Історія справи

Постанова КЦС ВП від 01.03.2018 року у справі №454/1340/15ц

Постанова

Іменем України

21 лютого 2018 року

м. Київ

справа № 454/1340/15-ц

провадження № 61-5486 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Хопти С. Ф., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

представник позивача - ОСОБА_2,

відповідачі: ОСОБА_3, секретар виконавчого комітету Острівської сільської ради Сокальського району Львівської області Михалюк Галина Андріївна,

третя особа - ОСОБА_5,

представник третьої особи - ОСОБА_6,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_5, подану її представником - ОСОБА_6, на рішення апеляційного суду Львівської області у складі колегії суддів: Гірник Т. А., Бакуса В. Я., Левика Я. А., від 25 квітня 2016 року

В С Т А Н О В И В :

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У травні 2015 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3, секретаря виконавчого комітету Острівської сільської ради Сокальського району Львівської області Михалюк Г. А., третя особа - ОСОБА_5, про визнання довіреності недійсною.

Позовна заява мотивована тим, що з 2002 року вона захворіла на хворобу Паркінсона, яка з кожним роком прогресує і їй стає все гірше. У зв'язку з хворобою її почали навідувати і допомагати: сестра ОСОБА_3, та дочка останньої - ОСОБА_5 Вона запропонувала сестрі опікуватись нею, а вона залишить їй житловий будинок та земельну ділянку, що знаходяться по АДРЕСА_1.

У подальшому ОСОБА_3 запропонувала їй переоформити майно на її дочку - ОСОБА_5, яка буде доглядати її до смерті, на що вона запропонувала, що може укласти договір довічного утримання, за яким ОСОБА_5 стане власником майна і буде її утримувати до смерті.

На початку квітня 2007 року ОСОБА_3 повідомила, що хоче зайнятись процесом оформлення договору довічного утримання для чого від неї потрібна довіреність, а вже 19 квітня 2007 року сказала, що оформила таку довіреність у сільській раді, підписавши її сама.

Пізніше вона дізналась, що згідно з договором купівлі-продажу від 26 квітня 2007 року її будинок на підставі довіреності на ім'я ОСОБА_3 продано ОСОБА_5 Проте продавати житловий будинок ні вона, ні ОСОБА_3 не мали наміру, тому вона помилилась в укладенні такого документу як довіреність від 19 квітня 2007 року, якою скористалась ОСОБА_5, щоб безкоштовно заволодіти її майном.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 на підставі частини третьої статті 203, частини першої статті 229 ЦК України просила суд визнати недійсною довіреність, складену 19 квітня 2007 року від її імені, про уповноваження ОСОБА_3 продати житловий будинок АДРЕСА_1.

Рішенням Сокальського районного суду Львівської області у складі судді Струс-Духнич Т. В. від 21 грудня 2015 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив із того, що відсутність реєстраційного запису у Єдиному реєстрі довіреностей щодо довіреності, яка була в установленому порядку посвідчена посадовою особою виконавчого комітету сільської ради, сама по собі не може бути підставою для визнання такої довіреності недійсною. При цьому волевиявлення позивача на відчуження житлового будинку на користь ОСОБА_5 було вільним і за згоди ОСОБА_1, тому остання надала довіреність на ім'я ОСОБА_3, яка повинна була від її імені відчужити (продати) житловий будинок разом із земельною ділянкою ОСОБА_5 Вказана довіреність підписана особисто ОСОБА_1, її здатність усвідомлювати значення своїх дій секретарем сільської ради перевірено, тому відсутні правові підстави для визнання такої довіреності недійсною з підстав відсутності волевиявлення на укладення саме такого правочину.

Рішенням апеляційного суду Львівської області від 25 квітня 2016 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2, задоволено. Рішення Сокальського районного суду Львівської області від 21 грудня 2015 року скасовано. ПозовОСОБА_1 задоволено.

Визнано недійсною довіреність від імені ОСОБА_1, посвідчену 19 квітня 2007 року секретарем виконавчого комітету Острівської селищної ради Сокальського району Львівської області Михалюк Г. А., за якою ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_3 на продаж житлового будинку з надвірними будівлями і земельну ділянку площею 0,5579 га у с. Борятин Сокальського району Львівської області громадянці ОСОБА_5

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов ОСОБА_1, виходив із того, що житловий будинок з господарськими спорудами, що належав позивачу, повинен був перейти у власність ОСОБА_5 виключно після смерті позивача, саме для укладення такого правочину видано довіреність на ім'я ОСОБА_3 Разом з тим надання документів довірителю не спростовує дійсного наміру позивача на уповноваження від її імені укласти договір довічного утримання, оформлення якого також вимагає наявності правовстановлюючих документів.

Крім того, наявність у ОСОБА_1 хронічного прогресуючого дегенеративного захворювання центральної нервової системи - хвороба Паркінсона,додатково підтверджує відсутність наміру позивача саме на продаж єдиного житла у похилому віці і обґрунтовує мотиви позову про помилку щодо природи правочину, який оспорюється також і з цих підстав.

У серпні 2016 року ОСОБА_5 в особі представника - ОСОБА_6, подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржуване судове рішення і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що підстав для визнання довіреності від 19 квітня 2007 року недійсною немає, при її укладенні не порушено норм чинного законодавства, а саме частину третю статті 203, частину першу статті 229 ЦК України, оскільки обставини, на які посилалась ОСОБА_1, не доведені належними та допустимими доказами, спростовуються матеріалами справи. При цьому апеляційний суд не надав належної правової оцінки дослідженим районним судом доказам: поясненням Михайлюк Г. А., тексту оспорюваної довіреності від 19 квітня 2007 року та її чинності на час укладення договору купівлі-продажу від 26 квітня 2007 року, самому договору купівлі-продажу від 26 квітня 2007 року та строку (6 років), упродовж якого ні довіреність, ні договір купівлі-продажу не оспорювались.

Також апеляційний суд невірно виклав у мотивувальній частині рішення пояснення третьої особи та її представника щодо умов укладення правочину, зокрема, обов'язку ОСОБА_5 надавати допомогу та догляд, що житловий будинок мав перейти у власність останньої виключно після смерті позивача, на що було видано оспорювань довіреність.

Відповідно до частини першої статті 229 ЦК України, на яку посилається позивач, помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (статті 230 - 235 ЦК України), а порушення жодної із зазначених статей судом не встановлено.

Посилання апеляційного суду на похилий вік ОСОБА_1 як на доказ відсутності волевиявлення на продаж житлового будинку є безпідставним, оскільки на час вчинення правочину позивач досягла 66-річного віку, не хворіла та могла самостійно себе обслуговувати, що не спростовано у суді першої інстанції.

У жовтні 2016 року ОСОБА_1 в особі представника - ОСОБА_2, та ОСОБА_3 подали до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ заперечення на касаційну скаргу, в яких зазначили, що рішення апеляційного суду є законними і обґрунтованими, суд правильно застосував норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

29 січня 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване рішення апеляційного суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Судом установлено, що на підставі довіреності від 19 квітня 2007 року, посвідченої секретарем виконавчого комітету Острівської сільської ради Сокальського району Львівської області Михалюк Г. А., ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_3 бути її представником при продажі житлового будинку з надвірними будівлями і земельної ділянки полощею 0,5579 га по АДРЕСА_1 громадянці ОСОБА_5, за ціну та на умовах на свій розсуд та підписати договір купівлі-продажу, а також бути її представником у державному комунальному підприємстві Червоноградського міжміського бюро технічної інвентаризації.

Для цього у довіреності надано їй право від імені позивача подавати заяви, документи, довідки у відповідні установи та організації, отримувати довідки, документи, розписуватись за неї, а також виконувати усі дії, пов'язані з цією довіреністю.

Довіреність видана терміном на один рік і дійсна до 19 квітня 2008 року.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 Зазначала про недійсність правочину і посилалась на положення частини третьої статті 203, частини першої статті 229 ЦК України.

Згідно з частинами першою - третьої, п'ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до вимог частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).

У частині першій статті 229 ЦК Українирозкривається також зміст помилки, яка може призвести до недійсності правочину. Помилка - це неправильне сприйняття особою фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого можна було б вважати, що правочин не був би вчинений.

Так, помилка може виникнути внаслідок необачності або самовпевненості учасників правочину, невірного розуміння сторонами одна одної в ході переговорів, невірного тлумачення закону, дій третіх осіб тощо.

У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними», судам роз'яснено, що правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Відповідно до частини третьої статті 244 ЦК України довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

Ураховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів наявність обставин, які вказують на помилку, - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ця помилка дійсно була і має істотне значення. Такими обставинами є: вік позивача, її стан здоров'я та потреба у зв'язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за договором купівлі-продажу та продовження позивачем проживати у житловому будинку після укладення договору купівлі-продажу.

Зазначена правова позиція висловлена і в постановах Верховного Суду України: від 16 березня 2016 року № 6-93цс16, від 27 квітня 2016 року № 6-372цс16, в яких були встановлені подібні правовідносини.

Судом установлено, що умовою укладення договору, на який уповноважила ОСОБА_1 відповідача оспорюваною довіреністю було надання утримання позивачу зі сторони племінниці ОСОБА_5, яка є дочкою ОСОБА_3, у спосіб надання всілякої допомоги, догляду. При цьому майно, яким є житловий будинок з господарськими спорудами, що належав позивачу, повинно було перейти у власність ОСОБА_5 виключно після смерті ОСОБА_1 Саме на укладення такого правочину видано довіреність на ім'я ОСОБА_3

Разом з тимнадання документів довірителю не спростовує дійсного наміру ОСОБА_1 на уповноваження від її імені укласти договір довічного утримання, оформлення якого також вимагає наявності правовстановлюючих документів відчужувача нерухомого майна.

Крім того, перші прояви хвороби у позивача відмічались з 2000 року, що додатково підтверджує відсутність у неї наміру саме на продаж єдиного житла у похилому віці і обґрунтовує мотиви позову про помилку щодо природи правочину, який оспорюється також і з цих підстав.

Отже, ОСОБА_1 є одинокою, хворою на хворобу Паркінсона жінкою, 1941 року народження, яка у власності мала лише житловий будинок з надвірними будівлями і земельною ділянкою по АДРЕСА_1, ніколи не мала наміру їх продавати, не пропонувала ОСОБА_5 купити її єдине житло і фактично не знала, що в майбутньому задумала вчинити її племінниця.

Таким чином, висновки апеляційного суду відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, наданим суду доказам дана належна правова оцінка.

Доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують, на законність судового рішення не впливають.

Згідно з статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палатиКасаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_5, подану її представником - ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду Львівської області від 25 квітня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: Б. І. Гулько

Є.В. Синельников

С. Ф.Хопта

Ю. В.Черняк