Постанова

Іменем України

21 травня 2020 року

м. Київ

справа № 468/1736/17-ц

провадження № 61-47845св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - Товариства з обмеженою відповідальністю «Група компаній «Содружество»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

третя особа - приватний виконавець виконавчого округу Миколаївської області Куліченко Дмитро Олександрович,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу Миколаївської області Куліченка Дмитра Олександровича на рішення Баштанського районного суду Миколаївської області від 10 квітня 2018 року в складі судді Муругова В. В. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 29 жовтня 2018 року в складі колегії суддів: Серебрякової Т. В.,

Галущенка О. І., Лисенка П. П.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до пункту 2 розділу II «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Група компаній «Содружество» (далі - ТОВ «ГК «Содружество») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання договору дарування недійсним.

Позовна заява мотивована тим, що постановою Одеського апеляційного господарського суду від 30 червня 2016 року в справі № 915/152/16 стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1 ) на користь ТОВ «ГК «Содружество» 505 000 грн та судові витрати у розмірі

15 907 грн.

Знаючи про вищезазначене судове рішення, відповідачі 08 липня 2016 року уклали договір дарування, відповідно до умов якого ОСОБА_1 подарував своїй дружині ОСОБА_2 житловий будинок загальною прощею 104,4 кв. м з прилеглими до нього будівлями та спорудами, який знаходиться на

АДРЕСА_1 . Вказаний договір дарування зареєстрований у реєстрі за № 433 та посвідчений приватним нотаріусом Баштанського районного нотаріального округу Миколаївської області Остапенко В. В.

Вказувало, що ОСОБА_1 свідомо та умисно уклав спірний договір без наміру створення реальних правових наслідків, які обумовлюються цим правочином, з метою ухилення від виконання судового рішення.

На підставі викладеного ТОВ «ГК «Содружество» просило визнати недійсним договір дарування від 08 липня 2016 року.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Баштанського районного суду Миколаївської області від 10 квітня 2018 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відсутні будь-які фактичні дані, які б вказували, що укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 договір дарування житлового будинку АДРЕСА_1 є фіктивний та укладений без мети настання реальних наслідків, та які б спростували встановлену законом презумпцію правомірності правочину.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 29 жовтня 2018 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що оскаржуваний договір дарування будинку укладено до видачі господарським судом Миколаївської області відповідного наказу та пред`явлення його до виконання, а спірний правочин був спрямований на настання реальних наслідків. ОСОБА_2 у встановленому законом порядку прийняла у дар належний дарувальнику житловий будинок, зареєструвала право власності на цей будинок та відповідно до статей 317, 319 ЦК України розпоряджається ним.

Договір дарування не приховує іншу угоду, відповідає намірам сторін створити для себе юридичні наслідки, передбачені законом щодо договорів дарування. Сторонами договору дарування вчинені всі необхідні дії для його виконання. Укладеним між відповідачами договором дарування права позивача не порушуються, оскільки судове рішення про стягнення коштів з ФОП ОСОБА_1 набрало законної сили та перебуває на виконанні у приватного виконавця.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі приватний виконавець виконавчого округу Миколаївської області Куліченко Д. О. просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що оспорюваний договір дарування є фіктивним, оскільки дії відповідачів під час його укладання були направлені не на реальне настання правових наслідків, обумовлених договором дарування, а на фіктивний перехід права власності на спірне нерухоме майно від боржника до його дружини. У діях відповідачів був наявний умисел на укладення договору дарування майна між близькими родичами з метою приховання цього майна від виконання в майбутньому за його рахунок грошових зобов`язань ФОП ОСОБА_1 шляхом повернення позивачу коштів.

Відповідач, відчужуючи належне йому на праві власності нерухоме майно своїй дружині, був обізнаний про судове рішення про стягнення з нього заборгованості на користь позивача, отже, міг передбачити негативні наслідки для себе у випадку виконання судового рішення у справі

№ 915/152/16 шляхом звернення стягнення на це нерухоме майно.

Оспорюваний договір був направлений виключно на приховування майна боржника для неможливості звернення на нього стягнення.

Доводи інших учасників справи

ОСОБА_1 подав до суду відзив на касаційну скаргу, зазначивши, що сам по собі факт стягнення заборгованості з ФОП ОСОБА_1 на користь

ТОВ «ГК «Содружество» не може бути підставою для визнання недійсним договору дарування, який укладений між відповідачами. Позивачем не доведено наявності обставин, які можуть бути підставою для визнання договору дарування фіктивним. Після укладення договору дарування дарувальник не проживає у спірному будинку та не користується вказаним майном, шлюб між відповідачами розірвано, ОСОБА_1 проживає за іншою адресою, що підтверджено зібраними у справі доказами. Крім того, на картковому рахунку ОСОБА_1 наявні кошти, яких достатньо для погашення заборгованості перед ТОВ «ГК «Содружество».

Інший учасник справи не скористався своїми правами на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направив.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 06 березня 2019 року відкрито касаційне провадження і витребувано цивільну справу.

26 березня 2019 року справу передано до Верховного Суду.

