Постанова

Іменем України

03 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 125/2053/18

провадження № 61-18916 св 20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1;

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю "Краєвид Поділля";

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Вінницького апеляційного суду від 25 листопада 2020 року у складі колегії суддів: Голоти Л. О., Рибчинського В. П., Денишенко Т. О.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Краєвид Поділля" (далі - ТОВ "Краєвид Поділля") про визнання правочинів щодо оренди землі недійсними та зобов'язання вчинити певні дії.

Позовна заява мотивована тим, що їй на праві приватної власності на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії IV-ВН № 041032 належить земельна ділянка, площею 2,75 га, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Журавлівської сільської ради Барського району Вінницької області; на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії IV-ВН № 041033 належить земельна ділянка, площею 2,75 га, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Журавлівської сільської ради Барського району Вінницької області.

19 червня 2007 року між нею та ТОВ "Краєвид Поділля" було укладено договори оренди землі.

21 березня 2017 року вона звернулася до ТОВ "Краєвид Поділля" із заявою про розірвання договорів оренди землі за закінченням їх терміну, на яку отримала відповідь про те, що розірвати договори не можливо, оскільки 01 квітня 2014 року між нею та ТОВ "Краєвид Поділля" укладено додаткові угоди № 1 до договору оренди землі про продовження терміну оренди на 10 років.

Зазначала, що вказані правочини нею не підписувалися, що вказує на відсутність її волевиявлення на настання правових наслідків за правочинами, доручень з даного приводу нікому не давала, що є підставою для визнання таких правочинів недійсними.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд визнати недійсними додаткові угоди до договорів оренди землі від 01 квітня 2014 року за реєстраційними номерами 040781600167 та 040781600168 про оренду землі строком на 10 років, укладені між нею та ТОВ "Краєвид Поділля", та скасувати їх державну реєстрацію.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Барського районного суду Вінницької області від 16 вересня 2020 року у складі судді Хитрука В. М. позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недійсною додаткову угоду від 01 квітня 2014 року № 1 до договору оренди землі за реєстраційним № 040781600167 від 19 червня 2007 року, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ "Краєвид Поділля", щодо земельної ділянки, площею 2,75 га, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Журавлівської сільської ради Барського району Вінницької області, який зареєстрований Вінницькою регіональною філією центру ДЗК 10 грудня 2007 року за № 040781600167.

Визнано недійсною додаткову угоду від 01 квітня 2014 року № 1 до договору оренди землі за реєстраційним № 040781600168 від 19 червня 2007 року, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ "Краєвид Поділля", щодо земельної ділянки, площею 2,75 га, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Журавлівської сільської ради Барського району Вінницької області, який зареєстрований Вінницькою регіональною філією центру ДЗК 10 грудня 2007 року за № 040781600168.

Скасовано державну реєстрацію додаткової угоди від 01 квітня 2014 року № 1 до договору оренди землі за реєстраційним № 040781600167 від 19 червня 2007 року, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ "Краєвид Поділля", щодо земельної ділянки, площею 2,75 га, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Журавлівської сільської ради Барського району Вінницької області, який зареєстрований Вінницькою регіональною філією центру ДЗК 10 грудня 2007 року за № 040781600167.

Скасовано державну реєстрацію додаткової угоди від 01 квітня 2014 року № 1 до договору оренди землі за реєстраційним № 040781600168 від 19 червня 2007 року, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ "Краєвид Поділля", щодо земельної ділянки, площею 2,75 га, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Журавлівської сільської ради Барського району Вінницької області, який зареєстрований Вінницькою регіональною філією центру ДЗК 10 грудня 2007 року за № 040781600168.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оспорювані додаткові угоди, укладені від імені орендодавця, підписані не нею, а іншою особою, тобто спірні додаткові угоди були укладені без волевиявлення позивача, а тому наявні правові підстави для визнання вказаних додаткових угод недійсними на підставі частини 3 статті 203 та частини 1 статті 215 ЦК України, а також скасування їх державної реєстрації.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Вінницького апеляційного суду від 25 листопада 2020 року апеляційну скаргу ТОВ "Краєвид Поділля" задоволено.

