2017 року укладена Угода про співпрацю, згідно з якою сторони домовилися про наступне.

Фізична особа ОСОБА_1 надає безвідсоткову зворотну фінансову допомогу фізичній особі ОСОБА_3 в сумі 369 5944,00 грн та 64 000,00 доларів США терміном користування на два роки до 13 березня 2019 року.

Повернення цих коштів, у разі неспроможності виплати гарантує фізична особа ОСОБА_2 у зазначений термін.

Цією Угодою закріплені умови роботи ОСОБА_3 як директора ТОВ «ММТС - Агро», при якісному виконанні яких визначена можливість отримання премії від вирощеної продукції у розмірі 10 % від розподіленого прибутку підприємства станом на кожне 01 березня наступного року, проте не менше 300 000,00 грн одноразово, при умові отримання підприємством вищевказаних врожаїв.

Визначена заробітна плата ОСОБА_3 щомісячно у 10 000,00 грн - винагороду та відшкодування вартості відрядження, затрат на транспорт.

У разі безвідповідального ставлення до роботи - ОСОБА_1 виставляє до сплати відсотки за користування позикою у розмірі 15 89218,00 грн, 55 4391,00 грн та 4 280,00 дол. США для сплати у строк до 13 березня 2019 року.

ОСОБА_1 дає згоду на додаткове фінансування підприємства по аргументованих заявах від ОСОБА_3 .

Загальна сума складається з: сума позики - 369 5944,00 грн за курсом Національного банку України 26,00 грн за один дол. США - 142 151,00 дол. США, 64 000,00 дол. США та 20 000,00 дол. США інфляційні кошти, нараховані на термін позики.

Всього: 226 151,00 дол. США; 113 075,00 дол. США повернути до 13 березня 2018 року та 113 075,00 дол. США - до 13 березня 2019 року (т. 1, а. с. 7).

20 квітня 2015 року ОСОБА_1 (позикодавець) та ТОВ «ММТС - Агро»,в особі директора Захарчука В. М., (позичальник) уклали договір позики, за умовами якого позикодавець надав у власність, а позичальник прийняв грошові кошти в сумі 960 000,00 грн строком до 10 вересня 2015 року. Вказана сума надана на зворотній основі (т. 1, а. с. 101).

Відповідно до довідки виданої Акціонерним товариством «Сбербанк» (далі - АТ «Сбербанк») від 13 квітня 2020 року № 48/5/50-39 на рахунок ТОВ «ММТС - Агро» з рахунку ОСОБА_1 з 15 квітня до 18 липня 2015 року перераховано 719 980,00 грн безвідсоткової поворотної фінансової допомоги за договором від 20 квітня 2015 року (т. 1, а. с. 102, 103).

Згідно з довідкою АТ «Сбербанк» від 13 квітня 2020 року № 47/5/50-39 з рахунку ТОВ «ММТС - Агро» на рахунок ОСОБА_1 з 20 листопада 2015 року до 25 листопада 2016 року перераховано (повернуто) 719 980,00 грн фінансової допомоги за договором від 20 квітня 2015 року (т. 1, а. с. 120).

15 січня 2016 року ОСОБА_1 (позикодавець) та ТОВ «ММТС - Агро», в особі директора Захарчука В. М., (позичальник) уклали договір позики, за умовами якого позикодавець надав у власність, а позичальник прийняв грошові кошти в сумі 8 000 000,00 грн, які останній зобов`язався повернути не пізніше 15 січня 2017 року. Вказана сума надана на зворотній безвідсотковій основі (т. 1, а. с. 52, 53).

Відповідно до довідки АТ «Сбербанк» від 13 квітня 2020 року № 49/5/50-39 на рахунок ТОВ «ММТС - Агро» з рахунку ОСОБА_1 з 15 січня до 22 липня 2016 року перераховано 7 691 572,00 грн безвідсоткової поворотної фінансової допомоги за договором від 15 січня 2016 року (т. 1, а. с. 54, 55).

Згідно з довідкою АТ «Сбербанк» від 25 березня 2020 року № 45/5/50-39 з рахунку ТОВ «ММТС - Агро» на рахунок ОСОБА_1 з 03 серпня 2016 року до 27 січня 2017 року перераховано (повернуто) 7 691 572,00 грн фінансової допомоги за договором від 15 січня 2016 року (т. 1, а. с. 70, 71).

