Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 03.02.2020 року у справі №127/24598/18
Постанова КЦС ВП від 20.09.2022 року у справі №127/24598/18

Постанова

Іменем України

20 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 127/24598/18

провадження № 61-21454св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Черняк Ю. В. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк», Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвент»,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Держзакупівлі. Онлайн», ОСОБА_4 ,

третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - ОСОБА_5 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 , від імені якої діє адвокат Оверковський Костянтин Володимирович, на додаткову постанову Вінницького апеляційного суду від 10 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Голоти Л. О., Войтка Ю. Б., Стадника І. М., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвент», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Держзакупівлі. Онлайн», ОСОБА_4 , третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - ОСОБА_5 , про визнання недійсними електронних торгів, визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири; за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - ОСОБА_5 , до ОСОБА_2 , Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвент», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Держзакупівлі. Онлайн», ОСОБА_4 , про визнання недійсними електронних торгів, визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк»), Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвент» (далі - ТОВ «Фінансова компанія «Інвент»), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Держзакупівлі. Онлайн» (далі - ТОВ «Держзакупівлі. Онлайн»), ОСОБА_4 , третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - ОСОБА_5 , про визнання недійсними електронних торгів, визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири.

Уточнену позовну заяву мотивовано тим, що 04 грудня 2017 року між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 . Вказаний договір укладено на підставі протоколу, складеного за результатами відкритих торгів (аукціону), переможцем яких став покупець. Так, відповідно до протоколу електронних торгів від 17 листопада 2017 року власник майна ПАТ «Дельта Банк» виставив лот: квартиру АДРЕСА_1 ; за результатами електронних торгів переможцем став ОСОБА_2 . Разом з тим, ПАТ «Дельта Банк» на момент вчинення оспорюваних правочинів не був власником вказаної квартири та не мав права її відчужувати.

ОСОБА_1 зазначає, що вищевказана квартира належить її батькам, оскільки постановою апеляційного суду Вінницької області від 11 вересня 2018 року було скасовано заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 05 серпня 2014 року та відмовлено у задоволенні позову ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_5 , ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі та набуття права власності.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 на підставі статті 16, частини другої статті 203 і частини першої статті 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) просила суд визнати недійсними електронні торги, які оформлені протоколом електронних торгів від 17 листопада 2017 року, з реалізації нерухомого майна, а саме: квартири АДРЕСА_1 , та визнати недійсним договір купівлі-продажу від 04 грудня 2017 року, укладений між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_2 .

У лютому 2019 року третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ПАТ «Дельта Банк», ТОВ «Фінансова компанія «Інвент», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , ТОВ «Держзакупівлі. Онлайн», ОСОБА_4 , про визнання недійсними електронних торгів, визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири.

Уточнену позовну заяву ОСОБА_5 мотивовано тим, що у квартирі АДРЕСА_1 проживає її мама ОСОБА_3 , сестра ОСОБА_1 разом з її неповнолітніми дітьми. ПАТ «Дельта Банк» на момент вчинення оспорюваних правочинів не був власником вказаної квартири та не мав права її відчужувати.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_5 на підставі статті 16, частини другої статті 203 і частини першої статті 215 ЦК України просила суд визнати недійсними електронні торги, які оформлені протоколом електронних торгів від 17 листопада 2017 року з реалізації нерухомого майна, а саме: квартири АДРЕСА_1 , а також визнати недійсним договір купівлі-продажу від 04 грудня 2017 року, укладений між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_2 .

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 10 червня 2021 року, залишеним без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 06 жовтня 2021 року, у задоволенні позовів ОСОБА_1 та ОСОБА_5 відмовлено за недоведеністю позовів.

Короткий зміст заяви про ухвалення додаткового рішення

19 жовтня 2021 року ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Покоєвич А. О., подав до суду апеляційної інстанції заяву про ухвалення додаткового рішення, оскільки судом не вирішено питання про судові витрати.

На обґрунтування вказаної заяви ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Покоєвич А. О., вказував, що при поданні відзиву на апеляційну скаргу позивачки він також подав клопотання про стягнення на користь ОСОБА_2 витрат на правову допомогу в розмірі 5 000,00 грн відповідно до договору про надання правової допомоги від 25 серпня 2021 року (т. 3, а. с. 155).

До відзиву на апеляційну скаргу додано ордер на надання правової допомоги, копію договору про надання правової допомоги, розрахунок витрат на правову допомогу, квитанцію про оплату таких витрат, а також надано докази направлення відзиву із вищевказаним клопотанням сторонам у справі (т. 3, а. с. 156-166).

У зв`язку із цим ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Покоєвич А. О., на підставі статті 270 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) просив суд винести додатку постанову і стягнути на свою користь вказані витрати у розмірі 5 000,00 грн.

Короткий зміст оскаржуваної додаткової постанови суду апеляційної інстанції

Додатковою постановою Вінницького апеляційного суду від 10 листопада 2021 року заяву ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Покоєвич А. О., про ухвалення додаткової постанови у справі задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу в розмірі 5 000,00 грн.

Додаткову постанову суду мотивовано тим, що за результатами апеляційного розгляду справи при прийнятті апеляційним судом постанови не вирішено питання про судові витрати, зокрема розподіл витрат на професійну правничу допомогу, які поніс відповідач у зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції.

Ураховуючи те, що постановою Вінницького апеляційного суду від 06 жовтня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 , в інтересах якої діє ОСОБА_6 , залишено без задоволення, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 10 червня 2021 року залишено без змін, витрати на правничу допомогу, понесені ОСОБА_2 в суді апеляційної інстанції, слід стягнути з ОСОБА_5 .

При цьому суд апеляційної інстанції виходив з доведеності того, що ОСОБА_2 понесено витрати на правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн, у відзиві на апеляційну скаргу відповідачем було зазначено розмір таких витрат, копію відзиву було направлено іншим учасникам справи, клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу позивачкою не заявлялось.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_5 , від імені якої діє адвокат Оверковський К. В., посилаючись на порушення норм процесуального права, просить скасувати додаткову постанову Вінницького апеляційного суду від 10 листопада 2021 року, а заяву ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Покоєвич А. О., про ухвалення додаткової постанови у справі залишити без задоволення.

Підставою касаційного оскарження вищевказаного судового рішення заявник зазначає неправильне застосування норм матеріального права, а саме застосування норми права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 320/8618/15-ц, від 01 квітня 2021 року у справі № 826/20408/14, від 12 травня 2021 року у справі № 216/3765/16-ц, від 28 вересня 2021 року у справі № 160/12268/19.

Також заявник указує на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази та не надав їм належної правової оцінки.

Крім того, заявник зазначає, що розгляд заяви про ухвалення додаткової постанови здійснено за її відсутності, без належного повідомлення про дату, час і місце судового засідання.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

Відзиви на касаційну скаргу від інших учасників справи не надходили.

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 14 лютого 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_5 , від імені якої діє адвокат Оверковський К. В., на додаткову постанову Вінницького апеляційного суду від 10 листопада 2021 року і витребувано із Вінницького міського суду Вінницької області цивільну справу № 127/24598/18.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_5 , від імені якої діє адвокат Оверковський К. В., не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів і вимог касаційної скарги, колегія суддів вважає, що додаткова постанова суду апеляційної інстанції відповідає зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Судом встановлено, що у відзиві на апеляційну скаргу, поданому представником відповідача - адвокатом Покоєвич А. О, вказано, що ОСОБА_2 очікує понести судові витрати в розмірі 5 000,00 грн та просить у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_5 відмовити, стягнути судові витрати.

Після вирішення апеляційним судом справи по суті спору, 19 жовтня 2021 року від представника ОСОБА_2 - адвоката Покоєвича А. О. до суду апеляційної інстанції надійшла заява про ухвалення додаткового рішення.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Частиною третьою статті 270 ЦПК України визначено, що заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви.

Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.

У разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання.

Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви. Додаткове рішення або ухвалу про відмову в прийнятті додаткового рішення може бути оскаржено.

Згідно з положеннями частини першої, пунктів 1, 4 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частини першої статті 137 ЦПК України, яка регламентує витрати на професійну правничу допомогу, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно з частиною другою статті 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини третьої статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини четверта-шоста статті 137 ЦПК України).

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України.

Частинами першою та другою статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача, а в разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Таким чином ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: їх дійсність, необхідність, розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Такий висновок міститься у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).

Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц (провадження № 14-280цс18) зазначила, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

У постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі № 750/2055/20 (провадження № 61-16723св20) вказано, що саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

У справі, яка переглядається в касаційному порядку, апеляційний суд установив, що матеріали справи містять наступні документи:

- копію договору про надання правової допомоги від 25 серпня 2021 року, укладеного між Адвокатським об`єднанням «Захист у криміналі» та ОСОБА_2 , згідно з яким клієнт доручає, а адвокат бере на себе зобов`язання надати клієнту правову допомогу, а саме: подача відзиву на апеляційну скаргу по цивільній справі №127/24598/18 в обсязі та на умовах, передбачених цим Договором. Пунктом 3 вказаного Договору сторони обумовили, що вартість послуг за цим Договором складає 5 000,00 грн (т. 3, а. с. 159);

- ордер на надання правничої правової допомоги (т. 3, а. с. 156);

- квитанцію до прибуткового касового ордера від 25 серпня 2021 року, з якої вбачається, що ОСОБА_2 сплачено кошти в сумі 5 000,00 грн згідно з договором про надання правової допомоги від 25 серпня 2021 року (т. 3, а. с. 157);

- розрахунок витрат на правову допомогу;

- докази направлення сторонам копії відзиву на апеляційну скаргу.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується факт отримання ОСОБА_2 послуг адвоката та понесення ним витрат на професійну правову допомогу в суді апеляційної інстанції. Відповідачем документально доведено указаний розмір витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді апеляційної інстанції. При цьому позивач клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу не заявляв.

Врахувавши, що ОСОБА_2 є відповідачем у справі і у задоволенні позову відмовлено та надавши належну правову оцінку доказам, наданим відповідачем на підтвердження витрат на правничу допомогу, пов`язану з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, понесені ОСОБА_2 витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, є обґрунтованими та підлягають стягненню з ОСОБА_5 .

Доводи заявника про те, що розгляд заяви про ухвалення додаткової постанови здійснено за її відсутності, без належного повідомлення про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів відхиляє.

Частиною третьою статті 270 ЦПК України визначено, що додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.

У разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання.

Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.

У матеріалах справи наявне рекомендоване поштове відправлення - «судова повістка» про виклик ОСОБА_5 до Вінницького апеляційного суду в судове засідання, призначене на 10 год. 30 хв. 10 листопада 2021 року (в якому винесено оскаржену додаткову постанову суду апеляційної інстанції), яке повернулось до суду з відміткою про причини невручення «адресат відсутній за вказаною адресою» і поштовим штемпелем на ній з датою «02 листопада 2021 року» (т. 4, а. с. 23, 24).

Повістка надсилалась ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_2 , яку вона вказала у своїй позовній заяві (т. 1, а. с. 110) та в усіх інших клопотаннях, поданих нею до суду. За цією ж адресою ОСОБА_5 отримувала повістки про виклик в судові засідання під час розгляду справи по суті (т. 1, а. с. 214).

Крім того, у матеріалах справи наявне рекомендоване поштове відправлення - «судова повістка» про виклик представника ОСОБА_5 - адвоката Оверковського К. В., до Вінницького апеляційного суду в судове засідання, призначене на 10 год. 30 хв. 10 листопада 2021 року, яке повернулось до суду з відміткою причини невручення «адресат відсутній за вказаною адресою» і поштовим штемпелем на ній з датою «02 листопада 2021 року» (т. 4, а. с. 17, 18).

Повістка надсилалась представнику ОСОБА_5 - адвокату Оверковському К. В. за адресою: АДРЕСА_3 , яку він вказував в усіх клопотаннях, поданих ним до суду. За цією ж адресою ОСОБА_6 отримував повістки про виклик в судові засідання під час розгляду справи по суті (т. 1, а. с. 201, т. 2, а. с. 66, 99).

Отже, відповідно до наведених норм процесуального права ОСОБА_5 та її представник - адвокат Оверковський К. В. вважаються такими, що повідомлені про зазначене судове засідання належним чином.

Вищенаведене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 27 жовтня 2021 року у справі № 552/3844/18 (провадження № 61-5691св20).

Також встановлено, що 09 листопада 2021 року представник ОСОБА_5 - адвокат Оверковський К. В. звернувся до суду апеляційної інстанції із заявою, в якій вказав, що йому відомо про призначене судове засідання з питання прийняття додаткового рішення, проте зазначив, що не отримував жодних документів та просив направити на його електронну адресу копію заяви про ухвалення додаткового рішення (т. 3, а. с. 34).

Колегія суддів Верховного Суду не приймає до уваги посилання в касаційній скарзі на необхідність відступлення від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 01 квітня 2021 року у справі № 826/20408/14, від 12 травня 2021 року у справі № 216/3765/16-ц, від 10 жовтня 2019 року у справі № 320/8618/15-ц, від 28 вересня 2021 року у справі № 160/12268/19, оскільки висновки у цих справах, і у справі, яка переглядається, а також встановлені судом апеляційної інстанції обставини, що формують зміст оскаржуваного рішення, є різними; у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Доводи касаційної скарги гуртуються на неправильному тлумаченні заявником норм процесуального права і не дають підстав вважати, що судом апеляційної інстанції ці норми порушені.

Висновок за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Керуючись статтями 141 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_5 , від імені якої діє адвокат Оверковський Костянтин Володимирович, залишити без задоволення.

Додаткову постанову Вінницького апеляційного суду від 10 листопада 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Ю. В. Черняк

І. А. Воробйова

Р. А. Лідовець