Історія справи

Постанова КЦС ВП від 20.09.2022 року у справі №372/3988/20

Постанова

Іменем України

20 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 372/3988/20-ц

провадження № 61-5062св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідач - ОСОБА_2 ;

третя особа - приватний нотаріус Обухівського нотаріального округу Щур Надія Романівна;

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 13 серпня 2021 року

у складі судді Кравченка М. В. та постанову Київського апеляційного суду

від 23 лютого 2022 року у складі колегії суддів: Верланова С. В.,

Матвієнко Ю. О., Оніщука М. І.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом

до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Обухівського нотаріального округу Щур Н. Р., про зміни черговості порядку спадкування.

Позовна заява мотивована тим, що з 08 квітня 1999 року вона з

ОСОБА_3 почали спільно прожити за адресою:

АДРЕСА_1 , вважали себе подружжям, так як мали спільні родинні інтереси, турбувалися один за одного, вели разом господарство та відпочивали.

ОСОБА_3 постійно хворів на запалення нирок, що підтверджується копією виписки з амбулаторної картки померлого, у зв`язку з цим він лікувався

як в лікарні, так і дома. Вона готувала йому дієтичні блюда, контролювала дотримання ним прийняття ліків, забороняла фізичні навантаження та самостійно здійснювала всю роботу по дому. Вказувала, що 26 вересня

2016 року ОСОБА_3 був госпіталізований до клінічної лікарні № 15 у м.Києві з діагнозом пупкова грижа, де йому була проведена радикальна операція

з накладенням відповідної сітки, у зв`язку з цим він перебував на стаціонарному лікуванні по 04 жовтня 2016 року. Зазначала, що в цей час вона постійно перебувала у лікарні поряд з ОСОБА_3 , доглядала його, подавала йому їжу та ліки, а після його виписки з лікарні йому було встановлено обмеження фізичних навантажень на три місяці, у зв`язку з чим вона здійснювала за ним догляд.

ОСОБА_1 вказувала, що у період з 13 листопада 2017 року по

22 листопада 2017 року ОСОБА_3 було протезовано лівий суглоб, ця операція була проведена за їх спільні кошти у сумі 94 500 грн. Після операції ОСОБА_3 не міг самостійно забезпечувати свої потреби, а тому вона була поруч з ним та забезпечувала його життєдіяльність. Зазначала, що після виписки зі лікарні ОСОБА_3 було встановлено ходити протягом шести тижнів на костилях, у зв`язку з цим у цей період він також був обмежений

у фізичних навантаження та не міг самостійного забезпечити свої потреби. Тому весь цей час вона доглядала за ним, підтримувала його та турбувалась про його фізичний і духовний стан.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, їй було видано лікарське свідоцтво про його смерть та довідка причини смерті, поховання вона здійснила самостійно.

Після смерті ОСОБА_3 відповідачка повідомила їй, що вона є єдиною донькою померлого і має право на все належне йому майно, а також поставила під сумнів факт спільного проживання її та ОСОБА_3 як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 12 жовтня

2020 року, що набрало законної сили, позов ОСОБА_1 задоволено частково. Встановлено факт спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , який помер

ІНФОРМАЦІЯ_1 , починаючи з березня 1999 року до 04 травня 2019 року. Визнано спільною сумісною власністю подружжя, яке проживало без реєстрації шлюбу, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 грошові кошти, які розміщені на рахунках: публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», договір № 19447599511 від 08 квітня 2019 року; публічного акціонерного товариства «Правекс Банк», договір № 700464837 від 21 січня 2019 року; акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», договір

№ SAMDNWFDOO72247493401 від 25 лютого 2019 року. У задоволенні позову

у частині визнання спільної сумісної власності на квартиру та земельну ділянку відмовлено (справа № 372/2262/19-ц).

Посилаючись на викладене, а також те, що в останні роки життя ОСОБА_3 вона забезпечувала йому догляд і піклування, яких він потребував у зв`язку із погіршенням його стану здоров`я, ОСОБА_1 просила на підставі частини другої статті1259 ЦК України змінити черговість порядку спадкування та визнати за нею права на спадкування за законом разом із спадкоємцем першої черги ОСОБА_2 , після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 13 серпня

2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 належними та допустимими доказами не доведено наявність передбачених законом юридичних фактів у їх сукупності для зміни черговості одержання права на спадкування, зокрема, безпорадного стану спадкодавця ОСОБА_3 у зв`язку з його тяжкою хворобою та його перебування на матеріальному забезпеченні позивачки, за наявності яких у ОСОБА_1 могло б виникнути право на зміну черговості спадкування, з підстав, передбачених частиною другою статті 1259 ЦК України. Самі по собі обставини похилого віку спадкодавця, наявність у нього вікових захворювань та допомога останньому по господарству не можуть бути підставами для висновку, що ОСОБА_3 знаходився у безпорадному стані та на матеріальному забезпеченні позивачки.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 23 лютого 2022 року

ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Обухівського районного суду Київської області від 13 серпня 2021 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про зміну черговості порядку спадкування, оскільки останньою не надано належних та достатніх доказів, які б давали їй право на спадкування разом із спадкоємцем першої черги за законом ОСОБА_2 та не доведено відповідними засобами доказування наявність вказаних у статті 1259 ЦК України юридичних фактів у їх сукупності для зміни черговості одержання права на спадкування.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої та постанову суду апеляційної інстанцій скасувати, прийняти нову постанову про задоволення позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 червня 2022 року відкрито касаційне провадження

у вищевказаній справі та витребувано її матеріали з Обухівського районного суду Київської області.

У вересні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що вона бажає змінити черговість спадкування, так як спільно проживала з померлим, поховала його та доглядала за ним. Судами першої та апеляційної інстанцій не надано належної правової оцінки тому, що здійснювала опіку над спадкодавцем. Судами не взято до уваги довідку публічного акціонерного товариства «Центренерго» щодо втрати ОСОБА_3 працездатності: з 26 вересня

2016 року по 04 жовтня 2016 року - 9 днів; з 05 жовтня 2016 року по 28 жовтня 2016 року - 24 дні; з 13 листопада 2017 року по 22 листопада 2017 року -

10 днів; з 28 листопада 2017 року по 27 грудня 2017 року - 30 днів; з 28 грудня

2017 року по 05 лютого 2018 року - 40 днів; з 06 лютого 2018 року

по 02 березня 2018 року - 25 днів. Упродовж значного періоду, після погіршення стану здоров`я ОСОБА_3 та постійне лікування спадкодавця має матеріалізоване вираження, а саме, прибирання приміщення, приготування їжі, матеріальна участь за кошти спільного бюджету.

Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу

У липні 2022 року до Верховного Суду від представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому зазначено,

що рішення суду першої та постанова суду апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими і підстави для її скасування відсутні.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть (а. с. 10).

Лікарське свідоцтво про смерть та довідку про причини смерті ОСОБА_3 було вручено ОСОБА_1 , яка здійснила його поховання, що підтверджується копіями актів від 17 травня 2019 року та 20 травня 2019 року, товарним чеком та накладною (а. с. 11-14).

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 12 жовтня

2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Встановлено факт спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , починаючи з березня 1999 року до 04 травня 2019 року. Визнано спільною сумісною власністю подружжя, яке проживало без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_3 грошові кошти, які розміщені на рахунках: публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», договір № 19447599511 від 08 квітня 2019 року; публічного акціонерного товариства «Правекс Банк», договір

№ 700464837 від 21 січня 2019 року; акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», договір № SAMDNWFDOO72247493401 від 25 лютого

2019 року. У задоволенні позову у частині визнання спільної сумісної власності на квартиру та земельну ділянку відмовлено (справа

№ 372/2262/19-ц).

15 травня 2019 року за заявою дочки ОСОБА_3 - ОСОБА_2 , від імені якої діяла представник ОСОБА_5 , приватним нотаріусом Обухівського нотаріального округу Щур Н. Р. було заведено спадкову справу до майна померлого ОСОБА_3 (а. а. 126).

12 липня 2019 року із заявою про прийняття спадщини після смерті

ОСОБА_3 до приватного нотаріуса Обухівського нотаріального округу

Щур Н.Р. звернулася позивачка ОСОБА_1 (а. с. 132).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання,

а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Згідно зі статтею 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема примусове виконання обов`язку в натурі.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Статтею 1217 ЦК України визначено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини

і не припинилися внаслідок смерті.

Відповідно до статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-

1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Частинами першою та другою статті 1258 ЦК України встановлено, що спадкоємці за законом одержують право на спадщину почергово.

Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняттям ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Відповідно до статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними (частина перша статті 1267 ЦК України).

Тлумачення положень статей 1258, 1259 та інших положень книги 6 ЦК України дозволяє стверджувати про необхідність розмежовувати такі правові конструкції як одержання права на спадкування наступною чергою (частина друга статті 1258 ЦК України) та зміну суб`єктного складу осіб, які набувають право на спадкування за законом.

Одержання права на спадкування наступною чергою стосується другої - п`ятої черг і пов`язується із такими негативними юридичними фактами як: відсутність спадкоємців попередньої черги; усунення спадкоємців попередньої черги від права на спадкування; неприйняття спадкоємцями попередньої черги спадщини; відмова від прийняття спадщини.

На зміну суб`єктного складу осіб, які набувають право на спадкування за законом в межах певної черги, впливають так юридичні факти як: зміна черговості на підставі договору або рішення суду (стаття 1259 ЦК України); застосування правил про право представлення (стаття 1266 ЦК України); відмова спадкоємця від прийняття спадщини на користь іншого спадкоємця за законом (частина друга статті 1274 ЦК України); спадкова трансмісія (стаття 1276 ЦК України); збереження правового зв`язку при усиновленні (частина третя статті 1260 ЦК України). Зміна суб`єктного складу осіб, які набувають право на спадкування за законом, стосується першої-п`ятої черги.

Відповідно до статті 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали із спадкодавцем однією сім`єю не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини.

При вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення в них права на спадкування за законом у першу чергу на підставі статті 1261 ЦК України.

За змістом частини другої статті 1259 ЦК України фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

У пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» роз`яснено, що під безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

Підставами для задоволення позову щодо зміни черговості одержання спадкоємцями за законом права на спадкування є сукупність наступних юридичних фактів, встановлених у судовому порядку: 1) здійснення опіки над спадкоємцем, тобто надання йому нематеріальних послуг (спілкування, поради та консультації, поздоровлення зі святами, тощо); 2) матеріальне забезпечення спадкодавця; 3) надання будь-якої іншої допомоги спадкодавцеві, тобто такої допомоги, яка має матеріалізоване вираження - прибирання приміщення, приготування їжі, ремонт квартири; 4) тривалий час здійснення дій, визначених у пунктах 1-3; 5) безпорадний стан спадкодавця, тобто такий стан, під час якого особа неспроможна самостійно забезпечувати свої потреби, викликаний похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом.

Для задоволення такого позову необхідна наявність всіх п`яти вищезазначених обставин (див: постанови Верховного Суду від 26 вересня

2019 року у справі № 521/6358/17 (провадження № 61-11757св19),

від 27 травня 2020 року у справі № 755/8930/18 (провадження

№ 61-14692св18) та від 18 червня 2020 року у справі № 565/1046/16-ц (провадження № 61-35423св18)).

Під безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений віком, тяжкою хворою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

Належними доказами, які підтверджують безпорадний стан особи, є відповідні медичні (лікарські) документи, висновки судово-медичних експертів.

Згідно зі статтями 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За змістом статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (стаття 80 ЦПК України).

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 щодо зміни черговості одержання права на спадкування на першу чергу, оскільки нею не доведено належними та допустимими доказами наявність вище перелічених юридичних фактів у їх сукупності, за наявності яких у неї могло виникнути право на спадкування за першою чергою.

Судом апеляційної інстанції вірно зазначено, що надані позивачем документи не містять відомостей про безпорадний стан спадкодавця та неможливість останнього здійснювати звичайні речі та догляд за собою, так як перебування особи на лікарняному свідчить про тимчасову втрату працездатності, а не про безпорадний стан особи у розумінні частини другої статті 1259 ЦК України.

Касаційна скарга не містить доводів на спростування висновків суду першої та апеляційної інстанцій, які є обґрунтованими та узгоджуються із матеріалами справи, при встановленні зазначених фактів судом не було порушено норм процесуального законодавства та правильно застосовано норми матеріального права, а посилання на практику Верховного Суду

є безпідставним, так як у вказаних справах встановлені різні фактичні обставини.

Отже, при вирішенні справи суди попередніх інстанцій правильно визначили характер правовідносин між сторонами, правильно застосували закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідили матеріали справи та надали належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам (стаття 89 ЦПК України).

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у суду апеляційної інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства та направлені в основному на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої та постанову суду апеляційної інстанцій - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду

не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 13 серпня

2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 лютого 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Д. Д. Луспеник