Ружинський районний суд Житомирської області ухвалою від 06 березня 2020 року відкрив провадження у справі № 291/187/20 за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «ММТС - Агро» про стягнення боргу за договором позики від 15 січня 2016 року у розмірі 8 000 000 грн (т. 1, а. с. 128-132).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржено з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Межі розгляду справи судом

Підставою для відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України(суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку).

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Змінюючи рішення місцевого суду у частині мотивів відмови у позові суд апеляційної інстанції виходив з того, що в обґрунтування доводів позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що надав в борг відповідачу 6 356 872 грн у безготівковій формі, проте не надав суду жодного належного та допустимого доказу здійснення безготівкових розрахунків з ОСОБА_2 з 15 січня до 19 лютого 2016 року.

Зазначив, що між сторонами існують правовідносини, що виникли з договору позики, оскільки Протокол містить інформацію про позикодавця та позичальника, факт отримання у борг коштів, які мають бути повернуті не пізніше 01 березня 2017 року, факт власноручного написання відповідачем його тексту і його підписання відповідач не заперечував, цей документ знаходиться у позивача, що свідчить про те, що борг не погашено.

Вважав, що місцевий суд дійшов правильного висновку про необхідність відмови у позові, проте зазначив неправильні підстави для відмови та не звернув уваги на пропуск позивачем строку звернення до суду із цим позовом, про застосування наслідків спливу якого заявив відповідач.

Верховний Суд погодився з такими висновками суду апеляційної інстанції.

Щодо неврахування висновків Верховного Суду

Підставою для відкриття касаційного провадження заявник зазначив не врахування апеляційним судом висновку у подібних правовідносинах Верховного Суду у постановах від 22 серпня 2019 року у справі № 369/3340/16-ц (провадження № 61-7418св18) та від 06 квітня 2020 року у справі № 464/5314/17 (провадження № 61-10789св18).

Для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо подібності правовідносин важливо встановити критерії її визначення.

Велика Палата Верхового Суду у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) звернула увагу на те, що у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

Таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

Конкретизація полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях.

Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом.

А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно.

Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Доводи заявника про неврахування апеляційним судом висновків Верховного Суду про застосування норми права у подібних відносинах не знайшли підтвердження у справі.

У справі, яка переглядається до суду з позовом звернувся ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_3 , про стягнення боргу за угодою про співпрацю.

Позовні вимоги мотивував тим, що Протоколом сторони зафіксували передачу коштів ОСОБА_1 - ОСОБА_2 у 2015-2016 роках, готівкою та безготівково, під договір позики станом на 11 березня 2016 року на суму 277 659,98 дол. США, обумовили термін повернення цих коштів до 01 березня 2017 року та сплату відсотків у сумі 719 980,00 грн до 01 грудня 2016 року (за користування позикою у 2015 році при річній ставці у гривні 25 %).

У наведеній заявником, як приклад неоднакового застосування норм права у подібних правовідносинах, справі № 369/3340/16-ц (провадження № 61-7418св18), спір виник між сторонами про повернення коштів за договором позики, який вони оформили розпискою, та відповідно до якого відповідач отримав у борг 18 000 грн та зобов`язався повернути їх після продажу земельної ділянки.

Верховний Суд, залишаючи без задоволення касаційну скаргу позивача, погодився із висновком суду апеляційної інстанції про недоведеність виникнення між сторонами правовідносин, характерних для договору позики, а саме щодо передачі грошових коштів у борг із зобов`язанням їх повернути.

Крім того, зазначив, що на час розгляду справи земельну ділянку відповідач не продав, що свідчить про ненастання події, із якою сторони пов`язали строк виконання зобов`язання щодо передачі грошових коштів.

У іншій наведеній заявником, як приклад неоднакового застосування норм права у подібних правовідносинах, справі № 464/5314/17 (провадження № 61-10789св18), спір виник між сторонами про повернення коштів за договором позики, що підтверджується розпискою, відповідно до якої позивач надала відповідачу 360 000,00 грн із кінцевим терміном поверненням до 16 червня 2026 року, шляхом здійснення щомісячних платежів у сумі 3 000,00 грн.

Відповідач прострочив повернення чергової частини позики та прострочив виконання зобов`язань.

Позивач просила суд стягнути з відповідача 327 000,00 грн за договором позики.

У справі, на яку послався заявник, Верховний Суд погодився із висновком апеляційного суду про те, що розписка не містить відомостей про передачу коштів та їх отримання відповідачем від позивача, дату передачі коштів та не спростовує пояснень відповідача, що договірні відносини стосуються зобов`язань відповідача надавати кошти на утримання відповідача, які не є позикою.

На відміну від справ, на які послався заявник, як на приклад неоднакового застосування норм права у подібних правовідносинах, у справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про існування позикових правовідносин між сторонами, проте у судовому захисту відмовив за спливом позовної давності.

Отже не знайшли підтвердження у справі доводи касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду про застосування норми права подібних правовідносинах, висловлених у постановах від 22 серпня 2019 року у справі № 369/3340/16-ц (провадження № 61-7418св18) та від 06 квітня 2020 року у справі № 464/5314/17 (провадження № 61-10789св18).

Щодо розгляду справи по суті

Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Стаття 1046 ЦК України визначає, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).

Частина перша статті 1049 ЦК України передбачає, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

На забезпечення правильного застосування статей 1046 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між сторонами правовідносин за договором позики виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладених договорів, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Отже, розписка, як документ на підтвердження боргового зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернути та дати отримання коштів.

Верховний Суд погодився із висновком суду апеляційної інстанції про те, що між сторонами існують правовідносини, які виникли з договору позики, оскільки «Протокол узгодження вартості інвестицій відносно курсу валюти на момент надходження згідно курсу валюти на міжбанківському ринку» містить інформацію про позикодавця та позичальника, факт отримання в борг коштів, які мають бути повернуті не пізніше 01 березня 2017 року, факт власноручного написання його тексту, його підписання відповідач не заперечував, він знаходиться у позивача, що свідчить про те, що борг не погашено.

ОСОБА_1 не надав суду жодних належних та допустимих доказів проведення безготівкових розрахунків, визначених у Протоколі як «безготівкові» на суму 6 356 872 грн.

Зміст правовідносин, визначених Угодою про співпрацю не є тотожним правовідносинам позики, оскільки вона визначає зміст службових обов`язків ОСОБА_3 , оплату його праці та відповідальність, як виконавчого директора товариства з обмеженою відповідальністю, а боржником за цією Угодою є ОСОБА_3 .

Саму Угоду про співпрацю уклали 13 березня 2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , а ОСОБА_2 виступає, як гарант.

Також ця Угода не містить посилань на відстрочення повернення сум, зафіксованих у Протоколі (т.1 а. с. 7).

Щодо застосування позовної давності

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Із справи слідує, що відповідач звернувся до суду із заявою про застосування позовної давності (т. 1, а. с. 137, 138).

У Протоколі сторони домовились про те, що позика має бути повернута не пізніше 01 березня 2017 року, отже перебіг позовної давності почався зі спливом цього строку.

Оскільки ОСОБА_1 звернувся із цим позовом 03 березня 2020 року (т. 1, а. с. 2 (зворот), 12), заяв чи клопотань про його поновлення, причин поважності пропуску строку позовної давності не навів, Верховний Суд погодився із висновком суду апеляційної інстанції про те, що у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення 75 500,00 грн, що еквівалентно 2 849,06 дол. США та 25 000,00 дол. США слід відмовити саме з цих підстав.

Отже, доводи касаційної скарги, які були підставою для відкриття касаційного провадження, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи.

Доводи відзиву ОСОБА_3 на касаційну скаргу про те, що позов ОСОБА_1 , з огляду на Угоду про співпрацю від 13 березня 2017 року, статті 553 560 1046 ЦК України, пред`явив до неналежного відповідача є неприйнятними, оскільки зазначена угода не містить посилань на Протокол, суми за якими позивач просить стягнути з ОСОБА_2 .

Решта аргументів відзиву зводиться до переоцінки доказів, що находиться за межами повноважень суду касаційної інстанції згідно зі статтею 400 ЦПК України.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в судовому рішенні, питання обґрунтованості висновків суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 03 лютого 2021 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 25 травня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ю. Мартєв В. В. Сердюк І. М. Фаловська