Постанова

Іменем України

22 січня 2019 року

м. Київ

справа № 145/145/17

провадження № 61-10089св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Кузнєцова В. О.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_4,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_5,

відповідач за первісним та зустрічним позовами - ОСОБА_6,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_5 на постанову Апеляційного суду Вінницької області від 26 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Сала Т. Б., Копаничук С. Г., Медвецького С. К.,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_6 про визнання права власності на майно та витребування майна з чужого незаконного володіння.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_4 посилалася на те, що вона є власником транспортного засобу марки Renault, модель Magnum 440.19, 2006 року випуску, серійний номер НОМЕР_2, державний номерний знак (далі - д.н.з.) НОМЕР_1. 10 січні 2017 року на прохання свого чоловіка ОСОБА_7 вона видала на ім'я ОСОБА_6 нотаріально посвідчену довіреність на розпорядження вказаним автомобілем. Після видачі довіреності автомобіль разом із свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу було передано відповідачу. 04 лютого 2017 року її чоловік ОСОБА_7 помер, у зв'язку з чим вона звернулася до ОСОБА_6 з проханням повернути належний їй на праві власності автомобіль. 06 лютого 2017 року вона скасувала видану на ім'я ОСОБА_6 нотаріально посвідчену довіреність. У подальшому їй стало відомо, що ОСОБА_6 звертався до сервісного центру Міністерства внутрішніх справи України у Вінницькій області з метою вчинення реєстраційних дій щодо спірного транспортного засобу. Враховуючи викладене, ОСОБА_4 просила визнати за нею право власності на вказаний автомобіль і витребувати його з чужого незаконного володіння ОСОБА_6

Ухвалою Тиврівського районного суду Вінницької області від 14 березня 2017 року до участі у справі як співвідповідача залучено ОСОБА_5

У березні 2017 року ОСОБА_5 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_6, ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності на транспортний засіб.

Обґрунтовуючи зустрічні позовні вимоги, ОСОБА_5 посилався на те, що 14 січня 2017 року між ним як покупцем та ОСОБА_4 як продавцем, від імені якої на підставі довіреності діяв ОСОБА_6, було укладено у простій письмовій формі договір купівлі-продажу, згідно з яким продавець зобов'язався передати у власність покупцю, а покупець прийняти і оплатити транспортний засіб марки Renault, модель Magnum 440.19., 2006 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1, у стані та за ціною, визначеною умовами зазначеного договору. Цього ж дня між сторонами було складено Акт приймання-передачі, згідно з яким ОСОБА_4 передала, а він прийняв у власність вищевказаний транспортний засіб. 14 січня 2017 року на виконання умов договору ОСОБА_6 передав йому свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу та ключі від нього. Діючи від імені та в інтересах ОСОБА_4, ОСОБА_6 видав на його ім'я довіреність на право керування та розпорядження автомобілем. У лютому 2017 року він звернувся до Територіального сервісного центру № 0541 для оформлення права власності на транспортний засіб, однак йому було відмовлено, оскільки 06 лютого 2017 року було припинено дію довіреності, виданої ОСОБА_6 на його ім'я. Крім того, його повідомили про те, що ухвалою Тиврівського районного суду Вінницької області від 08 лютого 2017 року на вказаний транспортний засіб накладено арешт. Враховуючи викладене, ОСОБА_5 просив визнати дійсним договір купівлі-продажу від 14 січня 2017 року, укладений між ним та ОСОБА_4, від імені та в інтересах якої діяв ОСОБА_6 на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом 10 січня 2017 року, і визнати за ним право власності на спірний автомобіль, знятий з обліку 12 січня 2017 року.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 18 вересня 2017 року у складі судді Короля О. П. в задоволенні первісного позову відмовлено. Зустрічний позов задоволено частково. Визнано за ОСОБА_5 право власності на транспортний засіб марки Renault, модель Magnum 440.19, 2006 року випуску, шасі (кузов, рама) НОМЕР_2, д.н.з. НОМЕР_1, знятий з обліку 12 січня 2017 року, знак для разових поїздок 02АТ5527. В задоволенні решти вимог зустрічного позову відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_6 та ОСОБА_4 в рівних частках на користь ОСОБА_5 сплачений судовий збір у розмірі 3 240 грн.

