Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 19.01.2020 року у справі №530/136/19

Постанова

Іменем України

14 січня 2021 року

м. Київ

справа № 530/136/19

провадження № 61-497св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Тітова М.

Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: Батьківська сільська рада Зіньківського району Полтавської області, Комітет спілки власників майнових та земельних часток (паїв),

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, яка підписана представником ОСОБА_2, на постанову Полтавського апеляційного суду від 26 листопада 2019 рокуу складі колегії суддів: Кузнєцової О. Ю., Гальонкіна С. А., Хіль Л. М.,

ВСТАНОВИВ:

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2019 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Батьківської сільської ради Зіньківського району Полтавської області, Комітету спілки власників майнових та земельних часток (паїв) про визнання права на земельну частку (пай).

Позов мотивований тим, що він, як член колгоспу імені Карла Маркса, а в подальшому КСП "Карла Маркса", мав право на земельну частку (пай). Проте, зі списку членів КСП "Карла Маркса" він був з невідомих причин викреслений, що унеможливило реалізацію його права на отримання земельної частки (паю).

На підставі викладеного просив:

внести його до списку громадян-членів КСП "Карла Маркса", що додається до Державного акту ПЛ № 15 від 29 січня 1996 року на право колективної власності на землю при реорганізації КСП "Карла Маркса";

визнати за ним право на земельну частку (пай) в колективній власності колишнього КСП "Карла Маркса", розміром 4,6 умовних кадастрових гектарів;

зобов'язати Батьківську сільську раду Зіньківського району Полтавської області виділити йому із земель комунальної власності земельну частку (пай) за межами населених пунктів, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та виготовити її викопіювання.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Зіньківського районного суду Полтавської області від 22 лютого 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_1 право на земельну частку (пай) КСП імені Карла Маркса на території Батьківської сільської ради Зіньківського району Полтавської області загальною площею 4,46 умовних кадастрових гектарів.

Зобов'язано Батьківську сільську раду Зіньківського району Полтавської області виділити ОСОБА_1 в натурі земельну частку (пай) із земель комунальної власності КСП імені Карла Маркса на території Батьківської сільської ради Зіньківського району Полтавської області за межами населених пунктів, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, загальною площею 4,46 умовних кадастрових гектарів та видати правовстановлюючі документи на виділену земельну ділянку.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 був внесений до списку громадян - членів колективного сільськогосподарського підприємства, що додається до Державного акту ПЛ № 15 від 29 січня 1996 року на право колективної власності на землю при реорганізації колективного сільськогосподарського підприємства імені "Карла Маркса", але даний список було замінено тому йому не було видано державний акт на право власності на земельну частку (пай) розміром 4,46 в умовних кадастрових гектарах та не було виділено земельну частку (пай) в натурі, тому ОСОБА_1 позбавлений права на вказану земельну частку (пай).

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Полтавського апеляційного суду від 26 листопада 2019 року апеляційну скаргу в. о. прокурора Полтавської області задоволено.

Рішення Зіньківського районного суду Полтавської області від 22 лютого 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Батьківської сільської ради Зіньківського району Полтавської області, Комітету спілки власників майнових та земельних частков (паїв) про визнання права на земельну частку (пай) бувшого КСП "Карла Маркса" відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь прокуратури Полтавської області судові витрати у розмірі 1 152,60 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що земельна ділянка, на яку претендує позивач, знаходиться за межами населеного пункту, тому повноваженнями на її виділення в натурі наділена відповідна районна державна адміністрація, а не сільська рада. Отже, розпорядником невитребуваних земельних ділянок (паїв) є Зіньківська районна державна адміністрація, яка не була залучена до участі у розгляді справи, тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог, заявлених до Батьківської сільської ради Зіньківського району Полтавської області та Комітету спілки власників майнових та земельних часток (паїв) бувшого КСП "Карла Маркса".

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У січні 2020 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Полтавського апеляційного суду від 26 листопада 2019 року та залишити в силі рішення Зіньківського районного суду Полтавської області від 22 лютого 2019 року.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував, що 01 січня 2019 року набув чинності Закон від 10 липня 2018 року № 2498-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошенню в Україні", на підставі якого розділ Х Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 року № 2768-ІІІ доповнено пунктом 21 яким встановлено, що з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні" землі колективних сільськогосподарських підприємств, що припинені (крім земельних ділянок, які на день набрання чинності пунктом 21 яким встановлено, що з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні" перебували у приватній власності), вважаються власністю територіальних громад, на території яких вони розташовані. пунктом 21 яким встановлено, що з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні" є підставою для державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки, сформовані за рахунок земель, які в силу пунктом 21 яким встановлено, що з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні" переходять до комунальної власності.

В позовній заяві представник позивача просив зобов'язати Батьківську сільську раду Зіньківського району Полтавської області виділити ОСОБА_1 із земель комунальної власності земельну частку (пай) за межами населених пунктів, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та виготовити її викопіювання.

Тобто в позовній заяві було правильно встановлено осіб до яких необхідно звернутися з позовною заявою про визнання права на земельну частку (пай) в колективній власності колишнього КСП "Карла Маркса".

Разом з цим, судом апеляційної інстанції порушено норми процесуального права, оскільки апеляційна скарга подана особою, яка не має повноважень для оскарження прийнятого судом першої інстанції рішення. Фактично прокурор звертаючись до суду з апеляційною скаргою в інтересах Зіньківської районної державної адміністрації не довів наявності передбачених законом підстав для звернення до суду за захистом інтересів держави.

Аргументи учасників справи

У лютому 2020 року голова Батьківської сільської ради Іванченко Б. С. подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу задовольнити, а загалом покладаються на розсуд суду.

Відзив мотивований тим, що за пунктом 2 Указу Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95 "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 17 січня 2020 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу з суду першої інстанції.

У лютому 2020 року матеріали цивільної справи № 530/136/19 надійшли до Верховного Суду та 10 лютого 2020 року передані судді-доповідачу Дундар І. О.

Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

Суди встановили, що ОСОБА_1 з 15 квітня 1980 року по 31 грудня 2002 року був членом колгоспу імені Карла Маркса Зіньківського району Полтавської області, який на підставі протоколу № 4 від 17 листопада 1992 року реорганізований в колективне сільськогосподарське підприємство імені Карла Маркса Зіньківського району Полтавської області.

Відповідно до листа голови комітету спілки власників майнових та земельних часток (паїв) бувшого КСП "Карла Маркса" від 21 січня 2019 року позивач з невідомих причин був викреслений із списку членів КСП "Карла Маркса".

Розпорядженням голови Зіньківської райдержадміністрації № 130 від 09 квітня 1997 року громадянам за наведеним списком було видано сертифікати на право на земельну частку (пай). Згідно повідомлення Зіньківської РДА вказано, що прізвище позивача відсутнє у списку членів КСП імені Карла Маркса, доданого до Державного акту на право колективної власності на землю, що мають право на земельну частку (пай).

Суд першої інстанції задовольняючи частково позовні вимоги, виходив з того, що ОСОБА_1 фактично був включений в список доданий до Державного акта на право колективної власності на землю, що мають право на земельну частку (пай), тому він, як член КСП "Карла Маркса" мав право на земельну частку (пай) без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості).

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове про відмову у задоволенні позову апеляційний суд зробив висновок, що позовні вимоги пред'явлені до неналежних відповідачів, оскільки розпорядником невитребуваних земельних ділянок (паїв) є районна державна адміністрація, яка не була залучена до участі у розгляді справи.

Колегія суддів погоджується із цим висновком судів з таких підстав.

Відповідно до статті 13 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) нерозподілені (невитребувані) земельні ділянки за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації можуть передаватися в оренду для використання за цільовим призначенням на строк до моменту отримання їх власниками державних актів на право власності на земельну ділянку, про що зазначається у договорі оренди земельної ділянки, а власники земельних часток (паїв) чи їх спадкоємці, які не взяли участь у розподілі земельних ділянок, повідомляються про результати проведеного розподілу земельних ділянок у письмовій формі, у разі якщо відоме їх місцезнаходження.

Згідно абзацу першого пункту 12 Розділу X "Перехідні положення" ЗК України до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзацах другому та четвертому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради з урахуванням вимог абзацу третього цього пункту, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Судом першої інстанції на підставі довідки виконавчого комітету Батьківської сільської радивід 21 січня 2019 року встановлено, що на території Батьківської сільської ради за межами населених пунктів є в наявності земельні ділянки колективної власності.

Оскільки земельна ділянка, на яку претендує позивач, знаходиться за межами населеного пункту, то повноваженнями на її виділення в натурі наділена відповідна районна державна адміністрація, а не сільська рада.

Отже, належним відповідачем у вказаній справі є Зіньківська районна державна адміністрація.

Доводи касаційної скарги представника позивача про те, що апеляційна скарга подана особою, яка не має повноважень для оскарження прийнятого судом першої інстанції рішення є не обгрунтованими.

У частині 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Так, згідно зі статтею 56 ЦПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Частиною четвертою вказаної статті передбачено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 56 ЦПК України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19) зроблено висновок про те, що невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо. Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

У постанові від 15 жовтня 2019 року у справі № 903/129/18 (провадження № 12-72гс19) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що сам факт незвернення до суду ради з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та, відповідно, мав змогу захистити інтереси жителів територіальної громади, свідчить про те, що зазначений орган місцевого самоврядування неналежно виконує свої повноваження, у зв'язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів великої кількості громадян - членів територіальної громади та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини (пункт 6.43).

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов обгрунтованого висновку про доведеність підстав для звернення прокурора з апеляційною скаргою.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Висновки Верховного Суду

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржене судове рішення постановлено без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1, яка підписана представником ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Полтавського апеляційного суду від 26 листопада 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. Ю. Тітов