Рішення Барського районного суду Вінницької області від 16 вересня 2020 року скасовано й ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що оскільки підписи від імені ОСОБА_1 у додаткових угодах від 01 квітня 2014 року № 1 до договорів оренди землі від 19 червня 2007 року за реєстраційними № 040781600167 та № 040781600168, виконані не ОСОБА_1, а іншою особою, оспорювані додаткові угоди є неукладеними, а тому такий спосіб захисту, як визнання їх недійсними, не є ефективним та належним. Відповідно, і вимоги про скасування державної реєстрації є похідними вимогами, а тому також задоволенню не підлягають. При ухваленні судового рішення апеляційний суд посилався на правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справ № 145/2047/16-ц.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У грудні 2020 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила скасувати постанову Вінницького апеляційного суду від 25 листопада 2020 року й залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначала неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України від 22 квітня 2015 року у справі № 6-48цс15, що не відповідає вимогам пункту 1 частини 2 статті 389 ЦПК України.

Також заявник вказувала на порушення судом норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 квітня 2021 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 125/2053/18 із Барського районного суду Вінницької області.

У квітні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 жовтня 2021 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, оскільки постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року, на яку посилався апеляційний суд як на підставу для відмови у задоволенні позову, на час звернення позивача з позовом у цій справі у жовтні 2018 року не існувало.

Разом з тим, суд першої інстанції, дослідивши всі наявні у справі докази в їх сукупності та надавши їм належну оцінку, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, правильно виходив із того, що при укладенні додаткових угод від 01 квітня 2014 року між ОСОБА_1 та ТОВ "Краєвид Поділля" було відсутнє волевиявлення позивача, тому наявні правові підстави для визнання оспорюваних додаткових угод від 01 квітня 2014 року недійсними та скасування їх державної реєстрації, оскільки від імені позивача оспорювані правочини підписано іншою особою, що підтверджується висновком судово-почеркознавчої експертизи. Отже, суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення про задоволення позову, яке безпідставно скасовано судом апеляційної інстанції.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У травні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ТОВ "Краєвид Поділля", у якому зазначено, що доводи касаційної скарги є безпідставними, а оскаржуване судове рішення апеляційного суду є мотивованим, законним й ґрунтується на належних та допустимих доказах, судом вірно застосовано норми матеріального та процесуального права щодо спірних правовідносин.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, площею 2,75 га, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Журавлівської сільської ради Барського району Вінницької області, що підтверджується копією державного акту на право приватної власності на землю серії IV-ВН № 041032, а також власником земельної ділянки, площею 2,75 га, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Журавлівської сільської ради Барського району Вінницької області, що підтверджується копією державного акту на право приватної власності на землю серії IV-ВН № 041033.

19 червня 2007 року між ОСОБА_1 і ТОВ "Краєвид Поділля" було укладено договір оренди землі, який 10 грудня 2007 року зареєстрований державним реєстратором Вінницької регіональної філії Центру ДЗК за реєстраційним № 040781600167, терміном на 10 років, а також договір оренди землі, який 10 грудня 2007 року зареєстрований державним реєстратором Вінницької регіональної філії Центру ДЗК за реєстраційним № 040781600168, терміном на 10 років.

ОСОБА_1 подала заяву до ТОВ "Краєвид Поділля" про розірвання договорів оренди землі за закінченням їх терміну.

На зазначену заяву позивач отримала відповідь від ТОВ "Краєвид Поділля" про те, що розірвати договори оренди землі за закінченням їх терміну не можливо, тому що 01 квітня 2014 року між ОСОБА_1 і ТОВ "Краєвид Поділля" укладено додаткову угоду № 1 до договору оренди землі за реєстраційним № 040781600167 від 19 червня 2007 року, яка зареєстрована державним реєстратором Реєстраційної служби Чечельницького районного управління юстиції Вінницької області 02 квітня 2016 року за № 13997898 та додаткову угоду № 1 від 01 квітня 2014 року до договору оренди землі за реєстраційним № 040781600168 від 19 червня 2007 року, яка зареєстрована державним реєстратором Реєстраційної служби Чечельницького районного управління юстиції Вінницької області 03 квітня 2016 року за №
13998150.

Згідно з додатковаим угодами від 01 квітня 2014 року № 1 до договору оренди землі за реєстраційним № 040781600167 від 19 червня 2007 року та додатковою угодою від 01 квітня 2014 року № 1 до договору оренди землі за реєстраційним № 040781600168 від 19 червня 2007 року, орендодавець ОСОБА_1 надає, а орендар ТОВ "Краєвид Поділля" приймає у строкове платне користування земельні ділянки призначені для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Додаткові угоди укладено строком на 10 років кожна.

