Історія справи

Постанова

Іменем України

21 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 303/8350/20

провадження № 61-4941св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Кольчинська територіальна громада Мукачівського району Закарпатської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області у складі судді Куцкір Ю. Ю. від 13 липня 2021 року та постанову Закарпатського апеляційного суду у складі колегії суддів: Куштана Б. П., Джуги С. Д.,

Кожух О. А., від 07 квітня 2022 року.

Короткий зміст заявлених позовних вимог

У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Кольчинська територіальна громада Мукачівського району Закарпатської області, про скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно, витребування майна.

Свої вимоги ОСОБА_1 мотивував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати - ОСОБА_10 , яка на день смерті проживала та була зареєстрована по АДРЕСА_1 . За життя мати заповіту не залишила. Позивач вказував, що він фактично прийняв спадщину, оскільки вступив у володіння і користування належним спадкодавцю житловим будинком, в якому був зареєстрований і проживав зі спадкодавцем на момент смерті. До складу спадкового майна входить житловий будинок

АДРЕСА_1 .

Указаний будинок відносився до типу господарств «колгоспний двір», головою якого був ОСОБА_4 (дід позивача), а членами двору - син ОСОБА_5 , донька ОСОБА_10 та її діти:

ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , ОСОБА_7 і чоловік ОСОБА_8 .

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 помер. На момент його смерті в будинку були зареєстровані: мати позивача - ОСОБА_10 , та ОСОБА_5 (брат матері). ОСОБА_7 у спірному будинку зареєстрований не був і не проживав. Згідно з довідкою № 3006

від 01 грудня 2015 року, виданою виконкомом Верхньовизницької сільської ради, ОСОБА_7 був зареєстрований у спірному будинку лише з 23 квітня 1982 року.

Рішенням 9-ої сесії 21-го скликання сільської ради від 27 лютого 1992 року ОСОБА_7 за його заявою надано у довічне успадковане володіння земельну ділянку площею 0,50 га для перебудови житлового будинку згідно з проєктом планування та забудови АДРЕСА_1 , як єдиному і останньому члену колгоспного двору.

Позивач стверджував, що у спірному дворогосподарстві з моменту народження ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) і до дня смерті ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) проживала ОСОБА_10 - його мати та він сам. ОСОБА_7 у встановлений законом спосіб не набув одноосібного права на майно колгоспного двору. Право на це майно в першу чергу мала його мати - ОСОБА_10 , як останній член колгоспного двору.

Позивач посилався на те, що на момент смерті матері разом із нею були зареєстровані він ( ОСОБА_1 ) і його покійний звідний брат ОСОБА_7 . Останній за вказаною адресою не проживав з 1988 року, оскільки проживав разом зі своєю дружиною по АДРЕСА_2 , участі у веденні господарства колгоспного двору не брав (більше трьох років), а тому за ним не збереглося право на частку у майні колгоспного двору.

Позивач вважає, що належне йому майно (частка у майні колгоспного двору) вибула з його володіння незаконно, оскільки він фактично прийняв спадщину після смерті матері в порядку статті 1268 ЦК України, отжн майно підлягає поверненню на його користь.

Із урахуванням зазначеного, уточнивши позовні вимоги, позивач просив позов задовольнити, скасувати свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 , видане ОСОБА_7 виконавчим комітетом Верхньовизницької сільської ради Мукачівського району від 05 квітня 2011 року на житловий будинок, розташований по АДРЕСА_1 , витребувати від ОСОБА_9 на його користь 1/2 частину спадкового майна, що залишилося після смерті ОСОБА_10 і складається із житлового будинку, позначеного у плані літерою Г, загальною площею 41,80 кв. м, житловою площею - 19,30 кв. м, і належних до нього надвірних споруд і прибудов: літ. Б - сарай, літ. В - убиральня, літ. Е - сарай, літ. Є - навіс, АДРЕСА_3 .

Основний зміст та мотиви рішення суду першої інстанції

Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 13 липня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позовні вимоги до задоволення не підлягають, оскільки рішенням Верхньовизницької сільської ради народних депутатів від 27 лютого 1992 року «Про виділення земельних ділянок під індивідуальне будівництво» ОСОБА_7 було надано у довічне успадковане володіння земельну ділянку площею 0,50 га для перебудови житлового будинку згідно з проєктом планування та забудови АДРЕСА_1 . Також рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 20 січня 2016 року було встановлено, що на земельній ділянці у 1989 році був побудований новий житловий будинок, а старий був знесений. Позивач не довів в суді ті обставини, на які він посилався, як на підставу своїх вимог.

