Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 02.09.2020 року у справі №756/671/19

Постанова

Іменем України

20 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 756/671/19

провадження № 61-12536 св 20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І.,

Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",

відповідач - ОСОБА_1,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на заочне рішення Оболонського районного суду м. Києва

від 13 березня 2020 року у складі судді Яценко Н. О. та постанову Київського апеляційного суду від 21 липня 2020 року у складі колегії суддів:

Матвієнко Ю. О., Мельника Я. С., Шкоріної О. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У січні 2019 року акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк"

(далі - АТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з позовом до

ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

В обґрунтування позовних вимог зазначало, що 15 березня 2010 року

між банком та ОСОБА_1 було укладено договір про надання банківських послуг шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг. За умовами вказаного договору позичальник отримав кредит у розмірі 17 000,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку.

Своїм підписом у заяві відповідач підтвердив, що підписана ним заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг і тарифами банку, які викладені на банківському сайті www. privatbank. ua складає договір про надання банківських послуг.

ОСОБА_1 взяті на себе зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконував, унаслідок чого станом на 16 грудня 2018 року утворилася заборгованість у розмірі 32 896,16 грн, з яких: 6 562,18 грн - заборгованість за кредитом; 10 980,75 грн - заборгованість по процентам за користування кредитом; 13 310,56 - заборгованість за пенею; штрафи, з яких: 500 грн - фіксована частина, 1 320,47 грн - процентна складова.

З урахуванням наведеного, АТ КБ "ПриватБанк" просило суд стягнути

з ОСОБА_1 на свою користь вказаний розмір заборгованості за кредитним договором від 15 березня2010 року та вирішити питання понесених банком судових витрат.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 13 березня

2020 року позов АТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" заборгованість

за кредитним договором № б/н від 15 березня 2010 року у розмірі

6 562,18 грн.

У задоволені інших позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Задовольняючи частково позов АТ КБ "ПриватБанк", суд першої інстанції виходив із того, що відповідач фактично отримав від банку грошові кошти, однак у добровільному порядку їх не повернув, а тому банк вправі вимагати повернення грошових кошті у розмірі заборгованості за тілом кредиту.

Разом з цим, у заяві позичальника не зазначена процентна ставка. При цьому Умови та Правилами надання банківських послуг, як і Витяг з тарифів,

не можна вважати складовою частиною кредитного договору, оскільки неможливо вставити, які саме умови були запропоновані банком позичальнику та на які з них останній погодився. Крім того, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, комісії, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.

Суд першої інстанцій врахував правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19).

Короткий зміст постанови апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 21 липня 2020 року апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" залишено без задоволення. Заочне рішення Оболонського районного суду м. Києва від 13 березня 2020 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що судом першої інстанції вірно з'ясовано фактичні обставини справи та дана їм належна правова оцінка, а висновки районного суду підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на нормах діючого законодавства.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що відсутні правові підстави для стягнення з ОСОБА_1 відсотків за кредитним договором, оскільки належних доказів на підтвердження досягнення із відповідачем згоди щодо умов, розміру та порядку здійснення таких нарахувань у встановленому законом порядку надано не було.

Крім цього, апеляційний суд зазначав, що довідку про умови кредитування

з використанням платіжної карти "Універсальна, 55 днів пільгового періоду" підписану відповідачем 15 березня 2010 року, долучену до апеляційної скарги позивачем, колегією суддів відхилено, оскільки неможливо встановити, що вона підписана саме ОСОБА_1 у зв'язку із не зазначенням у ній анкетних даних, що робить даний письмовий доказ неналежним та недостовірним.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у серпні 2020 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, АТ КБ "ПриватБанк", посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог, і у цій частині направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

ОСОБА_1 судові рішення у касаційному порядку не оскаржив.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 серпня 2020 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано цивільну справу № 756/671/19

із Оболонського районного суду м. Києва та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У вересні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій належним чином не дослідили усіх обставин справи, так як є доведеним факт укладення між позивачем та відповідачем договору, який складається не лише з заяви позичальника, а також з Умов та Правил надання банківських послуг та тарифів. Банком надані належні докази на підтвердження видачі кредитних коштів позичальнику та сплати ним коштів за кредитним договором. При цьому відповідач особисто підписав у день укладання договору довідку про умови кредитування з використанням кредитної картки "Універсальна 55 днів пільгового періоду", чим погодився на встановлення базової відсоткової ставки за користування кредитом у розмірі 2,5 %, умови щодо сплати пені за несвоєчасне погашення заборгованості, умови щодо сплати штрафу.

Сторони уклали договір кредитування, який за своєю юридичною природою є договором приєднання, і досягли згоди щодо всіх його істотних умов.

Відзив на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не надходив.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині 2 статті 389 ЦПК України.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,

3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга АТ КБ "ПриватБанк" задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції

в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою

для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною 1 статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції

в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Підставами касаційного оскарження судових рішень банк зазначає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 23 січня 2018 року у справі № 755/7704/15-ц (провадження № 61-283св18),

від 04 грудня 2019 року у справі № 750/6058/17-ц (провадження № 61-47353св18), від 23 грудня 2019 року у справі № 572/1169/17 (провадження № 61-684св18), від 12 лютого 2020 року у справі № 382/327/18-ц (провадження № 61-21994св19), від 12 лютого 2020 року

у справі № 136/840/17 (провадження № 61-2518св18), від 06 травня 2020 року у справі № 358/384/19 (провадження № 61-2013св20) (пункт 1 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Крім того, судові рішення оскаржуються також з підстав, передбачених частиною 3 статті 411 ЦПК України, зокрема, суди належним чином

не дослідили зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389

ЦПК України).

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до частин 1 , 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох

або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом

як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог статті 526 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1048 ЦК України).

Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин

за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055

ЦК України).

Згідно із частиною 1 статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів,

крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом частиною 1 статті 633 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у даному випадку

АТ КБ "ПриватБанк").

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше

не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку,

що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

У заяві позичальника від 15 березня 2010 року процентна ставка

не зазначена (а. с. 10).

Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі,

крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав у борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, у тому числі їх розмір

і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості

за договором від 15 березня 2010 року, посилався на витяг з Тарифів обслуговування кредитної картки "Універсальна 55 днів пільгового періоду" та витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: архів Умов та Правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank. ua/terms/ як невід'ємні частини спірного договору.

Разом з цим, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей витяг

з Тарифів та витяг з Умоврозумів відповідач та ознайомився і погодився

з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема

й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та Правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

Колегія суддів вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати

до вказаних правовідносин правила частини 1 статті 634 ЦК України

за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені

однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг,

що розміщені на офіційному сайті позивача (www. privatbank. ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ "ПриватБанк" в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з тарифів та витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком витяг з Тарифів та витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

При цьому, згідно з частиною 6 статті 81 ЦПК України, доказування

не може ґрунтуватися на припущеннях.

Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку,

з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил,

чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником,

а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов

та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Аналогічна правова позиція про неможливість вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, однак щодо Умов надання споживчого кредиту фізичним особам ("Розстрочка") (Стандарт) та, зокрема пункту 5.5 цих Умов, яким установлено позовну давність тривалістю в п'ять років, оскільки такі не містять підпису позичальника, а також через те,

що у заяві останнього домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності немає, викладена у постанові Верховного Суду України

від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15).

АТ КБ "ПриватБанк" вказувало, що суди попередніх інстанцій безпідставно

не взяли до уваги при визначенні розміру заборгованості витяг з Тарифів обслуговування кредитної картки "Універсальна55 днів пільгового періоду" та витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: архів Умов та Правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank. ua/terms/.

Колегія суддів вважає, що витяг з Тарифів обслуговування кредитної картки "Універсальна, 55 днів пільгового періоду" та витяг з Умов

та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: архів Умов

та Правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank. ua/terms/, які містяться в матеріалах даної справи,

не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 15 березня 2010 року шляхом підписання заяви-анкети. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.

Вказані обставини правильно встановлені судами попередніх інстанцій під час вирішення питання щодо відсутності правових підстав для стягнення

з відповідача на користь АТ КБ "ПриватБанк" нарахованих відсотків

за користування кредитом, у зв'язку з безпідставністю позовних вимог у цій частині через відсутність передбаченого обов'язку відповідача по їх сплаті позивачу у анкеті-заяві від 15 березня 2010 року, оскільки витяг з Умов

та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: архів Умов

та Правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank. ua/terms/ не можуть вважатися складовою частиною спірного кредитного договору.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства,

що передбачено у пункті 3 частини 1 статті 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини 1 статті 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У частинах 1 , 3 статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням

є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити

на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина 1 статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII "Про захист прав споживачів"

(далі - ~law39~).

Згідно з ~law40~поживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо

не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.

Конституційний Суд України у Рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада

1996 року № 543/96-В "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини 4 статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема

у договорах про надання споживчого кредиту.

Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору

з відповідачем АТ КБ "ПриватБанк" дотрималося вимог, передбачених ~law41~, про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов,

про які вважав узгодженими банк.

Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131 цс 19.

Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ "ПриватБанк" не повернуті, а також вимоги частини 2 статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, колегія суддів погоджується

із висновком судів попередніх інстанцій, що він вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку

з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.

Таким чином, суди попередніх інстанцій обґрунтовано зазначили

про наявність правових підстав для стягнення з відповідача фактично отриманої суми грошових коштів.

Посилання касаційної скарги на відповідну судову практику Верховного Суду

є безпідставними, оскільки у наведених заявником справах та у справі,

яка переглядається, різні фактичні обставини щодо узгодження сторонами базової процентної ставки за користування кредитом на момент підписання договору та доведення позовних вимог.

Доводи касаційної скарги про те, що відповідач підписував довідку про умови кредитування з використанням кредитної картки "Універсальна 55 днів пільгового періоду", де серед умов передбачені конкретні розміри відсотків, є необґрунтованими, оскільки, до позовної заяви банк відповідну довідку не додавав (а. с. 1-36), не приєднував у якості доказу під час розгляду справи у суді першої інстанції, на її наявність в суді не посилався.

При цьому позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду

в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви (частина 1 статті 83 ЦПК України).

Відповідно до частини 8 статті 83 ЦПК України докази, не подані

у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Колегія суддів звертає увагу, що єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого строку, це наявність об'єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких також покладений на учасника справи (у цьому випадку -позивача).

Однак, про наявність таких об'єктивних обставин позивач суду не повідомляв.

Банк зазначив про вказану довідку лише в апеляційній скарзі (а. с. 67), додавши її копію до апеляційної скарги (а. с. 77). Апеляційний суд не дав оцінки цій довідці в своєму судовому рішенні. Проте, усуваючи цей недолік

у контексті статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод про справедливий судовий розгляд і належне умотивування судового рішення, Верховний Суд зазначає таке.

Згідно з частиною 3 статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються апеляційним судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Проте, банк в апеляційній скарзі взагалі не мотивував неможливість подання довідки до районного суду, не мотивується зазначена обставина

і в касаційній скарзі, а тому судове рішення апеляційного суду є вірним

й не може бути скасованим з формальних підстав (частина 2 статті 410 ЦПК України).

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони

не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Наведені у касаційній скарзі доводи вже були предметом дослідження

у судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства,

і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" залишити без задоволення.

Заочне рішення Оболонського районного суду м. Києва від 13 березня

2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 липня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Д. Д. Луспеник

Б. І. Гулько

Р. А. Лідовець