Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 20.11.2019 року у справі №583/3465/17

Постанова

Іменем України

09 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 583/3465/17

провадження № 61-20511 св 19

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Кузнєцова В. О.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1,

заінтересовані особи: Сумський обласний нотаріальний архів, виконавчий комітет Охтирської міської ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Охтирського міськрайоного суду Сумської області від 16 квітня 2019 року у складі судді Плотникової Н. Б. і постанову Сумського апеляційного суду від 30 вересня 2019 року в складі колегії суддів:

Криворотенка В. І., Кононенко О. Ю., Левченко Т. А.

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

11 грудня 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, в якій просила підтвердити факт того, що відповідно до законодавства, яке діяло у травні 1997 року, є неукладеним і таким, що не породжує юридичних наслідків договір дарування квартири АДРЕСА_1.

Заява мотивована тим, що 22 березня 2016 року Сумський обласний державний нотаріальний архів видав сторонній особі дублікат договору дарування приватної квартири від 27 травня 1997 року.

Виданий дублікат юридично нікчемного, неукладеного в силу закону договору може бути використаний недобросовісними особами з метою доведення факту припинення права власності заявника на квартиру АДРЕСА_1.

Виданий 22 березня 2016 року нотаріальним архівом документ являє собою дублікат договору дарування приватної квартири від 27 травня 1997 року, в якому не зазначено сторону, якій дарувальник передає в дар своє майно, а також суб'єкта - набувача права приватної власності на це майно.

У тексті договору дарування ОСОБА_1 зазначена стороною, яка бере зобов'язання передати свою квартиру в дар не вказаному в договорі суб'єкту прав власності на таке майно. Договір цей не відбувся, за законом є неукладеним.

Частиною 2 статті 243 Цивільного кодексу Української РСР (далі - ЦК Української РСР) передбачалося, що договір дарування вважається укладеним з моменту передачі майна обдарованому. Тобто до моменту реальної передачі речі обдарованій особі договір дарування не вважається укладеним.

Такої істотної умови, як узгодження конкретної дати передачі майна обдарованій особі суб'єкту права власності в тесті договору дарування від 27 травня 1997 року не зазначено.

Впродовж 20 років ніякої передачі квартири іншому власнику не відбулося, до того ж вона (заявник) не визнає договір дарування від 27 травня 1997 року укладеним.

Відповідно до статті 24 ЦК УРСР установи та інші державні організації, що перебувають на державному бюджеті, діють від імені відповідно Союзу РСР або Української РСР. Таким чином набувачем права власності по угодам за участю юридичних осіб, які фінансуються з державного бюджету, в 1997 році могла бути лише держава Україна.

Законодавством не передбачалося та не передбачено права будь яких органів місцевої влади укладати на себе, як набувача первинного права власності, договорів дарування громадянами належного громадянам на праві особистої власності нерухомого майна, зокрема, окремих житлових квартир.

Тому дії зазначеного в тексті договору дарування від 27 травня 1997 року представника конкретно не вказаної в договорі юридичної особи, як сторони і набувача прав власності за таким договором, не могли бути схвалені у подальшому законним набувачем прав (його органом), визначеним актами цивільного законодавства.

Договір дарування квартири виконкому міської Ради народних депутатів без юридичної адреси, ідентифікаційного податкового номеру і ідентифікаційного коду підписав громадянин, якому виконком Охтирської міської Ради народних депутатів доручав прийняти його квартиру у державну власність. Тобто представник діяв з перевищенням повноважень, не вказавши в угоді суб'єкта речових прав, до якого може перейти право власності за трансакцією і не узгодивши це питання. Тобто договір дарування квартири АДРЕСА_1 є неукладеним, оскільки між дарувальником і обдарованою стороною не було досягнуто згоди по всіх істотних умовах, необхідних для договорів даного виду. Не досягнуто згоди щодо суб'єкта, до якого повинно перейти право власності, щодо порядку, строку передачі дарунка, а представник обдарованої сторони діяв всупереч закону та не мав нотаріально посвідченої довіреності.

Прийняття органами місцевого самоврядування майна є корупційним правопорушенням відповідно до законодавства, а сам правочин є нікчемним і не вимагає відповідного рішення суду.