Відповідно до підпунктів 2.3.4, 2.3.13, 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, зі змінами та доповненнями, та рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду від 02 квітня 2020 року № 1 «Про заходи, спрямовані на належне здійснення правосуддя», у справі призначено повторний автоматизований розподіл.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що постановою Одеського апеляційного господарського суду від 30 червня 2016 року в справі № 915/152/16 стягнуто

з ФОП ОСОБА_1 на користь ТОВ «ГК «Содружество» 505 000 грн у рахунок погашення боргу, які були перераховані на рахунок ФОП ОСОБА_1 як передплата за виконання договору від 22 липня 2015 року, та судові витрати у розмірі 15 907 грн.

На виконання вищезазначеної постанови Одеського апеляційного господарського суду, 13 липня 2016 року Господарським судом Миколаївської області видано наказ, який був переданий на виконання.

Постановою приватного виконавця виконавчого округу Миколаївської області Куліченко Д. О. від 01 грудня 2017 року відкрито виконавче провадження з виконання зазначеного наказу.

Між відповідачами 08 липня 2016 року укладено договір дарування, відповідно до умов якого ОСОБА_1 подарував ОСОБА_2 житловий будинок

АДРЕСА_1 загальною прощею 104,4 кв. м, який належав йому на праві приватної власності. Зазначений договір дарування зареєстрований у реєстрі за № 433 та посвідчений приватним нотаріусом Баштанського районного нотаріального округу Миколаївської області Остапенко В. В.

Згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 08 липня 2018 року згідно з рішенням про державну реєстрацію права власності приватного нотаріуса Баштанського районного нотаріального округу Миколаївської області Остапенка В. В.

Суди також встановили, що ОСОБА_2 у встановленому законом порядку прийняла у дар належний дарувальнику житловий будинок, зареєструвала право власності на житловий будинок та відповідно до статей 317, 319 ЦК України розпоряджається ним.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не перебувають у зареєстрованому шлюбі.

Так, 29 вересня 2016 року у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану Баштанського районного управління юстиції Миколаївської області

29 вересня 2016 року зареєстровано розірвання шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що підтверджується копією паспорта позивача. Після укладення договору дарування дарувальник не проживає у спірному будинку. Відповідно до договору оренди від 01 жовтня 2016 року ОСОБА_1 проживає на АДРЕСА_2 .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Відповідно до вимог статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою

статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

За вимогами статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Частиною першою статті 717 ЦК України передбачено, що за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Частиною другою статті 719 ЦК України обумовлено, що договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків.

Ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним.

Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6-197цс14, з якою погодився і Верховний Суд у постановах від 14 лютого 2018 року у справі № 379/1256/15-ц (провадження № 61-1300св18), від 08 лютого 2018 року у справі

№ 756/9955/16-ц (провадження № 61-835св17).

Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Аналогічні за змістом висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19).

Разом з тим, судами встановлено, що договір дарування (який укладено до відкриття виконавчого провадження) виконано, ОСОБА_2 прийняла у дар спірне майно, а після укладення цього договору дарувальник не проживає

у спірному будинку. Відповідно до договору оренди від 01 жовтня 2016 року ОСОБА_1 проживає на АДРЕСА_2 .

Крім того, щомісячно 20 % заробітку боржника перераховується для покриття заборгованості. Також ОСОБА_1 подав до банку заяву про перерахування з його рахунку коштів, які є в наявності на цьому рахунку, з метою виконання вирішення суду.

На підставі викладеного у цій конкретній справі суди дійшли правильного висновку, що відсутні будь-які фактичні дані, які б вказували, що укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 договір дарування житлового будинку АДРЕСА_1 є фіктивним та укладений без мети настання реальних наслідків, та які б спростували встановлену законом презумпцію правомірності правочину.

Безпідставним є доводи касаційної скарги, що з метою виконання рішення суду у справі № 915/152/16 на спірний будинок (у разі задоволення позову в цій справі) може бути звернуто стягнення, оскільки вказане майно придбане під час перебування ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у шлюбі, тому цей будинок належав їм на праві спільної сумісної власності, відповідно, на це майно не може бути звернуто стягнення з метою виконання вищевказаного судового рішення, оскільки воно не належало лише боржнику.

З метою виконання рішення у справі № 915/152/16 через бухгалтерію Баштанського міжрайонного управління водного господарства щомісячно перераховується з усіх видів заробітку ОСОБА_1 20 % заробітку для покриття заборгованості, що підтверджується довідкою Баштанського міжрайонного управління водного господарства від 11 січня 2018 року.

Крім того, ФОП ОСОБА_1 звертався до Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит» із заявою про перерахування з його рахунку 505 000 грн на рахунок ТОВ «ГК «Содружество», проте така вимога залишена банком без виконання. Отже, зібраними у справі доказами спростовано доводи скаржника, що боржник (ФОП ОСОБА_1 ) відмовляється від виконання рішення у справі № 915/152/16.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно установлення обставин справи, зводяться до переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу Миколаївської області Куліченка Дмитра Олександровича залишити без задоволення.

Рішення Баштанського районного суду Миколаївської області від 10 квітня 2018 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 29 жовтня

2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. М. Фаловська

А. І. Грушицький

В. В. Сердюк