Історія справи

Постанова КЦС ВП від 21.12.2022 року у справі №751/4429/20

Постанова

Іменем України

21 грудня 2022 року

м. Київ

справа № 751/4429/20

провадження № 61-991св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,

Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , Чернігівська міська рада, третя особа - Друга чернігівська державна нотаріальна контора,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Чернігівського апеляційного суду від 20 грудня 2021 року, прийняту у складі колегії суддів: Онищенко О. І., Євтафіїва О. К., Шарапової О. Л.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , Чернігівської міської ради про визнання незаконними та скасування рішення, державного акта на право власності на земельну ділянку, визнання недійсним договору дарування.

Позовну заяву ОСОБА_1 мотивувала тим, що вона є власником 3/5 частини житлового будинку з відповідною частиною надвірних споруд, що знаходиться у АДРЕСА_1 . Власником іншої частини будинку, з відповідною частиною надвірних споруд, є відповідач.

Позивач вказувала, що попереднім власником 2/5 частини будинку з відповідною частиною надвірних споруд, що належать відповідачу, була ОСОБА_3 . Їй було передано у приватну власність, безоплатно, шляхом приватизації, земельну ділянку, площею 0,0778 га, розташовану по АДРЕСА_1 для будівництва і обслуговування житлового будинку господарчих споруд і будівель (присадибна ділянка), яку вона згодом подарувала ОСОБА_2 .

Позивач вказувала, що розпочавши приватизацію земельної ділянки, на якій розташовані належна їй на праві власності частина будинку та господарських споруд, з`ясувала, що у процесі приватизації земельної ділянки ОСОБА_3 було передано у власність частину земельної ділянки, яка знаходиться під тією частиною будинку, яка перебуває у її власності та навпроти нього. Позивач вважала, що оскільки в процесі приватизації ОСОБА_3 не було погоджено межі її земельної ділянки з суміжними землекористувачами, то наявні підстави для визнання недійсними рішення органу місцевого самоврядування про надання дозволу на приватизацію земельної ділянки, державного акта на право приватної власності та договору дарування, на підставі якого відповідач набула у власність земельну ділянку.

ОСОБА_1 просила суд:

- визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Чернігівської міської ради народних депутатів від 22 березня 1995 року № 62;

- визнати недійсним та скасувати державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії ЧН, виданого виконавчим комітетом Чернігівської міської ради 22 березня 1995 року, та зареєстрованого в Книзі записів актів на право приватної власності на землю за № 123;

- визнати недійсним договір дарування земельної ділянки від 17 червня 2002 року, посвідчений державним нотаріусом Другої чернігівської нотаріальної контори Кравченко А. Г., реєстровий № 3-2327.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 16 лютого 2021 року, ухваленим у складі судді Овсієнко Ю. К., позов ОСОБА_1 задоволено повністю.

Визнано незаконним та скасовано підпункт 14-11 рішення виконавчого комітету Чернігівської міської ради народних депутатів від 22 березня 1995 року № 62.

Визнано недійсним та скасовано державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії ЧН, виданий виконавчим комітетом Чернігівської міської ради 22 березня 1995 року та зареєстрований в Книзі записів актів на право приватної власності на землю за № 123.

Визнано недійсним договір дарування земельної ділянки від 17 червня 2002 року, посвідчений державним нотаріусом Другої чернігівської нотаріальної контори Кравченко А. Г., реєстровий № 3-2327.

Стягнуто у дольовому порядку зі ОСОБА_2 , Чернігівської міської ради на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 840, 80 грн, тобто по 420,40 грн з кожного.

Стягнуто в дольовому порядку зі ОСОБА_2 , Чернігівської міської ради на користь ОСОБА_1 витрати, пов`язані з проведенням судової експертизи, у сумі 5 883,84 грн, тобто по 2 941,92 грн з кожного.

