Історія справи

Постанова

Іменем України

20 грудня 2018 року

місто Київ

справа № 336/255/17

провадження № 61-28809ск18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: ПогрібногоС.О. (суддя-доповідач), СтупакО.В., УсикаГ.І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПРИВАТБАНК»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПРИВАТБАНК» на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 29 червня 2017 року у складі судді Суркової В. П. та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 07 вересня 2017 року у складі колегії суддів: Кочеткової І. В., Маловічко С. В., Гончар М. С.,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПРИВАТБАНК»

(далі - ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», банк) про стягнення грошових коштів у сумі 14 167, 79 грн.

Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що у 2013 році між ОСОБА_4 та банком укладено договір № SAMDNWFC00023425630 про відкриття та обслуговування карткового рахунку НОМЕР_1. 03 травня 2016 року банк заблокував картковий рахунок і припинив видачу коштів. На звернення ОСОБА_4 банк повідомив, що здійснення видаткових операцій з платіжної картки заблоковано на підставі звернення фізичних осіб клієнтів банку про те, що вони перерахували кошти на його рахунок внаслідок введення їх в оману.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 29 червня 2017 року позов задоволено. Судом стягнуто з ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» на користь ОСОБА_4 грошові кошти в сумі 14 167, 79 грн; вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалось тим, що дії

ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», які обмежили права клієнта банку (позивача) щодо розпорядження грошовими коштами, які знаходяться на його рахунках, є неправомірними та порушують права останнього. Під час розгляду справи відповідачем не надано суду належних і допустимих доказів, які б свідчили про вчинення позивачем протиправних дій або проведення з цього приводу перевірки у строки та порядку, встановленому законом.

Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 07 вересня 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду обґрунтовувалась тим, що спеціально уповноважений орган може прийняти рішення про подальше зупинення фінансової (фінансових) операції (операцій), здійснене відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», на строк до п'яти робочих днів, про що зобов'язаний негайно повідомити суб'єкту первинного фінансового моніторингу, а також правоохоронним органам, уповноваженим приймати рішення відповідно до Кримінального процесуального кодексу України. Таким чином, правомірність блокування карткового рахунку можлива лише у випадку подальшого вчинення банком дій, визначених Законом України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму». Разом з тим, у матеріалах справи відсутні докази дотримання банком зазначених вимог Закону, а також відповідачем не підтверджено належними доказами, яку саме незаконну операцію здійснено позивачем та на підставі чого заблоковано його банківські рахунки, оскільки відповіді, надані ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», не містять визначення та обґрунтування певної причини припинення операцій за банківськими рахунками позивача. Відповідач не надав суду належних та допустимих доказів звернення із заявою до правоохоронних органів про незаконні дії позивача під час блокування рахунків у строки, передбачені законом.

Банк, не погодившись із рішенням суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції, у вересні 2017 року звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою, в якій просив скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, увалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

На обґрунтування вимог касаційної скарги заявник зазначив, що умови договору та чинне законодавство України дозволяє банкам зупинити дію карт та обмежувати право клієнта щодо розпорядження грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку у передбачених законом випадках. На переконання заявника, банк діяв в межах договору про надання банківських послуг, укладеного між сторонами, а також вимог статті 1074 ЦК України. Суди не дослідили правову природу перерахованих на рахунок позивача грошових коштів, що призвело до помилкового висновку суду про законність та обґрунтованість позовних вимог.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду у травні 2018 року.

За змістом правила частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Згідно зі статтею 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах доводів касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

За правилом частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-ІV, далі - ЦПК України 2004 року) рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що в ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» на ім'я ОСОБА_4 відкрито три банківських рахунка: № НОМЕР_1, НОМЕР_2, НОМЕР_3, на яких наявні грошові кошти на суми 14 078, 61 грн, 54, 00 грн та 35, 18 грн які ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» заблокувало у березні 2016 року.

Внаслідок неможливості вільного розпорядження власними грошовими коштами, що перебувають на банківських рахунках, відкритих в ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», 26 вересня і 18 жовтня 2016 року ОСОБА_4 звернувся до відповідача із письмовим запитом та вимогою усунення перешкод у розпорядженні грошовими коштами, у відповіді на які банк повідомив про ймовірні причини блокування банківських рахунків. Доказів направлення цього листа позивачу відповідач суду не надав.

