Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 17.06.2018 року у справі №375/186/17

Постанова

Іменем України

20 січня 2020 року

м. Київ

справа № 375/186/17

провадження № 61-16041св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Рокитнянська селищна рада Київської області,

треті особи: Реєстраційна служба Рокитнянського районного управління юстиції Київської області, приватний нотаріус Рокитнянського районного нотаріального округу Київської області Скоробагатько В. Д.,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 на постанову Апеляційного суду Київської області від 05 лютого 2018 року у складі колегії суддів: Волохова Л. А., Матвієнко Ю. О., Мельника Я. С.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , Рокитнянської селищної ради Київської області, треті особи: Реєстраційна служба Рокитнянського районного управління юстиції Київської області, приватний нотаріус Рокитнянського районного нотаріального округу Київської областіСкоробагатько В. Д., про встановлення факту проживання однією сім`єю, визнання права власності, визнання недійсними рішень Рокитнянської селищної ради Київської області, визнання недійсною державної реєстрації права власності.

В обґрунтування позову зазначила, що з 31 березня 1998 року до 12 грудня 2003 року та з 27 грудня 2013 року до 06 червня 2016 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Після розірвання шлюбу з ОСОБА_6 - з 12 грудня 2003 року до 27 грудня 2013 року вони продовжували проживати однією сім`єю за тим же місцем проживання, підтримували шлюбні відносини та вели спільне господарство.

20 березня 2008 року ОСОБА_6 уклав договір довічного утримання з батьком ОСОБА_7 , згідно з умовами якого останній передав у власність ОСОБА_6 житловий будинок АДРЕСА_1 , а ОСОБА_6 , у свою чергу, зобов`язався довічно утримувати батька, забезпечувати його продуктами харчування, одягом, доглядом, необхідною допомогою та зберегти у довічному користуванні батька житловий будинок з можливістю проживання в ньому його дружини ОСОБА_8 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Договір довічного утримання не передбачав передачу ОСОБА_6 земельної ділянки біля вказаного будинку, а тому після смерті ОСОБА_7 його дочка ОСОБА_2 на законних підставах отримала у власність у порядку спадкування 1/2 частини цієї земельної ділянки.

До смерті дружини ОСОБА_7 міг сам себе обходити, а після її смерті ОСОБА_6 та вона (позивач) почали постійно та безперервно доглядати за батьком спільними зусиллями та за спільні кошти, оскільки проживали разом однією сім`єю, що тривало до смерті ОСОБА_7 - ІНФОРМАЦІЯ_4.

Згідно з інформаційною довідкою з Реєстру прав власності ОСОБА_9 є власником житлового будинку на АДРЕСА_1 , набутого згідно з договором довічного утримання. Біля вказаного будинку знаходиться земельна ділянка площею 0,131 га, власником якої є ОСОБА_10 .

Позивач вважала, що відповідно до статей 57, 60, 61, 74 Сімейного кодексу України (далі - СК України) та статті 744 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) вона також набула право спільної сумісної власності на вказаний житловий будинок.

Крім того, позивач вказувала на те, що ОСОБА_6 та вона набули право спільної сумісної власності на земельну ділянку, розташовану біля житлового будинку.

Також зазначала, що під час проживання однією сім`єю ОСОБА_6 та нею за спільні кошти придбані: легковий автомобіль «Hyundai Tucson», державний номерний знак НОМЕР_1 , та причіп до легкового автомобіля.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 помер, після його смерті відкрилася спадщина, яка складається з житлового будинку, земельної ділянки, легкового автомобіля та причепа. Спадкоємцями є вона та син ОСОБА_6 - ОСОБА_3 .

У зв`язку з цим позивач просила встановити факт проживання однією сім`єю з ОСОБА_6 без реєстрації шлюбу з 12 грудня 2003 року до 27 грудня 2013 року; визнати за нею правовласності на житловий будинок, земельну ділянку, легковий автомобіль та причіп з часткою в розмірі 3/4, за ОСОБА_3 з часткою в розмірі 3/4; визнати недійсними рішення Рокитнянської селищної ради Київської області; визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане на ім`я ОСОБА_2 , яким вона успадкувала 1/2 частини земельної ділянки, та рішення про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку.

Рішенням Рокитнянського районного суду Київської області від 15 серпня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_6 однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 12 грудня 2003 року до 27 грудня 2013 року. Визнано за ОСОБА_1 право спільної часткової власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташований на АДРЕСА_1 , з часткою в розмірі 3/4, за ОСОБА_3 - з часткою в розмірі 1/4. Визнано за ОСОБА_1 право спільної часткової власності на земельну ділянку площею 0,131 га, розташовану на АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3223755100:01:012:0010, з часткою в розмірі 3/4, за ОСОБА_3 - з часткою в розмірі 1/4. Визнано за ОСОБА_1 право спільної часткової власності на причіп до легкового автомобіля НОМЕР_3, державний номерний знак НОМЕР_2 , з часткою в розмірі 3/4, за ОСОБА_3 - з часткою в розмірі 1/4. Визнано за ОСОБА_1 право спільної часткової власності на легковий автомобіль «Hyundai Tucson», державний номерний знак НОМЕР_1 , з часткою в розмірі 3/4, за ОСОБА_3 з часткою в розмірі 1/4. Визнано частково незаконним рішення Рокитнянської селищної ради Київської області від 03 лютого 2011 року № 111 «Про внесення змін в рішення виконкому Рокитнянської селищної ради від 29 листопада 1996 року № 553» в частині безоплатної передачі ОСОБА_7 земельної ділянки площею 0,14 га на АДРЕСА_1 для обслуговування житлового будинку. Визнано незаконним рішення Рокитнянської селищної ради Київської області від 18 серпня 2011 року № 322 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд гр. ОСОБА_7 в АДРЕСА_1 ». Визнано недійсним рішення про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_7 з цільовим призначенням - будівництво та обслуговування житлового будинку, кадастровий номер 3223755100:01:012:0010, прийняте 23 червня 2016 року державним реєстратором Скорик В. О. на підставі рішення Рокитнянської селищної ради Київської області від 18 серпня 2011 року № 322. Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане приватним нотаріусом Рокитнянського районного нотаріального округу Скоробагатько В. Д. 28 грудня 2016 року, зареєстроване в реєстрі за номером 1343, за яким ОСОБА_2 успадкувала 1/2 частку земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, кадастровий номер 3223755100:01:012:0010, після смерті ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_7 . Визнано недійсним рішення про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_2 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, кадастровий номер 3223755100:01:012:0010, прийняте 28 грудня 2016 року приватним нотаріусом Рокитнянського районного нотаріального округу Київської області Скоробагатьком В. Д. на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, зареєстрованого в реєстрі за номером 1343. Стягнуто в рівних частках з ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , Рокитнянської селищної ради Київської області на користь держави 640,00 грн судового збору.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що позивач довела, що вона з 12 грудня 2003 року до 27 грудня 2013 року проживала однією сім`єю з ОСОБА_6 , з яким у подальшому - 27 грудня 2013 року повторно уклала шлюб. За таких обставин суд визнав за ОСОБА_1 право спільної часткової власності з часткою в розмірі 3/4 на житловий будинок з господарськими спорудами, земельну ділянку площею 0,131 га, причіп до легкового автомобіля, легковий автомобіль «Hyundai Tucson». Також суд визнав частково незаконним рішення Рокитнянської селищної ради Київської області від 03 лютого 2011 року № 111, незаконним рішення Рокитнянської селищної ради Київської області від 18 серпня 2011 року № 322, недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 28 грудня 2016 року, недійсним рішення про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку від 23 червня 2016 року.

Постановою Апеляційного суду Київської області від 05 лютого 2018 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_5 ОСОБА_12 задоволено. Рішення Рокитнянського районного суду Київської області від 15 серпня 2017 року скасовано, ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та приймаючи постанову про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 , апеляційний суд виходив із того, що висновки суду першої інстанції про те, що позивач довела, що вона з 12 грудня 2003 року до 27 грудня 2013 року проживала однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_6 є безпідставними, оскільки вони базуються лише на показання свідків про те, що позивач з ОСОБА_6 разом відвідували різні заходи, а також відвідували та доглядали батька ОСОБА_6 .