Відмовляючи у задоволенні первісного позову, місцевий суд виходив з того, що станом на 14 січня 2017 року видана ОСОБА_4 на ім'я ОСОБА_6 нотаріально посвідчена довіреність від 10 січня 2017 року була чинною, ніким не відкликаною та не припиненою, тому ОСОБА_6 мав необхідний обсяг прав і повноважень на відчуження від імені ОСОБА_4 спірного транспортного засобу. Задовольняючи частково зустрічні позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що ОСОБА_5 виконав вимоги укладеного договору купівлі-продажу від 14 січня 2017 року, тому є власником автомобіля марки Renault, модель Magnum 440.19, 2006 року випуску, шасі (кузов, рама) НОМЕР_2, д.н.з. НОМЕР_1. Вимоги про визнання дійсним договору купівлі-продажу не підлягають задоволенню, оскільки цей договір є дійсним відповідно до норм Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Постановою Апеляційного суду Вінницької області від 26 грудня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 18 вересня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення. Позов ОСОБА_4 задоволено частково. Витребувано у ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 автомобіль марки Renault, модель Magnum 440.19, 2006 року випуску, серійний номер НОМЕР_2, д.н.з. НОМЕР_1. В задоволенні решти вимог ОСОБА_4 відмовлено. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 відмовлено. Стягнуто із ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 10 820 грн 80 коп. сплаченого судового збору.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що договір купівлі-продажу транспортного засобу укладений з порушенням чинного законодавства і не може бути підставою для визнання права власності на спірний автомобіль. Фактично ОСОБА_5 керував автомобілем не на підставі договору купівлі-продажу, а за довіреністю, виданою ОСОБА_6, який діяв в інтересах ОСОБА_4 в порядку передоручення, право на яке було надано ОСОБА_4 згідно з довіреністю від 10 січня 2017 року. ОСОБА_5 не набув права власності на спірний автомобіль за вищевказаним договором купівлі-продажу, тому є недобросовісним володільцем цього автомобіля.

У лютому 2018 року ОСОБА_5 подав касаційну скаргу на постанову Апеляційного суду Вінницької області від 26 грудня 2017 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржуване судове рішення і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга ОСОБА_5 мотивована тим, що він є добросовісним набувачем спірного автомобіля, оскільки 10 січня 2017 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 було укладено в усній формі договір доручення, на виконання якого ОСОБА_4 видала довіреність, якою уповноважила ОСОБА_6 розпоряджатися спірним транспортним засобом. 12 січня 2017 року ОСОБА_4 зверталася до Територіального сервісного центру № 0541 із заявою про зняття спірного автомобіля з реєстраційного обліку. Вищевказане підтверджує факт переходу права власності на зазначений автомобіль до нього. Він є власником автомобіля, оскільки у нього наявні свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, ключі від автомобіля і він сплатив грошові кошти за його придбання, що підтверджується розпискою ОСОБА_6

У червні 2018 року ОСОБА_4 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити її без задоволення, посилаючись на те, що вона є власником спірного автомобіля. Договір, на підставі якого ОСОБА_5 просив визнати за ним право власності на автомобіль, було укладено з порушенням норм чинного законодавства. Вона не зверталася до сервісного центру із заявою про зняття автомобіля з реєстрації. Оскільки право користування транспортним засобом виникло у ОСОБА_5 на підставі довіреності, виданої ОСОБА_6, то право володіння припиняється у разі витребування майна його власником, яким є вона.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що 10 січня 2017 року ОСОБА_4 на ім'я ОСОБА_6 було видано довіреність, посвідчену приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_8 за реєстровим № 44, якою ОСОБА_6 було уповноважено розпоряджатися транспортним засобом марки Renault, модель Magnum 440.19, 2006 року випуску, шасі (кузов, рама) НОМЕР_2. Термін дії довіреності встановлено до 10 січня 2018 року.

