Постанова

Іменем України

15 березня 2021 року

м. Київ

справа 361/392/20

провадження № 61-16470 св 20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І.,

Коломієць Г. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - акціонерне товариство "Ідея Банк",

третя особа - приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "ПЗУ Україна страхування життя",

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 15 липня 2020 року у складі судді Петришин Н. М. та постанову Київського апеляційного суду від 24 вересня 2020 року у складі колегії суддів:

Левенця Б. Б.,

Ратнікової В. М., Борисової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерне товариство "Ідея Банк" (далі - ПАТ "Ідея Банк"), після зміни назви - акціонерне товариство "Ідея Банк" (далі - АТ "Ідея Банк"),

третя особа - приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "ПЗУ Україна страхування життя" (далі - ПрАТ "СК "ПЗУ Україна страхування життя"), про захист прав споживачів, визнання недійсним кредитного договору та договору страхування.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що 16 липня 2018 року між ним та ПАТ "Ідея Банк" укладено кредитний договір за яким банк надав позичальнику кредит (грошові кошти) на поточні потреби

у розмірі 74 999,00 грн, включаючи витрати на страховий платіж,

а позичальник зобов'язався одержати кредит і повернути його разом

з процентними платежами (процентами та платою за обслуговування кредитної заборгованості) згідно з умовами договору. Банк надав кредит

у день підписання даного договору строком на 36 місяців.

Вказував, що грошові кошти у розмірі 67 024,40 грн він отримав готівкою

у касі банку, а залишок коштів було перераховано на рахунок ПрАТ "ПЗУ Україна страхування життя" в якості оплати за договором страхування життя від 16 липня 2018 року № Z06.00612.004112309, укладеного з ПрАТ "СК "ПЗУ Україна страхування життя". Він вчасно здійснював усі платежі

за кредитним договором, загальна сума яких становила 71 955,00 грн, однак

у жовтні 2019 року банк повідомив його про наявність заборгованості

по кредиту у розмірі 71 540,00 грн.

Разом з цим, при укладенні кредитного договору банк не ознайомив його

з умовами кредитування, а через дрібний шрифт та неможливість прочитати умови договору, скористався його необізнаністю та ввів в оману.

Банком не дотримано положень статті14 Закону України "Про споживче кредитування", статті 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність", статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" щодо заборони банкам вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг,

як обов'язкову умову надання банківських послуг. Також відсутня інформація про погодження між сторонами використання факсимільного підпису та факсимільної печатки, відсутня інформація про особу,

яка представляє інтереси відповідача, та її підпис.

Крім того, при оформленні кредитного договору банк примусив його укласти договір страхування життя з обраною банком компанією, порушивши норми законодавства щодо укладення правочинів, та недотримався обов'язкових умов щодо оформлення первинних документів.

Указане свідчить про недійсність оспорюваних договорів, а надання вказаних фінансових послуг на підставі недійсного кредитного договору

є порушенням прав споживача, передбачених Законом України "Про захист прав споживачів".

З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просив суд визнати недійсним кредитний договір від 16 липня 2018 року укладений між ним та

ПАТ "Ідея Банк", із застосуванням наслідків недійсності та визнати недійсним договір добровільного страхування життя на випадок смерті в результаті нещасного випадку від 16 липня 2018 року укладений між ним та ПрАТ "СК "ПЗУ Україна страхування життя".

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 15 липня 2020 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач отримав інформацію, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит (стандартна форма) та відображена у Паспорті споживчого кредиту, в якому наявна уся інформація стосовно: суми кредиту, строку кредитування; процентної ставки, відсотків річних; плати

за обслуговування кредитної заборгованості; орієнтовної загальної вартості кредиту; реальної річної процентної ставки, відсотків річних та інша інформація, передбачена Законом України "Про споживче кредитування".

Підписанням кредитного договору позивач підтвердив, що отримав усю необхідну інформацію щодо умов кредитного договору та погодився з ними.

ОСОБА_1 не надав доказів на підтвердження факту введення його

в оману працівниками банку, протягом 14 днів з дня укладення договору

не відмовився від нього. При цьому ним не надано доказів того, що послуга страхування із конкретною страховою компанією, була йому нав'язана відповідачем і він не мав можливості відмовитись від такого договору.

