Історія справи

Постанова

Іменем України

20 червня 2018 року

м. Київ

справа № 697/1767/17

провадження № 61-783св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Кузнєцова В. О., Олійник А. С. (суддя - доповідач), Ступак О. В., УсикаГ. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

відповідач - Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Агрокомплекс «Степанецьке»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Сільськогогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Агрокомплекс «Степанецьке» на рішення Апеляційного суду Черкаської області від 30 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Новікова О. М., Гончар Н. І., Храпка В. Д.,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2017 року ОСОБА_3 звернулася до суду із позовом до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Агрокомплекс «Степанецьке» (далі - СТОВ «Агрокомплекс «Степанецьке») про визнання договору оренди землі припиненим та зобов'язання вчинити дії.

Позов обґрунтовано тим, що відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку від 14 січня 2004 року серії НОМЕР_1 позивач є власником земельних ділянок загальною площею 5,29 га (кадастрові номери НОМЕР_2 та НОМЕР_3), розташованих у межах Копіюватської сільської ради Канівського району Черкаської області, призначених для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. 23 серпня 2012 року вона уклала з СТОВ «Агрокомплекс «Степанецьке» договір оренди землі №92/08, відповідно до умов якого передала в оренду строком на п'ять років земельну ділянку площею 5,29 га, що розташована у межах Копіюватської сільської ради Канівського району Черкаської області та належить їй на праві власності. Державну реєстрацію цього договору проведено 23 грудня 2013 року. У червні 2017 року вона повідомила відповідача про свій намір не продовжувати дію договору оренди землі. Проте відповідач не надав згоди на повернення належних їй земельних ділянок, а 04 липня 2017 року СТОВ «Агрокомплекс «Степанецьке» надіслало позивачу лист, в якому роз'яснило, що строк дії договору закінчується 21 грудня 2018 року. Такі дії відповідача порушують її конституційні права розпоряджатись належним їй майном. Моментом укладення зазначеного договору оренди земельної ділянки є дата його підписання сторонами - 23 серпня 2012 року, а державна реєстрація вказує на його чинність і не може змінювати моменту укладення договору. Тому строк дії договору сплив 23 серпня 2017 року. З урахуванням уточнених позовних вимог позивач просила визнати договір оренди землі від 23 серпня 2012 року № 92/08 (кадастрові номери НОМЕР_2 та НОМЕР_3), укладений між ОСОБА_3 та СТОВ «Агрокомплекс «Степанецьке» таким, що припинив свою дію 23 серпня 2017 року у зв'язку із закінченням строку, на який він був укладений. Зобов'язати СТОВ «Агрокомплекс «Степанецьке» повернути ОСОБА_3 належні їй земельні ділянки за кадастровими номерами НОМЕР_2 та НОМЕР_3, що розташовані у межах Копіюватської сільської ради Канівського району Черкаської області. Вирішити питання розподілу судових витрат.

Рішенням Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 05 жовтня 2017 року у позові ОСОБА_3 до СТОВ «Агрокомплекс «Степанецьке» про визнання договору оренди землі припиненим та зобов'язання вчинити дії відмовлено.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив з того, при укладені договору оренди землі сторони досягли згоди щодо початку дії його строку з моменту державної реєстрації (21 грудня 2013 року), тому строк його дії починається саме з цієї дати. Отже, строк дії вказаного договору спливає 21 грудня 2018 року, відтак відсутні правові підстави для задоволення позову за наведених у ньому підстав.

Рішенням Апеляційного суду Черкаської області від 30 листопада 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково. Скасовано рішення суду першої інстанції та постановлено ухвалу про задоволення позову. Визнано договір оренди землі від 23 серпня 2012 року № 92/08, укладений між ОСОБА_3 та СТОВ «Агрокомплекс «Степанецьке» таким, що припинив дію з 23 серпня 2017 року. Зобов'язано СТОВ «Агрокомплекс «Степанецьке» повернути ОСОБА_3 належні їй на праві власності відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 від 14 січня 2004 року земельні ділянки за кадастровими номерами НОМЕР_2; НОМЕР_3 в межах Копіюватської сільської ради Канівського району Черкаської області. Стягнуто з СТОВ «Агрокомплекс «Степанецьке» на користь ОСОБА_3 судові витрати у розмірі 2 688,00 грн.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що дія договору оренди землі від 23 серпня 2012 року № 92/08 починається з моменту його укладання, тому у позивача є всі законні підстави для повернення належних їй земельних ділянок. Реєстрація договору оренди, на яку посилається відповідач, є адміністративним актом, тобто елементом зовнішнім щодо договору і не впливає на факт його укладення.

Апеляційний суд також зазначив, що спірний договір підписаний сторонами 23 серпня 2012 року і відповідно до чинного на той час законодавства, повинен бути зареєстрований відповідними територіальними органами земельних ресурсів. У договорі оренди відсутня така реєстрація договору.

Скасовуючи рішення суд першої інстанції про відмову у позові, апеляційний суд вважав, що моментом укладення договору оренди земельної ділянки є день його підписання (23 серпня 2012 року), тому цей договір припиняє дію після закінчення п'ятирічного строку, який починається з моменту його укладення (23 серпня 2017 року), а не з моменту державної реєстрації, яка свідчить про набуття договором чинності (юридичної сили) і не може змінювати дати укладення договору.

У грудні 2017 року СТОВ «Агрокомплекс «Степанецьке» подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Апеляційного суду Черкаської області від 30 листопада 2017 року.

21 березня 2018 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою СТОВ «Агрокомплекс «Степанецьке».

12 червня 2018 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

У касаційній скарзі СТОВ «Агрокомплекс «Степанецьке» просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що висновки суду апеляційної інстанції ґрунтуються на припущеннях та повністю не відповідають фактичним обставинам справи. Пунктом 8 договору оренди землі встановлено, що його укладено на строк 5 років. Відповідно до пункту 41 цього договору він є набирає чинності після підписання сторонами та державної реєстрації. Згідно з Витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, договір оренди землі зареєстровано реєстраційною службою Канівського міськрайонного управління юстиції Черкаської області 21 грудня 2013 року. Отже, висновки суду апеляційної інстанції про те, що строк дії спірного договору починається не з моменту його укладення, а після набрання ним чинності, є помилковими. З дня набрання договором чинності виникають права і обов'язки сторін. Перебіг строку починається з дати його державної реєстрації (21 грудня 2013 року), а закінчується о 24.00 год останнього дня оренди (21 грудня 2018 року). Правильними є висновки суду першої інстанції про те, що строк дії договору оренди землі (за умовами якого перебіг строку оренди настає з моменту його державної реєстрації) починається після набрання ним чинності, а не з моменту його укладення. Набрання договором чинності є моментом у часі, коли починають діяти права та обов'язки за договором, тобто коли договір (як підстава виникнення правовідносин та письмова форма, в якій зафіксовані умови договору) породжує правовідносини, на виникнення яких було спрямоване волевиявлення сторін. Такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду України від 18 січня 2017 року у справі № 6-2777цс16, від 27 квітня 2017 року у справі № 6-422цс17 та від 07 червня 2017 року у справі № 6-872цс17. Посилання апеляційного суду у рішенні на правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 19 лютого 2014 року у справі № 6-162цс13 є безпідставним, оскільки у 2017 році Верховний Суд України змінив правовий висновок щодо застосування норм матеріального права.

У квітні 2018 року ОСОБА_4, який діє в інтересах ОСОБА_3, подав відзив на касаційну скаргу, посилаючись на те, що фактично земельна ділянка була передана у користування відповідачу в день підписання договору, а не в день реєстрації за ним права оренди, а тому строк дії договору (строк, з якого земельна ділянка фактично перебуває у користуванні (оренді) відповідача) розпочинається з дати підписання договору. З моменту державної реєстрації договір набирає чинності (набуває юридичної сили). Реєстрація не може змінювати моменту укладення договору. Досягнення сторонами згоди з усіх істотних умов є моментом вчинення правочину. Такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду України від 19 лютого 2014 року у справі № 6-162цс13, від 18 грудня 2013 року у справі № 6-127цс13, від 25 грудня 2013 року у справі № 6-118цс13. Відповідно до приписів частини першої статті 360-7 ЦПК України у редакції від 18 березня 2004 року №1618-IV (далі - ЦПК України 2004 року), суд апеляційної інстанції у рішенні мотивував, чому у конкретному випадку він не врахував правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 18 січня 2017 року у справі № 6-2777цс16. Судом апеляційної інстанції установлено всі обставини справи, надано оцінку доказам у справі, рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Просив відхилити касаційну скаргу, а рішення Апеляційного суду Черкаської області від 30 листопада 2017 року залишити без змін.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховний Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу необхідно задовольнити з таких підстав.

Судами встановлено, що ОСОБА_3 є власником земельної ділянки площею 5,29 га, розташованої у межах Копіюватської сільської ради Канівського району Черкаської області (для ведення товарного сільськосподарського виробництва) (а.с. 7).

23 серпня 2012 року між ОСОБА_3 та СTOB «Агрокомплекс «Степанецьке» укладено договір оренди землі №92/08 (далі - договір оренди) за умовами якого позивач надав зазначену земельну ділянку в оренду товариству строком на 5 років (а. с. 8,9).

У пункті 8 договору оренди сторони узгодили, що договір укладено на 5 років (з урахуванням ротації культур). Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Відповідно до пункту 41 договору оренди земельної ділянки він набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.

Земельну ділянку передано в користування орендарю СТОВ «Агрокомплекс «Степанецьке» згідно з актом прийому-передачі об'єкта оренди від 23 серпня 2012 року (а.с. 13).

21 грудня 2013 року проведено державну реєстрацію цього договору та зареєстровано Реєстраційною службою Канівського міськрайонного управління юстиції Черкаської області (а. с. 17).

26 червня 2017 року позивач направив відповідачу повідомлення про припинення договору оренди земельної ділянки з 23 серпня 2017 року (а. с. 14,15).

Відмовляючи у позові ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив з того, що при укладенні цього договору сторони досягли згоди щодо початку дії його строку з моменту державної реєстрації (21 грудня 2013 року), тому строк його дії починається саме з цієї дати і закінчується 21 грудня 2018 року.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов ОСОБА_3, суд апеляційної інстанції вважав, що моментом укладення договору оренди земельної ділянки є день його підписання (23 серпня 2012 року), тому цей договір припиняє дію після закінчення 5-річного строку (23 серпня 2017 року), який починається з моменту його укладення, а не з моменту державної реєстрації, яка свідчить про набуття договором чинності (юридичної сили) і не може змінювати моменту укладення договору.

З висновком суду апеляційної інстанції Верховний Суд не погоджується з огляду на таке.

Згідно із частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації (частина перша статті 210 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов'язані з орендою землі, є Закон України «Про оренду землі».

За змістом статей 18, 20 цього Закону (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації. Укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації. Право оренди земельної ділянки виникає з дня державної реєстрації цього права відповідно до закону, що регулює державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Отже, строк дії договору оренди землі, умовами якого передбачено, що відлік строку оренди настає з моменту державної реєстрації цього договору, починається після набрання ним чинності, а не з моменту його укладення.

Набрання договором чинності є моментом у часі, коли виникають права та обов'язки за договором, тобто коли на підставі договору (як підстава виникнення правовідносин та письмова форма, в якій зафіксовані умови договору) виникають правовідносини, на виникнення яких було спрямоване волевиявлення сторін.

Такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду України від 18 січня 2017 року у справі № 6-2777цс16 та від 07 червня 2017 року у справі № 6-872цс17.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що згідно з пунктом 8 спірного договору оренди земельна ділянка надається в оренду на строк 5 років, починаючи з моменту державної реєстрації цього договору. Відповідно до пункту 41 договору оренди земельної ділянки він набирає чинності після його підписання сторонами та державної реєстрації.

Відповідно до зазначених норм матеріального права строк дії спірного договору спливає 21 грудня 2018 року.

Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що строк дії договору оренди не закінчився, він є чинний, тому відсутні підстави для визнання договору оренди землі припиненим та повернення землі.

Суд апеляційної інстанції на наведене належної уваги не звернув та безпідставно задовольнив позовні вимоги ОСОБА_3

З огляду на викладене обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про те, що строк дії спірного договору оренди земельної ділянки починається з моменту державної реєстрації, оскільки при укладенні цього договору сторони досягли згоди щодо початку дії його строку саме з цього моменту.

Таким чином, рішення суду першої інстанції, яке помилково скасував суд апеляційної інстанції, ухвалено відповідно до вимог частини першої статті 210, частини першої статті 638 ЦК України, статей 18, 20 Закону України «Про оренду землі» та правового висновку, викладених Верховним Судом України у постановах від 18 січня 2017 року у справі № 6-2777цс16 та від 07 червня 2017 року у справі № 6-872цс17.

Твердження ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_3 у відзиві на касаційну скаргу про те, що в момент державної реєстрації набирає чинності (набуває юридичної сили) договір, укладення якого вже відбулося, і така реєстрація не може змінювати моменту укладення договору, а такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду України від 19 лютого 2014 року у справі № 6-162цс13, від 18 грудня 2013 року у справі № 6-127цс13, від 25 грудня 2013 року у справі № 6-118цс13 є необґрунтованими, оскільки викладений правовий висновок Верховним Судом України було змінено. Зокрема, у постановах Верховного Суду України від 18 січня 2017 року у справі № 6-2777цс16 та від 07 червня 2017 року у справі № 6-872цс17 міститься правовий висновок про те, що строк дії спірного договору оренди землі, умовами якого передбачено, що відлік строку оренди настає з моменту державної реєстрації цього договору, починається після набрання ним чинності, а не з моменту його укладення.

Дійшовши висновку про задоволення позову, зокрема, про визнання договору оренди землі припиненим та зобов'язання вчинити дії, апеляційний суд не спростовував висновки суду першої інстанції про те, що строк дії спірного договору оренди землі починається після набрання ним чинності, а не з моменту його укладення. Не взяв до уваги змінений Верховним Судом України правовий висновок у спірних правовідносинах.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду апеляційної інстанції про задоволення позову про визнання договору оренди землі припиненим та зобов'язання вчинити дії необхідно скасувати, а рішення суду першої інстанції - залишити в силі.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України у постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Враховуючи викладене, з ОСОБА_3 підлягають стягненню понесені СТОВ «Агрокомплекс «Степанецьке» судові витрати - сплата судового збору за подання касаційної скарги у розмірі 3177, 73 грн.

Керуючись статтями 400, 409, 413, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Сільськогогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Агрокомплекс «Степанецьке» задовольнити.

Рішення Апеляційного суду Черкаської області від 30 листопада 2017 року скасувати і залишити в силі рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 05 жовтня 2017 року.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь Сільськогогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Агрокомплекс «Степанецьке» судові витрати у розмірі 3 177 (три тисячі сто сімдесят сім) грн 73 коп.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук

Судді: В. О. Кузнєцов

А.С. Олійник

О.В. Ступак

Г.І. Усик