Стягнуто у дольовому порядку зі ОСОБА_2 , Чернігівської міської ради на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у сумі 8 000,00 грн, тобто по 4 000,00 грн з кожного.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що акт про погодження меж землекористування присадибної ділянки ОСОБА_3 від 09 лютого 1995 року не підписувався суміжним землекористувачем ОСОБА_3 , що наводить на висновок, що вказані межі з останнім погоджені не були. Зазначений акт був однією з обов`язкових підстав прийняття виконавчим комітетом Чернігівської міської ради рішення від 22 березня 1995 року № 62 «Про затвердження матеріалів інвентаризації земель підприємств міста та надання земельних ділянок для державного та індивідуального будівництва», пунктом 14-11 якого ОСОБА_3 передано у власність, безоплатно, земельну ділянку площею 778 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських споруд і будівель (присадибна ділянка), а тому суд дійшов висновку, що пункт 14-11 зазначеного рішення є незаконним та підлягає скасуванню. Також суд вважав недійсним та таким, що підлягав скасуванню, державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії ЧН, виданий виконкомом Чернігівської міської ради 22 березня 1995 року. Враховуючи визнання недійсним та скасування державного акта на право приватної власності на земельну ділянку на підставі якого підтверджувалось право власності на землю ділянку ОСОБА_3 при укладенні договору дарування земельної ділянки від 17 червня 2002 року, посвідченого державним нотаріусом Другої чернігівської нотаріальної контори Кравченко А.Г., реєстровий № 3-2327, а тому зазначений договір дарування також є недійсним.

Суд першої інстанції вважав поважними причини пропуску позивачем строку позовної давності, оскільки остання дізналась про порушення свого права, коли отримала лист від Управління земельних ресурсів Чернігівської міської ради від 19 травня 2020 року № 37/2-08.04/2020, яким їй відмовлено у погодженні технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж спірної земельної ділянки в натурі.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 20 грудня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 16 лютого 2021 року скасовано.

Відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Чернігівської міської ради про визнання незаконними та скасування рішення, державного акта на право власності на земельну ділянку, визнання недійсним договору дарування.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у сумі 3 500 грн та 2 522,40 грн у відшкодування сплаченого судового збору за розгляд справи апеляційним судом.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції вказав, що задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету сільської ради, визнання недійсним державного акта на право приватної власності на землю, яке вже було реалізоване і вичерпало свою дію, не призведе до поновлення прав позивача, відновлення володіння, користування або розпорядження спірною земельною ділянкою, а тому такі вимоги не є ефективним способом захисту права позивача, яке потребуватиме додаткових засобів судового захисту. Позовні вимоги про визнання договору дарування недійсним з підстав незаконного отримання у приватну власність земельної ділянки є ланцюгом договорів та інших правочинів щодо спірного майна.

Виходячи із встановлених обставин, суд апеляційної інстанції вказав, що належним способом захисту може бути звернення до суду з вимогами про витребування майна із чужого незаконного володіння, за умови доведеності, що позивач був позбавлений права володіння (користування) земельною ділянкою, або усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном, та у разі доведеності, що позивачу чиняться перешкоди у реалізації цих прав.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

14 січня 2022 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду з касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати постанову Чернігівського апеляційного суду від 20 грудня 2021 року, залишити в силі рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 16 лютого 2021 року.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

20 січня 2022 року ухвалою Верховного Суду касаційну скаргу залишено без руху, надано час для усунення недоліків.

10 лютого 2022 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження, витребувано справу із Новозаводського районного суду м. Чернігова.

У квітні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

13 грудня 2022 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права, зокрема статті 15 16 21 373 377 392 ЦК України, статті 91 96 103 116 118 120 122 125 152 198 ЗК України, статті 10 12 76-82 89 263 264 ЦПК України.

Вважає, що суд апеляційної інстанції однобічно та формально підійшов до предмету судового розгляду кола фактів, які необхідно доказати у справі, і за відсутності належних доказів не врахував положення статті 264 ЦПК України, не перевіривши кожну обставину, що входить до підстав позову та підстав заперечення за відсутності належних та допустимих доказів, дійшов до необґрунтованого висновку по відмову у задоволенні позову.

Суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 2-3007/11 (провадження № 14-525цс18), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18), від 30 травня 2018 року у справі № 923/466/17 (провадження № 12-89гс18), від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19), від 04 вересня 2019 року у справі № 265/6582/16-ц (провадження № 14-17цс19), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19).

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У червні 2022 року представник ОСОБА_2 - адвокат Матвійчук А. С. подала до Верховного Суду відзив, у якому просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін, як таку, що прийнята з правильним застосуванням норм матеріального права та без порушення норм процесуального права. Просила стягнути з позивача судові витрати, понесені у суді касаційної інстанції.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

09 серпня 1962 року відділом комунального господарства виконкому Чернігівської міської ради депутатів трудящих відведено ОСОБА_3 земельну ділянку у АДРЕСА_2 загальною площею 600 кв. м, згідно з договором про передачу у безстрокове користування земельною ділянкою для будівництва індивідуального житлового будинку на праві приватної власності з кількістю кімнат від однієї до п`яти включно від 09 серпня 1962 року № 2-5146.