У листі від 26 вересня 2016 року № 20.1.0.0.0/7-20160927/1644 відповідач повідомляв позивача про необхідність надання клієнтом банку необхідної для вивчення фінансової та іншої документації для можливості розблокування рахунків з посиланнями на статтю 64 Закону України «Про банки та банківську діяльність.

Згідно з частинами першою-третьою статті 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.

Банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка (частина перша статті 1068 ЦК України).

Відповідно до статті 1074 ЦК України обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму чи фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення, передбачених законом.

Відповідно до пункту 7.1.2. статті 7 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» поточний рахунок -це рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання коштів і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України.

Згідно зі статтею 14.13 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» право використовувати електронний платіжний засіб може бути призупинене або припинене емітентом відповідно до умов договору в разі порушення користувачем умов використання електронного платіжного засобу. Призупинення або припинення права користувача використовувати електронний платіжний засіб не припиняє зобов'язань користувача й емітента, що виникли до часу призупинення або припинення зазначеного права.

Відповідно до пункту 12 розділу VI «;Загальні вимоги до безпеки здійснення платіжних операцій та управління ризиками» постанови Національного банку України від 05 листопада 2014 року № 705 емітент має право прийняти рішення про зупинення здійснення операцій з використанням певного електронного платіжного засобу, а також про вилучення електронного платіжного засобу за наявності обставин, що можуть свідчити про незаконне використання електронного платіжного засобу та/або його реквізитів, значно збільшеного ризику неспроможності платника виконати своє зобов'язання щодо сплати кредиту та процентів за ним, в інших випадках, установлених договором.

Емітент зобов'язаний інформувати користувача про зупинення права використовувати електронний платіжний засіб та причини такого зупинення в спосіб, установлений договором, у разі можливості перед тим, як право використовувати електронний платіжний засіб буде зупинено, і негайно після цього, якщо надання такої інформації не скомпрометує об'єктивно виправданих заходів з безпеки або якщо це не заборонено законодавством України.

За змістом частин 1, 2, 6 статті 17 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» суб'єкт первинного фінансового моніторингу має право зупинити здійснення фінансової (фінансових) операції (операцій), яка (які) містить (містять) ознаки, передбачені статтями 15 та/або 16 цього Закону, та/або фінансові операції із зарахування чи списання коштів, що відбувається в результаті, які містять ознаки вчинення злочину, визначеного Кримінальним кодексом України, та зобов'язаний зупинити здійснення фінансової (фінансових) операції (операцій), якщо її учасником або вигодоодержувачем за ними є особа, яку включено до переліку осіб, пов'язаних з провадженням терористичної діяльності або щодо яких застосовано міжнародні санкції (якщо види та умови застосування санкцій передбачають зупинення або заборону фінансових операцій), і в день зупинення повідомити спеціально уповноваженому органу в установленому законодавством порядку про таку (такі) фінансову (фінансові) операцію (операції), її (їх) часників та про залишок коштів на рахунку (рахунках) клієнта, відкритому (відкритих) суб'єктом первинного фінансового моніторингу, який зупинив здійснення фінансової (фінансових) операції (операцій), та у разі зарахування коштів на транзитні рахунки суб'єкта первинного фінансового моніторингу - про залишок коштів на таких рахунках в межах зарахованих сум. Таке зупинення фінансових операцій здійснюється на два робочих дні з дня зупинення (включно).

Спеціально уповноважений орган може прийняти рішення про подальше зупинення фінансової (фінансових) операції (операцій), здійснене відповідно до частини першої цієї статті, на строк до п'яти робочих днів, про що зобов'язаний негайно повідомити суб'єкту первинного фінансового моніторингу, а також правоохоронним органам, уповноваженим приймати рішення відповідно до Кримінального процесуального кодексу України.