Згідно з висновком експерта Вінницького науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України від 02 березня 2020 № 408 підпис (у вигляді написання прізвища "ОСОБА_1") у графі "Орендодавець" в оригіналі додаткової угоди від 01 квітня 2014 року № 1 до договору оренди землі за реєстраційним № 040781600167 від 19 червня 2007 року, укладеній між ОСОБА_1 та ТОВ "Краєвид Поділля", виконаний не ОСОБА_1, а іншою особою; підпис (у вигляді написання прізвища "ОСОБА_1 ") у графі "Орендодавець" в оригіналі додаткової угоди від 01 квітня 2014 року № 1 до договору оренди землі за реєстраційним № 040781600168 від 19 червня 2007 року, укладеній між ОСОБА_1 та ТОВ "Краєвид Поділля", виконаний не ОСОБА_1, а іншою особою.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини 2 статті 389 ЦПК України.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини 1 і 2 статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені частини 1 і 2 статті 400 ЦПК України, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною 1 статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням Частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Відповідно до частин 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судове рішення апеляційного суду відповідає не в повній мірі.

У справі, що переглядається, між сторонами виник спір щодо недійсності додаткових договорів оренди земельних ділянок із підстав відсутності волевиявлення орендодавця на їх укладення, у зв'язку з чим позивач просила суд визнати оспорювані правочині недійсними та скасувати записи про їх державну реєстрацію.

Відповідно до законодавчого визначення правочином є вольова дія суб'єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб'єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов'язки. Здійснення правочину законодавством може пов'язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов'язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб'єктів).

У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб'єктів цивільного права.

Частиною 3 статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Підпис є невід'ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Згідно із частиною 1 статті 627 ЦК України і відповідно до положень частиною 1 статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог частиною 1 статті 627 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина 1 статті 638 ЦК України).

За частиною 1 статті 14 Закону України "Про оренду землі" (тут і далі - у редакції, чинній на дату, зазначену в оспорюваних додаткових угодах) договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

Відповідно до частини 1 статті 15 Закону України "Про оренду землі" істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог частини 1 статті 15 Закону України "Про оренду землі" є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону (частина друга цієї ж статті).

У разі якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

У справі, що переглядається, висновком експерта Вінницького науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України від 02 березня 2020 № 408 підтверджено, що підпис орендодавця у додаткових угодах від 01 квітня 2014 року № 1 до договорів оренди землі від 19 червня 2007 року за реєстраційними № 040781600167 та № 040781600168, виконаний не ОСОБА_1, а іншою особою.

У постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

У такому випадку власник земельної ділянки вправі захищати своє порушене право на користування земельною ділянкою, спростовуючи факт укладення ним договору оренди земельної ділянки у мотивах негаторного позову та виходячи з дійсного змісту правовідносин, які склалися у зв'язку із фактичним використанням земельної ділянки.

Ефективним способом захисту права, яке позивач вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема, шляхом заявлення вимоги про повернення таких земельних ділянок. Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 22 вересня 2021 року у справі № 610/3162/18, від 23 вересня 2020 року у справі № 396/1857/16-ц, від 11 листопада 2020 року у справі № 598/538/19, від 19 серпня 2020 року у справі № 637/239/14-ц.

За таких обставин, додаткові угоди від 01 квітня 2014 року № 1 до договорів оренди землі від 19 червня 2007 року за реєстраційними № 040781600167 та № 040781600168 є неукладеними і, як наслідок, не можуть визнаватися недійсними, у зв'язку з чим суд апеляційної інстанції зробив обґрунтований висновок про те, що у задоволенні позову у цій частині слід відмовити саме з підстав обрання позивачем неефективного способу захисту.

Посилання у касаційній скарзі на неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування норм матеріального й процесуального права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 22 квітня 2015 року у справі № 6-48цс15, є безпідставним, оскільки у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 22 квітня 2015 року у справі № 6-48цс15.

Разом з тим, звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1, крім того, просила суд скасувати державну реєстрацію оспорюваних додаткових угод до договорів оренди землі.

За змістом пункту 1 частини 1 статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (частина 1 статті 317 ЦК України).

Згідно з частиною 5 статті 6 Закону України "Про оренду землі" право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Відповідно до частини 2 статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до частини 2 статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", виникають з моменту такої реєстрації.

Відповідно до частини 2 статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав.

Втручання, крім випадків, передбачених частини 2 статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об' єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, чинній із 16 січня 2020 року) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пунктів 1, 2, 3 частини 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пунктів 1, 2, 3 частини 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень") проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Отже, у розумінні положень наведеної норми у чинній редакції (яка діяла на час ухвалення судових рішень у цій справі), способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав. При цьому, з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов'язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

У постанові Верховного Суду від 05 серпня 2020 року у справі № 125/702/17 (провадження № 61-48842св18) зазначено, що реєстрація неукладеного сторонами договору оренди порушує права та законні інтереси позивача на розпорядження власністю - земельною ділянкою. Отже, реєстрація права оренди за орендарем на вказану земельну ділянку, коли договір оренди орендодавець фактично не підписувала (правочин є неукладеним), не відповідає вимогам закону. За змістом статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Загальними засадами державної реєстрації прав є, зокрема, гарантування державою об'єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження. Обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права. При цьому обраний позивачем спосіб захисту шляхом скасування державної реєстрації є ефективним, а задоволення позову в цій частині забезпечить реальне відновлення порушеного права.

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Вирішуючи спір у частині позовних вимог про скасування державної реєстрації, суд першої інстанції правильно виходив із того, що права позивача підлягають захисту та загадом дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення цих позовних вимог. Разом з тим, судом першої інстанції не враховано, що за встановлених у цій справі обставин про те, що оспорювані додаткові угоди до договорів оренди землі є неукладеними, вони не є підставою виникнення у ТОВ "Краєвид Поділля" відповідного речового права оренди земельної ділянки, як такого, що порушує права позивача на розпорядження своїми земельними ділянками.

Враховуючи положення чинної редакції статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та необхідність забезпечення виконуваності судового рішення (скасування державної реєстрації права), колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в частині скасування державної реєстрації підлягає залишенню в силі із зазначенням, що скасуванню підлягає державна реєстрація права оренди, яка проведена на підставі додаткових угод від 01 квітня 2014 року № 1 до договорів оренди землі від 19 червня 2007 року за реєстраційними номерами 040781600167,040781600168, укладених між ОСОБА_1 та ТОВ "Краєвид Поділля", зареєстрованих Вінницькою регіональною філією центру ДЗК 10 грудня 2007 року за № 040781600167 та за № 040781600168 відповідно.

Згідно зі статтею 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Отже, рішення суду першої інстанції у частині скасування державної реєстрації підлягає залишенню в силі з урахуванням мотивів, викладених у цій постанові, у іншій частині постанова суду апеляційної інстанції підлягає залишенню без змін відповідно до статті 410 ЦПК України.

Щодо судових витрат

Частиною 1 статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи часткове скасування судового рішення суду апеляційної інстанції із залишенням в цій частині рішення суду першої інстанції, суд касаційної інстанції змінює розподіл судових витрат, у зв'язку з чим зі ТОВ "Краєвид Поділля" на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню пропорційно задоволених вимог позову: судовий збір у розмірі 352,40 грн, сплачений за подання позову, витрати за проведення судової почеркознавчої експертизи у розмірі 2 250,24 грн та судовий збір у розмірі 840,80 грн за подання касаційної скарги.

Враховуючи часткове задоволення апеляційної скарги ТОВ "Краєвид Поділля", з позивача на користь ТОВ "Краєвид Поділля" підлягає стягненню судовий збір, сплачений заявником за подання апеляційної скарги, у розмірі 528,60 грн пропорційно задоволених вимог апеляційної скарги.

Частиною 10 статті 141 ЦПК України визначено, що при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

За таких обставин розмір судових витрат, який підлягає стягненню з ТОВ "Краєвид Поділля" на користь ОСОБА_1 у розмірі 3 329,73 грн, підлягає зменшенню до 2
914,84 грн (3 443,44 грн - 528,60 грн).

Керуючись статтями 141, 400, 409, 410, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Вінницького апеляційного суду від 25 листопада 2020 року скасувати в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю "Краєвид Поділля" про скасування державної реєстрації додаткових угод від 01 квітня 2014 року № 1 до договорів оренди землі від 19 червня 2007 року, укладених між ОСОБА_1 та товариством з обмеженою відповідальністю "Краєвид Поділля", зареєстрованих Вінницькою регіональною філією центру ДЗК 10 грудня 2007 року за № 040781600167 та за № 040781600168, рішення Барського районного суду Вінницької області від 16 вересня 2020 року у цій частині залишити в силі, з урахуванням мотивів, викладених у цій постанові.

Постанову Вінницького апеляційного суду від 25 листопада 2020 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю "Краєвид Поділля" про визнання недійсними додаткових угод від 01 квітня 2014 року № 1 до договорів оренди землі від 19 червня 2007 року, укладених між ОСОБА_1 та товариством з обмеженою відповідальністю "Краєвид Поділля", зареєстрованих Вінницькою регіональною філією центру ДЗК 10 грудня 2007 року за № 040781600167 та за № 040781600168, залишити без змін.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Краєвид Поділля" на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 2 914,84 грн (дві тисячі дев'ятсот чотирнадцять) грн 84 коп.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович