Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 02.04.2018 року у справі №331/3112/17

Постанова

Іменем України

21 листопада 2018 року

м. Київ

справа № 331/3112/17

провадження № 61-2493св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду:

Черняк Ю.В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 21 вересня 2017 року у складі судді Жукової О. Є. та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 05 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Крилової О. В., Кухаря С. В., Трофимової Д. А. у справі за позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - ПАТ «Українська залізниця») про стягнення заборгованості по заробітній платі.

Позовну заяву мотивовано тим, що у період з 14 травня 2009 року по 31 травня 2012 року ОСОБА_4 обіймав посаду механіка вагона-транспортера зчленованого типу відокремленого структурного підрозділу «Вагонне депо Запоріжжя-Ліве» державного підприємства «Придніпровська залізниця» (далі - ДП «Придніпровська залізниця») з підсумованим обліком робочого часу з періодом обліку потурно, який передбачав надання оплачуваного часу домашнього відпочинку.

При звільненні йому не було виплачено компенсацію за 221 добу невикористаного часу домашнього відпочинку як надурочної роботи.

З урахуванням того, що ставка за годину роботи позивача складала 15 грн 87 коп., підприємство зобов'язано було виплатити позивачу 56 116 грн 32 коп. Однак розмір виплаченої компенсації при звільненні становив лише 29 675 грн 88 коп.

На підставі викладеного ОСОБА_4 просив суд стягнути з відповідача невиплачену йому суму компенсації за 221 добу невикористаного часу домашнього відпочинку у розмірі 26 440 грн 44 коп. та понесені судові витрати у сумі 2 000 грн.

У запереченнях на позовну заяву ПАТ «Українська залізниця» зазначило, що наказом Міністерства транспорту України від 10 березня 1994 року № 40-Ц затверджено «Особливості регулювання робочого часу і часу відпочинку окремих категорій працівників залізничного транспорту і метрополітенів, безпосередньо пов'язаних із забезпеченням безпеки руху поїздів і обслуговування пасажирів» (далі - Особливості регулювання робочого часу і часу відпочинку). Даний наказ є підзаконним нормативно-правовим актом відомчого характеру; пункт 11.8 цього наказу щодо зарахування невикористаної частини відпочинку до надурочної роботи суперечить чинному трудовому законодавству України, а тому його застосування є безпідставним. Час невикористаного домашнього відпочинку за своєю правовою природою є додатковою відпусткою. А тому позивачу відповідно до статті 83 КЗпП України, при звільненні було виплачено компенсацію за невикористаний час відпочинку (відпустку) за 221 добу з розрахунку установленого місячного окладу у розмірі 29 675 грн 88 коп. Позивачем не надано належних та допустимих доказів в обґрунтування заявлених позовних вимог. Крім того, звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_4пропустив встановлений статтею 233 КЗпП Українистрок для звернення з таким позовом.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 21 вересня 2017 року позов ОСОБА_4 задоволено.

Стягнуто з ПАТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_4 заборгованість з виплати заробітної плати за 221 добу невикористаного часу домашнього відпочинку у розмірі 26 440 грн 44 коп.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що колективним договором ДП «Придніпровська залізниця» погоджено, що режим праці і відпочинку в структурних підрозділах регламентовано Правилами внутрішнього трудового розпорядку та Особливостями регулювання робочого часу і часу відпочинку. Працівнику, постійна робота якого відбувається в дорозі при загальній тривалості поїздки в обидва кінці три доби і більше, має бути надано відпочинок, як правило, після кожної поїздки повністю. Якщо протягом однієї-двох наступних поїздок (турів) невикористана частина відпочинку за попередню поїздку (тур) не буде надана повністю, еквівалентна кількість робочих годин зараховується і оплачується як надурочна робота. Відповідно до статті 106 КЗпП Україниоплата роботи у надурочний час здійснюється у подвійному розмірі годинної ставки. На підставі викладеного суд дійшов висновку, що при звільненні ОСОБА_4 мала бути виплачена заробітна плата за кількість робочих годин невикористаного домашнього відпочинку у подвійному розмірі годинної ставки.

Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 05 грудня 2017 року рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 21 вересня 2017 року залишено без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що компенсація, яку просив стягнути на свою користь позивач, відноситься до інших компенсаційних виплат, передбачених статтею 2 Закону України «Про оплату праці», та входить до структури заробітної плати. Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України позов про стягнення належної працівнику заробітної плати не обмежується будь-яким строком.

У касаційній скарзі, поданій у лютому 2018 року, ПАТ «Українська залізниця», посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що неправильне тлумачення наказу Міністерства транспорту України від 10 березня 1994 року № 40-Ц у частині виплати при звільненні працівників, що обслуговували вагони-транспортери, компенсації за невикористаний час домашнього відпочинку як надурочних робіт, створило прецедент та негативну юридичну практику щодо вирішення даних трудових спорів не на користь ПАТ «Українська залізниця». ОСОБА_4 обґрунтовує позовні вимоги наявністю наказу Міністерства транспорту України від 10 березня 1994 року № 40-Ц, яким передбачено зарахування невикористаної частини відпочинку до надурочної роботи. Однак таке положення наказу суперечить чинному трудовому законодавству України. Кодекс законів про працюмає вищу юридичну силу, а тому положення вказаного наказу не підлягають застосуванню. Статтею 106 КЗпП України не передбачено компенсацію за невикористаний час домашнього відпочинку. Позовні вимоги ОСОБА_4 щодо стягнення заборгованості з виплати заробітної плати не підлягають задоволенню у зв'язку із недоведеністю та пропуском строку позовної давності.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно із частиною третьою статті 2 ЦПК України 2004 року, у редакції, чинній на час подання апеляційної скарги, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час виникнення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у період з 14 травня 2009 року по 31 травня 2012 року ОСОБА_4 обіймав посаду механіка вагона-транспортера зчленованого типу відокремленого структурного підрозділу «Вагонне депо Запоріжжя-Ліве» ДП «Придніпровська залізниця» з підсумованим обліком робочого часу з періодом обліку потурно, який передбачав надання оплачуваного часу домашнього відпочинку.

Згідно з особовим рахунком за травень 2012 року компенсація за невикористаний час домашнього відпочинку була нарахована позивачу як компенсація за відпустки з розподілом на три періоди: 73 дні - 9 802 грн 44 коп., 73 дні - 9 802 грн 44 коп., 75 днів - 10 071 грн, що разом становить 29 675 грн 88 коп.

Відповідно до статті 10 КЗпП Україниколективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов'язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.

Згідно із статтею 13 КЗпП Українизміст колективного договору визначається сторонами в межах їх компетенції. У колективному договорі встановлюються взаємні зобов'язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема: зміни в організації виробництва і праці; забезпечення продуктивної зайнятості; нормування і оплати праці, встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій та ін.); встановлення гарантій, компенсацій, пільг; участі трудового колективу у формуванні, розподілі і використанні прибутку підприємства, установи, організації (якщо це передбачено статутом); режиму роботи, тривалості робочого часу і відпочинку; умов і охорони праці; забезпечення житлово-побутового, культурного, медичного обслуговування, організації оздоровлення і відпочинку працівників; гарантій діяльності профспілкової чи інших представницьких організацій трудящих; умов регулювання фондів оплати праці та встановлення міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень в оплаті праці; забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків. Колективний договір може передбачати додаткові порівняно з чинним законодавством і угодами гарантії, соціально-побутові пільги.

Пунктом 4.1 колективного договору ДП «Придніпровська залізниця» на 2011 - 2012 роки передбачено, що режим праці і відпочинку в структурних підрозділах регламентовано Правилами внутрішнього трудового розпорядку та Особливостями регулювання робочого часу і часу відпочинку.

Відповідно до пункту 1.7 Особливостей регулювання робочого часу і часу відпочинку робочий час працівників, постійна робота яких відбувається в дорозі (зокрема, вагонів-транспортерів сполучного типу та ін.), зараховується потурно, а тому на позивача розповсюджуються вимоги пункту 11.8. цього документа, яким передбачено що невикористана частина відпочинку, еквівалентна кількості робочих годин, зараховується і оплачується як надурочна робота.

Наказ Міністерства транспорту України від 10 березня 1994 року № 40 є чинним, його не скасовано, недійсним у встановленому законом порядку його не визнано.

Згідно із частиною першою статті 106 КЗпП Україниза погодинною системою оплати праці робота в надурочний час оплачується в подвійному розмірі годинної ставки.

Відповідно до статті 116 КЗпП Українипри звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Статтею 2 Закону України від 24 березня 1995 року «Про оплату праці» визначено структуру заробітної плати та передбачено, що до неї входить основна заробітна плата, додаткова заробітна плата та інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Наказом Міністерства транспорту України від 10 березня 1994 року № 40-Ц визначено додаткові гарантії оплати невикористаних часів відпочинку для окремих працівників у галузі залізничного транспорту, і ця компенсація відноситься до інших компенсаційних виплат, які передбачені статтею 2 Закону України «Про оплату праці», а отже, входить до структури заробітної плати відповідної категорії працівників.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, правильно визначив характер спірних правовідносин і норми права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, дослідив наявні в матеріалах справи докази, а тому правомірно виходив із того, що при звільненні позивача йому було нараховано та виплачено компенсацію за час невикористаного домашнього відпочинку у розмірі меншому, ніж це передбачено наказом Міністерства транспорту України від 10 березня 1994 року № 40?Ц та статтею 106 КЗпП України, і обґрунтовано стягнув з відповідача ненараховану та невиплачену при звільненні частину заробітної плати у розмірі 26 440 грн 44 коп.

Крім того, перевіряючи доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що компенсація за час невикористаного домашнього відпочинку відповідно до статті 2 Закону України «Про оплату праці» входить до структури заробітної плати, а тому до позовних вимог про стягнення невиплаченої заробітної плати при звільненні працівника строк позовної давності не застосовується.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено відповідно до вимог норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу та залишити рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 21 вересня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 05 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Судді: Ю. В. Черняк

Б. І.Гулько

Д. Д. Луспеник