Суд першої інстанції вказав, що оспорювані договори підписані відповідачем у визначений законом спосіб за письмовою згодою позивача, що не суперечить чинному законодавству. На офіційному сайті банку розміщена публічна оферта ПАТ "Ідея Банк" на укладання договору про використання аналога власноручного підпису та відтиску печатки банку

до будь-яких фізичних осіб, що мають намір укласти договір кредиту,

та публічна оферта ПАТ "Ідея Банк" на укладання договору про використання аналога власноручного підпису та відтиску печатки банку

до будь-яких фізичних осіб, що мають намір укласти договір добровільного страхування життя. У матеріалах справи містяться заяви про акцепт публічної оферти банку та страховика на укладання договору про використання аналога власноручного підпису та відтиску печатки банку, підписані позивачем, які разом з публічною офертою складають єдиний документ - договір про використання аналога власноручного підпису

та відтиску печатки банку.

Отже, відсутні правові підстави для визнання оспорюваних договорів недійсними у розумінні Закону України "Про захист прав споживачів"

та норм ЦК України.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 24 вересня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 15 липня

2020 року у частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсними пункту 1.11 та пункту 6 кредитного договору від 16 липня

2018 року № Z06.00612.004112309 щодо обов'язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно в терміни

та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів за кредитним договором скасовано та ухвалено у цій частині нове судове рішення.

Визнано недійсними положення пункту 1.11 та пункту 6 кредитного

договору від 16 липня 2018 року № Z06.00612.004112309, укладеного

між ОСОБА_1 та ПАТ "Ідея Банк", щодо обов'язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно

в терміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів

за кредитним договором.

В іншій частині рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 15 липня 2020 року залишено без змін. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що судом першої інстанції вірно з'ясовані фактичні обставини справи та дана їм належна правова оцінка щодо того, що підписанням кредитного договору позичальник погодився, що він до його підписання ознайомився з усіма умовами, на яких банк здійснює кредитування.

Зміст договору є зрозумілим і позивач виконував свої зобов'язання за ним. При цьому сторони

за письмовою згодою погодили використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою аналога власноручного підпису та відтиску печатки банку та страховика. Висновки міськрайонного суду у цій частині підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються

на нормах діючого законодавства.

Разом з цим, апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції не звернув увагу, що умови оспорюваного позивачем кредитного договору

містять положення пункту 1.11, пункту 6 щодо обов'язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно

в терміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів

за кредитним договором. Однак це є супутня послуга банку, яка за законом повинна надаватися позичальнику безоплатно, а тому вказані пункти кредитного договору є несправедливими та підлягають визнанню недійсними.

Суд апеляційної інстанції врахував правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 583/3343/19, провадження № 61-22778св19.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2020 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, ОСОБА_1, з урахуванням

її уточненої редакції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 15 липня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 вересня 2020 року у частині відмови у задоволенні його позовних вимог про визнання недійсним кредитного договору від 16 липня 2018 року із застосуванням наслідків його недійсності та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у цій частині.

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає те, що: суди застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного

у постанові Верховного Суду від 19 квітня 2018 року у справі № 910/4050/17 (пункт 1 частини 2 статті 389 ЦПК України); суди належним чином

не дослідили зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 4 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до Верховного Суду

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду

від 26 листопада 2020 року клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на касаційне оскарження задоволено. Поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження постанови Київського апеляційного суду

від 24 вересня 2020 року. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху з наданням строку для усунення її недоліків, а саме: запропоновано зазначити, які саме судові рішення ним оскаржуються та надати копії уточненої редакції касаційної скарги і доданих до неї матеріалів відповідно до кількості учасників справи.

Зазначено строк виконання ухвали, а також попереджено про наслідки її невиконання.

