Постанова

Іменем України

20 лютого 2019 року

м. Київ

справа № 761/27123/16-ц

провадження № 61-16696св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), ГулькаБ. І., Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідачі: відділ державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві, управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві, Державна казначейська служба України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги Державної казначейської служби України та відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві на рішення Апеляційного суду міста Києва у складі колегії суддів: Шахової О. В., Вербової І. М., Поливач Л. Д., від 25 січня 2017 року,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2016 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві (далі - ВДВС Шевченківського РУЮ у місті Києві), Управління державної казначейської служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві, Державної казначейської служби України про відшкодування майнової та моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що 08 серпня 2014 року Шевченківський районний суд міста Києва ухвалив рішення, яким стягнув з ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» на її користь заборгованість за договорами банківських строкових вкладів у розмірі 1 818 251,25 грн. 08 січня 2015 року видано виконавчий лист та 14 лютого 2015 року державним виконавцем ВДВС Шевченківського РУЮ у місті Києві відкрито виконавче провадження на примусове виконання рішення суду.

Вказувала на те, що вказане судове рішення не виконано, виконавче провадження закрито у зв'язку із тим, що у ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» розпочато процедуру ліквідації, а вона змогла отримати свої кошти лише частково, в межах гарантованої суми відшкодування на підставі Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Виконавче провадження тривало довгий час, рішення державного виконавця у ньому визнавались незаконними, а дії - неправомірними, що спричинило невиконання судового рішення та порушення її прав як стягувача.

З урахуванням зазначеного та посилаючись на положення статей 1173, 1174 ЦК України, ОСОБА_4 просила стягнути з держави Україна в особі Державної виконавчої служби України на її користь 1 671 793,71 грн на відшкодування майнової шкоди, оскільки саме таку суму, з урахуванням отриманого нею гарантованого відшкодування, вона повинна була б отримати за умов належного виконання судового рішення, а також просила стягнути з держави Україна на її користь майнову шкоду, яка полягає в матеріальних втратах від знецінення грошових коштів внаслідок інфляції, у розмірі 651 999,55 грн та заподіяну моральну шкоду у розмірі 50 000 грн шляхом списання коштів з відповідного рахунку Державного бюджету України.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Шевченківського районного суду міста Києва у складі судді Юзькової О. Л. від 14 листопада 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про відшкодування майнової шкоди у вигляді не стягнутих за рішенням суду грошових коштів (депозитного вкладу) та моральної шкоди, суд першої інстанції виходив із недоведеності позивачем заподіяння їй такої шкоди та причинного зв'язку між шкодою і протиправною поведінкою державного виконавця.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 25 січня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково, рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення.

Позов ОСОБА_4 задоволено частково.

Стягнуто з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом списання з рахунку, призначеного для відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів державної влади, за бюджетною програмою 3504030, на користь ОСОБА_4 2 248 733,26 грн на відшкодування майнової шкоди та 5 000 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями та бездіяльністю відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у місті Києві.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив із того, що тривалим невиконанням судового рішення, що в подальшому призвело до унеможливлення його виконання, ОСОБА_4 завдано матеріального збитку у розмірі нестягнутої на її користь суми у розмірі 1 617 793,71 грн, а тому дійшов висновку про наявність підстав для відшкодування вказаної суми з урахуванням інфляційних втрат за рахунок держави. Також внаслідок невиконання судового рішення, ухваленого на її користь, позивач має право на відшкодування моральної шкоди за рахунок держави.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У лютому 2017 року Державна казначейська служба України подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення апеляційного суду та ухвалити нове рішення, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

У лютому 2017 року ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, що подали касаційні скарги

Касаційна скарга Державної казначейської служби України мотивована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_4, рішення суду про стягнення майнової шкоди з Державного бюджету України є таким, що не відповідає вимогам закону.

Суд апеляційної інстанції не врахував, що на підставі постанови Національного банку України з 18 вересня 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію в банку, що є боржником у виконавчому провадженні, а з 18 грудня 2015 року розпочато процедуру ліквідації АТ «Банк «Фінанси та Кредит».

Постанова державного виконавця про закриття виконавчого провадження про стягнення з ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» на користь позивача коштів прийнята саме у зв'язку з відкликанням банківської ліцензії та ліквідацією банку, що, у свою чергу, не залежить від дій як державного виконавця, що здійснював виконавче провадження, так і від органу ДВС в цілому. Отже, відсутні неправомірні дії державного виконавця, що спричинили шкоду позивачу.

Крім того, виконавчий документ про стягнення з ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» на користь позивача коштів направлено до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, тому визначення розміру майнової шкоди у сумі, що підлягала стягненню з банку, призведе до її подвійного стягнення.

Касаційна скарга ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві мотивована тим, що суд апеляційної інстанції помилково ототожнив сам факт можливості відшкодування збитків, завданих державним виконавцем фізичним або юридичним особам під час здійснення виконавчого провадження з наявністю у виконавчої служби обов'язку виконати грошове зобов'язання боржника перед стягувачем.

Судові рішення про визнання неправомірними дій державного виконавця не перебували у причинно-наслідковому зв'язку з невиконанням судового рішення, оскільки існувала судова заборона накладати арешт на кошти боржника.

Крім того, розмір шкоди у розмірі суми, що підлягала стягненню за невиконання судового рішення, нічим не обґрунтовано, а нараховані інфляційні втрати на підставі статті 625 ЦК України є безпідставними, оскільки за своєю правовою природою інфляційні втрати є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, яким є банк, а не ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У червні 2017 року ОСОБА_4 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити оскаржуване судове рішення без змін, як таке, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, оскільки суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів державної влади, з врахуванням інфляційних втрат за рахунок держави. Також суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що вона має право на відшкодування моральної шкоди за рахунок держави.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 травня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції та зупинено виконання оскаржуваного рішення до закінчення касаційного розгляду.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Справа передана до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 26 листопада 2018 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

У справі, що переглядається, установлено, що Шевченківським районним судом міста Києва 08 січня 2015 року виданий виконавчий лист на примусове виконання рішення про стягнення з ПАТ «Фінанси та Кредит» на користь ОСОБА_4 грошових коштів за договором банківського вкладу на загальну суму 1 818 251,25 грн.

14 лютого 2015 року державним виконавцем ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання вказаного виконавчого документа про стягнення боргу у сумі 1 871 793,71 грн (а. с. 10).

24 грудня 2015 року заступником начальника відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві винесено постанову про закриття зазначеного виконавчого провадження у зв'язку із прийняттям Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Фінанси та Кредит» та виконавчий документ направлено до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Рішення, бездіяльність державного виконавця ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві, начальника Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в м. Києві у вказаному виконавчому провадженні оскаржувались позивачем та визнавались неправомірними ухвалами Шевченківського районного суду міста Києва від 05 жовтня 2015 року, від 21 січня 2016 року та від 22 лютого 2016 року.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційні скарги Державної казначейської служби України та ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві підлягають частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.

Щодо позовних вимог про стягнення майнової шкоди.

Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

За змістом статті 1174 ЦК України обов'язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається не на посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на державу Україна.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної виконавчої служби, його посадовими або службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України «Про державну виконавчу службу» та Закону України «Про виконавче провадження».

Відповідно до частини другої статті 87 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) збитки, завдані державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час проведення виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, передбаченому законом.

Згідно з частиною третьою статті 11 Закону України «Про державну виконавчу службу» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) шкода, заподіяна державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час виконання рішення, підлягає відшкодуванню у порядку, передбаченому законом, за рахунок держави.

Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю державного виконавця під час проведення виконавчого провадження, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв'язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця є, як правило, відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили, або відповідне рішення вищестоящих посадових осіб державної виконавчої служби, інші докази.

Відповідно до частини першої статті 60 ЦПК України 2004 року кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За змістом статті 57 ЦПК України 2004 року доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експерта.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_4 посилалась на те, що неправомірні дії державних виконавців призвели до невиконання судового рішення, а тому у встановленому законом порядку на відшкодування майнової шкоди з держави Україна має бути стягнуто 1 671 793,71 грн та інфляційні втрати у сумі 651 999,55 грн.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив із того, що заподіяння позивачу майнової шкоди, пов'язаної з порушенням її законних прав щодо своєчасного, належного та повного виконання рішення суду, підтверджуються судовими рішеннями, якими визнані неправомірними дії державного виконавця при примусовому виконанні судового рішення.

Так, ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 05 жовтня 2015 року у справі № 761/23077/15-ц скаргу ОСОБА_4 про визнання незаконною бездіяльності державного виконавця ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві задоволено частково.

Визнано неправомірною бездіяльність державного виконавця щодо нерозгляду заяв представника стягувача про накладення арешту на кошти боржника ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» у межах суми стягнення (від 18 лютого 2015 року та від 06 липня 2015 року) та невинесення постанови про арешт коштів боржника в межах виконавчого провадження № 46487445.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 21 січня 2016 року у справі № 761/31688/15-ц скаргу ОСОБА_4 задоволено частково.

Визнано неправомірними дії начальника Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в м. Києві щодо винесення постанови про об'єднання виконавчих проваджень про стягнення коштів з ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» від 14 липня 2015 року. У задоволені іншої частини скарги відмовлено.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 22 лютого 2016 року у справі № 761/15595/14-ц скаргу ОСОБА_4 задоволено.

Визнано неправомірними дії заступника начальника відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в м. Києві при винесенні постанови про прийняття до виконання виконавчого провадження від 19 серпня 2015 року. Скасовано постанову про прийняття до виконання виконавчого провадження від 19 серпня 2015 року № 46487445.

Зі змісту наведених судових рішень слідує, що дії державних виконавців щодо об'єднання та прийняття до виконання виконавчих проваджень, визнані неправомірними судовими рішеннями від 21 січня та 22 лютого 2016 року, враховуючи їх організаційний зміст, не перебувають у причинному зв'язку із спричиненням позивачу майнової шкоди, внаслідок несвоєчасного виконання судового рішення. При цьому суд бере до уваги, що невиконання судового рішення у передбачений законом строк пов'язане з ліквідацією у вересні 2015 року банку - боржника у виконавчому провадженні, а не з діями державних виконавців щодо об'єднання або прийняття до виконання виконавчого провадження.

Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції не надав належної правової оцінки обставинам, встановленим вказаними судовими рішеннями, а тому дійшов помилкового висновку про те, що позивач довела позовні вимоги про відшкодування майнової шкоди, а саме: заподіяння їй такої шкоди та причинного зв'язку між шкодою і протиправною поведінкою державного виконавця.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_4 та стягуючи на її користь майнову шкоду, апеляційний суд не врахував, що невиконання рішення суду щодо нестягнутих грошових коштів не може ототожнюватися із заподіяною позивачу майновою шкодою, оскільки існує можливість виконання рішення щодо стягнення з боржника грошових коштів Фондом гарантування вкладів фізичних осіб на підставі статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а тому дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для стягнення майнової шкоди та, відповідно, помилково стягнув інфляційні втрати на підставі статті 625 ЦК України.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

За таких обставин рішення апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог про відшкодування майнової шкоди підлягає скасуванню із залишенням в силі в цій частині рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні цих позовних вимог у зв'язку з їх недоведеністю.

Щодо позовних вимог про стягнення моральної шкоди.

Частиною першою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Відповідно до положень частини першої статті 1167 ЦК України, статті 1174 ЦК України, частини третьої статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю державного виконавця, відшкодовується державою.

Встановлено, що внаслідок неправомірної бездіяльності державного виконавця щодо нерозгляду заяв представника ОСОБА_4 від 18 лютого та 06 липня 2015 року про накладення арешту на кошти боржника, яка встановлена ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 05 жовтня 2015 року, була втрачена можливість своєчасно застосувати такий захід примусового стягнення як арешт коштів боржника.

Вказане негативно вплинуло на дотримання прав позивача щодо належного і своєчасного виконання судового рішення.

Посилання ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві у касаційній скарзі на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2015 року у справі № 810/1455/15, якою було заборонено проводити арешт та примусове стягнення коштів з ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», як на підставу не застосування арешту коштів боржника, є необґрунтованим, оскільки у період з 18 лютого 2015 року по 28 квітня 2015 року не існувало будь-яких обмежень для арешту коштів боржника в межах виконавчого провадження № 46487445.

Вказана неправомірна бездіяльність призвела до порушення строків виконання судового рішення, ухваленого на користь позивача, та спричинило їй моральну шкоду, яка полягала у душевних стражданнях, яких позивач зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою державного виконавця щодо неї.

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для відшкодування моральної шкоди та правильно визначив її розмір, врахувавши характер і обсяг душевних страждань позивача, вимоги розумності та справедливості.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити без змін рішення апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди.

Оскільки ухвалою суду касаційної інстанції від 10 травня 2017 року зупинено виконання оскаржуваного судового рішення до закінчення його перегляду в касаційному порядку, а колегія суддів дійшла висновку про те, що підстави для його скасування в частині вирішення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди відсутні, тому виконання рішення Апеляційного суду міста Києва від 25 січня 2017 року в частині вирішення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди підлягає поновленню.

Керуючись статтями 400, 410, 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Державної казначейської служби України та відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві задовольнити частково.

Рішення Апеляційного суду міста Києва від 25 січня 2017 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_4 до відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві, управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві, Державної казначейської служби України про відшкодування майнової шкоди скасувати та залишити в силі в цій частині рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 14 листопада 2016 року.

Рішення Апеляційного суду міста Києва від 25 січня 2017 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_4 до відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві, управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди залишити без змін.

Поновити виконання рішення Апеляційного суду міста Києва від 25 січня 2017 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_4 до відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві, управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник Судді: О. В. Білоконь Б. І. Гулько Є. В. Синельников С. Ф. Хопта