Апеляційний суд дійшов висновку про те, що такі обставини не є підставою для того, щоб вважати, що ОСОБА_1 та ОСОБА_6 були пов`язані спільним господарством, мали взаємні права та обов`язки і між ними склалися усталені відносини, притаманні подружжю.

Крім того, у зв`язку з недоведеністю позовних вимог ОСОБА_1 у цій частині, суд апеляційної інстанції також відмовив у задоволенні її позовних вимог в інших частинах.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи

У березні 2018 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 із застосуванням засобів поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду із касаційної скаргою на постанову Апеляційного суду Київської області від 05 лютого 2018 року, в якій просить скасувати цю постанову та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції безпідставно не застосував статті 51, 57, 60, 74 СК України, статтю 744 ЦК України; порушив положення статті 376 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України); дійшов необґрунтованого висновку про те, що, оскільки договір довічного утримання не передбачає передання ОСОБА_6 земельної ділянки, тому після смерті ОСОБА_7 його дочка ОСОБА_2 на законних підставах отримала у власність у порядку спадкування 1/2 частини земельної ділянки. Такий висновок суду апеляційної інстанції суперечить положенням частини першої статті 120 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) та частини другої статті 381 ЦК України.

У липні 2018 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_12 подала відзив на касаційну скаргу, у якому зазначила про відсутність підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції, оскільки позивач має право на 1/2 частки майна, належного ОСОБА_6 , проживає у будинку, користується всім іншим майном і має можливість в будь-який момент оформити дане право.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 03 квітня 2018 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 на постанову Апеляційного суду Київської області від 05 лютого 2018 року передано на розгляд судді-доповідачу Пророку В. В.

Ухвалою Верховного Суду від 13 червня 2018 року у складі судді Пророка В. В. відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 на постанову Апеляційного суду Київської області від 05 лютого 2018 року, витребувано матеріали справи № 375/186/17 із Рокитнянського районного суду Київської області, надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

22 червня 2018 року матеріали справи № 375/186/17 надійшли до Верховного Суду.

У зв`язку з обранням до Великої Палати Верховного Суду судді Пророка В. В. розпорядженням керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 14 червня 2019 року № 701/0/226-19 призначено повторний автоматичний розподіл судової справи № 375/186/17.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 14 червня 2019 року справу № 375/186/17 передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова апеляційного суду - без змін з огляду на наступне.

Судом встановлено, що 31 березня 1998 року Відділом реєстрації актів громадянського стану Рокитнянської райдержадміністрації Київської області між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 зареєстровано шлюб, що розірваний 12 грудня 2003 року.

20 березня 2008 року ОСОБА_6 уклав договір довічного утримання з його батьком ОСОБА_7 , згідно умов якого останній передав у власність ОСОБА_6 житловий будинок на АДРЕСА_1 , а той, в свою чергу, зобов`язався довічно утримувати батька, забезпечувати його продуктами харчування, одягом, доглядом, необхідною допомогою та зберегти у довічному користуванні батька житловий будинок з можливістю проживання в ньому його дружини - ОСОБА_8 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Земельна ділянка, яка розташована біля вказаного будинку, розміром 0,131 га з цільовим призначенням: для обслуговування житлового будинку, господарських споруд (присадибна ділянка), предметом вказаного договору не була тому залишилась у власності ОСОБА_7

14 липня 2010 року ОСОБА_6 придбав легковий автомобіль «Hyundai Tucson», державний номерний знак НОМЕР_1 .

16 листопада 2013 року ОСОБА_6 придбав причіп до легкового автомобіля НОМЕР_3 , державний номерний знак НОМЕР_2 .

27 грудня 2013 року ОСОБА_1 та ОСОБА_6 повторно зареєстрували шлюб.

ІНФОРМАЦІЯ_4 помер батько ОСОБА_6 - ОСОБА_7 .