У наданий судом строк заявник направив матеріали на усунення недоліків, зазначених в ухвалі Верховного Суду від 26 листопада 2020 року.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, витребувано цивільну справу № 361/392/20 із Броварського міськрайонного суду Київської області. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих

до неї документів. Роз'яснено право подати відзив на касаційну скаргу

та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У січні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що під час розгляду справи у суді першої інстанції було порушено порядок збирання та дослідження доказів,

а місцевий суд у тексті оскаржуваного судового рішення послався

на докази, які відсутні у матеріалах справи. Вказує, що в оспорюваному кредитному договорі не зазначено особу, яка уповноважена на його підписання зі сторони відповідача, а посилання суду першої інстанції

на наявність зразку факсимільного підпису та печатки на сайті банку

не відповідають обставинам справи і наявним у матеріалах справи доказам.

Вказане свідчить про недотримання письмової форми при укладенні оспорюваного правочину.

Посилається на постанову Верховного Суду від 19 квітня 2018 року у справі № 910/4050/17, в якій йдеться про особливості факсиміле, яку суди не врахували.

Відзив на касаційну скаргу протягом строку, встановленого судом касаційної інстанції, не надійшов.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині 2 статті 389 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частині 2 статті 389 ЦПК України.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального

чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною 1 статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що судові рішення судів попередніх інстанцій в оскаржуваній частині ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги

цих висновків не спростовують.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина 1 статті 12 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до частина 1 статті 12 ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом

у передбачених частина 1 статті 12 ЦПК України випадках (частина перша статті 13

ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої

статті 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статті 81 ЦПК України.

Згідно із частиною 6 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина 1 статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина 1 статті 80 ЦПК України).

У частині 1 статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог статті 526 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов

та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог,

що звичайно ставляться.

Згідно із частинами 1 -3 , 5 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити частинами 1 -3 , 5 статті 203 ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до вимог частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частини 1 статті 215 ЦК України.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина 4 статті 203 ЦК України).

Згідно з частиною 3 статті 207 ЦК України використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства,

або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Згідно із частинами 1 та 2 статті 12 Закону України

"Про споживче кредитування" (тут і далі у редакції, чинній на час укладення кредитного договору) у договорі про споживчий кредит зазначаються:

1) найменування та місцезнаходження кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), прізвище, ім'я, по батькові та місце проживання споживача (позичальника); 2) тип кредиту (кредит, кредитна лінія, кредитування рахунку тощо), мета отримання кредиту; 3) загальний розмір наданого кредиту; 4) порядок та умови надання кредиту; 5) строк, на який надається кредит; 6) необхідність укладення договорів щодо додаткових чи супутніх послуг третіх осіб, пов'язаних з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту (за наявності); 7) види забезпечення наданого кредиту (якщо кредит надається за умови отримання забезпечення);

8) процентна ставка за кредитом, її тип (фіксована чи змінювана), порядок її обчислення, у тому числі порядок зміни, та сплати процентів; 9) реальна річна процентна ставка та загальна вартість кредиту для споживача на дату укладення договору про споживчий кредит. Усі припущення, використані для обчислення такої ставки, повинні бути зазначені; 10) порядок повернення кредиту та сплати процентів за користування споживчим кредитом, включно із кількістю платежів, їх розміром та періодичністю внесення, у вигляді графіка платежів (у разі кредитування у вигляді кредитування рахунку, кредитної лінії графік платежів може не надаватися);

11) інформація про наслідки прострочення виконання зобов'язань зі сплати платежів, у тому числі розмір неустойки, процентної ставки, інших платежів, які застосовуються чи стягуються при невиконанні зобов'язання

за договором про споживчий кредит; 12) порядок та умови відмови

від надання та одержання кредиту; 13) порядок дострокового повернення кредиту; 14) відповідальність сторін за порушення умов договору.

У договорі про споживчий кредит можуть бути зазначені інші умови, визначені законом та за домовленістю сторін.

Встановивши, що банк у письмовій формі надав позичальнику у повному обсязі всю необхідну інформацію, кредитний договір містить усі умови, передбачені положеннями Закону України "Про споживче кредитування", сторони узгодили всі істотні умови договору, а саме: суму кредиту, дату видачі кредиту, умови повернення кредиту, нарахування та сплати відсотків, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору тощо, ОСОБА_1 особистим підписом засвідчив, що він погодився на отримання у кредит коштів саме на умовах, що визначені договором, волевиявлення сторін на укладення і підписання договору було вільним, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дійшов законного та обґрунтованого висновку про відмову

у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання кредитного договору від 16 липня 2018 року недійсним в цілому.

Відповідно до частини 3 статті 12 Закону України "Про споживче кредитування" забороняється у будь-який спосіб ускладнювати прочитання споживачем реальної річної процентної ставки та загальної вартості кредиту для споживача, зазначених у договорі про споживчий кредит або

в додатку до такого договору, у тому числі шляхом друкування його шрифтом меншого розміру, ніж основний текст, злиття кольору шрифту

з кольором фону.

Тобто, вказана норма права забороняє друкувати інформацію щодо реальної річної процентної ставки та загальної вартості кредиту для споживача шрифтом меншого розміру, ніж основний текст. Проте, у даному випадку, весь кредитний договір надруковано однаковим розміром шрифту.

При цьому даних про те, що, підписуючи кредитний договір, позивач вимагав від банку викласти його більшим шрифтом і йому було відмовлено у такій вимозі, ним надано не було.

Суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків про те, що зміст договору є зрозумілим до прочитання і не може розцінюватися як надання інформації у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб.

ОСОБА_1, ознайомившись з умовами кредитного договору, мав реальну можливість відмовитися від його укладення та на момент його підписання додаткових вимог щодо умов спірного договору не заявляв,

у подальшому виконував його умови та покладені на нього договірні зобов'язання, сплачуючи кредит, що свідчить про свідоме визнання позивачем умов оспорюваного договору.

При цьому позивач не був позбавлений можливості відповідно до

пункту 3.2.3 спірного договору, що узгоджується з положеннями

статті 15 Закону України "Про споживче кредитування", відмовитися

від договору протягом 14 календарних днів від дати його укладення шляхом повідомлення банку в письмовій формі з одночасним поверненням грошових коштів, одержаних згідно цього договору та сплати процентів за період з дня одержання коштів до дня їх повернення за ставкою, встановленою договором про споживчий кредит. Проте, у вказаний строк він від договору не відмовлявся, жодних заперечень щодо його змісту не висловлював, тобто погодився з умовами укладеного договору.

Крім того, Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 у частині визнання недійсними пунктів
1.11 та 6 кредитного договору від 16 липня 2018 року № Z06.00612.004112309 щодо встановлення плати за обслуговування кредитної заборгованості.

Встановлення позивачу плати за надання інформації щодо його кредиту, безоплатність надання якої прямо встановлена частиною 1 статті 11 Закону України "Про споживче кредитування", свідчить про те, що такі положення кредитного договору є несправедливими (частини 1 -5 статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів") та обґрунтовано визнані апеляційним судом недійсними.

До аналогічних правових висновків Верховний Суд дійшов у постанові

від 01 квітня 2020 року у справі № 583/3343/19, провадження № 61-22778св19.

Таким чином, судові рішенняв оскаржуваній частині у межах доводів касаційної скарги ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, і суд апеляційної інстанції під час розгляду справи

не допустив порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Доводи касаційної скарги щодо неправомірності підписання оспорюваного договору за допомогою факсимільного відтворення підпису відхиляються Верховним Судом, оскільки вже були предметом розгляду у судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства,

і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

При цьому сторони за їх письмовою згодою погодили використання

при вчиненні правочину факсимільного відтворення підпису за допомогою аналога власноручного підпису та відтиску печатки банку (а. с. 53-54).

Колегія суддів вважає, що в силу положень частини третьої

статті 89 ЦПК України судами попередніх інстанцій всебічно, повно та об'єктивно надав оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.

Крім того, процесуальний порядок подання доказів, визначений

статтею 83 ЦПК України, не порушено.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставою для скасування судових рішень в оскаржуваній частині, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить

до компетенції суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення суду першої в нескасованій частині та апеляційної інстанції без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 15 липня 2020 року в нескасованій частині та постанову Київського апеляційного суду від 24 вересня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Д. Д. Луспеник

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць