Історія справи

Постанова

Іменем України

21 березня 2019 року

м. Київ

справа №205/8181/15-ц

провадження №61-41682св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Пророк В. В., Фаловської І. М.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - Дніпровська міська рада Дніпропетровської області,

відповідач - ОСОБА_5,

третя особа - ДругаДніпропетровська державна нотаріальна контора,

третя особа - ОСОБА_7,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 26 лютого 2018 року у складі судді Шавули В. С. та постанову апеляційного суду Дніпропетровської області від 04 липня 2018 року у складі суддів Городничої В. С., Варенко О. П., Лаченкової О. В.,

ВСТАНОВИВ :

У листопаді 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Дніпровської міської ради Дніпропетровської області (далі - Дніпровська міська рада), ОСОБА_5, треті особи: Друга Дніпропетровська державна нотаріальна контора, вимоги якого уточнив під час розгляду справи та просив визнати за ним право власності на квартиру АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_8

Позов мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року померла ОСОБА_8, яка за життя склала заповіт, за яким усе своє майно заповіла позивачу. До складу спадщини увійшла квартира АДРЕСА_1. Звернувшись до державного нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, позивач отримав відмову з тих підстав, що відсутні правовстановлюючі документи на спадкове нерухоме майно, у зв'язку з чим звернувся до суду з відповідним позовом за захистом своїх спадкових прав.

Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 26 лютого 2018 року, залишеним без змін постановою апеляційного суду Дніпропетровської області від 04 липня 2018 року, позовні вимоги задоволено.

Визнано за ОСОБА_4 право власності на квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 48,1 кв.м., житловою площею 34,0 кв.м., в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_8, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 року.

Стягнуто з ОСОБА_5 та Дніпровської міської ради на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1980 грн.

Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду мотивовані тим, що позовні вимоги є обґрунтованими, законними, в повному обсязі доведеними, а тому підлягають задоволенню. Позивач є спадкоємцем усього майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_8 згідно заповіту, складеного 02 квітня 1997 року, посвідченого державним нотаріусом Другої Дніпропетровської державної нотаріальної контори, заповіт не був скасований та є чинним.

У касаційній скарзі ОСОБА_5, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалені у справі рішення з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що під час розгляду справи судами порушено норми процесуального права, які полягають у тому, що суди упереджено ставилися до ОСОБА_5 та її представника, надали перевагу позивачу та незаконно відмовили у прийнятті зустрічної позовної заяви ОСОБА_5, схиляли останню до дій, які суперечать її інтересам, наполягали на необхідності звернутися з окремою позовною заявою про визнання заповіту недійсним, та безпідставно відмовили ОСОБА_5 визнати за нею право власності за набувальною давністю.

Суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, визнавши за позивачем право власності на спірну нерухомість в порядку спадкування за заповітом, в той час, як позивач звернувся до суду із позовними вимогами про визнання права власності в порядку спадкування за законом.

Судами не надано належної оцінки тим обставинам, що ОСОБА_5 проживала із спадкодавцем в квартирі за її згодою, здійснювала догляд за нею, вела спільне господарство, а тому претендує на спадкове майно.

У касаційній скарзі заявник також посилається на те, що про судове засідання, призначене судом першої інстанції на 04 грудня 2017 року, ОСОБА_5 не була повідомлена належним чином.

Судами неправильно застосовано положення статті 392 ЦК України, оскільки позивачем не надано доказів про вчинення відповідачами дій, які б можливо було розцінити як невизнання чи оспорювання права власності.

Інші учасники справи не скористалися правом подати відзив на касаційну скаргу, письмових заперечень або пояснень щодо її вимог і змісту до суду не направили.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Установлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року померла ОСОБА_8, яка за життя 02 квітня 1997 року склала заповіт, яким усе своє майно заповіла ОСОБА_4

Після смерті ОСОБА_8 відкрилася спадщина, до складу якої входить належна їй на праві власності квартира АДРЕСА_1

Увстановленийзаконом шестимісячний строк із заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_8 звернулись ОСОБА_4 (за заповітом) та ОСОБА_5

Постановою державного нотаріуса Другої дніпропетровської державної нотаріально ОСОБА_4 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_8, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 року, у зв'язку з відсутністю правовстановлюючих документів на спадкове майно.

Відповідно до статті 1216 ЦК Україниспадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно зі статтею 1217 ЦК Україниспадкування здійснюється за заповітом або за законом.

До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. (стаття 1218 ЦК України).

Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її (стаття 1268 ЦК України). Спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину (стаття 1296 ЦК України).

Для оформлення права на спадщину та видачу нотаріусом свідоцтва про право на спадщину у вигляді нерухомого майна (квартири), спадкоємець повинен надати нотаріусу оригінал правовстановлюючого документа, який підтверджує, що на момент смерті спадкодавцю належала ця нерухомість (квартира).

Свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством.

За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (стаття 392 ЦК України).

Ураховуючи встановлені судами першої та апеляційної інстанції обставини щодо належності квартири АДРЕСА_1 до спадкової маси після смерті ОСОБА_8, враховуючи, що єдиним спадкоємцем майна померлої (власника вказаної квартири) на підставі чинного на момент розгляду справи, нескасованого та у судовому порядку недійсним невизнаного заповіту, є ОСОБА_4, який звернувся до суду з позовною вимогою про визнання права власності на майно в порядку спадкування за заповітом саме у зв'язку із неможливістю одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину через відсутність у спадкоємця оригіналу правовстановлюючого документа на майно, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що у даній справі спадкові права ОСОБА_4 підлягають судовому захисту, оскільки, враховуючи фактичні обставини даної справи, останній позбавлений можливості захистити відповідні права у позасудовому порядку.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_5, як і її заперечення на позов, та аргументи поданої нею апеляційної скарги, зводяться до того, що вона проживала із спадкодавцем за згодою останньої, здійснювала догляд за нею, вела спільне господарство, а тому претендує на предмет спору та має право на спадкове майно.

Разом з тим, вказані доводи були належним чином перевірені судами попередніх інстанцій під час розгляду справи, обґрунтовані висновки щодо якої викладено у мотивувальних частинах оскаржуваних рішень.

Так, судами установлено, що у червні 2013 року ОСОБА_5, ОСОБА_7 звертались до суду з позовом до ОСОБА_4 про визнання права користування житловим приміщенням, а саме: квартирою АДРЕСА_1

Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 16 вересня 2013 року у задоволенні вказаного позову відмовлено.

Вказане рішення набрало законної сили та цим рішенням встановлено, що ОСОБА_5, ОСОБА_7 проживали у спірній квартирі без законних підстав та без реєстрації, доказів родинних відносин із померлою, ведення спільного господарства з нею, понесення ними будь-яких витрат по оплаті комунальних послуг, їх участь у витратах по утриманню будинку (квартири) і придомової території, не доведено.

Крім того, рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 13 липня 2017 року, залишеним без змін постановою апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 грудня 2017 року ОСОБА_5 відмовлено у позові про усунення ОСОБА_4 від права на спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_8

У вказаних рішеннях встановлено, що ОСОБА_5 не є спадкоємцем після смерті ОСОБА_8, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року, ні за законом, ні за заповітом.

Згідно інформації Єдиного державного реєстру судових рішень, яка є загальнодоступною, зазначені судові рішення були предметом касаційного розгляду та залишені без змін постановою Верховного Суду від 05 квітня 2018 року.

За таких обставин, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків про відхилення наведених вище доводів ОСОБА_5 і такі ж аргументи, які містяться у касаційній скарзі, за цих же підстав відхиляються Верховним Судом.

Доводи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, визнавши за позивачем право власності на спірну нерухомість в порядку спадкування за заповітом, в той час як позивач ставив питання про визнання права власності в порядку спадкування за законом, є безпідставними та спростовуються матеріалами справи, з яких вбачається, що 08 квітня 2016 року позивачем було подано до суду першої інстанції заяву про уточнення позовних вимог, в якій останній просив суд визнати за ним право власності на спадкову квартиру саме в порядку спадкування за заповітом.

Посилання у касаційній скарзі на неналежне повідомлення ОСОБА_5 судом першої інстанції про судове засідання, призначене на 04 грудня 2017 року є безпідставними та не впливають на законність оскаржуваних рішень. Так, 04 грудня 2017 року судом першої інстанції вирішувалось питання про виправлення описки, допущеної в ухвалі від 14 вересня 2017 року про призначення у справі судового розгляду і яка стосувалась правильності зазначення учасників справи.

З наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що ОСОБА_5 та її представник належним чином та завчасно повідомлялись про день, час, місце розгляду справи як судом першої інстанції, так і апеляційним судом.

Доводи касаційної скарги про порушення судами принципу рівності сторін, спростовуються матеріалами справи, згідно з яких ОСОБА_5 (її представник) брала участь у її розгляді та у повній мірі користувалася наданими їй процесуальним законом правами, в тому числі щодо надання пояснень та заперечень на позов, подання заяв і клопотань, а також відводів, які вирішувались судами у встановленому процесуальним законом порядку.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, оскільки ґрунтуються на необхідності переоцінки доказів, які були досліджені та оцінені судами з додержанням норм процесуального права.

В силу вимог статті 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції не вдається до встановлення або до оцінки обставин, що не були встановлені в оскаржуваних рішеннях, не вирішує питання про достовірність або недостовірність доказів чи про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 26 лютого 2018 року та постанову апеляційного суду Дніпропетровської області від 04 липня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. С. Висоцька

В. В. Пророк

І. М. Фаловська