14 січня 2017 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_4, від імені якої на підставі вказаної довіреності діяв ОСОБА_6, було укладено договір купівлі-продажу спірного автомобіля.

Того ж дня між сторонами було складено Акт приймання-передачі, згідно з яким ОСОБА_6 передав ОСОБА_5 свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу СХТ 614302, видане Центром 0541 від 13 листопада 2015 року та ключі від спірного транспортного засобу.

14 січня 2017 року ОСОБА_6, діючи від імені та в інтересах ОСОБА_4, видав на ім'я ОСОБА_5 довіреність на право керування та розпорядження автомобілем.

Згідно з розпискою, складеною ОСОБА_6 14 січня 2017 року, він отримав від ОСОБА_5 324 тис. грн. за договором купівлі-продажу спірного транспортного засобу.

Дію довіреності від 10 січня 2017 року, виданої ОСОБА_4 на ім'я ОСОБА_6, припинено 06 лютого 2017 року, що підтверджується витягом з Єдиного реєстру довіреностей.

Загальний порядок укладення договорів учасниками цивільних відносин визначено у главі 53 ЦК України.

До принципово важливих складових цієї процедури відносяться зміст та форма договору, спосіб, місце укладення.

Правове регулювання відносин, пов'язаних з купівлею-продажем транспортних засобів, здійснюється ЦК України з урахуванням загальних положень про договір та спеціальних правил, закріплених у Порядку здійснення оптової та роздрібної торгівлі транспортними засобами та їх складовими частинами, що мають ідентифікаційні номери, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2009 року № 1200 (далі - Порядок № 1200) та Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 07 вересня 1998 року № 1388, які визначають певні особливості укладення, виконання та правові наслідки невиконання відповідних договорів.

Згідно з Порядком № 1200 оформлення на товарних біржах договорів купівлі-продажу транспортних засобів та їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери, здійснюється з використанням облікованих відповідно у територіальному органі з надання сервісних послуг Міністерством внутрішніх справ (далі - МВС) і Держсільгоспінспекції бланків біржових угод. Оформлення договорів купівлі-продажу транспортних засобів може проводитися в територіальному органі з надання сервісних послуг МВС. У разі продажу транспортних засобів та їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери, філією суб'єкта господарювання або уповноваженим дилером, крім акта приймання-передачі підприємства-виробника, покупцеві видається акт приймання-передачі, що укладається між суб'єктом господарювання (його філією) та уповноваженим дилером. Під час продажу транспортних засобів, що перебувають (перебували) на обліку в уповноваженому органі МВС або Держсільгоспінспекції, покупцеві територіальним органом з надання сервісних послуг МВС видається свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу (технічний паспорт) або Держсільгоспінспекцією - свідоцтво про реєстрацію машини з відміткою про зняття машин (тракторів, самохідних шасі, самохідних сільськогосподарських, дорожньо-будівельних і меліоративних машин, сільськогосподарської техніки, інших механізмів) з обліку чи акт технічного стану. У разі зняття з обліку транспортного засобу покупцеві видається свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу (технічний паспорт) та копія реєстраційної картки, що додається до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу на пластиковій основі.

Отже, продаж транспортного засобу, що має ідентифікаційний номер, передбачає відповідне оформлення договору купівлі-продажу цього транспортного засобу, зняття його з обліку, отримання свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (технічного паспорта).

Сутність та правова природа загальноцивільного представництва регулюються положеннями глави 17 ЦК України.

Згідно з частиною третьою статті 244 ЦК України довіреність - це письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.

Представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє (частина перша статті 237 ЦК України).

Отже, довіреність свідчить про наявність між особою, яка її видала, та особою, якій її видано, правовідносин, які є представницькими відносинами.

Договір купівлі-продажу - це угода, за якою продавець (одна сторона) зобов'язується передати майно у власність покупцеві (другій стороні), а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).

Аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави для висновку про те, що видача довіреності на володіння, користування та розпорядження транспортним засобом без належного укладення договору купівлі-продажу цього транспортного засобу не вважається укладеним відповідно до закону договором та не є підставою для набуття права власності на транспортний засіб особою, яка цю довіреність отримала.

Разом з тим позов про визнання права власності є спеціальним або допоміжним речово-правовим засобом захисту права власності.

Цивільне законодавство визначає особливості реалізації правомочності власника.

За правилами статті 392 ЦК України позов про визнання права власності може бути пред'явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує його право власності.

Позивачем у спорі про визнання права власності є власник - особа, яка має право власності на майно (тобто вже стала його власником, а не намагається ним стати через пред'явлення позову).

Враховуючи, що відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний механізм, з яким закон пов'язує виникнення в особи суб'єктивного права власності на певні об'єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об'єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному статтею 392 ЦК України.

Викладене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, наведеним у постанові від 16 грудня 2015 року у справі № 6-688цс15.

Згідно з пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України з питань реєстрації транспортних засобів» від 18 листопада 2015 року № 941, документами, що підтверджують правомірність придбання транспортних засобів, їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери, є зокрема укладені та оформлені безпосередньо в сервісних центрах МВС у присутності адміністраторів таких органів договори купівлі-продажу (міни, поставки), дарування транспортних засобів, а також інші договори, на підставі яких здійснюється набуття права власності на транспортний засіб.

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з частиною першою статті 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Статтею 650 ЦК України передбачено, що особливості укладення договорів на біржах, аукціонах, конкурсах тощо встановлюються відповідними актами цивільного законодавства.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення первісного позову та про відмову в задоволенні зустрічного позову, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що договір купівлі-продажу спірного автомобіля було укладено між сторонами у простій письмовій формі, не у сервісному центрі МВС України та без присутності адміністратора такого органу. Оскільки сторони не дотрималися порядку укладення договору купівлі-продажу автомобіля, то оспорюваний договір є неукладеним, а за фактом неукладеності договору у сторін не виникає жодних цивільних прав та обов'язків. З 06 лютого 2017 року ОСОБА_6 та ОСОБА_5 позбавлені права діяти від імені ОСОБА_4 щодо розпорядження спірним автомобілем, оскільки ОСОБА_4 анулювала довіреність, видану на ім'я ОСОБА_6

Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно з частиною першою статті 397 ЦК України володільцем чужого майна є особа, яка фактично тримає його у себе.

Пунктом 2 частини першої статті 399 ЦК України передбачено, що право володіння припиняється у разі витребування майна від володільця власником майна або іншою особою.

Недобросовісний володілець зобов'язаний негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов'язку заінтересована особа має право пред'явити позов про витребування цього майна (стаття 400 ЦК України).

З огляду на викладене, ухвалюючи рішення про витребування у ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 спірного рухомого майна, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_5 не набув права власності на спірний автомобіль за договором купівлі-продажу, укладеним із ОСОБА_6, тому він є недобросовісним володільцем цього автомобіля.

Відмовляючи у задоволенні первісних позовних вимог в частині визнання за ОСОБА_4 права власності на спірний автомобіль, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_4 є власником спірного транспортного засобу, тому підстав для повторного визнання за нею такого права немає.

Апеляційний суд повно і всебічно дослідив наявні у справі докази та дав їм належну правову оцінку, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судові рішення, яке відповідає вимогам матеріального і процесуального права.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_5 не заслуговують на увагу та спростовуються вищенаведеними нормами матеріального права і правовим висновком Верховного Суду України, наведеним у постанові від 16 грудня 2015 року у справі № 6-688цс15.

Згідно з частиною третьою статті 401 та статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для їх скасування. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржуване судове рішення апеляційного суду відповідає вимогам закону й підстави для його скасування відсутні.

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Виконання оскаржуваного судового рішення було зупинено ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 01 березня 2018 року. Тому у зв'язку із залишенням касаційної скарги без задоволення необхідно поновити його виконання.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду Вінницької області від 26 грудня 2017 року залишити без змін.

Поновити виконання постанови Апеляційного суду Вінницької області від 26 грудня 2017 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. А. Стрільчук С. О. Карпенко В. О. Кузнєцов