За приписами частини п'ятої статті 17 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» у разі прийняття рішення відповідно до частин другої і третьої цієї статті спеціально уповноважений орган протягом строку подальшого зупинення відповідних (відповідної) фінансових (фінансової) операцій (операції) або зупинення видаткових фінансових операцій проводить аналітичну роботу, збирає необхідну додаткову інформацію, обробляє, перевіряє, аналізує її та у разі, якщо за результатами перевірки: ознаки легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансування тероризму, або вчинення іншого злочину, визначеного Кримінальним кодексом України, не підтверджуються, спеціально уповноважений орган зобов'язаний негайно скасувати своє рішення про подальше зупинення відповідних (відповідної) фінансових (фінансової) операцій (операції) або зупинення видаткових фінансових операцій та повідомити про це суб'єкту первинного фінансового моніторингу; є мотивовані підозри, - спеціально уповноважений орган приймає рішення про продовження зупинення відповідних (відповідної) фінансових (фінансової) операцій (операції) (видаткових фінансових операцій), готує і подає відповідний узагальнений матеріал або додатковий узагальнений матеріал правоохоронним органам, уповноваженим приймати рішення відповідно до Кримінального процесуального кодексу України, та в день прийняття такого рішення інформує відповідного суб'єкта первинного фінансового моніторингу про дату закінчення строку зупинення відповідних (відповідної) фінансових (фінансової) операцій (операції). Строк зупинення відповідних фінансових (фінансової) операцій (операції) продовжується спеціально уповноваженим органом з наступного робочого дня після подання відповідного узагальненого матеріалу або додаткового узагальненого матеріалу за умови, що загальний строк такого зупинення не перевищуватиме 30 робочих днів.

Строки зупинення фінансової (фінансових) операції (операцій) суб'єктами первинного фінансового моніторингу та спеціально уповноваженим органом, зазначені у частинах першій - п'ятій цієї статті, є остаточними та продовженню не підлягають.

Аналогічні правові висновки викладені Верховним Судом у постановах від 24 вересня 2018 року у справі № 753/20086/16-ц

(провадження № 61-9134св18), від 07 листопада 2018 року у справі № 553/4024/15-ц (провадження № 61-23850св18), від 15 листопада 2018 року у справі № 522/19499/16-ц (провадження № 61-15252св18).

Суди у згаданих судових рішеннях зробили висновок, що ненадення банком належних та допустимих доказів звернення із заявою до правоохоронних органів про незаконні дії позивача під час блокування його рахунків у строки, передбачені законом, є підставою для задоволення вимог клієнта банку.

Такі правові висновку Верховний Суд вважає за необхідне застосувати під час розгляду цієї справи та визначення змісту тих самих норм права у подібних правовідносинах.

Під час розгляду цієї справи судами не встановлено проведення спеціально уповноваженим органом аналітичної роботи, збирання додаткової інформації, її обробки та перевірки чи прийняття цим органом рішення про продовження строку зупинення фінансових операцій в порядку статті 17 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення».

Як зазначено у пункті 119 Положення про здійснення банками фінансового моніторингу, затвердженого постановою правління Національного банку України від 26 червня 2015 року № 417 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), банк поновлює проведення фінансових операцій на третій робочий день із дня зупинення фінансової операції в разі неотримання протягом строку, передбаченого частиною першою статті 17 Закону, рішення спеціально уповноваженого органу про подальше зупинення фінансової(их) операції(ій).

З урахуванням наведеного, суди першої та апеляційної інстанцій, установивши характер спірних правовідносин та дослідивши наявні в справі докази, дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову, оскільки дії відповідача щодо блокування карткового рахунку позивача більше ніж на 7 днів, тобто поза межами строків, зазначених у частинах першій - п'ятій статті 17 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», є неправомірними та такими, що порушують права позивача.

Під час розгляду справи, відповідач не надав суду доказів правомірності своїх дій з подальшого призупинення операцій за картковими рахунками позивача, а також доказів порушення умов використання електронного платіжного засобу.

Доводи заявника про правомірність блокування рахунку позивача в силу його використання для забезпечення інтересів третіх осіб не приймаються Верховним Судом до уваги, оскільки банком не доведено жодної з визначених Законом підстав для обмеження права клієнта права розпорядження рахунком, в тому чисті і підстав для його блокування на період триваліший, ніж передбачено частинами першою - п'ятою статті 17 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення».

Інші доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій та не дають підстав вважати, що судами порушено норми матеріального або процесуального права, та по своїй суті зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку не допускається.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПРИВАТБАНК» залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 29 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 07 вересня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

О.В.Ступак

Г.І.Усик