Основний зміст та мотиви постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 07 квітня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Мукачівського міськрайонного суду від 13 липня 2021 року - без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог за недоведеністю. При вирішенні спору суд врахував, що постановою Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 13 грудня 2011 року, яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 04 грудня 2012 року, встановлено, що ОСОБА_7 працював столяром у колгоспі «100-річчя Леніна» та був головою спірного дворогосподарства, через що мав право на реєстрацію права власності на земельну ділянку та домогосподарство за собою. Указаним судовим рішенням встановлено правомірність оформлення права власності та реєстрацію домоволодіння по АДРЕСА_1 за батьком відповідачки ОСОБА_2 - ОСОБА_7 і надання йому у власність земельної ділянки за цією адресою.

Також рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 20 січня 2016 року у справі № 303/6423/15-ц, яке залишено без змін постановою апеляційного суду Закарпатської області від 26 лютого

2018 року, установлено, що на земельній ділянці дворогосподарства АДРЕСА_4 році був побудований новий житловий будинок, а старий - знесений.

Узагальнені доводи касаційної скарги

27 травня 2022 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 13 липня 2021 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 07 квітня 2022 року і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначив неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 18 листопада 2015 року у справі № 6-350цс15, у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц, у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 295/5011/15-ц, від 04 липня 2018 року у справі № 404/2163/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також не дослідили належним чином зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Заявник стверджує, що суд апеляційної інстанції безпідставно розглянув справу без його участі, він не отримував повістки про виклик до суду, не подавав заяви про розгляд справи без його участі. Розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає відомостей про вручення йому повістки, є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. ОСОБА_1 також вказує на те, що суди попередніх інстанцій безпідставно застосували положення частини четвертої статті 82 ЦПК України. Судами застосовано положення статей 120 123 ЦК Української РСР без належного з`ясування питання про правильність віднесення будинку до суспільної групи господарств - колгоспного двору. Вирішуючи спір, суди дійшли неправильного висновку про належність господарства до колгоспного двору та застосування до спірних правовідносин законодавства, чинного станом на 15 квітня 1991 року. Суди також неправильно визначили дату припинення колгоспного

двору - 15 квітня 1991 року, оскільки станом на 01 січня 1991 року голова дворогосподарства в колгоспі не працював, тому колгоспний двір припинився саме внаслідок цих обставин, а не внаслідок введення в дію Закону України «Про власність». Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, не надали належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам. Залишили суди поза увагою наявність прав члена колгоспного двору на частку в його майні на час його припинення. Судами не встановлено обставин, які свідчать про втрату ОСОБА_10 права на частку в майні колгоспного двору, вважає, що таке право доведено достатніми доказами.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 07 липня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі № 303/8350/20.

Ухвалою Верховного Суду від 14 вересня 2022 року справу № 303/8350/20 призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

У визначений судом строк відзив на касаційну скаргу не надходив

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (свідоцтво про смерть серії НОМЕР_2 від 22 вересня 1980 року).

У відповідності до свідоцтв про народження серій НОМЕР_3

від 07 лютого 1979 року та НОМЕР_4 від 22 листопада 2001 року ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_4 , а ОСОБА_11 -

ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Згідно зі свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_5 від ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_10 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно з довідкою виконкому сільради № 277 від 05 липня 2018 року на день смерті ОСОБА_4 у дворогосподарстві за адресою: АДРЕСА_5 , були зареєстровані син - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , і донька - ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Відповідно до довідки виконкому сільради № 278 від 05 липня 2018 року на день смерті ОСОБА_10 ІНФОРМАЦІЯ_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , у дворогосподарстві за адресою: АДРЕСА_1 , були зареєстровані син - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , і син - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , який не проживав за цією адресою.

Згідно з довідкою № 555 від 22 листопада 2018 року, виданою виконкомом Верхньовизницької сільської ради за адресою: АДРЕСА_6 , був головою дворогосподарства та забудовником ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_10. , ІНФОРМАЦІЯ_6 , донька ОСОБА_4 , зареєстрована за вказаною адресою.

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 27 травня 2015 року спадкоємцем зазначеного в цьому свідоцтві майна ОСОБА_7 , 1958 року народження, який помер ІНФОРМАЦІЯ_10 , є його донька - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_11 , у тому числі з урахуванням 1/2 частки, від якої відмовилася дружина спадкодавця - ОСОБА_15 Спадщина , на яку видано це свідоцтво, складається із житлового будинку, що розташований по АДРЕСА_1 .

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 119832082 від 05 квітня 2018 року, власником будинку АДРЕСА_1 є ОСОБА_2 , а згідно з витягом з цього ж реєстру № 29552792 від 05 квітня 2011 року домоволодіння за вказаною адресою належало на праві приватної власності ОСОБА_7 .

Відповідно до висновку про вартість домоволодіння, вартість житлового будинку АДРЕСА_1 складає 93 000 грн.

У відповідності до копії даних погосподарського обліку дворогосподарства, головою сім`ї був ОСОБА_4 , а членами його сім`ї були: син ОСОБА_5 , дочка ОСОБА_10 , а також син ОСОБА_7 .

Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області

від 20 січня 2016 року у справі № 303/6423/15-ц, яке набрало законної сили, у задоволенні позову ОСОБА_8 до ОСОБА_2 , Верхньовизницької сільської ради Мукачівського району Закарпатської області про визнання владних рішень незаконними та їх скасування, визнання свідоцтв про право власності недійсними, набуття права власності на майно за набувальною давністю було відмовлено.

Вказаним рішенням встановлено, що на земельній ділянці був побудований новий житловий будинок, а старий був знесений. Відповідно до рішення Верхньовизницької сільської ради від 27 лютого 1992 року «Про виділення земельних ділянок під індивідуальне будівництво» ОСОБА_7 було надано в довічне успадковане володіння земельну ділянку площею 0,50 га для перебудови житлового будинку згідно з проєктом планування і забудови села по АДРЕСА_1 . Згідно з рішенням виконавчого комітету Верхньовизницької сільської ради від 30 вересня 2002 року № 36 за ОСОБА_7 було оформлено право власності на домоволодіння по АДРЕСА_1 та було видано свідоцтво про право приватної власності на вказаний будинок.

Також встановлено, що ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_10 , про що свідчить свідоцтво про смерть серії НОМЕР_6 . Після його смерті відкрилася спадщина на спадкове майно - домоволодіння

АДРЕСА_1 , яку прийняла та оформила ОСОБА_2 . У відповідності до обставин, встановлених ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 04 грудня 2014 року у справі (№ 2а-884/11) за позовом ОСОБА_8 до Верхньовизницької сільської ради, третя особа - ОСОБА_7 , про визнання нечинними рішень суб`єкта владних повноважень, ОСОБА_7 працював столяром в колгоспі «100-річчя Леніна» та був головою дворогосподарства, а відтак мав право на реєстрацію права власності на земельну ділянку та домогосподарства за собою. Судовим рішенням у справі № 2а-884/11 відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_8 про визнання нечинними рішень Верхньовизницької сільської ради про оформлення права власності та реєстрацію домоволодіння за ОСОБА_7 , про надання йому земельних ділянок у приватну власність та довічне успадковане володіння.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга до задоволення не підлягає.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

За змістом частини першої статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Колгоспний двір - це сімейно-трудове об`єднання осіб, всі або частина яких є членами колгоспу, брали участь у суспільному виробництві колгоспу та спільно вели підсобне господарство на присадибній ділянці.

Згідно з частиною першою статті 120 ЦК Української РСР майно колгоспного двору належало його членам на праві сумісної власності, а частина друга статті 123 цього Кодексу визначала, що розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних.

Закон Української РСР «Про власність», який набув чинності 15 квітня 1991 року, не містив поняття «колгоспний двір» і закріпив загальні положення щодо права власності на майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім`ї.

Відповідно до статті 17 цього Закону майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім`ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними.

06 січня 1994 року набрав чинності Закон України від 16 грудня 1993 року № 3718-XII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», яким виключено з ЦК Української РСР статті 120-127, що врегульовували створення та діяльність колгоспного двору, і статтю 563 щодо спадкування майна колгоспного двору.

Спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, вирішуються за нормами, що регулювали власність цього двору, а саме: а) право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, які до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в цей строк не включається час перебування на дійсній строковій військовій службі, навчання в учбовому закладі, хвороба); б) розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних.

Порядок ведення погосподарського обліку в сільських радах визначався вказівками по веденню книг погосподарського обліку в сільських радах народних депутатів, затвердженими наказом Центрального статистичного управління СРСР від 13 квітня 1979 року № 112/5 (далі - вказівки № 112/5), а згодом - аналогічними вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських радах народних депутатів, затвердженими Центральним статистичним управлінням СРСР 12 травня 1985 року за № 5-24/26, та вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських радах народних депутатів, затвердженими постановою Державного комітету статистики СРСР від 25 травня 1990 року № 69 (далі - вказівки № 69). Згідно зі змістом вказівок № 112/5 і № 69 суспільна група господарства визначалась залежно від роду занять голови господарства (сім`ї). Особи, які працювали в колгоспі, але не були членами колгоспу, належали до суспільної групи робітників або службовців залежно від займаної посади. Відповідно до абзацу 2 пункту 20 вказівок № 112/5 виключенням із загального порядку були лише господарства, в яких проживали працюючі члени колгоспу. Такі господарства, незалежно від роду занять голови господарства, відносилися до господарств колгоспників.

Подібні правовідносини проаналізовані Верховним Судом України у постанові від 18 листопада 2015 року у справі № 6-350цс15.

Згідно зі статтями 1216 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Статтями 1217 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом першої-п`ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом (частина друга статті 328 ЦК України).

Відповідно до статей 12, 81ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, враховуючи вказані норми матеріального права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов загалом обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, оскільки позивач не довів, що він має право в порядку спадкування після смерті своєї матері на спірне домоволодіння, яке належить на праві власності відповідачці.

При вирішенні спору судами було досліджено матеріали погосподарського обліку дворогосподарства

АДРЕСА_1 , встановлено що позивачем не було надано доказів, що його мати - ОСОБА_10 станом на 15 квітня

1991 року була прописана і проживала у цьому колгоспному дворі.

Судами досліджено правомірність оформлення права власності на домоволодіння та земельну ділянку по АДРЕСА_1 . Визниця за батьком відповідачки ОСОБА_2 - ОСОБА_7 .

Презумпція правомірності набуття ОСОБА_7 права власності на вказані об`єкти нерухомого майна не спростована.

Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 20 січня 2016 року у справі № 303/6423/15-ц було відмовлено ОСОБА_8 у задоволенні позову до ОСОБА_2 , Верхньовизницької сільської ради про визнання владних рішень незаконними та їх скасування, визнання свідоцтв про право власності (зокрема свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 , виданого ОСОБА_7 у 2011 році на спірний житловий будинок) недійсними, набуття права власності на майно за набувальною давністю.

Указаним судовим рішенням у справі № 303/6423/15-ц підтверджено правомірність набуття у власність спадкодавцем ОСОБА_7 спірного домоволодіння, а протилежного позивачем у цій справі не доведено.

Колегія суддів погоджується із зазначеними висновками судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки доводи касаційної скарги у цій частині висновків судів не спростовують.

При цьому слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Доводи позивача про те, що його право на участь в апеляційному розгляді справи було обмежено не знайшли свого підтвердження.

Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Особа, яка бере участь у справі, зобов`язана добросовісно користуватися своїми процесуальними правами, демонструвати готовність приймати участь на всіх етапах її розгляду, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Матеріли справи свідчать про те, що після закінчення підготовчих дій по справі та призначення ухвалою Закарпатського апеляційного суду

від 27 вересня 2021 року справи до розгляду на 18 листопада 2021 року

від позивача 17 листопада 2021 року надійшла заява про відкладення розгляду справи з посиланням на перебуванням на самоізоляції (а. с. 135). Ухвалою апеляційного суду від 18 листопада 2021 року розгляд справи відкладено на 10 лютого 2022 року. Вказане свідчить, що позивач був обізнаний про розгляд справи в суді апеляційної інстанції, а тому його доводи про те, що він не отримував повістку про виклик до суду не заслуговують на увагу.

Судову повістку про розгляд справи на 10 лютого 2022 року апеляційним судом було направлено позивачу супровідним листом від 06 грудня 2021 року на адресу, зазначену ним в апеляційній скарзі, однак кореспонденція повернулася із відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».

09 лютого 2022 року від позивача до апеляційного суду надійшла заява про відкладення розгляду справи у зв`язку із хворобою його представника

(а. с. 144). Доказів хвороби свого представника позивачем до заяви долучено не було.

Ухвалою апеляційного суду від 10 лютого 2022 року розгляд справи відкладено на 07 квітня 2022 року. Судову повістку про розгляд справи, призначений на 07 квітня 2022 року, направлено позивачу супровідним листом від 11 лютого 2022 року. У відповідності до довідки Закарпатського апеляційного суду про доставку SMS-повідомлення представнику позивача - ОСОБА_14 повідомлено про розгляд справи 07 квітня 2022 року (а. с. 148). У матеріалах справи міститься заява ОСОБА_14 отримання судових повісток, повідомлень в електронному вигляді за допомогою SMS-повідомлення (а.с. 25). Вручення судової повістки представникові учасника справи вважається врученням повістки і цій особі.

Колегія суддів вважає, що апеляційний суд, керуючись положеннями частини другої статті 372 ЦПК України, враховуючи, що позивач виклав свої доводи по справі в апеляційній скарзі, не з`явився у жодне судове засідання апеляційного суду, за відсутності заперечень інших учасників справи, у судовому засіданні 07 квітня 2022 року мав підстави для розгляду справи по суті без участі позивача та/чи його представника, повідомленого про дату, час і місце розгляду справи. При цьому визначення поважності причин неявки є дискреційними повноваженнями апеляційного суду.

Таким чином наведені у касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та не дають підстав вважати, що судами порушено норми матеріального та процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Висновки судів першої та апеляційної інстанції з урахуванням обставин цієї справи не суперечать висновкам Верховного Суду України та Верховного Суду, на які заявник посилався в обґрунтування доводів касаційної скарги.

Частиною першою статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 400 402 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської від 13 липня 2021 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 07 квітня

2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников Судді О. В. Білоконь О. М. Осіян С. Ф. Хопта В. В. Шипович