Відповідно до акта прийомки індивідуального домоволодіння, розташованого по АДРЕСА_1 , затвердженого рішенням виконкому Ради депутатів трудящих Чернігівської міської ради від 24 березня 1971 року № 133, комісія прийняла в експлуатацію будинок АДРЕСА_1 , що складається із: квартири АДРЕСА_3 (2 жилі кімнати), квартири АДРЕСА_4 (2 жилі кімнати).

Згідно з реєстраційним посвідченням від 29 квітня 1971 року житловий будинок, що розташований у АДРЕСА_1 в цілому зареєстрований за громадянкою ОСОБА_3 .

У 1971 році ОСОБА_3 сплачувала податок з будівель та земельну ренту із земельної ділянки 1 200 кв. м, а починаючи з 1975 по 1979 роки податок за землю сплачувався за 6 000 кв. м.

20 травня 1971 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладений договір дарування, посвідчений нотаріусом Чернігівської державної нотаріальної контори Сіліченко Е. І., за реєстром № 2-4383, відповідно до якого ОСОБА_3 подарувала, а ОСОБА_4 прийняв у дар 4/9 частини будинку з належною частиною надвірних будівель, що знаходиться у АДРЕСА_1 .

Відповідно до Генерального плану садиби АДРЕСА_1 , який мається у Технічному паспорті на житловий будинок від 1981 року( зі змінами), користувачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 користуються садибою, що розташована на земельній ділянці загальною площею 1 242 кв. м, у тому числі надлишки 642 кв. м, під забудовами, всього - 134 кв. м (житловими 117 кв. м, нежитловими 17 кв. м.)

Постановою від 25 березня 1982 року № 1240 про накладення адміністративного стягнення, ОСОБА_3 притягнуто до адміністративної відповідальності за самовільну перебудову частини будинку по АДРЕСА_1 , що призвело до збільшення площі.

Відповідно до акта прийомки індивідуального домоволодіння по АДРЕСА_1 , затвердженого рішенням виконавчого комітету Ради депутатів трудящих від 18 травня 1983 року № 251 комісія прийняла в експлуатацію побудовану прибудову без дозволу до будинку по АДРЕСА_1 , а саме І-ї квартири (2 жилі кімнати).

З реєстраційного посвідчення від 27 травня 1983 року встановлено, що за ОСОБА_4 перереєстровано 5/9 частини будинку, що знаходиться у АДРЕСА_1 .

Згідно з Генеральним планом садиби АДРЕСА_1 , від 1984 року у складі Технічного паспорту на житловий будинок користувачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 користуються домоволодінням, що розташоване на земельній ділянці загальною площею 1 242 кв. м, у тому числі надлишки 600 кв. м під забудовами всього - 213 кв. м і житловими - 184 кв. м, нежитловими - 29 кв. м.

27 серпня 1986 року ОСОБА_3 було видано свідоцтво про право особистої власності на житловий будинок на 2/5 частини будинку, що знаходиться у АДРЕСА_1 у зв`язку зі зміною ідеальних частин.

Пунктом 14-11 рішення виконкому Чернігівської міської ради від 22 березня 1995 року № 62 «Про затвердження матеріалів інвентаризації земель підприємств міста та надання земельних ділянок для державного та індивідуального будівництва» громадянці ОСОБА_3 передано у власність, безоплатно, земельну ділянку площею 778 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських споруд і будівель (присадибна ділянка).

Вищезазначене рішення виконавчого комітету Чернігівської міської ради прийняте на підставі: генерального плану (схеми) земельної ділянки затвердженого 29 листопада 1990 року; плану земельної ділянки АДРЕСА_1 , площею 778 кв. м для підготовки рішення для приватизації, який затверджений начальником Чернігівського міжміського бюро технічної інвентаризації, дата обміру земельної ділянки 09 лютого 1995 рік; акта погодження меж земельної ділянки, відповідно до якого межі погоджено суміжними землекористувачами, а саме: ОСОБА_4 , директор АТП 17462 Столяренко В. Д., голова вуличного комітету №17.