Напрямки діяльності виконавчого комітету міської ради не містять зазначення на здійснення прав власності на нерухоме майно та він не міг набути у власність квартиру. Такий орган не є суб'єктом господарювання.

Свідок, допитаний у судовому засіданні, який є чоловіком заявника, підтвердив, що квартира не передавалася виконавчому комітету місцевої ради. Така квартира є об'єктом спільної сумісної власності. Згоди на укладення цього договору дарування чоловік не надавав.

Суди не дослідили належним чином договір дарування, який не містив інформації про передання дарунку, про те, що квартира є особистою приватною власністю. Крім того, на час укладення договору дарування заявник була прописана у квартирі, що перешкоджало укладенню зазначеного договору.

Договір дарування є сфабрикований, оскільки на ньому відсутня гербова печатка.

Відповідно до законодавства та фактичних обставин договір є нікчемним і неукладеним.

У заявника наявне право власності, яке виникло до введення обов'язкової державної реєстрації прав на нерухоме майно.

Будь-які судові рішення, якими б визнавалося право власності на квартиру за виконавчим комітетом міської ради, відсутні. Той факт, що Тростянецький районний суд Сумської області відмовив чоловіку заявника у задоволенні позову про визнання недійсним зазначеного договору дарування рішенням від 18 липня 2001 року № 2-21/2001 не свідчить про наявність у виконавчого комітету права власності на квартиру.

Заявник, проживаючи у квартирі після укладення договору дарування 22 роки, набула повторно право власності за набувальною даністю, а отже, не має подавати позов про визнання договору дарування недійсним.

Суд постановив оскаржувану ухвалу від 16 квітня 2019 року без участі заявника і її представника, хоча ними подавалася заява про перенесення розгляду справи у зв'язку з участю в іншому судовому засіданні. Проте представник заявника розраховував подати суду відповідь з виконкому, відповідно до якої останній не приймав на баланс квартиру та не підписував відповідний акт передачі квартири.

Цей доказ з'явився у іншій справі № 583/1668/16-ц і був наданий на ухвалу суду від 11 квітня 2018 року про витребування доказів.

Такі докази не були надані представником заявника апеляційному суду, оскільки він вважав, що суд прийме докази, що не були подані до суду першої інстанції.

Такі докази не були додані представником заявника суду першої інстанції із заявою про перенесення розгляду справи, призначеної на 16 квітня 2019 року, з огляду на те, що він про це забув, готуючись до розгляду іншої справи.

Заявник заявляла заяви про відвід суддям апеляційного суду, які не були задоволені.

Суд першої інстанції не врахував висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 24 травня 2017 року про те, що право власності у набувача майна виникає з моменту передання такого майна, якщо інше не передбачено у договорі чи законі.

Короткий зміст судових рішень

Ухвалою Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 16 квітня 2019 року заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду.

Ухвала мотивована тим, що під час розгляду справи виявлений спір між ОСОБА_1 та виконавчим комітетом Охтирської міської ради про право власності на нерухоме майно, а саме квартиру АДРЕСА_1.

Постановою Сумського апеляційного суду від 30 вересня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, ухвалу Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 16 квітня 2019 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що з огляду на встановлені судом обставини між заявником та заінтересованою особою наявний спір про право власності на квартиру АДРЕСА_1, що підтверджується неодноразовими судовими спорами між ОСОБА_1 і виконкомом Охтирської міської ради, які були розглянуті судами.

Подана ОСОБА_1 заява про встановлення факту, що має юридичне значення, зводиться до оспорювання договору дарування зазначеної квартири від 27 травня 1997 року, а тому не підлягає розгляд у порядку окремого провадження. Судом встановлено, що існує спір про право, який повинен вирішуватися в порядку позовного провадження.

Такі висновки суду відповідають зібраним у справі доказам, яким судом дана належна оцінка, правильно визначена юридична природа правовідносин що виникли і закон, який їх регулює. Посилання апелянта на необґрунтованість оскаржуваної ухвали є безпідставними та правильність висновків суду не спростовують.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

13 листопада 2019 року ОСОБА_1 надіслала засобами поштового зв'язку до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Охтирського міськрайоного суду Сумської області від 16 квітня 2019 року та постанову Сумського апеляційного суду від 30 вересня 2019 року, просила скасувати ухвалу суду першої інстанції і постанову суду апеляційної інстанції, і направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 20 грудня 2019 року відкрите касаційне провадження за зазначеною касаційною скаргою.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що у суду не було правових підстав для відмови у вирішенні справи в порядку окремого провадження. Підставою для звернення було встановлення факту неукладеності договору дарування з тією метою, щоб виконавчий комітет міської ради не міг отримати дублікату цього договору у нотаріальному архіві. Дії нотаріального архіву щодо видачі такого дублікату заявник оскаржує в іншому судовому процесі.

У заявника немає наміру вести з виконавчим комітетом міської ради будь-який цивільно-правовий спір, оскільки останній є особою публічного права. Отже, суд керувався припущеннями, постановляючи оскаржувану ухвалу. Для встановлення спору у цій справі суд умисно залучив до участі виконавчий комітет міської ради за заявою останнього. Хоча з виконавчим комітетом міської ради у заявника можуть бути лише адміністративно-деліктні правовідносини.

Суд неправомірно, в порушення принципу диспозитивності, примусив оскаржуваною ухвалою заявника до звернення до суду з позовною заявою про визнання договору неукладеним, знаючи про те, що такий спосіб захисту є неналежним.

Квартира заявника не обліковується на балансі виконавчого комітету міської ради.

Крім того, заявник не зверталася до правоохоронних органів з заявою про визнання її потерпілою. Підстави для звернення з позовом за статтями 387, 1212, 1213 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), у заявника відсутні.

Між нею і її чоловіком існує судовий спір, який перебував у провадженні того ж судді, яка постановила оскаржувану ухвалу, знаючи про те, що квартиру у заявника ніхто не відбирав.

Суд помилково вважав, що виконавчий комітет міської ради, зареєстрований як юридична особа публічного права у 2005 році, міг бути стороною договору дарування у 1997 році. Правових підстав для набуття зазначеним суб'єктом права власності на квартиру відсутні. Він міг мати лише похідне право на нерухоме майно.

Від імені виконавчого комітету міської ради під час укладення договору дарування діяла неуповноважена особа, оскільки вона не мала нотаріально посвідченою довіреності на укладення такого правочину.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з пунктом 2 Прикінцевих і перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Частиною 3 статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Відповідно до частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги і матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення.

Фактичні обставини, встановлені судом

22 квітня 1987 р між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 укладено шлюб, який був розірваний 15 серпня 1995 року.

Згідно рішення виконавчого комітету Охтирської міської ради від 19 червня 1992 року №282 ОСОБА_1 викупила квартиру АДРЕСА_1 у власність.

У зазначеній квартирі були зареєстровані ОСОБА_1 та її троє неповнолітніх дітей, а з лютого 1997 року - її мати ОСОБА_3.

Рішенням виконавчого комітету Охтирської міської ради від 16 квітня 1997 року №213 внесено доповнення до пункту 2 рішення виконкому Охтирської міської ради від 19 березня 1997 року №141 "Про надання житлової площі ОСОБА_1 та передачу квартири АДРЕСА_1 до державного фонду" і викладено його у такий редакції:

Охтирській міській нотаріальній конторі оформити договір дарування квартири АДРЕСА_1, яка належить на праві приватної власності ОСОБА_1, на користь виконкому Охтирської міської ради народних депутатів, звільнивши при цьому ОСОБА_1 від сплати державного мита.

Попередньо, 17 березня 1997 року ОСОБА_1 звернулась до Охтирського міжрайонного бюро технічної інвентаризації з приводу відчуження належної їй на той час квартири АДРЕСА_1 із замовленням видати довідку-характеристику для її відчуження. Після цього вона отримала зазначену довідку та технічний паспорт на квартиру.

Рішення виконкому Охтирської міської ради №141 від 19 березня 1997 року, з урахуванням поданої ОСОБА_1 заяви про передачу квартири, що належить їй на праві власності, до державного житлового фонду, в порядку поліпшення житлових умов, ОСОБА_1 на сім'ю з 5 осіб була надана квартира АДРЕСА_2, яка складалась з 4 кімнат загальною площею 80,3 кв. м, при умові передачі спірної квартири органу, що здійснював поліпшення житлових умов.

