Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 22.07.2018 року у справі №274/1371/18

Постанова

Іменем України

20 травня 2019 року

м. Київ

справа № 274/1371/18

провадження № 61-38682 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Усика Г. І. (суддя-доповідач), Кузнєцова В. О., Олійник А. С.,

учасники справи:

позивач (заявник)- ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 21 березня

2018 року у складі судді Скиби М. М. та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 22 травня 2018 року у складі колегії суддів: Павицької Т. М., Трояновської Г. С., Миніч Т. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст вимог заяви

У березні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про забезпечення позову у порядку частини другої статті 149 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), згідно якої просив накласти арешт на майно, що належить на праві власності ОСОБА_2 , а саме: на 1/2 частку будинку, загальною площею 146,9 кв. м., вартістю - 443 212,00 грн та на 1/2 частку земельної ділянки, кадастровий номер НОМЕР_1 , що знаходиться за адресою:

АДРЕСА_1 .

Заява мотивована тим, що 19 лютого 2018 року між ним та ОСОБА_2 укладено договір позики, за умовами якого остання отримала у борг грошові кошти у розмірі 1 863 783,00 грн, що станом на день укладення договору в еквіваленті становило 69 000,00 доларів США, зі строком повернення не пізніше 17 березня 2018 року.

Ураховуючи, що ОСОБА_2 повернула лише 101 000,00 грн, він має намір звернутись з позовом до суду про стягнення простроченої заборгованості за договором позики у розмірі 1 762 783,00 грн.

Посилаючись на те, що не вжиття заходів забезпечення позову надасть можливість ОСОБА_2 відчужити належне їй майно, що у подальшому може призвести до утруднення виконання судового рішення про стягнення на його користь заборгованості за договором, просив заяву задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Ухвалою Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від

21 березня 2018 року заяву ОСОБА_1 задоволено.

Накладено арешт на 1/2 частку будинку, загальною площею 146,9 кв.м, вартість якого становить 443 212,00 грн, та на 1/2 частку земельної ділянки, кадастровий номер НОМЕР_1 , які знаходяться по АДРЕСА_1 .

Визначено ОСОБА_1 зустрічне забезпечення у розмірі 176 278,30 грн, зобов`язано ОСОБА_1 сплатити вказану суму на депозитний рахунок суду у строк до 27 березня 2018 року та надати документи, що підтверджують надання зустрічного забезпечення.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що ураховуючи співмірність заходів забезпечення позову з позовними вимогами, визначений позивачем вид заходу забезпечення позову є доцільним у рамках розгляду зазначеної справи, оскільки наявні підстави вважати, що невжиття цих заходів може утруднити чи зробити у подальшому неможливим виконання судового рішення. Оскільки з копії паспорта позивача вбачається, що місце його проживання зареєстровано у

м. АДРЕСА_2 , на території якого органи державної влади України тимчасово не здійснюють свої повноваження, та не надано доказів на підтвердження наявності у власності ОСОБА_1 нерухомого майна на території України, суд вважав необхідним визначити ОСОБА_1 зустрічне забезпечення у розмірі 10 відсотків від ціни позову, які підлягають сплаті на депозитний рахунок суду у строк до 27 березня 2018 року.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Житомирської області від 22 травня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, ухвалу Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 21 березня

2018 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що висновок суду першої інстанції про наявність підстав для вжиття визначених судом заходів забезпечення позову є законним та обгрунтованим.

Узагальнені доводи касаційної скарги та аргументів інших учасників справи

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду липні 2018 року,

ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами норм процесуального права, просила скасувати ухвалу Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 21 березня 2018 року та постанову Апеляційного суду Житомирської області від 22 травня 2018 року, ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що необхідність обрання забезпечення позову у спосіб накладення арешту на майно не обгрунтована ані

ОСОБА_1 , ані судами під час ухвалення судових рішень. Доказів на підтвердження існування реальної загрози не виконання чи утруднення виконання можливого судового рішення, заявником не надано. Будинок та земельна ділянка не належить їй одноособово, іншим співвласником вказаного майна є ОСОБА_3 Крім того, на спірне майно зареєтровано обтяження - заборона відчуження, що свідчить про те, що оскаржуваними судовими рішеннями не враховано права та інтереси інших осіб.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 13 липня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК Україниу суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм процесуального права, доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, тимчасових заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання можливого судового рішення, якщо його буде ухвалено на користь позивача, у тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Суд застосовує заходи забезпечення позову у разі, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в справі.

Забезпечення позову по суті є обмеженням суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.

Згідно з частинами першою, другою статті 149 ЦПК Українисуд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до частини першої статті 150 ЦПК Українипозов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, у тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, урахувавши вимоги щодо співмірності обраного заявником заходу забезпечення позову щодо заявлених позовних вимог, обгрунтовано виходив із того, що між сторонами виник спір щодо несвоєчасного виконання договірних зобов`язань на значну суму - 1 762 783,00 грн, а тому існує реальна загрозу невиконання чи ускладнення у майбутньому виконання можливого рішення суду про задоволення позову. При обранні заходів забезпечення позову, суд урахував необхідність збереження балансу прав і законних інтересів усіх учасників правовідносин, застосувавши зустрічне забезпечення з метою убезпечення можливого зловживання ОСОБА_1 своїми процесуальними права.

Доводи касаційної скарги, про те, що будинок та земельна ділянка належить не тільки їй, а й ОСОБА_3 на праві спільної власності, не спростовують правильності висновків судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для застосування заходів забезпечення позову, оскільки арешт накладено лише на належну ОСОБА_2 1/2 частку майна.

Посилання на те, що оскаржуваними судовими рішенням не враховано права та інтереси інших осіб, оскільки належне їй майно перебуває в іпотеці та на нього накладена заборона відчуження є непереконливими, оскільки вимоги кредиторів задовольняються у порядку черговості.

Задоволення заяви про забезпечення позову не являється фактичним вирішенням справи по суті і не порушує права відповідача щодо користування та розпорядження цим майном, а лише обмежує його у здійсненні прав на його відчуження на певний період.

Інші доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, і на законність оскаржуваних судових рішень не впливають.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Аналізуючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначилися з характером спірних правовідносин, вірно застосували закон, що їх регулює, та надали належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам, а тому касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 400, 401, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Ухвалу Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від

21 березня 2018 року та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від

22 травня 2018 року залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. І. Усик

В. О. Кузнєцов

А. С. Олійник