ОСОБА_3 , на підставі рішення Чернігівської місткої ради від 22 березня 1995 року, отримала державний акт на право приватної власності на землю серії ЧН, що зареєстрований у Книзі записів актів на право приватної власності на землю за № 123.

Відповідно до договору дарування від 07 лютого 1997 року ОСОБА_3 подарувала ОСОБА_2 2/5 частини житлового будинку з відповідною частиною надвірних споруд, що знаходяться у АДРЕСА_1 .

На підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 28 березня 1997 року, засвідченого державним нотаріусом Другої чернігівської державної нотаріальної контори Палєвої О. М., зареєстрований у реєстрі за № 4546, ОСОБА_1 отримала у власність майно після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 , а саме: 3/5 частини жилого будинку з відповідною частиною надвірних споруд, що знаходиться у АДРЕСА_1 .

17 червня 2002 року відповідно до договору дарування ОСОБА_3 подарувала ОСОБА_2 земельну ділянку, що розташована у АДРЕСА_1 ,

28 січня 2003 року Чернігівська міська рада прийняла рішення «Про надання, вилучення та передачу земельних ділянок в межах м. Чернігова», відповідно до якого ОСОБА_2 передано безоплатно у приватну власність земельну ділянку, площею 0,0093 га по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських споруд і будівель (присадибна ділянка), про що у державному акті на право приватної власності на землю ІІ-ЧН №012701-123 міститься відповідний запис.

ОСОБА_5 у м. Чернігові було перейменовано на АДРЕСА_1 .

За заявою ОСОБА_2 у 2019 році фізична особа-підприємець виготовила технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки у натурі (на місцевості) площею 0,0871 га ОСОБА_2 для обслуговування житлового будинку та господарських споруд за адресою: АДРЕСА_1 .

З відповіді Управління земельних ресурсів Чернігівської міської ради від 19 травня 2020 року за № 37/2-08.04/2020, наданої на звернення ОСОБА_1 , встановлено, що частина земельної ділянки, що пропонується до відведення по АДРЕСА_1 , вже передана у власність, згідно із рішенням виконкому Чернігівської міської ради від 22 березня 1995 року № 42.

Ухвалою Новозаводського районного суду м. Чернігова від 23 вересня 2020 року за клопотанням позивача призначена судово-почеркознавча експертиза, проведення якої доручено судовому експерту Чернігівського відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз.

Із висновку судово-почеркознавчої експертизи від 10 листопада 2020 року № 4977-4980/20-24 встановлено, що рукописний запис « ОСОБА_4 » у акті погодження меж землекористування присадибної ділянки гр. ОСОБА_3 від 09 лютого 1995 року у графі «підписи: землекористувачі присадибної ділянки», виконаний не ОСОБА_4 , а іншою особою. Підпис від імені ОСОБА_4 та рукописний запис « ОСОБА_4 » в акті погодження меж землекористування присадибної ділянки гр. ОСОБА_3 від 09 лютого 1995 року в графі «підписи: землекористувачі присадибної ділянки» виконані не ОСОБА_4 .

У судовому засіданні суду апеляційної інстанції було оглянуто технічну документацію щодо приватизації земельної ділянки, виготовлену на замовлення ОСОБА_1 , у тому числі акт прийомки-передачі межових знаків на зберігання, в якому зазначено підпис ОСОБА_2

15 лютого 2021 року ОСОБА_2 звернулась до суду першої інстанції із заявою про застосування строків позовної давності (том 1, а. с. 235-239).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пунктів 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).

Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений у пунктах 6.6, 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19).

Предметом спору у цій справі є визнання незаконним та скасування пункту 14-11 рішення виконавчого комітету Чернігівської міської ради № 62 від 22 березня 1995 року, згідно з яким ОСОБА_3 передано у власність безоплатно земельну ділянку площею 778 кв. м, визнання недійсним державного акта на право приватної власності на землю від 22 березня 1995 року, виданого ОСОБА_4 на цю земельну ділянку, визнання недійсним договору дарування спірної земельної ділянки від 17 червня 2022 року.

На думку позивача, спірна земельна ділянка передана відповідачу без погоджень меж земельної ділянки, і була приватизована значно більша частина земельної ділянки, яка не відповідає частці відповідача у спільній частковій власності, чим порушено її права як співвласника.