Остання погодилась на зазначені умови та згідно договору дарування від 27 травня 1997 року посвідченого державним нотаріусом Охтирської міської державної нотаріальної контори Нестеренко Т. М. добровільно подарувала, а виконком Охтирської міської ради народних депутатів, від імені якого діяла відповідна особа за дорученням, виданим Охтирською міською радою від 25 березня 1997 року, прийняв у дар квартиру АДРЕСА_1.

30 травня 1997 року ОСОБА_1 отримала ордер № 21 на квартиру АДРЕСА_2. Вона та члени її сім'ї знялися з реєстрації за старою адресою та зареєструвались за адресою нової квартири.

Згідно з рішення виконавчого комітету Охтирської міської Ради від 21 січня 1998 року № 17 ОСОБА_1 та її троє дітей зазначену квартиру приватизували.

05 червня 2002 року Охтирською міською нотаріальною конторою обдарованій стороні виданий дублікат договору дарування спірної квартири від 27 травня 1997 року, замість загубленого договору дарування.

За виконавчим комітетом Охтирської міської ради зареєстровано право комунальної власності на квартиру АДРЕСА_1.

29 травня 1998 року чоловік заявника ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом про визнання договору дарування квартири АДРЕСА_1 укладеного між його дружиною ОСОБА_1 і виконавчим комітетом Охтирської міської ради недійсним.

Рішенням Тростянецького районного суду Сумської області від 18 липня 2001 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 10 жовтня 2001 року, переглянутим Верховним Судом України позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1, Охтирського міськвиконкому про визнання недійсним договору дарування квартири АДРЕСА_1, залишено без задоволення.

Рішенням Охтирського міськрайонного суду Сумської області по справі №2-59/03 від 24 вересня 2003 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 01 грудня 2003 року, вимоги ОСОБА_1 згідно з поданою нею скаргою у порядку глави 31А ЦПК Україниу редакції, чинній на час її подачі, про визнання неправомірними дій службових осіб Охтирського міськвиконкому, державного нотаріуса м. Охтирка, Охтирського бюро технічної інвентаризації по намаганню протиправного позбавлення її права власності на квартиру АДРЕСА_1, нереєстрації права власності на зазначену квартиру, видачі державним нотаріусом представнику Охтирського міськвиконкому копії договору дарування на квартиру, реєстрації Охтирським міжрайонним бюро технічної інвентаризації переходу права власності на квартиру залишено без задоволення.

Судом під час розгляду справи №2-1/2012 досліджувались твердження ОСОБА_1 про те, що зазначений договір не був укладеним, оскільки не був виконаний реально (ключі не передавала, обидва екземпляри оригіналів договору знаходяться у позивачки) та є нікчемним, оскільки виконком за положенням не може бути набувачем квартири.

Рішенням Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 12 жовтня 2012 року по справі №2-1/2012 з цього приводу встановлено, що між сторонами договору досягнуто домовленості щодо всіх істотних умов зазначеного договору. ОСОБА_1 попередньо звернувшись до бюро технічної інвентаризації з приводу відчуження належної їй на той час квартири АДРЕСА_1 із замовленням видати довідку-характеристику для її відчуження та отримавши зазначену довідку та технічний паспорт на квартиру із власної волі уклала зазначений договір, усвідомлюючи вимоги чинного законодавства щодо необхідності передачі у державну власність належної їй на праві власності квартири та маючи бажання поліпшити житлові умови шляхом отримання ордеру на квартиру більшої площі, свідомо погодилась на укладення зазначеного договору. Відповідність волевиявлення ОСОБА_1 на укладення зазначеного договору її волі підтверджується підписом останньої у нотаріально посвідченому договорі. У подальшому, як зазначено вище, ОСОБА_1, подарувавши квартиру органу, що здійснює поліпшення житлових умов, скористалась зазначеним правом, отримала ордер та вселилась у квартиру значно більшої площі. Виконком Охтирської міської ради виконав свій обов'язок по видачі ордера на житлове приміщення. Після цього ОСОБА_1 разом із іншими членами сім'ї приватизувала її.

З огляду на викладене, позовні вимоги ОСОБА_1 по справі №2-1/2012 судом залишені без задоволення за їх безпідставністю.

Ухвалюючи рішення про задоволення зустрічного позову у вказаній справі суд виходив з того, що ОСОБА_4 з 1997 року порушуються права виконкому як власника спірної квартири на підставі договору дарування від 27 травня 1997 року.

Рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 12 жовтня 2012 року по справі № 2-1/2012 було переглянуто судами апеляційної та касаційної інстанції, набрало законної сили.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Доводи касаційної скарги про неправомірне залишення без розгляду заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, є необґрунтованими.

Відповідно до частини 1 статті 293 ЦПК Україниокреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Суд розглядає в порядку окремого провадження справи, зокрема, про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Перелік юридичних фактів, що підлягають установленню в судовому порядку, визначений у частинах 1 та 2 статті 315 ЦПК України, не є вичерпним.

У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо закономне визначено іншого порядку їх встановлення.

Для розгляду справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, роз'яснено, що в порядку окремого провадження розглядаються, зокрема, справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян, але лише якщо воно не пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право і якщо заявник не має іншої можливості одержати або відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення.

Отже, справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:

- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них має залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян, при цьому має бути з'ясована мета його встановлення;

- встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право.

Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;

- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі № 161/853/19, провадження № 14-481цс19).

Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах.

Доводи касаційної скарги про те, що у заявника немає підстав для звернення з позовною заявою щодо оспорення договору дарування, тому суди попередніх інстанцій неправомірно виходили з того, що між заявником і виконавчим комітетом місцевої ради існує спір про право на квартиру, є безпідставними.

Зміст касаційної скарги свідчить про те, що заявник вважає, що виконавчий комітет місцевої ради не міг укладати посвідчений нотаріально договір дарування, договір був укладений з порушенням порядку нотаріального посвідчення та неуповноваженою особою від імені виконавчого комітету міської ради, а також без згоди співвласника цієї квартири, а у виконавчого комітету не виникло право власності за договором дарування з огляду на неприйняття квартири у власність.

Крім того, заявник посилається на те, що за час користування квартирою стала її власником за набувальною давністю.

Зазначені обставини підтверджують правильність висновків судів попередніх інстанцій, що у даному випадку об'єктивно вбачається спір про право власності на квартиру, яка стала предметом договору дарування, що має вирішуватися в позовному провадженні.

Суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що заява про встановлення факту, що має юридичне значення, зводиться до оспорювання договору дарування зазначеної квартири від 27 травня 1997 року, а тому не підлягає розгляду у порядку окремого провадження. Суди правомірно врахували факт судових спорів між заявником і виконкомом Охтирської міської ради, які були розглянуті судами.

Такий висновок не свідчить про порушення судами попередніх інстанцій принципу диспозитивності судового процесу, оскільки право на судовий захист реалізується в позовному провадженні лише у разі звернення особи на захист своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина 1 статті 4 ЦПК України). Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до частина 1 статті 4 ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених частина 1 статті 4 ЦПК України випадках (частина 1 статті 13 ЦПК України).

Зміст заяв про відвід колегії суддів апеляційної інстанції, а також ухвал апеляційного суду про відмову у їх задоволення, свідчать про необґрунтованість підстав про відвід, на які посилалася заявник, а також правомірну відмову судом апеляційної інстанції у задоволенні зазначених заяв.

Доводи касаційної скарги в їх сукупності зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій, неправильного розуміння скаржником вимог чинного законодавства та власного тлумачення характеру спірних правовідносин.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про незаконність оскаржуваних судових рішень, у зв'язку з цим, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Щодо судових витрат

Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК Українисуд касаційної інстанції вирішує питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, відсутні.

Керуючись статтями 141, 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Охтирського міськрайоного суду Сумської області від 16 квітня 2019 року та постанову Сумського апеляційного суду від 30 вересня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. М. Ігнатенко В. С. Жданова В. О. Кузнєцов