Після смерті ОСОБА_7 його донька ОСОБА_2 отримала у власність в порядку спадкування Ѕ частини земельної ділянки, розташованої на АДРЕСА_1 , розміром 0,131 га з цільовим призначенням: для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд. Також до нотаріальної контори була подана заява ОСОБА_6 про прийняття спадщини у вигляді іншої Ѕ частини указаної земельної ділянки.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 помер і після його смерті відкрилася спадщина, до якої входять: житловий будинок на АДРЕСА_1 , 1/2 земельної ділянки біля вказаного будинку, легковий автомобіль «Hyundai Tucson», державний номерний знак НОМЕР_1 , та причіп до легкового автомобіля НОМЕР_3 , державний номерний знак НОМЕР_2 .

Спадкоємцями ОСОБА_6 залишились дружина ОСОБА_1 та син ОСОБА_6 - ОСОБА_3 .

Нормативно-правове обґрунтування

Поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у статтях 316, 317, 319 ЦК України, аналіз яких свідчить, що право власності має абсолютний характер, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.

За загальним правилом власник самостійно користується, володіє та розпоряджається своїм майном.

Володіння та розпорядження об`єктом спільної власності (часткової чи сумісної) має свої особливості.

Згідно з частиною першою статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

Відповідно до частин другої, четвертої статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Про утворення особами сім`ї може свідчити не тільки укладення між ними шлюбу, кровне споріднення, усиновлення, а й інші обставини, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства. Про те, що законодавець визнає можливість створення сім`ї чоловіком і жінкою, які не перебувають у шлюбі, свідчить положення статті 74 СК України. Встановлення такого факту передбачено в судовому порядку - стаття 315 ЦПК України.

Згідно з частиною першою, другою статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.

Відповідно до статті 744 ЦК України за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужував) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов`язується забезпечувати відчужувана утриманням та (або) доглядом довічно.

Згідно зі статтею 745 ЦПК України договір довічного утримання (догляду) укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Статтею 748 ЦК України передбачено, що набувач стає власником майна, переданого йому за договором довічного утримання (догляду), відповідно до статті 334 цього Кодексу, а вказана стаття визначає моментом набуття права власності за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню - з моменту такого посвідчення, а частиною четвертою передбачено, що якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції правильно виходив з того, що позивач не довела, що з 12 грудня 2003 року до 27 грудня 2013 року проживала однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_6 , посилаючись лише на показання свідків.

Відповідно до цих показань позивач разом з ОСОБА_6 відвідували різні заходи, а також відвідували та доглядали батька ОСОБА_6 , проте ці обставини не є підставою для того, щоб вважати, що ОСОБА_1 та ОСОБА_6 були пов`язані спільним господарством, мали взаємні права та обов`язки і між ними склалися усталені відносини, притаманні подружжю.

Допитані в суді першої інстанції свідки не навели об`єктивних даних щодо спільного проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_6 у зазначений період, не конкретизували, як вони проживали, який був розподіл прав та обов`язків між ними, чи мали вони спільний бюджет та спільні видатки.

Спірне майно придбано ОСОБА_6 не підчас перебування у шлюбі, а тому судом апеляційної інстанції обґрунтовано відхилені доводи і докази позивача щодо наявності фактичних шлюбних відносин з ОСОБА_6 .

Суд апеляційної інстанції дійшов привального висновку про відмову у задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_1 , оскільки вони мають похідний характер від вимоги про встановлення факту проживання однією сім`єю з ОСОБА_6 .

Наведені у касаційній скарзі доводи не можуть бути підставою для скасування оскаржуваної постанови апеляційного суду, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди заявника з висновками апеляційного суду, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції, визначених статтею 400 ЦПК України.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенції) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (§ 23 рішення ЄСПЛ у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року № 63566/00).

При цьому Верховний Суд враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Суд апеляційної інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи на підставі наданих сторонами доказів, рішення суду апеляційної інстанції відповідає нормам матеріального та процесуального права.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, апостанова апеляційного суду - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 409, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду Київської області від 05 лютого 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. Ю. Гулейков О. В. Ступак Г. І. Усик