Отже, позовні вимоги заявлено позивачем, зокрема, з підстав порушення міською радою норм ЗК України при виділенні земельної ділянки ОСОБА_4 .

Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції та вважає, що обраний позивачем спосіб захисту є неефективним, оскільки задоволення вимоги про визнання рішення міської ради та його скасування, визнання державного акта та договору дарування недійсними не може призвести до захисту або відновлення порушеного речового права позивача (уразі його наявності), зокрема повернення у його володіння або користування спірної земельної ділянки.

Серед способів захисту речових прав ЦК України виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (стаття 387), усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391), визнання права власності (стаття 392), відшкодування матеріальної і моральної шкоди (статті 1166,1167,1173).

Для витребування майна оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскарження всього ланцюга договорів та інших правочинів щодо спірного майна, державного акта на право власності не є ефективним способом захисту прав; при цьому позивач у межах розгляду справи про витребування майна із чужого володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування без заявлення вимоги про визнання його недійсним; таке рішення за умови його невідповідності закону не створює правових наслідків, на які воно спрямоване.

Подібні за змістом висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 85, 86, 94), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (пункти 38, 39), від 01 та 15 жовтня 2019 року у справах № 911/2034/16 (пункт 46) та № 911/3749/17 (пункти 6.25, 6.26), від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17, від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункти 42-43, 47, 49).

Верховний Суд зазначає, що судовий захист повинен бути повним, відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в пункті 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19), пункті 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20).

У справі, що переглядається, задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету сільської ради, визнання недійсним державного акта на право приватної власності на землю та визнання недійсним договору дарування не призведе до поновлення прав позивача, відновлення володіння, користування або розпорядження спірною земельною ділянкою, а отже, такі вимоги не є ефективним способом захисту права позивача, яке потребуватиме додаткових засобів судового захисту.

Виходячи з обставин цієї справи належним способом захисту позивача буде звернення до суду з вимогами про витребування майна із чужого незаконного володіння, якщо позивач був позбавлений права володіння (користування) земельною ділянкою, або усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном, якщо позивачу чиняться перешкоди в реалізації цих прав.

Отже, заявлені вище позовні вимоги ОСОБА_1 , у разі їх доведення, жодним чином не відновлюють права позивача на користування земельною ділянкою, а потребуватимуть повторного звернення до суду з позовом за захистом речового права, що обґрунтовано зазначив суд апеляційної інстанції у оскаржуваній постанові.

При вирішенні спору суд апеляційної інстанції правильно застосував правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)), підстав від їх відступу колегія суддів не вбачає.

Таким чином, суд апеляційної інстанції виконав вимоги статті 89 ЦПК України щодо оцінки доказів і статті 263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості судового рішення, повно і всебічно дослідив і оцінив докази та встановив обставини у справі.

Інші доводи касаційної скарги висновки суду не спростовують, на законність оскаржуваного судового рішення апеляційного суду не впливають.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.

Щодо судових витрат

У відзиві на касаційну скаргу представник ОСОБА_2 - адвокат Матвійчук А. С. виклала клопотання, у якому просила стягнути з позивача на користь ОСОБА_2 витрати, пов`язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, а саме витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 750,00 грн.

На підтвердження понесених витрат представник відповідача надала:

- копію додатку № 2 до договору про надання правничої (правової) допомоги від 26 березня 2021 року, пунктом 1 цього додатку до договору визначено об`єм наданих послуг - надання правничої допомоги у суді касаційної інстанції, а саме складання та подача відзиву на касаційну скаргу. Пунктом 2 цього договору погоджено сторонами розмір гонорару за надання правничої допомоги у суді касаційної інстанції у розмірі 5 750,00 грн;

- копію квитанції про оплату послуг на суму 5 750,00 грн.

Колегія суддів, вивчивши докази, подані представником ОСОБА_2 на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді касаційної інстанції, з урахуванням вимог частин третьої, четвертої статті 137 ЦПК України вважає їх співмірними із заявленими вимогами. При цьому колегія суддів констатує, що відповідачі не скористалися своїм правом, наданим їм положенням частини шостої статті 137 ЦПК України.

Керуючись статтями 400 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Чернігівського апеляційного суду від 20 грудня 2021 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу, понесені у суді касаційної інстанції у розмірі 5 750,00 грн (п`ять тисяч сімсот п`ятдесят грн 00 коп).

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк