Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 13.02.2019 року у справі №760/5949/17

Постанова

Іменем України

21 серпня 2019 року

м. Київ

справа № 760/5949/17

провадження № 61-47057св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької

В. С., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_4,

відповідач ОСОБА_5,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про розірвання шлюбу, стягнення аліментів та поділ майна подружжя за касаційною скаргою представника ОСОБА_5 адвоката Коваленко

Анжеліки Вячеславівни на постанову Київського апеляційного суду від 31 жовтня 2018 року у складі колегії суддів: Шкоріної О. І., Поливач Л. Д., Махлай Л. Д.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що 28 липня 2007 року між нею та відповідачем було укладено шлюб.

У сторін народився син ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1.

З відповідачем прожили в шлюбі 10 років, вели спільне господарство та будували міцні сімейні відносини. Однак останнім часом подружні відносини не склалися через взаєморозуміння, розходження поглядів на сімейні відносини, у звязку з чим не можуть проживати як сімя та виконувати сімейні обовязки.

Розлучення єдиний вихід для неї та відповідача побудувати нове щасливе життя і зберегти нормальне бачення про сімю їх спільної дитини.

Враховуючи викладене, ОСОБА_4 просила розірвати шлюб з відповідачем, зареєстрований 28 липня 2007 року Заводським відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпродзержинського міського управління юстиції Дніпропетровської області за актовим записом 1-КИ № 080535 від 28 липня 2007 року.

Також ОСОБА_4 просила стягнути з відповідача на свою користь аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі 3 000 грн щомісячно з моменту звернення до суду з позовом до досягнення дитиною повноліття, посилаючись на те, що їх спільна з відповідачем дитина проживає разом з нею. На час подання позову з відповідачем не досягнуто згоди щодо матеріального утримання та виховання дитини. Відповідач не має іншої родини та інших неповнолітніх чи малолітніх дітей, не має на утриманні батьків чи осіб, які потребують обовязкового утримання з його боку. Має постійне місце роботи та стабільний заробіток, тому має можливість сплачувати аліменти у зазначеному розмірі.

Крім того, ОСОБА_4 просила визнати за нею право власності на 1/2 ідеальну частку квартири АДРЕСА_1 загальною площею 56,4 кв. м, без поділу вказаної квартири в натурі та визнати за нею право власності на 1/2 частку автомобіля «Mercedes-Venz Vito 112», держаний номерний знак (далі д.н.з.) НОМЕР_3, номер кузова НОМЕР_1, чорного кольору, 2001 року випуску.

Вказані вимоги ОСОБА_4 обґрунтувала тим, що за період шлюбу з відповідачем вони як подружжя набули у власність зазначене нерухоме та рухоме майно, яке було придбано за спільні кошти подружжя, тому є їх спільною сумісною власністю.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Соломянського районного суду міста Києва від 02 квітня 2018 року у складі судді Кізюн Л. І. позов задоволено частково. Шлюб, укладений 28 липня 2007 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_4, актовий запис № 371, зареєстрований Заводським відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпродзержинського міського управління юстиції Дніпропетровської області, розірвано.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 аліменти на утримання сина ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі 3 000 грн, але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 28 березня 2017 року до 31 липня 2017 року, а з 01 серпня 2017 року до повноліття дитини у розмірі 3 000 грн, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно.

Визнано за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частину автомобіля «Mercedes-Venz Vito 112»,

д.н.з. НОМЕР_3, рік випуску 2001.

В решті позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 судовий збір у розмірі 1 280 грн.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь держави 640 грн судового збору.

Рішення у частині стягнення аліментів за один місяць піддано негайному виконанню.

Ухвалюючи рішення про розірвання шлюбу, місцевий суд виходив з того, що шлюб носить формальний характер, сторони мають різні інтереси та погляди, шлюбні відносини існують лише формально, сімейно-шлюбні стосунки сторін розпалися і поновлені бути не можуть.

Стягуючи з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 аліменти на утримання сина, суд першої інстанції врахував вік дитини та її потреби, а також те, що позивач проживає з малолітньою дитиною окремо від відповідача, який є працездатним, має постійне місце роботи та стабільний заробіток, і дійшов висновку, що розмір аліментів визначений судом є необхідним і достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Визнаючи за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частину автомобіля «Mercedes-Venz Vito 112» суд першої інстанції виходив з того, що спірний автомобіль є спільною сумісною власністю подружжя.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині визнання за позивачем права власності на 1/2 ідеальну частку квартири АДРЕСА_1, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що спірна квартира не входить до складу спільного сумісного майна подружжя та не підлягає поділу між ними, оскільки була придбана відповідачем за особисті кошти, а саме за кошти від реалізації квартири АДРЕСА_2, право власності на яку перейшло до відповідача на підставі договору дарування від 20 жовтня 2008 року.

Рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог про розірвання шлюбу, стягнення аліментів та поділ автомобіля сторонами не оскаржувалося, тому апеляційним судом не переглядалося.

Постановою Київського апеляційного суду від 31 жовтня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено. Рішення Соломянського районного суду міста Києва від 02 квітня 2018 року скасовано в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про поділ майна подружжя і ухвалено в цій частині нове рішення. В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнано за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1. Визнано за ОСОБА_5 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що спірна квартира була придбана подружжям за час шлюбу, за їх спільні кошти, договір купівлі-продажу квартири укладений в інтересах сімї, а факт набуття спірної квартири за особисті кошти відповідача не доведено, тому вона є спільною сумісною власністю подружжя, а частки дружини та чоловіка в ній є рівними.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У листопаді 2018 року представник ОСОБА_5 адвокат Коваленко А. В. подала касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 31 жовтня 2018 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржуване судове рішення в частині визнання за позивачем права власності на 1/2 частину спірної квартири і залишити в силі в цій частині рішення суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції під час розгляду справи не зясував походження коштів, за які було придбано спірну квартиру. До суду апеляційної інстанції було надано довідки про доходи відповідача за період з 2010 року до 2013 року, які свідчать про фінансову неспроможність придбання квартири за спільні кошти подружжя. Позивачем не надано будь-яких доказів на спростування доводів відповідача щодо джерела походження коштів для придбання квартири.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У липні 2019 року представник ОСОБА_4 адвокат Ковалевська К. М. подала відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, посилаючись на те, що у касаційній скарзі відсутні посилання на конкретні норми матеріального права, неправильно застосовані апеляційним судом. Заява ОСОБА_4 про надання згоди на придбання її чоловіком спірної квартири є підтвердження того, що грошові кошти, за які вона була придбана, є спільною сумісною власністю подружжя. Відповідач був ознайомлений із заявою, не заперечував проти її змісту та розумів правові наслідки написання цієї заяви.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_5 та ОСОБА_4 з 2007 року перебували у зареєстрованому шлюбі.

ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народився син ОСОБА_7.

23 січня 2015 року ОСОБА_4 надала свою згоду на купівлю її чоловіком ОСОБА_5 нерухомого майна, а саме квартири АДРЕСА_1, що підтверджується нотаріально посвідченою заявою ОСОБА_4, адресованою нотаріальним округам. Також в цій заяві ОСОБА_4 підтвердила, що гроші, які витрачаються на придбання квартири, є їх спільною сумісною власністю, придбана квартира також буде обєктом права спільної сумісної власності, як така, що набувається ними за час шлюбу, договір купівлі-продажу відповідає інтересам сімї.

23 січня 2015 року між ОСОБА_10 та ОСОБА_5 було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 загальною площею 56,4 кв. м, житловою площею 39,90 кв. м. за 551 950 грн.

Згідно з пунктом 18 договору купівлі-продажу цей договір укладено за згодою дружини покупця ОСОБА_4, на купівлю квартири, викладеною у вигляді заяви, справжність підпису на якій засвідчено Івановою Л. М., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, 23 січня 2015 року за реєстровим № 80.

Розпорядженням Київського міського голови від 19 лютого 2016 року № 125/1 перейменовано вулицю Червонопартизанську на вулицю Братів Зерових.

Апеляційним судом встановлено, що 23 вересня 2008 року ОСОБА_5 продав на підставі договору купівлі-продажу належну йому на праві власності квартиру АДРЕСА_4.

20 жовтня 2008 року між ОСОБА_12 (дарувальниця) та ОСОБА_5 (обдарованим) було укладено договір дарування, за умовами якого ОСОБА_5 отримав у власність квартиру АДРЕСА_2.

12 листопада 2013 року ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу квартири продав квартиру АДРЕСА_2 ОСОБА_13 за 553 500 грн.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 20 червня 2019 року відкрито провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Соломянського районного суду міста Києва.

08 липня 2019 року справа № 760/5949/17 надійшла до Верховного Суду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.

Частиною першою статті 70 СК України передбачено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Належність майна до обєктів права спільної сумісної власності визначено статтею 61 СК України, згідно з частиною третьою якої якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сімї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Норма частини третьої статті 61 СК України кореспондує частину четверту статті 65 СК України, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.

За таких обставин за нормами сімейного законодавства умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до обєктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору інтереси сімї, а не власні, не повязані з сімєю інтереси одного з подружжя.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Частиною другою статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом принципу верховенства права.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Тобто саме на суд покладено обов'язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Тобто Верховний Суд не має права встановлювати обставини справи і оцінювати докази.

Враховуючи наведене, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність відповідачем факту придбання спірної квартири за особисті кошти, оскільки відчуження ОСОБА_5 у листопаді 2013 року квартири, яка належала йому на праві особистої власності, не свідчить про те, що отримані від її продажу кошти були витрачені на придбання спірної квартири.

Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судового рішення виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування апеляційним судом норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у звязку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_5 адвоката Коваленко Анжеліки Вячеславівни залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 31 жовтня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І.

В. Литвиненко В.

С. Висоцька І.

М. Фаловська